В. Максимович
Чернівецький торговельно-економічний інститут КНТЕУ,
м. Чернівці
Наук. Кер.- Городницька Л.В.
Стан та розвиток демократії в сучасній Україні
Наша країна не дуже багата демократичними традиціями. По суті, протягом всього періоду радянського тоталітаризму в Україні не розвивалися елементи особистих свобод і правової держави, демократичної свідомості суспільства та особистості. На сьогоднішньому етапі важливо не прискорювати штучними засобами процес демократизації суспільного життя, проте не варто і гальмувати його схожими методами. Демократія має визрівати на національному ґрунті поступово і послідовно, її межі повинні бути обумовлені логікою розвитку посткомуністичного суспільства, його трансформацією.
Актуальною є тама тому, що сьогодні демократія є найзатребуванішою формою політичного устрою суспільства, що дає можливість людям не тільки обирати керівників, а й контролювати владу. Незважаючи на всі проблеми, що постають у рамках демократичної форми організації суспільства, його державно-політичного устрою, саме влада народу найкраще справляється з викликами сучасності.
Мета статті - визначення методологічних підходів до вивчення демократизаційних процесів в Україні; характеристика основних особливостей сучасної української демократії та створення певних рекомендацій щодо подальшої демократизації в Україні.
Про українську демократію згадували у своїх працях В.Полохало, О.Кіндратець, В.Медведчук, С.Барматова, Р.Сербин, О.Бандура, О.Гарань, С. Рябов, Ф.Рудич, М.Кармазіна, О.Дергачов, О.Скрипнюк та інші.
Визначати політичний режим для України протягом її незалежності і до сьогоднішніх часів потрібно через врахування її історичного розвитку. Український політичний режим перебуває на стадії трансформації. За останні десятиліття Україна йде від тоталітарного режиму через авторитарний до демократичного.
В українському суспільстві існує ряд проблем щодо дотримання принципів демократії, а саме проблема з врівноваженістю гілок влади. Немає дієвої системи стримувань і противаг. Крім того ця проблема помічається через постійні зміни форми державного правління. Їх зміна обумовлена неефективністю попередньої форми. На мою думку ця неефективність забезпечується відсутністю відповідальності за свою діяльність. І зміна форми правління – це лише перекладання відповідальності. Звідси виходить ще одне порушення демократичного принципу, а саме відсутність громадянського консенсусу. Тобто в нашому суспільстві завжди знаходяться певні категорії людей, які дозволяють собі не дотримуватись встановлених умов. Дотримання встановлених умов має здійснюватись через засоби примусу. Засобами примусу дано право розпоряджатись владі. Але в деяких ситуаціях засоби примусу бездіяльні, або використовуються лише там де це потрібно. Це породжує ще одну проблему нашого суспільства, а саме проблему корупції. Що в свою чергу зачіпає судову гілку влади. Суд в період становлення демократії в Україні не виступає незалежним і неупередженим органом. І ще одна суттєва проблема це відсутність рівності перед законом, що призводить до соціальної несправедливості. Тому для побудови демократії потрібно врахувати вищесказані проблеми.[1. 56c.]
Сучасний етап демократичних трансформацій в Україні потребує посилення механізмів безпосередньої участі громадян у суспільно- політичних процесах, оскільки неефективність основних інститутів політичної системи великою мірою обумовлена саме недостатністю громадського контролю за їх діяльністю у міжвиборчій період та обмеженням політичної участі громадян лише електоральними процесами. Подальший розвиток форм прямої демократії в Україні обумовлює, перш за все, необхідність удосконалення конституційних засад реалізації механізмів безпосередньої участі громадян в управлінні державними справами.[4. 90c.]
