У статті розглядаються проблеми та напрями подальшого реформування бюджетного устрою та бюджетної системи України. Аналізуються теоретичні та практичні аспекти удосконалення бюджетного права, надаються практичні рекомендації щодо удоскона¬лення відповідного чинного законодавства.

Розбалансований сектор публічних фінансів сьогодні є однією із найбільш серйозних загроз для економічної безпеки України і одним із головних чинників стримування економічного розвитку та зростання рівня добробуту населення. Хронічні вертикальні та горизонтальні дисбаланси, високий рівень корупції, низька ефективність реалізації державних функцій, що фінансуються з бюджетних фондів, фінансово слабкі регіони, неефективність витрачання бюджетних коштів – без подолання всіх цих негативних явищ розбудова в Україні соціальної, ринкової, інноваційної економіки видається неможливою.
У науковій літературі проблема реформування бюджетної системи обговорюється у наукових працях таких науковців, як Карчевская С. А., Лисяк Л. В., Чугунова І. Я., Юшко С. В. та інших. Значна увага приділена до удосконалення відповідного чинного законодавства.
Метою статті є розгляд проблем та напрямків подальшого реформування бюджетної системи та удосконалення відповідного законодавства.

Сьогодні не викликає сумнівів той факт, що без наведення ладу в публічних фінансах інші реформи в Україні приречені на невдачу. Власне, через це реформа різних складових сектору публічних фінансів називається серед пріоритетів економічної політики Президента України та Кабінету Міністрів України на найближчу перспективу. В Україні публічні фінанси мають три недоліки: кошти неефек¬тивно збираються, не прозоро розподіляються та неефективно використо¬вуються. Для цього існує декілька причин.
Перша полягає у тому, що податко¬ва система України і система роз¬поділу податкових надходжень між Державним та місцевими бюджетами не відповідають базовим міжнародним принципам закріплення податків за різними рівнями бюджетів, окрім того, відсутнє основне джерело надходжень до місцевих бюджетів — податок на нерухомість. Тому наші місцеві бюджети не мають достатніх власних доходів і вкрай залежні від міжбюджетних трансфертів.
Друга причина неефективності су¬часної системи публічних фінансів в Україні полягає у тому, що існуючому бюджетному устрою властива надмірна централізація та неефективна модель розподілу бюджетних повноважень.
Третя проблема — це надмірно політизований бюджетний процес, при якому чинні методи планування бюджетних видатків призводять до нераціонального розподілу наявних фінансових ресурсів[8, c.87].
Перше, що необхідно зробити, як пропонує Лисяк Л. В. проводячи подальшу реформу бюдженого устрою та бюджетної системи, це забезпечити справедливий, прозорий та ефективний розподіл доходів і видатків за різними рівнями бюджетів[4, c.30].
Реформування і водночас регулювання бюджетної сфери є невід'ємною складовою підвищення ефективності інституційної організа¬ції держави. Метою реформування бюджетної сфери України є підвищен¬ня результативності бюджетних ви¬датків та оптимізація управління бю¬джетними коштами на всіх рівнях бю¬джетної системи України. Водночас реформа бюджетного ус¬трою має передбачати не тільки (і не стільки) зміну кількості бюджетів, які є складовими бюджетної системи. Ос¬новна її мета — це зміна якісних харак¬теристик як кожного окремого бюдже¬ту, так і їх взаємодії (міжбюджетних відносин), перегляд функцій, які покладатимуться на органи держави, регіонів та місцевого самоврядування. Це означатиме перегляд видів ви¬датків, які здійснюватимуться з бю¬джетів різних рівнів.
Децентралізація функцій та видат¬кових повноважень між різними рівнями бюджетів історично відбува¬лась без врахування досить суттєвих відмінностей у демографічних, еконо¬мічних, соціальних та інших показни¬ках різних областей, районів, міст, сіл та селищ. Через це малі та великі райо¬ни мають однакові власні та делего¬вані функції, а на їх бюджети покладе¬но однакові видаткові повноваження. Це означає, що при справедливому «подушному» розподілі фінансових ресурсів держави через механізм міжбюджетних трансфертів між усіма областями та районами України, малі (за кількістю населення) райони завжди будуть неспроможні підтриму¬вати бажаний рівень соціального обслуговування свого населення[5, c.17].
Але бюджетна реформа ще має уз¬годжуватися з податковою реформою та реформами в соціальній сфері. Позитивними наслідками податкової реформи для сектору публічних фінансів стане збільшення обсягу коштів, мобілізованих до публічних фондів, передусім за рахунок реалізації все ще незадіяного потенціалу – зменшення обсягу ухиляння від сплати податків, мінімізації оподаткування, активізації роботи з податковою заборгованістю. А також необхідним є розробка і включення до Бюджетного кодексу України чіткої формули визначення розміру базових соціальних стандартів (передусім, прожиткового мінімуму, мінімальної заробітної плати). Розмір соціальних стандартів має індексуватися на рівень інфляції плюс зростання ВВП чи продуктивності праці. Ця формула змусить уряд концентруватися на зростанні ВВП, оскільки саме від його динаміки будуть залежати динаміка соціальних видатків. Аналогічні «антипопулістські» механізми успішно діють в країнах ЄС та США. Такі реформи мають здійснюватися таким чином, щоб підвищити фінансову са¬мостійність органів місцевого само¬врядування шляхом вдосконалення системи місцевих податків та меха¬нізмів розподілу загальнодержавних фінансових ресурсів між державою, регіональним та місцевим самовряду¬ванням.
Реформована бюджетна система має забезпечувати високу результативність управління та використання бюджетних коштів. Для цього необхідно забезпечити ефективне вико¬ристання ресурсів.
Ефективне використання міжбюджетних трансфертів, у свою чергу, по¬требує лібералізації міжбюджетних відносин. Необхідно запровадити за¬стосування доповнюючих та зумовле¬них міжбюджетних трансфертів. Це дасть змогу підвищити рівень власної зацікавленості та відповідальності їх отримувачів щодо цільового, опти¬мального використання коштів та ефективного виконання програм, що фінансуються за рахунок трансфертів. Крім того, обласні, районні ради та місцеве самоврядування повинні мати гнучкі та зручні інструменти для об'єднання зусиль для спільного вико¬нання тих чи інших власних або деле¬гованих функцій та бюджетних про¬грам розвитку відповідних адміністра¬тивних одиниць. При цьому втручан¬ня центральних органів влади в ці про¬цеси має бути мінімальним[8, c.90,91].
Досягнути даних завдань потрібно не революційним, а еволюційним шля¬хом. Для того щоб відбулися якісні зміни, необхідно вдосконалити:
1) Бюджетний кодекс України у частині регулювання бюджетного про¬цесу, визначення видаткових повнова¬жень бюджетів різних рівнів, розмежування видатків між бюджетами, запровадження нових норм, які визна¬чатимуть критерії, за якими бюджети будуть наділятися видатковими по¬вноваженнями, керуючись кількісни¬ми та якісними показниками тери¬торій, визначення фінансових норма¬тивів бюджетної забезпеченості, коригуючих коефіцієнтів фінансових нормативів бюджетної забезпеченості та міжбюджетних трансфертів, регу¬лювання міжбюджетних відносин;
2) Закон України «Про місцеве самоврядування в Україні» в частині встановлення якісних та кількісних критеріїв адміністративно-терито¬ріальних одиниць, на основі яких визначаються делеговані та власні функції обласних, районних та місце¬вих рад (у майбутньому — регіональ¬ної та місцевої влади) та перегляду власних і делегованих функцій рад всіх рівнів (глави 2 та 4);
3) законодавство, що регулює здійснення фінансового контролю: в частині вдосконалення системи місцевого фінансового контролю; за¬кріплення нових принципів публічно¬го фінансового контролю та запрова¬дження громадського публічного фі¬нансового контролю за формуванням, розподілом, управлінням та викорис¬танням публічних фондів коштів, у то¬му числі бюджетів усіх рівнів.
Реформуванні бюджетної системи потребує узгодження з податковою і соціальною реформою. Для того щоб відбулися якісні зміни необхідно вдосконалити законодавство у вищезазначених пунктах.
Необхідним також є вивчення світового досвіду реформування бюджетної системи та використовувати набуті знання на практиці, пристосовуючи їх до українських реалій.

