У статті розглянуто планування і фінансування установ охорони здоров’я з місцевих бюджетів, основні проблеми охорони здоров’я, також в роботі висвітлено питання щодо суті і значенні галузі охорони здоров’я в Україні, та питання щодо проблем в плануванні та фінансуванні видатків з бюджету на утримання установ охорони здоров’я .

На тлі поєднаної дії фінансової, екологічної та демографічної криз, які підсилюють одна одну і не дають вийти на шлях підвищення життя, Україна зазнає відчутних людських втрат. Зокрама в Україні середня тривалість життя на 11 років нижча, ніж у країнах Європи, та на 8 років нижча, ніж у сусідній Польщі. Особливу стурбованість викликають соціально значущі хвороби, такі як туберкульоз, ВІЛ/СНІД, тощо [6].
Економічна результативність інвестицій у сферу охорони здоров’я значно впливає на загальний економічний розвиток держави. Формування “людського капіталу” узагальнює важливий напрям національної політики на етапі ринкових перетворень в Україні. Стан здоров’я громадян якісно характеризує трудоресурсний потенціал держави, визначає рівень продуктивності праці у суспільстві.
Питанням вдосконалення методичної бази наукових досліджень, вирішення низки важливих завдань при обґрунтуванні планування та фінансування видатків із місцевих бюджетів на охорону здоров'я приділяється досить значна увага. В наукових колах України дослідженню цієї проблеми присвячені роботи Бескида Й.М., Юрійя С.І., Буковинського С.А., Буряченка А.Є., . Василика О.Д., Єпіфанова А.О., Рубан Н.І., Пасічника Ю.В. та інших, проте поряд з цим ще й досі залишаються дискусійними і не до кінця опрацьованими багато інших питань. Тому, метою цього дослідження є виявлення недоліків у чинному механізмі планування та фінансування видатків місцевих бюджетів на охорону здоров’я та внесення пропозицій щодо їх усунення.
Зі зміною статусу України появилася необхідність структурної перебудови системи охорони здоров’я. Перебудова здійснюється, виходячи з існуючих бюджетних можливостей та проводиться за розробленою і постійно удосконаленою програмою структурного реформування галузі .
Відповідний рівень фінансування - є одним з важливих факторів, який забезпечує стабільний розвиток галузі охорони здоров’я.
Важливі функції у цьому процесі виконує Державний бюджет та місцеві бюджети, тому проблема фінансового забезпечення бюджетних установ і зокрема, державних установ охорони здоров’я є предметом активного обговорення. Та недостача коштів, які виділяються з бюджету, в даний час не дає можливості розвиватися програмам розвитку закладів охорони здоров’я.
За таких обставин потребує вирішення ряд питань, пов’язаних із системою фінансування бюджетних установ. Сукупність способів і методів її організації дасть можливість по іншому підійти до фінансової та господарської діяльності бюджетних установ, зокрема закладів охорони здоров’я.
При реформуванні фінансового забезпечення особлива увага повинна приділятись змісту охорони здоров’я з урахуванням захворюваності та сучасного рівня науки і техніки. Виконання цього завдання потребує в майбутньому нарощування обсягів фінансування цієї галузі, також зміцнення її матеріально-технічної бази.
Відповідно до ст. 49 Конституції України кожна людина має природне невід'ємне і непорушне право на охорону здоров'я. Держава створює умови для ефективного і доступного для всіх громадян медичного обслуговування. У державних і комунальних закладах охорони здоров'я медична допомога надається безкоштовно [1] .
Однією з проблем розвитку місцевого самоврядування в Україні є обмежений фінансовий ресурс, який не повною мірою забезпечує виконання повноважень, делегованих державою місцевим органам влади. Метод планування бюджету на один рік, який використовують нині, стримує ефективне управління бюджетом та прийняття стратегічних рішень щодо розвитку міста.
Бюджетна реформа, яка почалася в Україні з прийняттям Бюджетного кодексу в 2001 році, передбачає удосконалення практики складання та виконання бюджету на основі застосування сучасних методик та прогресивних підходів, підтверджених світовим досвідом.
Складовою цього процесу є впровадження середньострокового планування бюджету з використанням одного із сучасних інструментів бюджетування – програмно-цільового методу [9, с.168].
