5 курс, спец. «Менеджмент організацій», д.ф.н., Наук. кер. – Коваленко Н.Ю. Чернівецький торговельно-економічний інститут КНТЕУ, м. Чернівці
ВИЗНАЧЕННЯ ПОНЯТТЯ «ПЛАГІАТ» ТА СПОСОБИ ЙОГО УСУНЕННЯ
Захист авторських прав є важливим компонентом правової охорони інтелектуальної власності в Україні та за кордоном. Різні види порушення авторських прав призводять не тільки до майнових втрат конкретних суб’єктів права інтелектуальної власності, а й впливають на економічний, духовний та інтелектуальний розвиток країни в цілому. Термін «плагіат» можна застосовувати лише щодо об’єктів авторського права, виходячи із визначення, яке міститься у законодавстві, стосовно ж інших об’єктів інтелектуальної власності цей термін використовувати не можна. Плагіат – це привласнення авторства на чужий твір науки, літератури, мистецтва або на чуже відкриття, винахід чи раціоналізаторську пропозицію, а також використання у своїх працях чужого твору без посилання на автора [1]. Причому згідно із Законом України «Про авторське право і суміжні права» привласнення як правопорушення (плагіат) передбачає здійснення оприлюднення чи опублікування чужого твору [2]. І якщо таке порушення буде доведене до оприлюднення (опублікування), то порушник вже може притягатися до відповідальності. Адже, згідно із діючим авторським законодавством, авторське право виникає з моменту створення твору, тому і виявлення плагіату і притягнення до відповідальності за це правопорушення можливе до оприлюднення чи опублікування твору. Крім того, в різних сферах і галузях діяльності через їх специфіку плагіат може мати більш персоніфіковані характеристики. Так, наприклад, в навчальних закладах він може розглядатися як: • офіційно не підтверджена домовленність між щонайменше двома студентами наслідком якої є виконання однакових, або майже однакових робіт; • фальсифікація — зміст завдань, наприклад, статистичні показники, були вигадані або невірно вказані як результат власної роботи; • реплікація — коли студент здає однакову, або майже однакову роботу кілька раз для підняття власного академічного рейтингу; • використання не дозволених допоміжних матеріалів під час іспитів; • отримання недозволеної копії екзаменаційних завдань; • спілкування з іншими студентами під час іспитів для розв’язання завдань; • представлення себе під іменем іншого студента на іспитах [3,с.96]. З іншого боку, частіше за все буває так, що праця видається за оригінальну, а в принципі вона складається виключно з компільованого матеріалу. Закон дозволяє використання без згоди автора, але із зазначенням імені автора і джерела запозичення, цитат з опублікованих творів в обсязі, виправданому поставленою метою. Проблемним є те, що виправданість обсягу вільного використання чужого твору в кожному конкретному випадку може бути різною і досить важко встановити наявність чи відсутність такого порушення. Навіть використання чужого твору із зазначенням імені автора і джерела запозичення можна вважати плагіатом у широкому розумінні цього поняття, якщо справді суттєво перевищений можливий обсяг такого запозичення у відповідності із поставленою метою [4, с.87]. Щоб чіткіше зрозуміти явище плагіату, можна порівняти його з трактуванням плагіату у польському законодавстві. Досвід Польщі цікавий тим, що у чотирьох її законах чітко й детально описані всі аспекти, які стосуються галузі авторського права та суміжних прав, а також тим, що у польських сусідів уже чимало відповідної практики щодо вирішення спорів на цю тему.
Наприклад, у законі про вищу освіту Польщі йдеться про дисциплінарну відповідальність студентів у разі обгрунтованої підозри щодо присвоєння собі фрагменту або іншого елементу чужого твору студентом. Для забезпечення безпеки автора щоб запобігти плагіату його творів, можна порушити питання про розподіл прав інтелектуальної власності між студентами та вищими навчальними закладами щодо об’єктів права інтелектуальної власності, які були створені студентами в межах навчальних програм. Зокрема, за польським законодавством майнові права на курсові, дипломні роботи, реферати належать навчальному закладу, а немайнові – їхньому автору. Оскільки плагіат став хворобою держави, виходом з цієї ситуації може бути низка заходів, які можуть значно змінити ситуацію в країні щодо свого роду «крадіжки»: • потрібно виробити імунітет проти плагіату; • слід законодавчо виокремити добросовісне та недобросовісне вільне використання чужих творів із встановленням відповідальності за, відповідно, недобросовісне використання; • слід звернути увагу на можливість плагіату конкретних творів у незмінному або частково незмінному вигляді та можливість здійснення плагіату ідей; • потрібно підвищити заробітну плату вченим, викладачам, працівникам музеїв, бібліотек; • створити електронний банк усіх праць, що захищаються в Україні, і за його даними знаходити списані роботи – від реферату до докторської; • нарешті, треба просто пояснювати школярам і студентам, та навіть й аспірантам, що плагіат ганьбить [5]. Отже, для покращення ситуації проти крадіжок чужих творів, думок та інших видів інтелектуальної діяльності державним органам потрібно звернути велику увагу і негайно приймати міри боротьби з цим явищем.
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ: 1. Словник іншомовних термінів [Електронний ресурс]. – Режим доступу http://www.rozum.org.ua/index 2. Про авторське право і суміжні права/Закон України від 23.12.93 р. // ВВР України. - 1994. - № 13. - ст. 64. 3. Заїка Ю.О. Українське цивільне право : [підручн.] / Ю.О.Заїка. Львів : Кальварія, 2005. — 196 с. 4. Матінченко С.Я. Інтелектуальна власність/ С.Я. Матінченко// Інтелектуальна власність. – 2012. - №1. – с.21-23. 5. Інноватика в сучасній освіті: освітній портал [Електронний ресурс]. – Режим доступу http://www.osvita.org.ua/student/studying/articles/11.html
