На даний момент економічна політика української держави здійснюється на основі багатьох механізмів, методів, способів, інструментів. Одним з визначальних важелів управління фінансовою системою є фінансовий контроль. Фінансовий контроль – це важлива функція держави, що забезпечує нормальне функціонування фінансової системи. З одного боку він є засобом поєднання функцій фінансового планування і прогнозування, фінансового обліку та статистики, з іншого – передумовою здійснення функцій фінансового аналізу та регулювання. Це визначає інтегруючу роль фінансового контролю, недооцінка якої значно погіршує ефективність управління фінансовими ресурсами.
Актуальність даної теми полягає в тому, що в Україні організація і здійснення фінансового контролю органами державної влади України перебуває ще на стадії становлення. Потребує удосконалення організаційно-правове забезпечення структурної і функціональної побудови державних органів України, а отже уточнення визначень ряду базових понять, пов’язаних з виконанням ними контрольних функцій.
Для ефективного функціонування та розвитку державних фінансів, зокрема отримання таких результатів як: дотримання економічної безпеки держави, збалансування державного та місцевих бюджетів, досягнення фінансової самодостатності регіонів, секторів і галузей економіки, збільшення захищеності фінансово-економічних інтересів громадян і суспільства і як результат – процвітання держави, посилення престижу перед світовою спільнотою необхідне вдосконалення системи фінансового контролю в Україні.
Проблеми фінансового контролю досліджували українські науковці, серед яких необхідно згадати: І.В. Басанцова, В.М. Карпова, Л.А. Савченко, І.Б. Стефанюка, В.О. Шевчука, С.В. Бєльчика, М.В. Бариніна-Закірова, Т.В. Кальченка, В.К. Симоненка. Фінансовий контроль і класифікацію органів фінансового контролю у практиці інших держав світу та їх функції досліджувала І.М. Іванова.
Мета дослідження базується на основі врахування досягнень юридичної й економічної наук, аналізу законодавства України та практики його застосування, розкрити правові проблеми організації та здійснення фінансового контролю України, визначити місце їх контрольної функції серед інших функцій, сформулювати пропозиції щодо удосконалення національного законодавства.
Об’єктом дослідження є суспільні відносини, що виникають у процесі здійснення фінансового контролю України.
Предметом дослідження є теоретичні й методологічні проблеми правового регулювання організації та здійснення фінансового контролю України.
На даному етапі розвитку держави складні економічні процеси, які відбуваються в багатьох країнах світу, відіграють важливу роль в формуванні управління фінансовим контролем. Держаний фінансовий контроль здійснюють Верховна Рада, Кабінет Міністрів, Національний банк, Міністерство фінансів, Фонд державного майна, Рахункова палата, Державна податкова служба та інші державні органи згідно з чинним законодавством. До органів внутрішнього фінансового контролю належать: Державна контрольно-ревізійна служба України (ДКРСУ) та органи внутрішнього відомчого контролю – контрольно-ревізійні підрозділи міністерств та інших центральних органів виконавчої влади.
До основних вад сучасної системи державного контролю можна віднести такі як те, що переважна більшість контрольно-перевіркових процедур має фіскальний характер, існуючі процедури попереднього та поточного контролю у межах діючої системи фінансового контролю є досить слабкими та неврегульованими, низький рівень дієвості механізму адміністративних стягнень, зростання фінансових порушень у сфері використання бюджетних коштів, неврегульованість діяльності та перетин функцій суб'єктів фінансового контролю.
За роки незалежності України було прийнято такі нормативно-правові документи, що регламентують порядок здійснення фінансового контролю (Бюджетний кодекс, Господарський кодекс, постанови Кабінету Міністрів України, стандарти державного фінансового контролю, різноманітні Закони та інші нормативно-правові акти), проте вони не привели до значного покращення рівня фінансового контролю. Про це свідчить негативна тенденція стосовно зростання фінансових правопорушень та економічних злочинів.
На протязі останніх 5 років спостерігається тенденція до зменшення загальної величини перевірених установ і організацій органами Державної контрольно-ревізійної служби та збільшення кількості скоєння правопорушень. необхідно зазначити, що якщо у 2002 р. частка порушників фінансової дисципліни у загальній кількості перевірених підприємств, установ, організацій становила 63 %, в 2004 р. – 64 %, то в 2009 р. вона сягнула 95 %. Це свідчить про певне зменшення фінансової дисципліни на рівні бюджетних установ та організацій. Проте навіть ця динаміка повністю не розкриває суть проблеми, оскільки, згідно з чинним законодавством, підконтрольні органам Державної контрольно-ревізійної служби об'єкти – це міністерства, державні фонди, бюджетні установи тощо, а на розпорядників бюджетних коштів, статусом вищих від міністерств, їхня компетенція не поширюється, а це, зокрема, Кабінет Міністрів України, Верховна Рада України, Рахункова палата, Верховний суд України, Служба безпеки України та інші органи.
Одним з основних напрямків державної фінансової політики можна вважати організацію та функціонування чіткої системи фінансового контролю. Підвищення дієвості та ефективності державного фінансового контролю, посилення його профілактичної спрямованості зумовили в останні роки стійку тенденцію до зміцнення фінансової дисципліни в державі.
Разом з тим існуюча система державного фінансового контролю не дає Кабінетові Міністрів України змоги повною мірою проводити глибокий аналіз та оцінку системи державного управління в окремих сферах соціально-економічної діяльності.