Ситуація, яка склалася нині в економічному розвитку нашої держави, свідчить про те, що централізація в управлінні країною та її економікою безперспективна. Без децентралізації функцій у розвитку економіки регіон не може забезпечити налагодження взаємозв'язків територіальних інтересів із загальнодержавними. Кожний регіон, враховуючи власні економічні та соціальні потреби, визначає свою участь у спільному з іншими регіонами розв'язанні міжрегіональних проблем. Інакше неможливий міжрегіональний обмін фінансовими й матеріально-технічними ресурсами.
Для реального забезпечення принципів самостійності щодо складання і використання бюджетів усіх рівнів управління необхідно, щоб кожна ланка бюджетної системи мала чітку, визначену законом доходну базу, а взаємовідносини між державним і місцевими бюджетами будувались з урахуванням специфіки і перспектив соціально-економічного розвитку регіонів.
В ситуації, яка склалася з місцевими радами в Україні, доречно було б звернутися до вивчення і практичного застосування досвіду фінансового регулювання відносин “центру” і “переферії”. таких федеративних держав з розвинутою ринковою економікою, як США, Німеччина, Швейцарія та Австрія. Корисно також вивчити досвід унітарних держав у 80-ті роки, які впроваджували в життя теорію “фіскального федералізму” і постійно знижували ступінь перерозподілу національного доходу через центральний бюджет.[8,с. 273]
Необхідними умовами стабільності бюджетної системи є відповідність видаткових зобов’язань повноваженням і функціям державної та місцевої влади й оптимальний розподіл бюджетних ресурсів для фінансування таких функцій.
З метою удосконалення розподілу видаткових повноважень між центральними та місцевими органами влади, а також з метою формування моделі більш ефективного використання наявних фінансових коштів та залучення додаткових коштів для фінансування соціальної сфери ми вважаємо доцільним вжити такі заходи:
1. Внести зміни та доповнення до Бюджетного кодексу України стосовно:
- забезпечення державних функцій - охорони здоров'я, освіти, соціального захисту та соціального забезпечення, що має відбуватися за рахунок закріплених джерел доходів і трансфертів;
- розробити механізм урахування підвищених потреб слаборозвинених і депресивних регіонів у формулі розрахунку доходної частини місцевих бюджетів;
- розширити права місцевих органів по здійсненню бюджетних запозичень.
2. Внести зміни до Закону України "Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії" стосовно:
- врахування місцевої специфіки при розробці методології визначення нормативів соціальних видатків;
- визначення параметрів соціального стандарту для дотаційних регіонів, основою якого має стати прожитковий мінімум;
- встановлення гнучкої системи змін державних соціальних стандартів та соціальних гарантій, відповідно до змін економічного становища.
3. Розробити та прийняти рамкові законодавчі акти, які б унормовували питання:
- залучення приватного сектора для заключення контрактів із приватними і неприбутковими організаціями на надання медичних послуг, що дозволить знизити витрати на надання таких послуг;
- укладання контрактів між різними місцевими органами на надання медичних послуг та послуг соціального характеру;
- функціонування територіальних позабюджетних соціальних фондів, розробка механізмів направлення громадськими, некомерційними і комерційними організаціями коштів до таких фондів;
- формування місцевих соціальних бюджетів, створення міжрегіональних соціальних проектів та їх фінансового забезпечення.
Зазначені шляхи реформування механізмів надання суспільних благ та медичних послуг на рівні окремих адміністративно-територіальних одиниць будуть сприяти забезпеченню на відповідному рівні потреб мешканців усіх територій, подоланню високого рівня захворюваності серед населення.
Законодавче поле в галузі охорони здоров’я в Україні, порівняно з іншими європейськими державами, досить широке і строкате. Згідно зі ст. 89 Бюджетного кодексу України з районних бюджетів та бюджетів міст республіканського Автономної Республіки Крим і міст обласного значення враховуються при визначенні обсягу міжбюджетних трансфертів здійснюються наступні видатки охорони здоров'я:
- на первинну медико-санітарну, амбулаторно-поліклінічну та стаціонарну допомогу (лікарні широкого профілю, пологові будинки, станції швидкої та невідкладної медичної допомоги, поліклініки і амбулаторії, загальні стоматологічні поліклініки);
- на програми медико-санітарної освіти (міські та районні центри здоров'я і заходи по санітарній освіті).
