Наук. кер. – Коваленко Н. Ю., Чернівецький торговельно-економічний інститут КНТЕУ, м. Чернівці
ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ ДЕРЖАВНОЇ СЛУЖБИ УКРАЇНИ
В сучасних умовах доцільно наголосити на важливості ролі державної служби. Адже завдання державних службовців зумовлюються функціями держави і полягають у забезпеченні внутрішньої і зовнішньої безпеки, ефективного функціонування інфраструктури економіки, національної сфери. Крім того на них покладено відповідальність за збереження стабільності та принципів правової держави, забезпечення свобод окремих громадян, тобто цілей, закріплених Конституцією України. Розвитку законодавства про державну службу в даний час надається особливе значення. Це обумовлено, насамперед, тими змінами, що відбулися і відбуваються в нашому суспільстві і державі, що й вказує на актуальність даної теми. Метою дослідження є виявлення різниці між нині діючим та новим законодавством, що регулює діяльність державної служби України. Об’єкт даної роботи – аналіз норм чинного Закону України «Про державну службу» та однойменного Закону, який незабаром набере чинності. Предметом виступають закономірності регулювання державної служби в Україні. В умовах державотворення в Україні, а відповідно й усклад¬нення завдань та функцій держави, роль і значення державної служби невпинно зростають. Останнім часом законодавчими та виконавчими органами здійснено певні заходи щодо вдосконалення правового регулювання державно-службових відносин і організації державної служби. Прийнято низку законів і зако¬нодавчих актів, що регулюють окремі напрями державно-службової діяльності: «Про місцеву державну адміністрацію» , «Про Прикордонні війська України», «Про Прокуратуру України», «Про Збройні Сили України», «Про освіту», «Про міліцію України» тощо. Усі вони тією чи іншою мірою стосуються питань організації та проходження державної служби у відповідних державних органах. Закон України «Про державну службу» від 16.12.1993 р. із змінами і доповненнями спрямований на врегулювання суспільних відносин, що охоплюють діяльність держави щодо створення правових, організаційних, економіч¬них, соціальних умов реалізації громадянами права на держав¬ну службу. В преамбулі цього Закону встановлено, що він ви¬значає загальні засади діяльності, а також статус державних службовців, які працюють у державних органах та їх апараті, але зміст Закону дозволяє зробити висновок про те, що він прак¬тично регулює діяльність апарату органів виконавчої влади [4]. Отже, перш за все варто зазначити, що у діючому ЗУ «Про державну службу» визначено 38 статей, а в новому – 69, що свідчить про значну деталізованість питань стосовно діяльності державної служби. Доказом цього є різне тлумачення терміну державної служби та способу його подання. Разом з тим Закон «Про державну службу» від 16.12.1993р.— це перший законодавчий акт в історії України, спрямований на врегулювання однієї із найважливіших сторін діяльності держави. В Законі вперше у ст. 1 на офіційному рівні сформульовано поняття державної служби в Україні, як професійної діяльності осіб, що займають посади в державних органах та їх апараті щодо практичного виконання завдань і функцій держави та одержують заробітну платню за рахунок державних коштів. Є всі підстави вважати, що дане визначення є вдалим, оскільки таке поняття державної служби поєднує найголовніші елементи змісту службової діяльності: • державна служба в Україні — це професійна діяльність осіб, що займають посади в державних органах та їх апараті; • вона є частиною або однією зі сторін організаційної діяльності держави; • ця організаційна діяльність спрямована на комплектування особового складу державних органів і інших організацій та правове регулювання роботи державних службовців; • зміст діяльності державних службовців полягає в практичному виконанні завдань і функцій держави; • особливість державної служби пов'язана з оплатою праці відповідних осіб з державних коштів. Важливо підкреслити, що названі елементи вказують також на велику організаторську роль держави у вирішенні проблем управління різними галузями, оскільки від професійних знань кадрів управління залежить виконання її завдань і функцій. В той же час, у діючому Законі не дається поняття державного службовця, а робиться ремарка, яка відносить осіб, що займають посади в державних органах і їх апараті та мають відповідні службові повноваження до державних службовців [5]. Відповідно за новим ЗУ «Про державну службу» дані терміни вживаються в такому значенні: 1)державна служба – публічно-правовий інститут, основними функціями якого є підготовка пропозицій щодо формування державної політики, забезпечення її реалізації, надання адміністративних послуг фізичним та юридичним особам, а також відповідна професійна діяльність державних службовців; 2)державний службовець – громадянин України, який перебуває у публічно-правових відносинах з державою і займає посаду в органі державної влади та здійснює встановлені для цієї посади повноваження з метою забезпечення виконання функцій органом державної влади [3]. Крім того, як вже зазначалось, добавлено низку статей, яких не має у діючому законодавстві, прикладом чого є ст. 