5 курс, спец. «Облік і аудит», д/ф Наук. кер. Боднарук О.О., Чернівецький торговельно-економічний інститут КНТЕУ
Аналіз і профілактика профзахворювань та виробничого травматизму
Існуюча в Україні демографічна ситуація за короткий час може призвести до реального дефіциту трудових ресурсів, а тому проблема збереження здоров’я працездатних громадян набуває загальнодержавного значення. У зв’язку з цим охорона праці є найважливішим соціально-економічним питанням, що вимагає до себе постійної уваги з боку держави, роботодавців, об'єднань працівників. Незадовільні умови праці, виробничий травматизм і професійні захворювання несуть суспільству великі економічні витрати. За експертними оцінками втрати суспільства від одного нещасного випадку зі смертельним або тяжким наслідком складають суму еквівалентну 163 тис. євро. Метою цієї статті є дослідження аналізу і профілактики профзахворювань та виробничого травматизму. Травматизм – це повторення певної групи травм на певному місці. Сукупність виробничих травм називають виробничим травматизмом. Під виробничою травмою розуміють таку травму, яку людина отримала під час професійної праці, виконання будь-якого виробничого завдання або громадського доручення. За походженням травми бувають: механічні, термічні, хімічні, електричні, променеві, психічні та комбіновані. Травми за ступенем тяжкості поділяються на легкі та важкі [4,с.43]. Аналіз виробничого травматизму дозволяє виявити закономірності та причини його формування. На основі отриманих результатів аналізу розробляються заходи та засоби щодо профілактики виробничого травматизму і професійних захворювань. А це, з одного боку, підтримує працездатність робітників на належному рівні й, з іншого боку, зменшує витрати виробництва, пов’язані з матеріальними виплатами потерпілим. Проаналізуємо дані виробничого травматизму в Україні за часів незалежності. В 1990 році в Україні було зареєстровано 132962 потерпілих від нещасних випадків на виробництві, у 2011 році – 11640. отже, за ці роки рівень виробничого травматизму зменшився в 11,4 раза. Хоча слід зазначити, що це абсолютні дані. Якщо розглядати відносні показники, то на 100 тис. працюючих цей показник в 1990 році склав 1466,0, а в 2011 році – 57,28 [6]. Отже, рівень виробничого травматизму знизився в 25 разів. У Німеччині травматизм з 1990 до 2007 року знизився лише у 1,7 раза. У Франції за вказаний період показники виробничого травматизму збільшилися майже в 1,5 раза. В Італії зареєстровано також зменшення випадків травматизму в 1,5 раза. В Японії кількість випадків травматизму на 100 тисяч працюючих склала у 1990 році цифру – 339,0. В 2007 році ця цифра зменшилася до 192,0, тобто у 1,25 раза. У нас немає даних за останні чотири роки, але можна сподіватися, що ці показники істотно не змінилися [2,с.5]. Відносно мала кількість випадків виробничого травматизму в Україні порівняно з західними країнами і різке їх зниження викликає багато запитань, беручи до уваги зношення машин, обладнання, організаційні проблеми, професійну підготовку і т.п. Що стосується смертності від нещасних випадків, то в 1990 році в Україні реєстрували 2640 випадків смерті від виробничого травматизму . В 2007 році таких випадків було 1181, а в 2011 - 651. Тобто за 21 років кількість смертних випадків в Україні зменшилася в 4 рази. Зниження кількості випадків проходило прямолінійно. Відносно показника смертності на 100 тисяч працюючих, то у 1990 році цей показник становив 7,9 випадків. В 2011 році він складав 0,031, тобто знизився у 25 разів. Його зниження було не таким стрімким як показника загального травматизму. В Німеччині за вказаний період відбулося зниження випадків смертельного травматизму у 3,75 раза. За числом смертельних випадків виробничого травматизму на 100 тис. працюючих Україна значно випереджає такі економічно розвинені країни Європи як Німеччина, Франція, Велика Британія, а також Скандинавські країни. В Україні показник травматизму в 2011 році складав 0,031, в той час як в Італії він складав 0,0159, Франції – 0,0110, Німеччині – 0,0104, Фінляндії – 0,0097, Швеції – 0,0074, Великій Британії – 0,0029 [2,с.6]. Несприятливі умови праці, що обумовлюють виникнення виробничого травматизму, в основному є результатом: старіння основних виробничих фондів, скорочення об’ємів капітального та профілактичного ремонтів, промислових будівель, машин та устаткування; обмеження інвестицій, направлених на створення нової, більш безпечної техніки, технологій, технічного оновлення виробництва; послаблення контролю за технікою безпеки на виробництві, руйнування галузевої системи управління охороною праці, скорочення служб охорони праці на підприємствах; послаблення відповідальності роботодавців та керівників виробництв за стан умов праці та техніки безпеки; погіршення виробничої та технологічної дисципліни та ін. Професійне захворювання - це хронічне або гостре захворювання, причиною якого став тривалий вплив на працівника шкідливих виробничих факторів. Економічні втрати внаслідок професійних захворювань складають біля 4 % національного валового продукту [3,с.64]. Профзахворювання діляться на два основних види: гострі і хронічні. Гострі професійні захворювання – це недуга, що виникла в результаті короткого (протягом не більше однієї робочої зміни або робочого дня) впливу отруйних речовин або шкідливих чинників. Якщо якийсь фактор впливав протягом довгого часу, ефект від нього накопичувався впродовж тривалого терміну, тут говорять про хронічне професійне захворювання. Вид профзахворювання обов'язково враховується при постановці діагнозу «профзахворювання» і призначення разових і постійних