Роман Харук,
Наук. кер. – Головачук Т.І.,
Чернівецький торговельно-економічний інститут КНТЕУ, м. Чернівці
Формування та виконання бюджету села
Питання формування та виконання бюджетів на всіх рівнях є завжди актуальними, а в період фінансово-економічної кризи потребують ще більшої уваги, бо бюджет повинен бути не тільки віддзеркаленням стану економіки, але й фінансовим ресурсом для соціально-економічного розвитку території.
Серед публікацій вітчизняних дослідників, щодо управління регіональними процесами найбільш вагомими є праці: О. Алимова, О. Амосова, О. Амоші, В. Геєця,Б. Данилишина, С. Дорогунцова, Ю. Макогона, А. Мазура, В. Мамонової, В. Поповкіна,М. Чумаченка та ін., у яких всебічно розглядалися актуальні питання вдосконалення управління, децентралізації влади та розширення повноважень регіонів.
Водночас недостатньо розробленим залишається науково-методичне обґрунтування практичних заходів щодо усунення дисбалансу в розвитку регіонів та подолання наслідків негативних світових фінансово-економічних тенденцій.
Розуміння місцевих бюджетів у якості фінансових планів розвитку певної території, у якому відображаються найважливіші завдання місцевої влади та очікувані результати діяльності поступово трансформується, набуваючи рис самокерованої системи. Так, у роботі заступника міністра фінансів України [2] місцеві бюджети розглядаються з принципово іншої точки зору. Мярковський А. І. широко досліджує сутнісні основи функціонування місцевих бюджетів, виділяючи при цьому у якості окремого суб’єкта реалізації відносин державного і місцевих бюджетів бюджети міст районного та республіканського значення.
Також слід погодитися з точкою зору Лютого І. О., який, розкриваючи теоретико-методологічні засади бюджетної політики держави, вказує, що у вітчизняній фінансовій науці існує велика кількість досліджень у сфері бюджетних відносин, механізму функціонування бюджетної системи, втім, питання бюджетної політики, як правило, досліджуються в контексті реалізації функцій держави або крізь призму міжбюджетних відносин. На думку автора, ці підходи є дещо спрощеними, що не дає змоги розкрити місце й роль бюджетної політики в забезпеченні ефективного використання фінансових ресурсів [3].
Натомість, серед досліджень проблематики місцевих бюджетів вкрай мало уваги приділяється їх вивченню на системному рівні, вадою значного кола досліджень залишається обмеженість вибірки, за якою аналізуються показники місцевих бюджетів. Загальні методичні підходи до аналізу місцевих бюджетів достатньо представлені в літературі.
Так, наприклад, у роботі Апатової Н. В. та Меджитової Р. Ш. викладені ключові показники оцінки місцевих бюджетів. Вони вказують, що найбільш інформативним є показник бюджетної збалансованості як співвідношення між власними доходами бюджету та його видатками (без урахування трансфертів).
Цей показник надає більш об’єктивну картину стану регіону, оскільки трансферти – це неявна форма покриття дефіциту регіонального бюджету. Дефіцит бюджету не слід розглядати як негативний фактор, незалежно від його обсягу, тому що він відкриває нові ресурси для розвитку регіону та є його стимулюю чим чинником.
Сільський сектор відіграє особливу і надзвичайно важливу роль в національній економіці. Внаслідок створення умов продуктивної зайнятості в сільських регіонах здійснюється забезпечення населення продуктами харчування, а галузей переробної промисловості - сировиною. Сектор сільськогосподарського виробництва формує базу сировинної, демографічної та соціально-економічної безпеки держави, в тому числі він є важливою експортною складовою системи національної економіки.
Значний внесок у дослідження проблем теорії та практики соціально- економічного розвитку сільських регіонів зробили такі відомі вчені, як С. Бандур, Д. Богиня, І. Гнибіденко, Е. Лібанова, В. Єфіменко, А.Мазур, А.Музиченко, В.Онікієнко, А.Пешко, М.Тимчук та інші, які у своїх наукових працях акцентували увагу на проблемах соціально-економічного розвитку сільських регіонів перших років становлення української економіки. В той же час у вітчизняній та зарубіжній літературі відсутня комплексна концепція соціально-економічного розвитку сільських регіонів в умовах докорінної трансформації сфери АПК.
Метою дослідження є формування та виконання бюджету села, створення умов для подальшого розвитку самоврядування, економічної самостійності регіонів пов'язано з вжиття організаційних, правових та економічних заходів, що спрямовуються на забезпечення ефективного регулювання процесу регіонального економічного та соціального розвитку, а також потребує координації наявних міжрегіональних зв'язків та ґрунтовного опрацювання засад регіональної соціально-економічної політики [1, c. 86].
Концепція соціально-економічного розвитку сільських регіонів має за мету створення цілісної системи управління, завдання досягнення кінцевої мети розвитку передбачає розгортання шести напрямів діяльності: у виробничій, матеріально-побутовій, соціальній, культурній сферах, сфері формування трудового потенціалу та підготовки кадрів для сільських регіонів. При вирішенні проблем соціально-економічного розвитку сільських регіонів основне місце займає проблема підвищення обсягу виробництва, а особливо - валового регіонального продукту.
