4 курс, спец. “Фінанси і кредит”, д.ф.н. Наук.кер. – Кучерівська С.С. Чернівецький торговельно-економічний інститут КНТЕУ, м.Чернівці
ОСНОВНІ АСПЕКТИ РОЗВИТКУ СОЦІАЛЬНОЇ ПОЛІТИКИ УКРАЇНИ
На сьогоднішній день розвиток тієї чи іншої країни значним чином залежить від людського капіталу. Підвищення кваліфікації, забезпечення належних умов освіти, намагання покращення життєдіяльності населення є свідченням того, що відбувається процес усвідомлення цінності людського життя, необхідності повноцінного та належного розвитку особистості, її здібностей. Відбувається сприяння самореалізації людського потенціалу. Всі ці фактори вимагають від органів влади об'єктивного та своєчасного визначення основних стратегічних напрямів та пріоритетів соціального розвитку України, а саме провадження відповідної соціальної політики. Нагальним завданням урядам сучасної України є підвищення якості життєдіяльності населення, яке зумовлене необхідністю консолідації суспільства, об'єднання зусиль усіх його верств для реалізації цілей соціального розвитку з орієнтацією на досягнення високих соціальних стандартів та нормативів. Тобто, питання вдосконалення розвитку соціальної політики є дедалі актуальнішим. При цьому варто звернути увагу на світовий досвід формування нового соціально-економічного простору, адаптувавши його до національних потреб і запитів, передбачивши заміну старих способів розв'язання соціальних проблем принципово новими, більш ефективними. Метою статті є визначення сучасних умов реалізації напрямків розвитку соціальної політики України. Особливості розвитку соціальної сфери України досліджували такі вчені, як Безчасний Л., Білорусов О., Геєць В., Гриценко А., Гуць М., Куликов В., Куценко В., Лагутін В., Лібанова Е., Лукінов І., Мочерний С., Нурєєв Р., Пахомов Ю., Тропіна В., Філіпенко А., Чухно А. та інші. Соціальна політика – це діяльність держави щодо створення та регулювання соціально-економічних умов життя суспільства з метою підвищення добробуту членів суспільства, усунення негативних наслідків функціонування ринкових процесів, забезпечення соціальної справедливості та соціально-політичної стабільності у країні [1, с.27]. Вона є сукупністю соціально-економічних заходів держави, підприємств, місцевих органів влади, які за допомогою системи правових, організаційних, регулятивно-контрольних заходів країни спрямовані на захист населення від безробіття, інфляції, знецінення трудових заощаджень. Варто зазначити, що дану категорію розглядають у вузькому та широкому розумінні. В. А. Скуратівський розглядає соціальну політику у вузькому розумінні як «цілеспрямовану діяльність суб'єктів з метою забезпечення соціального захисту і створення умов для формування безпечного соціального середовища людини. У такому аспекті соціальна політика передбачає комплекс заходів, спрямованих на створення системи соціальних амортизаторів суспільних, зокрема ринкових, ризиків і формування соціальних стандартів»[4, с. 5]. Іншими словами, соціальна політика у вузькому розумінні — це діяльність суб'єктів соціально-політичного життя, спрямована на формування соціальної безпеки людини й суспільства. Більш ширше соціальну політику визначає О. М. Палій, а саме як «систему цілеспрямованої діяльності суб'єктів, що сформувалася в суспільстві на певному етапі його розвитку і здійснюється на основі певних принципів і засад з метою забезпечення оптимального функціонування й розвитку соціальних відносин» [4, с. 6]. З такої точки зору соціальна політика є системою управлінських, регулятивних, саморегулятивних способів і форм діяльності суб'єктів, сукупністю принципів, рішень і дій, що втілюються в соціальних програмах і соціальній практиці з метою задоволення соціальних потреб, збалансування соціальних інтересів людини, соціальних груп суспільства, досягнення соціальних цілей, розв'язання соціальних завдань, формування соціальних цінностей. Виходячи з цього соціальна політика у широкому розумінні — це система інституційних і надінституційних, державних і громадських, суспільних і особистих, індивідуальних способів і форм діяльності, спрямованих на створення умов для всебічної самореалізації соціального потенціалу людини, її сутнісних сил. Для здійснення соціальної політики важливими факторами є забезпечення належного соціального захисту населення, гарантування соціальної безпеки. Необхідно відмітити, що соціальний захист, соціальна безпека, з одного боку, і соціальний розвиток, соціальні відносини — з іншого органічно поєднані: без розвинених соціальних відносин не може бути стабільної соціальної безпеки людини, суспільства, а соціальна безпека значною мірою зумовлює розвиненість, зрілість процесів соціального, суспільного розвитку. З цього випливає, що об'єктом соціальної політики виступають суспільні, зокрема соціальні, відносини, процеси життєдіяльності соціуму, що безпосередньо чи опосередковано впливають на формування соціальної безпеки людини, задоволення нею власних соціальних потреб та інтересів, освоєння і творення соціальних цінностей [3, с.38]. За умов трансформації суспільних відносин, формування соціальної держави й громадянського