2 курс, спец. «Міжнародна економіка», д.ф.н., Наук. кер. – доцент, кен. Антохова І.М., Чернівецький національний університет ім. Ю. Федьковича, м. Чернівці
КОНКУРЕНТОСПРОМОЖНІСТЬ ЯК ЧИННИК ЕКОНОМІЧНОГО ЗРОСТАННЯ
Конкурентоспроможність є визначальним критерієм ефективності будь-якого економічного суб’єкта. Конкурентні переваги економіки країни, її окремих галузей, підприємств та регіонів на глобальних ринках обумовлюють, відповідно, і темпи зростання виробництва та національну безпеку. Світогосподарські позиції країни також визначаються рівнем конкурентоспроможності. В умовах диспропорційного розвитку країн, регіонів та галузей через різнорівневе ресурсне забезпечення, різношвидкісне нагромадження капіталу, формування та реалізація ефективних конкурентних стратегій стає основним чинником соціального та економічного розвитку. Необхідною умовою виходу України із кризового стану, інтеграції до ЄС та розв’язання проблем національної безпеки є розробка глобальної стратегії підвищення її конкурентоспроможності. Тільки високий рівень останньої може стати основою росту рівня життя громадян. Питання конкурентоспроможності завжди було актуальним, в силу чого, його постійно досліджували і досліджують зарубіжні та вітчизняні вчені, серед яких варто відзначити: Р. Вернона, Ч. Джонсона, І. Кірцнера, П. Кругмана, В. Леонтьєва, С. Ліндера, А. Маршалла, Дж. Міля, Б. Оліна, М. Познера, Д. Рікардо, А. Смітта, Р. Солоу, Е. Чемберліна, Й. Шумпетера, Ф. Хайєка, Г. Хамела, Е. Хекшера, Дж. Хікса, О. Білоруса, Б. Губського, Д. Лук’яненка, Ю. Пахомова, А. Поручника та багатьох інших. Найбільший внесок у сферу дослідження міжнародної конкуренції та теорії конкурентних переваг країн, а також визначальних факторів конкурентоспроможності на мікро- та мезорівнях був зроблений професором Гарвардської школи бізнесу М. Портером наприкінці 80-х років, який дослідив більш ніж 100 галузей економіки та індустріальних сегментів десяти розвинених країн світу і сформував теорію конкурентних переваг. У ній вчений стверджував, що успіх країни в певній галузі залежить від чотирьох груп чинників: кваліфікована робоча сила або інфраструктура; умови попиту на внутрішньому ринку на продукцію чи послуги даної галузі; наявність споріднених і підтримуючих конкурентоспроможність галузей; стратегія фірми та її структура, характер конкуренції на внутрішньому ринку. Дана теорія відображає роль внутрішнього середовища окремо взятої країни, у забезпеченні успіху її фірм на міжнародних ринках [5]. Для того щоб перетворити Україну на сильну, економічно розвинену країну із високим конкурентним статусом, потрібно розробити стратегію підвищення міжнародної конкурентоспроможності національної економіки. Дослідження конкурентоспроможності як основної рушійної сили економічного розвитку проводяться Всесвітнім економічним форумом (Давос, Швейцарія). Рейтинги конкурентоспроможності побудовані на основі Індексу глобальної конкурентоспроможності (ІГК), який був розроблений К.Сала-і-Мартіном. ІГК враховує стадію економічного розвитку країни - базовий розвиток (1), керована ефективність (2), інноваційний розвиток (3). У звіті Форуму за 2010–2011 рр.[7] Україна віднесена до країн перехідного типу від 1 до 2 етапу разом з Вірменією, Азербайджаном, Грузією, Єгиптом, Венесуелою. У 2011 р. список країн ТОР-10 рейтингу глобальної конкурентоспроможності залишився незмінним (Швейцарія, Швеція, Німеччина, Японія, Нідерланди, Сінгапур, США, Канада, Фінляндія, Данія). Найбільшого падіння за 2010 р. зазнали рейтинги Нігерії (-28 позицій), Пакистану (-22 позиції). Україна посіла 89 місце серед 139 країн. У 2011 р. її рейтинг зріс на 7 позицій (82 місце серед 133 країн) [2]. За базовими показниками Україна демонструє найгірші результати, особливо, за макроекономічними умовами (132 позиція) та державними інститутами (134 позиція). За ефективністю нормативно-правового регулювання (вирішення спорів, регуляторна діяльність) Україна займає передостанні місця (138 з 139). 134 місце посідає за темпами інфляції та зростання дефіциту державного бюджету. Серед інших показників: рівень довіри до влади – 122 позиція, боротьба з корупцією – 127 позиція, незалежність судів – 134 позиція, дотримання етики поведінки – 130 позиція[2]. Неефективними залишаються товарні та фінансові ринки України (129 та 119 місця), що значно стримує конкуренцію і перешкоджає розвитку. Серед найгірших показників: ефективність системи оподаткування - 136 позиція, тягар митних процедур – 131, монополізація товарних ринків – 128, якість антимонопольної політики – 126, стійкість банківської системи – 138 місце [3]. У той же час, сильними сторонами конкурентоспроможності України на даний час залишаються: високий загальноосвітній рівень населення (за якістю початкової освіти Україна посідає 49 місце), гнучкий та ефективний ринок праці (за співвідношенням зарплата-продуктивність – 26 місце, простота процедур найму та звільнення – 18 місце), великий обсяг внутрішнього ринку та зовнішньої