Необхідною умовою забезпечення ефективності фінансового контролю є оптимальність і системність дій контролюючих органів. Іншими словами, фінансовий контроль не може бути ефективним, якщо він не охоплює всіх сфер обігу фінансових ресурсів.
Важливою проблемою що стосується фінансового контролю можна вважати досить низький рівень відшкодування порушень. Показники відшкодування порушень, що призвели до втрат, у 2009 році сформовані загалом за рахунок відшкодування порушення, виявлених у минулих періодах, що склали 32 млн. грн. Усунення інших порушень фінансової дисципліни забезпечено на 46 % [2, с.120].
З огляду на це, Головне КРУ розробило концепцію розвитку державної контрольно-ревізійної служби на період до 2015 року, що визначає конкретні кроки служби щодо розвитку основних напрямків її діяльності в умовах реформування системи державного внутрішнього фінансового контролю [3, с.7].
Зовнішній контроль фінансової та господарської діяльності бюджетних установ здійснюються відповідним державним органом, на який покладено відповідальність за контроль за використанням коштів Державного бюджету України, Головним контрольно-ревізійним управлінням України — відповідно до його повноважень, визначених законом — Рахунковою палатою.
Основою для ефективної роботи вищих органів фінансового контролю є їхня незалежність. Достатня незалежність органів фінансового контролю повинна бути закріплена на законодавчому рівні. Аналізований закон закріплює організаційно-інституційну незалежність Рахункової палати, хоча вона й підпорядковується Верховній Раді України. Але функціональну незалежність Рахункової палати можна поставити під сумнів, оскільки вона здійснює перевірки за дорученням Верховної Ради.
Незалежність повинна поширюватися не лише на сам вищий орган фінансового контролю як державний інститут, а й на його членів та аудиторські кадри. Фінансова незалежність вищого органу фінансового контролю є основною умовою самостійності, оскільки його фінансові обмеження одночасно обмежують також і його діяльність. Кошти на утримання Рахункової палати виділяються безпосередньо з Державного бюджету України, а їхній обсяг визначається Верховною Радою України і зазначається у державному бюджеті окремим рядком. Незалежність вищого органу фінансового контролю від законодавчої та виконавчої влади повинна виявлятися передусім у виборі видів і напрямів перевірок та у виконанні програм перевірок. Він самостійно складає програми перевірок, інші державні органи не можуть впливати на цей процес[4, с. 49].
Дієвість Рахункової палати забезпечуватиметься її спроможністю як органу фінансового контролю впливати певним чином на орган, що перевірявся, з метою усунення виявлених порушень та мати доступ до компетентних інстанцій, які повинні вживати необхідних заходів у разі відмови усунути порушення або виявлення серйозних зловживань.
Здійснюючи експертну діяльність, вищій орган фінансового контролю може передавати державним органам свій досвід поза межами своєї контрольної діяльності. Таким чином, висловлюючи свою думку щодо законопроектів, вищий орган фінансового контролю має можливість на ранньому етапі вказати на можливі фінансові наслідки при практичному застосуванні цих законів чи норм. Однак його експертна діяльність не повинна перешкоджати абсолютно пріоритетному завданню - здійсненню ефективного фінансового контролю.
Для удосконалення фінансового контролю необхідно:
- удосконалення діяльності органів державного сектору;
- раціональне використання державних ресурсів;
- формування дієвої системи державного фінансового контролю.
Отже, можемо сказати, що економічні тенденції й наслідки світової фінансової кризи показали необхідність удосконалення фінансово-бюджетної політики й формування відповідних механізмів державного фінансового контролю як вагомої складової фінансової системи країни. Чітка цілеспрямованість і пластичність, глобанізаційні та інтеграційні процеси, кон’юнктурні виклики і загрози стали поштовхом до формування нових стандартів економічних відносин в цілому й до реалізації місії фінансового контролю.
Отже, зробимо відповідні висновки. На основі даного матеріалу можемо сказати, що концепція розвитку державного внутрішнього фінансового контролю є безперечно надзвичайно важливим та правильним кроком у напрямі реформування системи державного фінансового контролю в Україні. Звичайно це доволі складний процес і на його шляху стоїть низка перешкод: починаючи від необхідності прийняття відповідних нормативно-правових актів, які б здійснювали регулювання процесу реформування, і завершуючи потребою перепідготовки кадрів органів контролю та керівників бюджетних установ. Останнє потребує значних зусиль та часу з огляду на те, що насамперед варто дещо змінити ідеологію учасників бюджетного процесу, досягти усвідомлення керівниками бюджетних установ повної відповідальності, усвідомлення ревізорами нової місії аудиторів та ін. Отже, прийнята Концепція має чимало переваг і у разі успішної реалізації повинна наблизити Україну до світових вимог та стандартів і сприятиме адаптації вітчизняного законодавства до законодавства ЄС.

Список використаної літератури
1. Бюджетний кодекс України N 2456-VI ( 2456-17 ) від 08.07.2010, N 50-51, ст.572 } ( Відомості Верховної Ради України (ВВР), 2001, N 37-38, ст. 189 )
2. Дмитренко Г.В. Модернізація державного фінансового контролю в Україні //Статистика України. - № 3. – 2009.- С. 118-123.
3. Стефанюк І. Хто і чому хоче ліквідувати державний аудит? //Фінансовий контроль. - № 1. – 2010. – С. 6-9
4. Савченко Л.А. Правові проблеми процесу фінансового контролю : монографія / Л.А. Савченко, О.П. Мельник. – К. : Вид-во КиМУ, 2009. – 235 с.