Оксана Гуцуляк,
3 курс, спец. «Фінанси і кредит», д/ф, Наук. кер. – Чичун В.А., Чернівецький торговельно-економічний інститут КНТЕУ,
м. Чернівці
Управління ризиками у банківській діяльності
На сучасному етапі діяльності банків України спостерігається тенденція, коли особливо гостро постала проблема «ризиків», «валютний ризик», «кредитний ризик» стали часто виникати несучи з собою негативні наслідки для фінансових установ, що склались внаслідок наростання економічно-несприятливої ситуації в Україні [4, с.36]. Відповідно постало питання про необхідність зменшення ризикованості, особливо у банківській сфері. В банківській справі управління ризиками є одним із фундаментальних напрямів менеджменту. Міжнародна практика доводить, що ефективна система ризик-менеджменту здатна забезпечити високу конкурентоспроможність банку у сучасному ринковому середовищі. Тому дослідження та вдосконалення методики процесу управління ризиками в банку є актуальною науковою та практичною проблемою. Процесу дослідження питання зменшення ступеня ризикованості в українських банках присвячені праці вітчизняних вчених-економістів: М.Д. Білик, Л.А. Бондаренко, О.В. Васюренко, В.В. Вітлінський, С.М. Філей. Ризик – це характерна ознака діяльності будь-якого виробника, у тому числі банку, що відбиває можливі несприятливі наслідки у випадку неуспіху. Ризиком у бізнесі та банківській діяльності, зокрема, є дії суб’єкти господарювання за непрозорих, невизначених обставин. Ризики притаманні всім сферам банківської діяльності. Більшість ризиків пов’язана з активними операціями банку, насамперед кредитною та інвестиційною діяльністю. Аналізуючи ризики комерційних банків України на сучасному етапі, потрібно враховувати ряд проблем, що загострюють процес управління ризиками: кризовий стан економіки перехідного періоду; незавершеність формування банківської системи; відсутність або недосконалість деяких основних законодавчих актів; інфляцію, що переходить у гіперінфляцію та ін. [1, с.3]. Під кредитним ризиком розуміють ризик невиконання позичальником початкових умов кредитної угоди, тобто неповернення основної суми боргу і процентів по ньому у встановлені у договором строки. Внутрішні способи мінімізації кредитного ризику оцінка: кредитоспроможності позичальника, лімітування, нормування, диверсифікація, створення резервів. Зовнішні засоби зниження ризику свідчать про те, що банк передає відповідальність за кредитний ризик комусь іншому, прагне розподілити ризик серед головних суб’єктів чи, наприклад, передати його страховій компанії. Валютні ризики є частиною комерційних ризиків, до яких схильні учасники міжнародних економічних відносин. Валютний ризик – це ризик втрат при купівлі-продажі іноземної валюти за різними курсами. Валютні ризики управляються у банках різноманітними методами. Першим кроком до управління валютними ризиками всередині структури банку є встановлення лімітів на валютні операції [8, с.85]. За умов сучасної ринкової економіки проблема інвестиційних ризиків є особливо гострою через нестабільність податкового режиму, падіння курсу національної валюти, низьку купівельну спроможність значної частини населення. Сучасний етап розвитку банківської системи України, окрім подальшого розвитку основаних тенденцій, таких як відчутні темпи збільшення активів капіталу, розвиток банківських операцій та послуг, характеризується новим явищем – суттєвим зростанням частки іноземного капіталу та посиленням позицій іноземних банківських установ на вітчизняному ринку. Доказом цього є динаміка статистичних показників: за 2010 рік частка іноземного капіталу в статутному капіталі банківської системи України зросла з 13,6 до 25% [3, с.42]. Базельська угода «Міжнародне наближення оцінки та стандартів капіталу» являє собою сукупність загальноприйнятих рамок регулювання міжнародної банківської діяльності, що визначає стандарти достатності капіталу, а саме: елементи капіталу, вагові коефіцієнти ризику, коефіцієнт достатності капіталу. Впровадження Базеля ІІ – це поворотний пункт у вітчизняній системі банківського регулювання і нагляду, що не тільки спонукатиме банки приділяти більше уваги розрахункам прибутковості діяльності з урахуванням ризику, а забезпечуватиме більшу прозорість інформації стосовно, як фінансових, так і операційного ризиків та, як наслідок, покращуватиме імідж банку й укріплюватиме його позиції на ринку [5, с.26]. Управління ризиками – одна із ключових функцій стратегічного управління банком. Його суть полягає в обмеженні або мінімізації ризиків, оскільки повністю уникнути їх неможливо [5, с.24]. Законом «Про банки і банківські діяльність» передбачено застосування постійно діючого органу управління ризику з функціями виявлення, оцінки, аналізу та мінімізації фінансових фінансових, функціональних і зовнішніх ризиків є неодмінною передумовою стабільної діяльності банку[1, с.4]. Для зазначеного вище структурного підрозділу процес управління має складатися з таких основних стадій: 1. локалізація ризику (його виявлення і класифікація); 2. оцінка (прогноз ймовірності настання негативної події, визначення тривалості періоду ризику і суми коштів, які перебувають у режимі ризику, та потенційного