Сучасні глобалізаційні процеси характеризуються суттєвою активізацією міжнародної міграції. При цьому її структура та обсяги дедалі дієвіше впливають на стан трудового потенціалу – головної конкурентної переваги у сучасній глобальній економіці. А тому дослідження особливостей міжнародної трудової міграції як її основного компонента набуває особливої актуальності.
Низку проблем міжнародної трудової міграції досліджено в працях таких вчених-економістів як: В.Врум, П.Кругман, І.В. Івахнюк, М.Філіп, І.Маноло. Дані проблеми розглядалися і в працях вітчизняних вчених: В.В.Козик, Л.А.Панкова, Н.Б.Даниленко, В.Ю.Ткач, Г.П.Балабанова, В.М.Геєць, М.І.Долішній та ін.
Міжнародна міграція робочої сили посилюється в умовах формування економічних зв'язків у світовій системі господарства. Це стихійний процес розподілу трудових ресурсів між національними ланками світового господарства. Економічною основою його є відчуження безпосередніх виробників від засобів виробництва, взаємопов'язаність країн та нерівномірність їх соціально-економічного розвитку.
Міжнародна міграція робочої сили ґрунтується на можливостях, умовах і прагненні працездатного економічно активного населення працювати у будь-якій країні з метою задоволення своїх життєвих потреб.
Сьогодні у світі, за різними оцінками, налічується від 150 до 175 млн.осіб, які проживають за межами країни свого походження. Це становить понад 3% населення планети, з них близько 40% (понад 70 млн.осіб) становлять мігранти [1, с.9].
Міжнародна міграція робочої сили набуває глобального характеру. У світі утворилися постійні ринки робочої сили.
Перший ринок традиційно належить США та Канаді, трудові ресурси яких склалися історично за рахунок іммігрантів.
Другий ринок — країни Західної та Північної Європи емігрантами яких є вихідцями з Туреччини, Португалії, Польщі, Іспанії, Греції, Чехії.
Третій ринок — район нафтовидобувних країн Близького Сходу: Об’єднані Арабські Емірати, Катар, Кувейт, Оман, Бахрейн, Саудівська Аравія.
Четвертий ринок — Латинська Америка. Значна частина робочої сили переміщається з Колумбії, Чилі, Сальвадору в Аргентину, Бразилію, Венесуелу.
Своєрідними центрами притоку іммігрантів за останні роки стали Ізраїль, Південно-Східна Азія, Австралія та Нова Зеландія [2, с.226].
Причинами міграції робочої сили є фактори як економічного, так і неекономічного характеру: політичні, національні, релігійні, расові, сімейні тощо.
На думку провідних вчених, основними причинами, які зумовлюють міжнародну міграцію робочої сили є наступні :
1. Незадовільні економічні умови життя працездатного населення в країнах еміграції.
2. Стабільний порівняно високий рівень зарплати в основних імміграційних центрах (США, Західна Європа).
3. Порівняно вищий технічний рівень умов праці в країнах імміграції.
4. Соціальні умови для більш повної реалізації своїх можливостей у країнах імміграції.
5. Природні катаклізми в країнах еміграції і вищий рівень охорони навколишнього середовища в країнах імміграції.
6. Політичні, релігійні, військові, національні, культурні причини [3, с.138-143].
Вплив міграційних процесів на країни імміграції та еміграції є багатоаспектним. Наслідки цього впливу можуть бути як позитивними так і негативними.
В.В. Козик виділяє ряд позитивних моментів міграції для країн імміграції:
1. Країни імміграції мають суттєві вигоди від підготовки спеціалістів іншими країнами: країна заощаджує кошти на підготовку фахівців.
2. Фірми країн імміграції мають економію за рахунок нижчої оплати праці іммігрантів, що дає змогу знизити загальний рівень заробітної плати.
3. Робітники-емігранти сприяють омолодженню структури трудових ресурсів країн імміграції.
4. Грошові перекази емігрантів на батьківщину сприяють розширенню реалізації товарів країн імміграції за кордоном.
Разом з тим наплив робітників з-за кордону ускладнює проблему зайнятості в країні. Підвищується конкуренція на внутрішньому ринку праці, що може бути причиною зниження реальної заробітної плати та зростання безробіття.
Для країн еміграції повернення досвідчених кваліфікованих робітників після роботи за кордоном сприяє розвитку національної економіки. Позитивним результатом міграції є скорочення безробіття власного населення.
Водночас еміграція завдає шкоди країнам, оскільки національна економіка втрачає наймобільнішу і, як правило, найкращу частину трудових ресурсів. Це веде до старіння структури трудових ресурсів.
Особливо негативні наслідки для країн еміграції має відплив висококваліфікованих спеціалістів та вчених. Тому уряди цих країн намагаються проводити політику гальмування такого процесу [2, с.227].
Отже, міжнародна міграція робочої сили є складним і масштабним явищем, яке викликає неоднозначні результати: ліквідуючи дефіцит робочої сили в деяких галузях і регіонах, вона загострює конкуренцію на ринку праці; даючи можливість отримання надприбутків, створює додатковий тиск на соціальну сферу країн-реципієнтів (країн, в які спрямовані потоки робочої сили). Еміграція, з одного боку, відкриває можливості для взаємозбагачення культур, а з іншого – створює проблему збереження національної самобутності як іммігрантів, так і місцевого населення. У країнах-донорах робочої сили трудова еміграція сприяє вирішенню проблеми безробіття і, водночас, призводить до втрати якісно кращої національної робочої сили.
Список використаних джерел:
1. Балабанова Г.П. Трудова міграція в Україні в умовах глобалізації // Держава та регіони. Серія: Економіка та підприємництво. – 2008. – № 2. – С.9-13.
2. Козик В.В., Панкова Л.А., Даниленко Н.Б. Міжнародні економічні відносини: Навч. посіб. – К.: Знання, 2008. – 406 с.
3. Ткач В.Ю. Європейський ринок праці в системі міжнародної міграції трудових ресурсів// Економіка АПК. – 2005, № 2. – С. 138-143.