торгівлі (37 місце), інноваційний розвиток (висока здатність до інновацій (37 місце), якість науково-дослідних установ (68 місце) [6]. Обстеження, які проводилися в рамках дослідження глобальної конкурентоспроможності, виявили, що найбільш негативним чинником ведення господарської діяльності в Україні 15,6% опитаних вважають політичну нестабільність. Далі - корупція (13,9%), ускладнений доступ до фінансування (10,8%), податкове регулювання (9,6%), нестабільність уряду (9,5%), неефективність державного управління (8,8%) та інфляція (8,8%)[6]. Дослідники CASE вважають, що позиції України стійко погіршуються у захисті прав власності, ефективності юридичної системи, обтяжливості регуляторної політики і оподаткування, ефективності корпоративного управління і захисту прав міноритарних акціонерів. Помітно знизилася довіра до банків. Як і раніше, найбільшими перешкодами для вітчизняного бізнесу є корупція і адміністрування податків[4]. У цілому, вищезгадані проблеми відчуває більшість країн світу. При цьому країни Європи у більшій мірі відчули проблеми, пов’язані з доступом до фінансування та жорсткими законодавчими обмеженнями на ринку праці. Недостатність висококваліфікованої робочої сили та трудової етики фіксують такі країни, як Алжир, Ботсвана, Бруней, Камбоджа, Чилі, Єгипет, Грузія, Гонконг, Ізраїль, Казахстан, а також Люксембург та Естонія. Від злочинності потерпає бізнес в Сальвадорі, Гватемалі, Гондурасі, Ямайці. Політичну нестабільність визначили основним чинником стримування розвитку бізнесу такі країни, як Аргентина, Еквадор, Японія, Молдова, Нікарагуа, Тайвань[4]. Відновлення світової економіки створює передумови виходу України з кризи, проте цього недостатньо для підвищення конкурентоспроможності країни. Як показують результати оцінки ІГК, Україні насамперед потрібні дії, спрямовані на стабілізацію державних фінансів, оздоровлення банківської системи, спрощення системи регулювання і стимулювання конкуренції. Стратегічна економічна політика має бути націленою на розв’язання проблеми міжнародної конкурентоспроможності національної економіки. Необхідно створити умови для пришвидшеного переходу на інноваційну модель розвитку, що повинна бути пов’язана з політикою у сфері інтелектуальної власності та функціонування єдиної системи управління комерціалізацією результатів інтелектуальної діяльності. Закон України «Про пріоритетні напрями інноваційної діяльності в Україні» зобов’язує органи виконавчої влади України створювати режим найбільшого сприяння реалізації цих напрямів, концентрації на них фінансових та інтелектуальних ресурсів[1]. Загальнодержавна стратегія повинна зосереджуватися на зближенні рівнів соціально-економічного розвитку регіонів через ефективне використання місцевих умов і ресурсів та активізацію зовнішньоекономічної діяльності. Необхідна всебічна підтримка міжрегіонального співробітництва, тому що від внутрішнього середовища, у якому конкурують місцеві фірми, і залежить успіх національної промисловості у міжнародній конкуренції. Отже, номінальне підвищення рейтингу за ІГК поки що не говорить про справжню конкурентоспроможність України. До цього можна повернутися лише тоді, коли в країні буде створене стабільне економічне середовище, як і стабільні темпи його зростання, котрі у 2012 р. порівняно з минулим роком можуть знизитися щонайменше вдвічі. Для того, щоб економіка України була нині і в майбутньому конкурентоспроможною, вона повинна мати інноваційну стратегічну економічну політику із комплексом заходів, що покликані сприяти швидкій стабілізації показників та факторів внутрішнього середовища.
Список використаних джерел: 1. Про пріоритетні напрями інноваційної діяльності в Україні: Закон України від 08.09.2011р. № 3715-VI [Електронний ресурс] редакція від 08.09.2011 р. - Режим доступу: http://zakon2.rada.gov.ua/laws/ show/ 3715-17 2. Антонюк Л.Л. Міжнародна конкурентоспроможність країн: регіональний аспект [Електронний ресурс] / Л.Л. Антонюк // Режим доступу: www.kneu.kiev.ua/journal/ukr/article/2005_1_Antoniuk_ ukr.pdf 3. Фонд ефективне управління: публікації фонду (Звіт про конкурентоспроможність України 2010) [Електронний ресурс] - Режим доступу: http://www.feg.org.ua/ua/article/37.html. 4. Конкурентоспроможність України зросла [Електронний ресурс] // Щоденна всеукраїнська газета «День». – 2012. №158. - Режим доступу: http://www.day.kiev.ua/234519 5. Портер М. Конкуренция: Пер. с англ. / М. Портер. - М.: Издательский дом «Вильямс», 1993. - 495 с. 6. Резнікова О. Актуальні тенденції в динаміці показників глобальної конкурентоспроможності [Електронний ресурс] // Національний інститут стратегічних досліджень при Президентові України. - Режим доступу: niss.gov.ua/articles/379/ 7. The Global Competitiveness Report 2010–2011 [Електронний ресурс] // World Economic Forum within the framework of the Centre for Global Competitiveness and Performance. - 2011. - Режим доступу: http://www .scribd.com/doc/64062288/The-Global-Competitiveness-Report-2010-2011