розміру збитків); 3. визначення граничного допустимого рівня ризику; 4. контроль за ним (розробка та вживання заходів щодо мінімізації ризику). Щоб досягти успіхів у тій сфері діяльності, яка характеризується підвищеною ризиковістю, банкам необхідно створювати та розвивати системи управління ризиками. З їх допомогою керівництво банку зможе виявити, оцінити, локалізувати та проконтролювати той чи інший ризик. У процесі управління банківськими ризиками виникають багатофакторні залежності з численними зворотними зв’язками, які не піддаються формалізації. Коли цим знехтувати, то сутність процесу може настільки спотворитися, що буде дискредитовано саму ідею застосування формалізованого підходу. Кількісні методи, як показує практика, дають змогу підвищувати ефективність управління ризиками в банківській справі лише до певної межі, а далі виникають невиправдані ілюзії і ризик зростає. Одним із важливих інструментів у процесі оцінювання та управління ризиками є аналіз сценаріїв — альтернативних варіантів, за якими можуть розвиватися події в майбутньому. Такий аналіз базується на оцінці періоду часу, протягом якого банк наражається на конкретний вид ризику, а також ступеня впливу ризику та ймовірності його реалізації. Наявність ризику означає існування кількох сценаріїв, які відрізняються як за ймовірністю настання події, так за можливими наслідками. Самі сценарії мають бути описані та сформульовані на основі експертних оцінок, тобто суб’єктивними методами. Кількісні характеристики кожного з обраних сценаріїв визначаються із застосуванням об’єктивних методів (математичних, статистичних) [6, с.326]. Однією з важливих складових системи контролю за банківськими ризиками є внутрішній управлінський контроль. Завдання його зводяться до чіткого визначення та розмежування посадових повноважень, забезпечення подвійного контролю, ротації кадрів, організації контролю за окремими операціями безпосередньо на робочих місцях, створення досконалих систем передавання та зберігання інформації. І хоча не існує такої системи внутрішнього контролю, яка змогла б запобігти службовим зловживанням, проте правильно організований механізм контролю істотно знижує рівень функціональних ризиків [5, с.28]. Кожний структурний підрозділ банку, а також здатні оцінити ризик фахівці володіють певною частиною інформації, необхідної для всебічного аналізу ризику. Створення відповідної системи взаємодії зазначених власників інформації розглядається як обов’язковий елемент управлінського процесу. Однією з форм реалізації цього положення є система моніторингу ризику. Вітчизняні банки проблему створення ефективних систем управління ризиками ще мають вирішити. При цьому важливо використати міжнародний досвід та пам’ятати, що становлення практики управління ризиками ще не завершене. Створити універсальну методику побудови зазначених систем не можна в принципі, оскільки кожний банк по-своєму унікальний, орієнтований на власну ринкову нішу, можливості своїх співробітників, усталені зв’язки. Механічне копіювання вдалої моделі управління ризиком, створеної конкретним банком, призведе швидше до негативних наслідків в іншому банку. Україна, прагнучи стати повноправним членом світової спільноти, також впроваджує в сою діяльність управління ризиками. Так, в АБ «Таврика» створений спеціальний підрозділ, що займається оцінкою ризиків та методами їх мінімізації – «Управління банківських ризиків». Завданнями даного управління є: - дотримання процедур ризик-менеджменту у відповідності до вимог НБУ та рекомендацій Базельського комітету по нагляду за банками та новій базельській угоді; - своєчасне виявлення та оцінка ринкових ризиків, кредитних ризиків, ризиків ліквідності за всіма видами операцій АБ «Таврика», оптимального розподілу ресурсів між усіма видами активних операцій та ефективного їх використання; - розрахунок основних кількісних показників ризику згідно діючих внутрішніх нормативних документів АБ «Таврика», а також упередження невиконання внутрішніх показників ризику. Методика управління ризиками базується на принципі дотримання беззбиткової діяльності і направлена на забезпечення оптимального відношення між прибутковістю бізнес напрямів діяльності Банку та рівнем прийнятих Банком ризиків. На мою думку, уникнути економічного ризику неможливо, адже він залежить від об’єктивних, притаманних економіці конфліктних ситуацій, в самій банківській діяльності закладена ризиковість, але ризик піддається управлінню та мінімізації лише при ефективній роботі економічних спеціалістів цієї галузі.
Список використаних джерел:
1. «Про банки та банківську діяльність»: Закон України від20.09.2007 р. зі змінами та доповненнями. 2. Положення «Про порядок формування обов’язкових резервів для банків України». 3.Галасюк В.В. «Методика оцінки кредитоспроможності позичальників». Вісник НБУ 2009 №2 ст. 35-42 4. Горячек І.М. «Види банківських ризиків та управління ними»//Економіка. Фінанси. Право.-2010.-№8 – ст..36-38 5. Коршикова Т.П. «Контроль та управління ризиками в кредитній діяльності банків»// Вісник НБУ.-2010.-№1.- ст.24-25 6. Примостка Л.О. «Банківські ризики: теорія та практика управління»: Монографія.-К.:КНЕУ,2009. - 456