Сільські регіони можуть мати свої індивідуальні напрямки розвитку, які не завжди збігаються з державними. При цьому абсолютно актуальним залишається твердження: державна регіональна економіка, економічна складова діяльності органів місцевого самоврядування та виконавчої влади сільських регіональних утворень повинні бути єдиним цілим [3, c. 58].
Особливу увагу дослідників привертає необхідність вирішення проблеми формування дієвого механізму мотивації закріплення сільського населення за місцем проживання та зайнятості. Вирішення цих питань пов'язане з необхідністю здійснення комплексу цілеспрямованих заходів, починаючи з питань ліквідації різниці в якості життя порівняно з міськими жителями, вирішенням проблем розвитку галузей торгівлі, побуту, транспорту, охорони здоров'я, умов праці та відпочинку тощо. Лише запровадження дієвої та ефективної системи самоврядування сільськими регіонами дозволить вирішити складні соціально-економічні проблеми їхнього розвитку.
Фінансування з державного бюджетного установ соціальної інфраструктури села використовується, практично, лише на оплату праці працівників державних установ, насамперед, закладів освіти та охорони здоров'я [4, c. 10].
Формування на селі високорозвиненої соціальної інфраструктури є важливим чинником здійснення аграрної реформи. Її відсталість та нерозвиненість можна подолати лише спільними зусиллями держави, сільськогосподарських підприємств, фермерів та сільських мешканців.
Об'єкти соціальної інфраструктури, через незадовільний стан їх утримання та експлуатації, припиняють своє існування.
В останні роки склалася ситуація, коли бюджети сільських регіонів більш як на половину формуються за рахунок трансфертів.
Недостатній рівень фінансування сфери обслуговування сільського населення позначається і на забезпеченості сільських жителів відповідними послугами. Рівень обслуговування жителів знаходиться на низькому рівні як за обсягом даних послуг на душу населення, так і за кількістю об'єктів інфраструктури, що припадає на населені пункти та саме населення.
Умови проживання не відповідають вимогам та потребам сільського населення. Відсутність необхідних підприємств соціальної інфраструктури не дозволяє розвиватись сільським поселенням [2, c. 106].
Отже, підвищення якості життя населення сільських регіонів має відбуватись у тісному взаємозв'язку з інтенсивним відродженням виробничої сфери, переорієнтацією грошово-кредитної та бюджетної політики на вирішення проблем переважно соціального спрямування. Для поліпшення якості життя населення першочерговим стає створення соціально-економічних і правових умов розширення можливостей отримання доходів від підприємств різних форм власності, забезпечення ефективної зайнятості для поліпшення матеріального добробуту мешканців сільських регіонів. З цією метою необхідно, використовуючи всі форми інвестування розвитку підприємництва в цих регіонах, розширити діючі і створити нові робочі місця. Фінансово-економічні механізми соціально-економічного розвитку повинні стимулювати підвищення рівня ефективності праці та забезпечувати задоволення життєвих потреб працівників. Систему стимулюючих соціальних механізмів слід використовувати для задоволення матеріальних й нематеріальних потреб сільського населення в цілому.
Таким чином, сьогодні з особливою гостротою постає проблема вироблення дієвого механізму, який би визначав нові принципи формування бюджетів територіальних громад. Ці та інші питання, пов’язані з фінансовою самостійністю органів місцевого самоврядування не є новими. Проте багато з них чекають на своє практичне вирішення. Саме ця обставина і зумовила потребу у вивчені процесу формування і виконання сільських, селищних бюджетів, ролі планування в процесі використання коштів та етапів проходження бюджетного процесу на місцевому рівні.
На жаль, в цій ланці бюджетної системи зберігається відносно застарілий механізм централізованого регулювання вищестоящими органами доходів органів місцевого самоврядування. Це позбавляє територіальні органи фінансової самостійності, на довгі роки закріплює залежність розвитку місцевої економіки і соціальної сфери від можливостей і бажання вищестоящих органів влади вирішувати проблеми, що знаходяться на даній території селищ і сіл. Оскільки тільки близько 40% доходів бюджету будуть формуватися за рахунок власних джерел, а решта 60% можуть бути залучені тільки за рахунок офіційних трансфертів.
Список літератури
1. Круковський А. М. Про стан соціальної інфраструктури в сільськогосподарських підприємствах // Економіка АПК. - 2008. - №6 - С. 85 -101
2. Матюшко Є. Реформа системи охорони здоров'я в Україні та її регіональні аспекти // Регіональна економіка. - 2009. - № 1. - С. 105 - 111.
3. Медведев Ю. Фінансові стимули як економічна категорія // Економіка України. - 2010. -№ 4. - С. 55-78.
4. Онищенко О. Сільське господарство, село і селянство України у дзеркалі пострадянської аграрної політики / О. Онищенко, В. Юрчишин // Економіка України. - 2009. -№ 1. - С6 -13.
