Ганна Андрійчук
Наук. Кер. –Городницька Л.В.
Чернівецький торговельно-економічний інститут КНТЕУ
м. Чернівці.
Проблеми та перспективи розвитку сучасної політичної системи в Україні
Україна відповідно до її Конституції є суверенною і незалежною, демо¬кратичною, соціальною, правовою державою. Носієм суверенітету і єдиним джерелом влади є народ. Народ здійснює владу безпосередньо і через органи державної влади та органи місцевого самоврядування [1, c.44].Саме на цих засадах і повинна будуватися нова політична система.
Суть проблеми полягає в тому, наскільки реально забезпечується основопо¬ложний демократичний принцип, який, за визначенням Авраама Лін¬кольна, означає владу народу, здійснювану народом і в інтересах народу. Легітимність влади, таким чином, виходить від народу, що через вибори виявляє свою волю владним структурам і через вибори контролює їх.
Мета роботи полягає у визначенні та теоретичному відображенні шляхів вирішення проблем, які є в сучасній політичній системі України та стратегію її розвитку.
З постанням незалежної України вітчизняними науковцями розпочаті ґрунтовні дослідження процесу сучасного державотворення. В цьому контексті заслуговують на особливу увагу ціла низка досліджень, присвячених становленню і розвитку окремих елементів політичної системи. Серед них праці В. С. Журавського, В. В. Сухоноса і А. І. Некряч , розвідки І. О. Костецької , авторського колективу в складі В. М. Паламарчука, О. В. Литвиненка, С. О. Янішевського.
Україна, як й інші постсоціалістичні країни, перебуває на етапі трансформації своєї суспільно-політичної системи. Йдеться про перехід від авторитарно-тоталітарного суспільно-політичного устрою до демократичної, соціальної, правової держави, а в майбутньому — до високорозвиненого громадянського суспільства [4, c.67].
Україна подолала початковий етап перехідного періоду — проголошення незалежності й набуття атрибутів державності — і перейшла до етапу розвитку демократичних процесів, політичного та економічного облаштування, обравши демократичний тип політичної системи суспільства. Все чіткішими стають контури сучасної, повноцінної та цивілізованої країни з політичною та економічною визначеністю. Але цей процес відбувається складно, суперечливо, на тлі перманентних криз та проблем у політичній, економічній, соціальній та духовній сфері [2,c.85].
Основна причина недосконалості політичної системи України полягає в тому, що політичні сили керуються у своїй діяльності не правовими нормами, а груповими інтересами. Саме тому політична система лише частково забезпечує реалізацію своїх функцій, оскільки її інститути не зазнали глибокої трансформації у сучасну плюралістичну політичну систему, не спрацьовують саморегулюючі механізми ринкової економіки і громадянського суспільства.
Кризові явища, з якими стикається Україна, значною мірою пояс¬нюється браком професійно підготовлених до управлінської діяльності авторитетних політичних лідерів. Більшість із них направили зусилля на руйнування старих структур тоталітарної системи, часом не маючи навичок управління, конструктивної діяльності, а в умовах правового нігілізму, дехто вирішував і власні проблеми, що гальмувало загалом розвиток політичної системи.
Політична еліта виявилася неспроможною вирішувати державні проблеми на рівні загально цивілізованих правил і норм. Це призвело до посилення апатії людей до діяльності владних структур. Влада в особі всіх її гілок неухильно втрачає довіру народу.
Також істотним недоліком політичної системи України є недорозвиненість форм політичної конкуренції і конструктивної співпраці внаслідок збереження рецидивів тоталітарної політичної культури, незрілих елементів громадянського суспільства, мафіозних каналів розподілу ресурсів на базі державного монополізму в економіці і державного протекціонізму в політиці.