Таке завдання повністю відповідає основним засадам демократичного державного устрою, який, зокрема, передбачає здійснення влади народу як через обрання представницьких органів, так і його безпосередню участь. Представницька та безпосередня участь є різними формами демократії і взаємодоповнюють одна одну у процесі забезпечення ефективного розвитку політичної системи. Зокрема, здійснення механізмів прямої демократії сприяє:
– реалізації принципу народного суверенітету, який є ключовим у побудові демократичної держави;
– підвищенню громадської участі у прийнятті важливих суспільно-політичних рішень, контролю за їх виконанням;
– легітимізації влади в цілому, державного устрою, діяльності окремих органів державної влади та місцевого самоврядування, а також певних суспільно-політичних рішень;
– забезпеченню постійного зв’язку між владою та суспільством;
– створенню ефективних важелів впливу громадян на політику у міжвиборчій період.[2. 43c.]
Важливим є також поширення у різних суспільних колах запиту на наявність демократичних процедур з метою впливу на політичні партії та їх лідерів, на органи представницької та виконавчої влади задля налагодження рівноправного та взаємовигідного діалогу між владою та суспільством. Така стратегія зі зміцнення системи суспільних зв’язків дозволить кожній громадській інституції посилити власну спроможність у відстоюванні інтересів відповідної соціальної групи.
Особливе місце у процесі поширення у суспільстві запиту на демократію покликані посісти засоби масової інформації. Вони повинні взяти на себе місію чесного і не заангажованого партнера громадських структур. ЗМІ, як ніхто інший, мають вплив на суспільну свідомість, тому мусять бути гідними партнерами суспільства. Демократичність влади є запорукою їх власного незалежного існування.
Сучасному стану демократичних перетворень в Україні властиве те, що, з одного боку, народовладдя є символом жаданого майбутнього, а з другого – суспільні інститути та ЗМІ, практика участі наcелення у виборах співіснують із розчаруванням у демократичному реформуванні. Суперечності проявляються також у поєднанні інерції влади і постійного намагання наслідувати західні стандарти, де визначення основних тенденцій формування нових ціннісних орієнтирів є базою для прогнозування подальшого розвитку, а надбання нової якості є надзвичайно важливим для адекватнішого розуміння особливостей політичної системи та змісту політичних процесів, що відбуваються в суспільстві.[3. 78c.]
Безперечно, на мою думку, єдиний шлях розвитку України пролягає через демократію. Хоча існують думки, що наше суспільство не «вилікуєш» через демократію. Треба впроваджувати або інші форми правління, або наше суспільство і залишиться таким яким воно є, зі всіма бідами і проблемами, які тільки в процесі еволюції зможуть колись зникнути. Кожен живе зараз, в даний момент, і хоче при цьому жити достойно, в країні, яка забезпечуватиме йому це. Тому, я вважаю, кращим варіантом для України на даний момент є встановлення сильної виконавчої влади в плані повноважень, і яка, відповідно, понесе відповідальність за результати своєї діяльності. Її діяльність буде відбутись згідно зі сформованою національною ідеєю, яка має бути погодженою у всьому суспільстві. Оцінка ефективності цієї влади оцінюватиметься через вибори і забезпечуватиметься розвинутим громадянським суспільством. Тобто єдиним прийнятним рішенням є встановлення сильної виконавчої влади, але в той же час з гарантією всіх демократичних принципів.
Отже, в українському суспільстві демократія модифікована, однак немає сумніву в тому, що Україна – демократична країна в контексті тих процесів, за якими ми її оцінюємо. Демократія є змістом руху нашої країни вперед, її існування.
Література
1. Конончук С., Ярош О. Розвиток демократії в Україні: 2010 рік. - Київ, 2009. - 243c.
2. Політична система сучасної України: особливості становлення, тенденції розвитку. - Київ, 2009. - 546c.
3. Симон Г. Трансформація в Росії та Україні після падіння комуністичного режиму: спільне та особливе // Політична думка. - 2009.- 123c.
4. Українська державність у XX столітті: Історико-політологічний аналіз. - К., 2010.-234c.
