Олена Цибанюк,
1 курс спец. «Туризм» д.ф.н.
Наук. кер. – Власова Т.Р.
Чернівецький торговельно-економічний інститут КНТЕУ,
м. Чернівці
ЕКОНОМІЧНІ АСПЕКТИ ФІЗИЧНОЇ КУЛЬТУРИ І СПОРТУ В УКРАЇНІ
Фізична культура – складова частина загальної культури суспільства, що спрямована на зміцнення здоров'я, розвиток фізичних, морально-вольових та інтелектуальних здібностей людини з метою гармонійного формування її особистості. Сучасна галузь фізичної культури і спорту потребує негайного реформування. Серед причин такої потреби економісти (Є. Імас, Ю. Мічуда), педагоги (С. Операйло, О. Остапенко та ін.), фахівці в галузі фізичної культури і спорту (П. Віноградов, М. Дутчак, Ю. Окуньков та ін.) визначають існування в умовах екологічної кризи, малорухливий спосіб, низький рівень матеріального забезпечення галузі фізичної культури і спорту, знищення мережі спортивних споруд, погане харчування, схильність молодого покоління до зловживання алкоголем, тютюнопалінням та наркотиками тощо.
З метою оптимізації галузі необхідно реорганізувати систему фізичного виховання в країні, і зокрема посиленні уваги до її фінансування. Дослідники економіки сфери фізичної культури і спорту визначають наявність певної кількості протиріч, які притаманні для нашої країни [2].
Одним із визначальних протиріч є гостра невідповідність між намаганням держави зберегти провідну роль в забезпеченні життєдіяльності сфери і її обмеженими ресурсними можливостями. В Україні сьогодні реалізується курс на посилення ролі держави у розвитку сфери фізичної культури і спорту. Це, насамперед, виявляється в ухваленні відповідних нормативно-правових актів – концепцій, національних доктрин, законів, президентських указів, постанов урядів тощо. А саме, галузь регламентується: законими України „Про фізичну культуру і спорт” (1993), „Про підтримку олімпійського, параолімпійського руху та спорту вищих досягнень в Україні” (2000), „Про ліцензування певних видів господарської діяльності” (2000), Національною доктриною розвитку фізичної культури і спорту (2004), Цільовою комплексною програмою „Фізичне виховання – здоров’я нації” (1998).
Так, Законом України „Про фізичну культуру і спорт” визначені такі форми впливу держави на економіку галузі: підтримка олімпійського руху, діяльності всеукраїнських фізкультурно-спортивних товариств, спортивних федерацій, інших громадських організацій фізкультурно-спортивної спрямованості (стаття 3); підготовка членів збірних команд України до міжнародних змагань (стаття 21); фінансування державної програми розвитку фізичної культури і спорту за рахунок державного бюджету, бюджетів місцевого самоврядування (стаття 28); забезпечення фізкультурно-оздоровчими і спортивними спорудами, а також контроль за ефективністю їх використання (стаття 29); забезпечення підготовки та перепідготовки кадрів у сфері фізичної культури і спорту (стаття 30) [1].
Маючи такі законодавчо забезпечені економічні повноваження, держава мала б досягти істотного економічного впливу на сферу фізичної культури і спорту. Однак цього не відбувається у практичному житті, оскільки держава реально не спроможна підкріпити отримані повноваження відповідними фінансовими ресурсами. Наведемо дані фінансування сфери фізичної культури і спорту в Україні в 2001-2012 роках. Отже, враховуючи всі джерела фінансування в 2001 році на розвиток фізичної культури і спорту було передбачено 182 мільонів 147 тисяч гривень, в 2003 – 374, в 2009 – близько 597 мільонів гривень. Наведені дані, на перший погляд свідчать про наявність позитивних тенденцій у фінансовому забезпеченні сфери фізичної культури і спорту в Україні. Останніми роками обсяг фінансування збільшився втричі, питома вага державних коштів зросла з 51,1% до 67,5%. При цьому значно зросла роль місцевих бюджетів, що характерно для країн з ринковою економікою. Водночас за позитивними показниками не можна приховати, що в Україні, протягом останнього п’ятиріччя на розвиток фізичної культури і спорту виділялось з державного бюджету у середньому 0,5% його видаткової частини, що у кілька разів нижче середньоєвропейських показників, а на одного мешканця припадало всього 5,2 грн.
Одним із важливих критеріїв оцінки розвитку вітчизняної фізичної культури і спорту є участь у європейських та світових чемпіонатах та Олімпійських іграх. Отже, на підготовку спортсменів до Зимових олімпійських ігор у Ванкувері (Канада) було виділено 21 мільйон гривень. З них лише 150 мільйонів гривень було передбачено на спортивні федерації, тоді як на нове обладнання, інвентар, харчування та проживання спортсменів потрібно удвічі більше. Також того року зменшилась кількість спортивних заходів: із понад 2000 (2008) до 1500 (2009) році. Через подорожання цін відмінились виїзди українців на міжнародні змагання: ціни на авіа перельоти, проживання, харчування та медичні засоби зросли не тільки в Україні, а й за кордоном. В результаті, Україна вдруге в історії покинула зимову Олімпіаду без нагород [3].
Світовий досвід та практика розвинутих країн свідчать про посилення ролі фінансових чинників держави в розвитку фізичної культури і спорту. Саме тому необхідно істотно змінити підходи до рівня фінансування галузі фізичної культури і спорту: віднайти нові джерела державного фінансування, змінити підходи фінансування галузі з місцевого бюджету, активізувати залучення позабюджетних коштів тощо. Для цього потрібно, розробити та прийняти правові акти для залучення фінансових та матеріальних ресурсів у сферу фізичної культури і спорту, домогтися створення достатнього багаторівневого та багатоканального фінансування закладів фізичної культури і спорту, що дасть можливість істотно покращити ефективність їх роботи та зміцнення їх фінансового стану. Слід виробити стратегію фінансового забезпечення цієї галузі, посилити роль фінансового контролю у ефективності використання виділених фінансових ресурсів.
Список використаних джерел:
1. Закон України „Про фізичну культуру і спорт”. – К., 1993. – 22 с.
2. Імас Є., Мічуда Ю. Економічні проблеми розвитку сфери фізичної культури і спорту в перехідних суспільних системах/ Імас Є.В., Мічуда Ю.П. // Економіка і держава. – 2006. – №2. – С. 40-43.
3. Ліцензійні умови провадження фізкультурно-оздоровчої та спортивної діяльності, затверджені спільним наказом Державного комітету України з питань регуляторної політики та підприємництва і Державного комітету молодіжної політики, спорту і туризму України від 2 квітня 2001 року № 58/852 // Збірник нормативно-правових документів з питань ліцензування фізкультурно-оздоровчої та спортивної діяльності в Україні. – К., 2001. – С. 3-9.
