Ірина Шпарка,
Наук. кер. – Попович Н.М.,
Чернівецький торговельно-економічний інститут КНТЕУ,
м. Чернівці
ГРУПОВІ МЕТОДИ ПРИЙНЯТТЯ УПРАВЛІНСЬКИХ РІШЕНЬ ЯК ОСНОВА РЕАЛІЗАЦІЇ ЦІЛЕЙ ОРГАНІЗАЦІЇ
Управлінськерішення є головнимстрижнемпроцесукерування, тому що без рішеннянемаєкерування.Прийняттярішення — це фундамент управління, і найбільшачастина часу в діяльностіменеджерівпов'язанасаме з цимпроцесом.Через невміння якісно і раціонально здійснювати цей процес, через відсутність в організації механізму його здійснення, технології, страждає більшість фірм і підприємств в Україні. У світовій практиці управління багато уваги приділяється організації групової діяльності, зокрема груповому прийняттю рішень. Досвід переконує, чим більше працівників залучається до процесу управління, тим вищі результати діяльності людей і легше запроваджувати зміни в організації.
Таким чином, успіх організації, багато в чому залежить,перш за все, від правильності вибору оптимального методу прийняття управлінських рішень. Саме тому розгляд даної проблеми в контексті управлінської діяльності набуває особливої актуальності та значення, адже вірно обраний метод прийняття управлінського рішення забезпечує досягнення цілей та бажаних результатів не лише організації, але й людей, які працюють на її благо.
Проблеми, пов’язані із дослідженням методів прийняття управлінських рішень знайш¬ли відо¬бра¬жен¬ня у наукових працях таких дослідників як:Бугара М.А, Марченко В. П., Олексів І. Б., Чемермс А. О. та ін..
В цілому мета даної роботи - розглянути та проаналізуватиособливості групових методів прийняття управлінських рішень та виявити основні переваги від їх застосування в управлінській діяльності.
Ми вважаємо, що чимало проблем сучасного менеджменту вимагаютьсистемного, комплексного, усебічного їхнього аналізу, тобто участі групи менеджерів і фахівців, що, в результаті, призводить до розширення колегіальних форм прийняття рішень. І як наслідок, питання групових методів прийняття управлінських рішень набувають особливої значимості в управлінській діяльності, через що, на нашу думку, і варто організаціям все більше зосереджувати свої зусилля на розвитку та впровадженні групових методів прийняття рішень, ефективність яких доведена досвідом успішних фірм.
В організаціях спільна діяльність щодо вироблення рішень створює морально-психологічний клімат у колективі, що сприяє розвитку самоуправління. Якщо ухвалене групою рішення проводиться у життя, то, як правило, члени групи виконують його не тільки охочіше, а й ефективніше. У процесі групового обговорення члени групи вчаться розуміти один одного, погоджувати свої інтереси, дії.Головнимикритеріямиформуваннягрупи є компетентність, здатністьвирішуватитворчізадачі, конструктивністьмислення і комунікабельність [3; c. 144-146].
Найбільш поширений метод колективної підготовки управлінських рішень - це «мозковий штурм». Він полягає у наданні кожному учасникові права подавати найрізноманітніші ідеї вирі¬шення проблеми, незалежно від їх обґрунтованості та здійснимості [4; c. 228].Основнаумовацього методу - створитисприятливу обстановку вільногогенеруванняідей. При цьомузабороняєтьсяспростовувати, крити¬куватиідею, якою б, на перший погляд, фантастичною вона не була. Ідеїзаписуються, а потіманалізуютьсяфахівцями[1; c.360].
Особливо популярним у світі є також метод номінальної групової техніки, який був розроблений у 1968 р. Л. Дельбеном і Г. ВандеВеном, і дає змогу виявити й зіставити індивідуальні думки, виробити групове рішення. Спочатку всі члени групи викладають свої думки щодо способу вирішення проблеми письмово. Потімкоженучасникдоповідає про суть свого проекту, післячогозапропонованіваріантиоцінюються членами групи методом ранжирування. Ідея, щоотрималанайвищуоцінку, ухвалюється як основа рішення. Водночас цей метод потребує дотримання певних вимог:до роботи у групі запрошуються експерти, що добре розв'язують проблеми, але раніше разом не працювали;склад групи — не більш як 12—15 осіб; експерти не повинні бути пов'язані службовими відносинами;тривалістьроботигрупи — небільшяк 5 год.;висловленіідеїсприймаютьсянетількинаосновіособистогоставленнядоних, алеізурахуваннямобстановкивгрупі;упроцесіроботивідбуваєтьсявзаємнедоповненнядумокекспертів.