Література:
1. Бюджетний кодекс України [Електронний ресурс]: (ВВР), від 08.07.2010 р., N 50-51.
2. Розпорядження Кабінету Міністрів України від 23 травня 2007 р. № 308-р „Про схвалення концепції реформування місцевих бюджетів" // Офіційний вісник України. - 4 червня 2007 р. - № 38. - стор. 12.
3. Лисяк Л. В. Бюджетна політика у системі держав¬ного регулювання соціально-економічного розвитку України : [моногр.] / Л. В. Лисяк. - К. : ДННУ АФХ 2009. - 600 с.
4. Лисяк Л. В. Трансакційні витрати функціонування інституту бюджетної политики // Фінанси України. -Київ, 2010. - № 2 (171). - С. 27-35.
5. Карчевская С. А. Развитие финансовой самостоя¬тельности местного самоуправления на современном этапе // Финансы, - 2009. - № 8. - С. 15-22.
6. Чугунов І. Я. Інституційні перетворення та напрями розвитку // Фінанси України - 2009. -№10 - 848 с.
7. Чугунов І. Я. Інституційна архітектоніка бюджет¬ної системи // Фінанси України. - 2008. - № 11. - С. 3-10.
8. Юшко С.В. Організація міжбюджетних відносин в Україні: стан, проблеми і перспективи // Фінанси України-2009 -№1 -с.86-97.