суспільства дана політика має на меті звузити, а в перспективі звести нанівець роль у соціальному житті чинників, що втрачають соціальне значення або гальмують процес суспільної соціодинаміки, і створити умови для посилення ролі чинників, детермінант, що сприяють соціальному поступу, посилюють соціальну безпеку людини. В даний час мета соціальної політики полягає у вирішенні суперечностей суспільного, соціального розвитку, що гальмують процес формування соціально орієнтованої економіки, становлення середнього класу, соціальної мобільності, утвердження дійових механізмів соціального життєзабезпечення людини як основного суб'єкта соціального розвитку [5]. Основними завданнями соціальної політики держави є: забезпечення чіткого функціонування системи соціально-політичних інститутів, які є суб'єктами соціальної політики, здійснення координації, узгоджувальної діяльності елементів системи, усвідомленої спрямованості їх зусиль, формування оптимального співвідношення й підтримання необхідних пропорцій між цими елементами, приведення до стрункої системи різноманітних дій усіх її учасників, спрямування різних форм, методів і засобів соціальної політики на досягнення очікуваних результатів, насамперед на досягнення адекватності цілеспрямованої діяльності суб'єктів соціальної політики, пов'язаної з освоєнням і творенням соціального буття, розвитком соціальної сфери, вимогами об'єктивних закономірностей суспільного прогресу, сучасною логікою розвитку цивілізації. Існує шість основних моделей соціальної політики держави: модель розвитку соціальної сфери і соціального захисту в адміністративно-командній економіці, американська, шведська, німецька, японська та англосаксонська моделі, кожна з яких має свої особливості, позитивні і негативні сторони [1, с. 74]. В Україні ще триває процес вибору конкретної моделі соціальної політики, тому вона потребує постійного оновлення. Неспроможність держави, в даному випадку України, досягати усіх стратегічних цілей її соціальної політики відбувається не тільки через національні причини, однією з яких є проблема політичної нестабільності, але й через міжнародні. Прикладом міжнародних причин можна назвати глобальну світову економічну кризу, через яку, перш за все, відбулися значні негативні зміни в грошовій, кредитній, фіскальній, валютній сферах України. Саме з розвитком цих сфер відбувається становлення і розвиток соціальної політики держави [3, с. 152]. Серед стратегічних напрямків розвитку соціальної політики українського уряду виокремлюють: - збільшення уваги на демографічній політиці держави, яка виконуватиме функцію регулювання психологічної схильності людей до тієї чи іншої демографічної поведінки, яка водночас потребуватиме соціального захисту і допоможе розв’язати ряд питань соціальної політики; - створення екологічно та соціально безпечних умов життя; - захист громадян від інфляції за допомогою своєчасної індексації доходів; - обмеження безробіття та стимулювання зайнятості населення; - розвиток соціальної інфраструктури, створення умов для виховання, освіти, духовного розвитку дітей, молоді тощо [2, с.176]. Важливими умовами ефективної реалізації соціальної політики є такі: • утвердження динамічності механізму регулятивної діяльності, спрямованої на збагачення соціального потенціалу суспільства; • пошук ефективних способів і форм реалізації соціальної політики, усунення невиправданих і малоефективних, насамперед консервативних методів регулювання, що гальмують процес утвердження цінностей соціального буття; • відмова від форм і методів управління, що породжують соціальне відчуження людини [5]. Отже, забезпечення ефективного розвитку соціальної політики є важливим кроком суспільства до наближення покращення умов проживання та функціонування населення у державі. Першочерговість вирішення соціальних завдань продиктована необхідністю створення умов для динамічного, збалансованого соціально-економічного розвитку регіонів України, її оптимальної інтеграції до світового економічного простору, який висуває нові вимоги до процесу відтворення населення, формування соціально-трудових відносин, розвитку всіх сфер життєзабезпечення населення та його основної складової – робочої сили. У зв'язку з цим необхідно удосконалювати управління соціальним розвитком, а зміна сучасних методів державного регулювання повинна відбуватися у напрямі зростання їх гнучкості, зміщення акцентів з регламентуючих та обмежуючих заходів на суто стимулюючі.
Список використаних джерел 1. Іванова О. Л. Соціальна політика: теоретичні аспекти: навч. посіб. [Текст] / О. Л.Іванова – К. : Академія, 2009. – 107с. 2. Лібанова Е. М. Ринок праці: навч. посіб. [Текст] / Е. М. Лібанова – К.: ЦНЛ, 2010. – 224 c. 3. Спікер П. Соціальна політика : теорії та підходи: навч. посіб. [Текст] / П.Спікер – К.: Фелікс, 2008. – 400с. 4. Палій О. М. Основи соціальної політики: навч. посіб. [Текст] / О. М. Палій, В. А.Скуратівський. – К.: МАУП, 2006. – 200 с. 5. Ліванська О. В. Стратегічні напрямки розвитку соціальної політики України у ринкових умовах [Електронний ресурс] – Режим доступу: http://intkonf.org/livansk....umovah.