Прикладом колективногоприйняттярішеньможеслужититакож метод Дельфі -багатоетапна процедура анкетування. Після кожного етапуданіанкетуваннядопрацьовуються й отриманірезультатиповідомляютьсяекспертамізуказівкоюрозташуванняоцінок. Перший тур анкетування проводиться без аргументації, у другому відрізняютьсявідіншихвідповідьпідлягаєаргументації, або ж експертможезмінитиоцінку. Післястабілізаціїоцінокопитуванняприпиняється і приймаєтьсязапропонованеекспертамиабоскоригованимрішенням.Крім того, під час опитування зберігається анонімність відповідей експертів, що унеможливлює конформістські рішення.
Відоматакожяпонськасистема прийняттярішень, її сутьполягає в тому, що на розглядвиноситься проект нововве¬дення, який обговорюється групою. Кожен член групирозглядаєзапропонованерішення і даєсвоїзау¬важення в письмовомувигляді. Потім проводиться нарада, на яку запрошуютьсятіфахівці, чиї думки керівникові не зовсімзрозумілі. Експертипропонуютьсвоїрішеннявідповідно до індивідуальноїпереваги. Якщорішення не збігаються, то виникає вектор перева¬ги, якийвизначається за одним з таких принципів: більшостіго¬лосів; диктатора; Курно; Парето; Еджуорта [2; c. 10].
Таким чином, в загальному хочеться звернути увагу на основнуперевагу групових методів прийняття рішень, яка полягає, перш за все, в переході від індивідуального рішення керівника до колективного, що виражає точку зору колективу в цілому. Так, доведено, що групи, в яких добре розвинуті взаємодія і взаєморозуміння, успішніше уникають помилок і невдач у роботі. Крім того, групові методи є досить конструктивними для усунення конфліктів, вони відображають ступінь погодженості щодо тієї чи іншої ідеї.
На наш погляд, сучасні організації ХХІ ст. повинні особливу увагу приділяти колективним методам прийняття управлінських рішень. Даний пріоритет повинен віддаватися, перш за все тому, що часто чимало рішень носять неконструктивний характер чи мають низьку ефективність, і в результаті не приносять бажаних результатів, через те, що приймаються керівниками одноосібно та суб'єктивно. Зрозуміло, що менеджер не може бути професіоналом та високо компетентним в усіх сферах, що стосуються організації, тому вірогідність прийняття ним помилкового рішення – досить висока. А для групи, натомість, до якої входять фахівці та спеціалісти із різних сфер діяльності організації, можливість прийняття невірного рішення є на багато нижчою, тому що їй властивий ефект синергії, який забезпечує досягнення якісніших цілей та ефективних результатів.
Отож для досягнення більшої результативності та ефективності від прийнятих рішень ми пропонуємо впроваджувати в управлінську практику групові методи прийняття управлінських рішень. Необхідно оцінювати їх переваги та недоліки, знати, в якій ситуації їх можна використовувати та комбінувати. Тільки за таких умов управлінські рішення будуть нести в собі бажану результативність та інтегрувати як колективні так і власне організаційні зусилля на досягнення поставлених цілей.
Список використаних джерел:
1. Бугара М. Прийняття управлінських рішень у виробничій сфері на основі імітаційного моделювання //Вісник Української Академії державного управління при Президентові України. - 2000. - № 4. - C. 359-361
2. Марченко В. Сучасні інформаційні технології прийняття раціональних управлінських рішень //Техніка АПК. - 2007. - № 3. - C. 9-11.
3. Олексів І. Б. Метод прийняттяуправлінськихрішень на засадах компромісногорозв’язання//Актуальніпроблемиекономіки. - 2004. - № 12. - C. 142 - 149.
4. Чемерис А. Системнийпідхід до прийняттяуправлінськихрішень//ВісникУкраїнськоїАкадемії державного управління при ПрезидентовіУкраїни. - 2001. - № 4. - C. 224-233.