Відповідно до формули розподілу обсягу міжбюджетних трансфертів (дотацій вирівнювання та коштів, що передаються до державного бюджету) між державним бюджетом та місцевими бюджетами затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 22 листопада 2001 р. № 1569 із змінами і доповненнями, розрахунковий показник обсягу видатків на охорону здоров'я визначається залежно від чисельності населення адміністративно-територіальної одиниці та співвідношень між бюджетом Автономної Республіки Крим, обласними бюджетами, бюджетами міст республіканського Автономної Республіки Крим та обласного значення, бюджетами районів, з урахуванням коригувальних коефіцієнтів та специфічних видатків.
Обсяг видатків гарантований державою на охорону здоров'я бюджету міста республіканського Автономної Республіки Крим та обласного значення, бюджету району визначається за такою формулою:
Vzm®i = Hzm®i x Kzm®3 x (Nm®i - Ndm®i - Nwm®i x Kzm®5) x (1 -  +  x Kzi2) + +Vzgi + Vzyi,
Hzm®i = (Vzu - Vzgu - Szu) х Kzm®1 х Kzm®4 / (Nu - Ndm®u - Nwm®u х Kzm®5),
Міністерство фінансів України щорічно доводить Раді міністрів Автономної Республіки Крим, місцевим державним адміністраціям та виконавчим органам відповідних рад особливості складання розрахунків до проектів бюджетів на наступний бюджетний період, так і обсяги міжбюджетних трансфертів на відповідний бюджетний період.
Однак доведений Міністерством фінансів України обсяг міжбюджетних трансфертів на охорону здоров’я на відповідні бюджетні періоди не дає можливості в повному обсязі фінансувати необхідні потреби. Місцеві бюджети кожного року збільшують доведені обсяги на галузь за рахунок власних кошику доходів, і за рахунок скорочення доведених обсягів на інші галузі, але вказане тільки частково сприяє покращенню рівня фінансування бюджетних закладів. В лікувальних установах не забезпечується дотримання науково обґрунтованої потреби у видатках на придбання медикаментів та продуктів харчування. Це впливає як на здійснення лікувального процесу, так і зумовлює необхідність придбання необхідних ліків самими хворими.
Окрім того, значно обмежені асигнування на здійснення інших видатків і оплату послуг, здійснення поточного ремонту, проведення нагальних капітальних видатків (ремонт приміщень, придбання вкрай необхідного медичного обладнання, автотранспорту тощо). Обєктивна потреба у здійсненні таких видатків, як наслідок, зумовила поширену практику їх реалізації за рахунок такого джерела, як добровільно-примусові «благодійні внески» пацієнтів медичних закладів.
Тому необхідний не тільки перегляд гарантованого державою нормативу бюджетної забезпеченості охорони здоров’я в бік суттєвого збільшення, а також і вирішення комплексу питань, пов’язаних із необхідністю введення в дію багатоканальної системи фінансування бюджетних установ.

Список використаних джерел:
1. Конституція України від 28.06.1996 р. № 254/96 -ВР.
2. Бюджетний кодекс України від 21.06.2001 р. № 2542-ІІІ.
3. Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії. Закон України від 05.10.2000 р. № 2017-ІІІ.// www.kmu.gov.ua
4. Про затвердження Міжгалузевої комплексної програми „Здоров’я нації”. Постанова Кабінету Міністрів України від 10.01.2002 р. № 14. www.kmu.gov.ua
5. Про затвердження формули розподілу обсягу міжбюджетних трансфертів (дотацій вирівнювання та коштів, що передаються до державного бюджету) між державним бюджетом та місцевими бюджетами. Постанова Кабінету Міністрів України від 05.09.2001 р. № 1195. www.kmu.gov.ua
6. Концепція Загальнодержавної програми боротьби з онкологічними захворюваннями на 2007-2016 роки. Розпорядження Кабінету Міністрів України від 10.07.2006 р. № 393-р. www.kmu.gov.ua
7. Бескид Й.М., Юрій С.І. Бюджетна система України: Навчальний посібник. - К.: НІОС, 2000. - 400 с.
8. Пасічник Ю.В. Бюджетна система України та зарубіжних країн: Навчальний посібник. - К.: Знання - Прес, 2008 .-№6 .-с.28-36.
9. Рудень В.В. Фінансування медичного забезпечення в Україні: проблеми та шляхи розв’язання // Фінанси України.- 2009.- № 8. – с.112.

.