компенсацій та пільг. У 2011 році в Україні зареєстровано 5396 професійних захворювань , і їх кількість щороку збільшується. Для порівняння, в Финляндії, а в США сотні тисяч (більше 500) професійних захворювань на рік [3,с.64]. Очевидно, що порівняно невелика кількість професійних захворювань, які щороку фіксуються в Україні, викликано не кращими умовами праці, а недоліками в діагностиці професійних захворювань на ранній стадії їх розвитку і низькою особистісною оцінкою свого здоров’я. Регіональна поширеність профзахворювань залежить від розташування підприємств основних сфер економіки. А їх, як відомо, найбільше в областях Центрального і Західного Донбасу з великим гірничодобувним комплексом. Звідси і найбільша кількість професійних захворювань зареєстрована у Донецькій (32,6%), Луганській (26,2%), Дніпропетровській (18%) і Львівській (10,5%) областях. Кількість профзахворювань у цих областях складає близько 87% від загальної їх кількості по Україні. За період 2010 – 2011 роки ріст професійних захворювань відмічається у Донецькій області – на 22,9% (з 1432 до 1760 ), Запорізькій області – на 74,1% (з 58 до 101), Кіровоградській області – на 11,5% (78 до 87), у м. Києві кількість професійних захворювань збільшилась більш ніж вдвічі (з 8 до 17) [5]. У сільському господарстві на тлі несприятливих умов праці спостерігається зниження показників профзахворюваності, що скоріш за все пов'язано з недостатнім їх виявленням через погіршення медичного та профпатологічного обслуговування сільського населення (Тернопільська, Чернігівська, Закарпатська, Івано-Франківська області). Важливим аспектом у питаннях поліпшення стану промисло¬вої безпеки та охорони праці є проведення комплексу профілак¬тичних заходів. Відповідно до законодавства Фонд соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України бере участь у фінансуванні такого комплексу заходів, проте пріоритет у реалізації державної політики у сфері охорони праці на сьогодні віддається не профілактичним заходам задля зниження професійних ризиків, а матеріальній компенсації, витрати на яку неухильно зростають. Однією причиною досить високого рівня виробничого травматизму в Україні є недотримання роботодавцями вимог законодавства та невідповідність чинного законодавства з питань промислової безпеки та охорони праці сучасним ринковим умовам. Саме тому потрібно запровадити економічні стимули підвищення матеріальної відповідальності роботодавців за створення безпечних та нешкідливих умов праці. Однією з найсерйозніших проблем виробничого травмати¬зму є залучення роботодавцями до виконання робіт працівників на підставі тимчасових цивільно-правових угод, без оформлення трудових відносин. Як наслідок, роботи підвищеної небезпеки виконуються працівниками без відповідної фахової підготовки та необхідних знань щодо безпечних прийомів праці. Крім того, такі працівники є більш уразливою категорією працюючого населення, тому що за чинним законодавством не мають жодних прав на соціальну допомогу або захист. Роботодавець при цьому не несе відповідальності за недотримання вимог законодавства щодо створення безпечних умов праці і наслідків нещасних випадків. Через низьку кваліфікацію та низький рівень знань праців¬ників з питань охорони праці, недостатню обізнаність про безпеч¬ні методи роботи, за статистикою, стається більше 70 відсотків нещасних випадків. Відсутність системного навчання і підготовки кадрів з питань охорони праці, недостатній рівень професійно-технічного навчан¬ня з питань охорони праці, зменшення обсягу підготовки фахівців з охорони праці призводять до того, що служби підприємств ком¬плектуються некваліфікованими з питань охорони праці праців¬никами, що, своєю чергою, негативно впливає на стан промисло¬вої безпеки та охорони праці, рівень травматизму і професійної захворюваності, збільшуються економічні збитки держави від наслідків цих подій. І тому важливим, пріоритетним завданням, що стоїть перед нами, є забезпечення якісного навчання з питань охорони праці. Основною складовою профілактики травматизму є форму¬вання сучасного і безпечного, здорового виробничого середови¬ща, культура охорони праці. Передовсім це процес з використання всіх можли¬вих засобів для підвищення загальної поінформованості громадян про виробничі небезпеки та ризики, обізнаності та розуміння того, як можна їм запобігти. Формуючи культуру охорони праці, необ¬хідно постійно привертати увагу кожного роботодавця і працівника до цих важливих питань, що, у свою чергу, сприятиме роботі без аварій і травм. Це навіть більше, ніж безпосередньо державний нагляд, потрібно змінити ставлення людей до власної безпеки на робочому місці, підвищити рівень культури виробництва. Запобігти зростанню кількості нещасних випадків та профе¬сійних захворювань можливо лише за активної взаємодії із засо¬бами масової інформації, шляхом проведення широкомасштабної інформаційної кампанії. Література 1. Закон України "Про охорону праці". - К.: Інститут законодавства Верховної Ради України, 1996. Т-4 – С.11. 2. Кундієв Ю.І., Нагорна А.М., Добровольський Л.О. Проблема виробничого травматизму в глобальному вимірі та стан в Україні// Український журнал з проблем медицини праці .-2009.-№1.-С.3. 3. Нагорна А. М., Добровольський Л. О., Грузова Л. М., Янковська Л. А., Колодяжна О. І., Соколова М. П. Медико-соціальні та економічні втрати від професійної захворюваності та шляхи їх попередження// Український журнал з проблем медицини праці.-2011.-№4.-С.62. 4. Онови охорони праці: Навчальний посібник / За ред. проф. В.В. Березуцького. – Х.: Факт, 2008. – 480 c. 5. http://www.social.org.ua/view/2470