Не менш важливою проблемою являється те, що у соціальній сфері не вдалося подолати поглиблення майнової нерівності, зупинити процес зубожіння переважної частини населення. Для соціально незахищених прошарків населення дедалі гострішою стає проблема фізичного виживання. Знецінено чинники, які гарантують соціальну стабільність. Значна частина інтелігенції, насамперед науково-технічні та високо кваліфікаційні працівники, залишають виробництво, переходять у торговельно-підприємницьку сферу.
В ідеологічній сфері поглиблюється криза духовності, невпевненість багатьох людей у своєму майбутньому. Деструктивно впливають на духовну сферу міжконфесійні конфлікти, правовий нігілізм, злочинність, корупція, наростання ідеологічного авторитаризму, монополізація ЗМІ, виникнення заборонених для критики зон, збідніння інформаційної сфери [3.c.78].
Сьогодні вже стало очевидним, що політична система, яка склалася в України неспроможна, на моє переконання, забезпечити ні стабільне функціонування державної влади, ні цілеспрямоване ефективне розв'язання завдань демократичної модернізації суспільства. І ця не здатність не в останню чергу обумовлена інституціональною: адже побудова владі що відтворює безвідповідальність основних політичних суб'єктів, не може бути ефективною за визначенням.
З огляду на ці реалії й особливості суспільного життя в Україні, вдосконалення політичної системи потребує великої кількості змін та доповнень до чинного законодавства, які повинні бути спрямовані на :
- подальший розвиток політичних відносин шляхом відкриття максимального простору для самоуправління суспільства на всіх рівнях його соціально-політичної організації;
- побудова справді демократичної, соціальної, правової держави з ефективно діючим парламентом, професійним висококваліфікованим урядом, незалежними судовими органами;
- формування інститутів громадянського суспільства як співтовариства вільних людей і їх самодіяльних організацій, політичних партій, рухів, профспілок, кооперативів, асоціацій;
- розвиток політичної свідомості та політичної культури суспільства й особистості як на загальнодержавному, так і на побутовому рівні;
- забезпечення необхідних умов для вільного розвитку нації загалом і кожного етносу зокрема, формування та підвищення національної свідомості й самосвідомості, національної культури;
- удосконалення діяльності ЗМІ, підвищення їх ролі в регулюванні політичних відносин, управлінні суспільством, формуванні політичної свідомості та політичної культури суспільства і кожного громадянина;
- своєчасне самооновлення політичної системи з урахуванням внутрішнього та міжнародного становища України (постійна само адаптація).
- гармонізація політичної системи українського суспільства разом з ефективними економічними перетвореннями покликані забезпечити політичну та економічну безпеку держави, високий життєвий рівень її громадян.
Отож, самостійна політична система сучасної України молода, фактично не має досить ефективних традицій і досвіду самостійного функціонування, і ще поки не здатна забезпечити зростання рівня і якості добробуту всіх основних верств населення. Зрозуміло, що розв'язати названі та інші проблеми політичної системи можливо, лише змінюючи чинну Конституцію України. Визначивши основним напрямом становлення й розвитку політичної системи України, глибоку й усебічну демократизацію суспільного життя, розбудову громадянського суспільства, правової і соціальної держави, посилення взаємовпливу і взаємозв´язків із політичними системами інших країн задля власного безперервного вдосконалення.
Список використаних джерел
1. Журавсъкий В. С. Політична система України: проблеми становлення і розвитку (правовий аспект). — К., 1999,- 112 с.
2. Паламарчук В. М., Литвиненко О. В., Янішевський С. О. Трансформація демократії та пошук стратегії суспільно-політичного розвитку України: Монографія. (Серія «Стратегія політики і політичний аналіз»). — Вип. 7. — К., 2003. — 120 с.
3. Політична система сучасної України: особливості становлення, тенденції розвитку / Редкол.: Ф.М. Рудич (голова) та ін. - Парламентське видавництво, 1998. - 352 с.
4. Сухонос В. В. Динаміка сучасного державно-політичного режиму в Україні: антиномія демократизму і авторитаризму: Монографія. — Суми, 2003. — 336 с.