11 «Вимоги до політичної нейтральності та лояльності державного службовця». Також відокремлено статтю стосовно сфери дії Закону. Зокрема конкретизується, що дія цього Закону не поширюється на: 1) Президента України, членів Кабінету Міністрів України, перших заступників та заступників міністрів, народних депутатів України; 2) помічників-консультантів народних депутатів України; 3) працівників прокуратури, яким присвоюються класні чини, та суддів; 4) працівників органів державної влади, що виконують допоміжні функції та функції з обслуговування; 5) працівників державних підприємств, установ та організацій, а також інших суб'єктів господарювання державної форми власності; 6) військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ та інших органів, яким присвоюються спеціальні звання [3]. Різняться норми законів і за класифікацією посад. Так у ст. 25 діючого Закону зазначено 7 категорій посад. Натомість в новому Законі встановлюються 5 груп посад державної служби, що класифікуються від характеру та обсягу посадових обов’язків: група А – посади керівників, заступників керівників органів державної влади, членів державних колегіальних органів, повноваження (юрисдикція) яких поширюються на всю територію України; голів, заступників голів місцевих державних адміністрацій; група Б – посади керівників, заступників керівників самостійних структурних підрозділів органів державної влади, повноваження (юрисдикція) яких поширюються на всю територію України, місцевих державних адміністрацій; керівників, заступників керівників органів державної влади, повноваження (юрисдикція) яких поширюються на територію однієї чи кількох адміністративно-територіальних одиниць; група В – посади керівників, заступників керівників структурних підрозділів у складі самостійних структурних підрозділів органів державної влади, повноваження (юрисдикція) яких поширюються на всю територію України, місцевих державних адміністрацій; керівників, заступників керівників самостійних структурних підрозділів органів державної влади, повноваження (юрисдикція) яких поширюються на територію однієї чи кількох адміністративно-територіальних одиниць; група Г – посади керівників, заступників керівників структурних підрозділів у складі структурних підрозділів, що не є самостійними, органів державної влади, повноваження (юрисдикція) яких поширюються на всю територію України, місцевих державних адміністрацій; посади керівників, заступників керівників структурних підрозділів у складі самостійних структурних підрозділів органів державної влади, повноваження (юрисдикція) яких поширюються на територію однієї чи кількох адміністративно-територіальних одиниць; група Д – посади в органах державної влади, що не передбачають здійснення керівних функцій. В цій же статті визначені підгрупи посад державної служби залежно від організаційно-правового рівня органу державної влади. повноваження (юрисдикція) яких поширюються на всю територію України [3]. Також вказані Закони відрізняються за визначеннями рангів державних службовців. А саме кількість рангів скорочено з 13 до 9. У ст. 8 діючого Закону зазначено, що з метою визначення шляхів, засобів і форм реалізації основних напрямів державної політики у сфері державної служби, об’єднання усіх зусиль державних органів щодо підвищення ефективності державної служби створюється міжвідомчий дорадчий орган - Координаційна рада з питань державної служби в державних органах. В новому Законі існування координаційної ради не передбачено. Згідно діючого законодавства при прийнятті на державну службу може встановлюватися випробування терміном до шести місяців. Натомість в новому Законі строк випробування може встановлюватись від 60 до 120 календарних днів. Новації визначені і стосовно стажування державного службовця - в новому Законі зазначено, що воно може проводитися строком до шести місяців на іншій посаді державної служби в органі державної влади, в якому державний службовець проходить службу, або в іншому органі державної влади [3]. А за чинним Законом стажування може проводитися у відповідному державному органі терміном до двох місяців із збереженням заробітної плати за основним місцем роботи [2]. Діюче законодавство вказує, що державні службовці підвищують свою кваліфікацію не рідше одного разу на п’ять років. У новому ж Законі зазначено, що професійне навчання державних службовців, які займають посади державної служби груп Б, В, Г, Д, проводиться не рідше одного разу на рік або в разі потреби [3]. У разі вчинення державними службовцями дисциплінарного проступку службове розслідування буде проводиться протягом 20 календарних днів замість двох місяців, які були встановлені раніше, а при необхідності зазначений строк може бути продовжено, але не більш як до 40 календарних днів. Отже, проаналізувавши вищенаведене можна зробити висновок, що на державну службу покладені завдання забезпечувати добробут громадян України, захищати їх законні права та інтереси, сприяти вирішенню всіх гострих проблем сучасного життя, тому правове забезпечення та регулювання державної служби має бути чітким та надійним. Адже від цього в кінцевому підсумку залежить міцність держави, гармонія суспільних і економічних відносин.
