Сьогодні ринок лізингових відносин в Україні знаходиться на початковій стадії свого розвитку.
Лізинг - це вид інвестиційної діяльності, при якому спеціалізована лізингова компанія (яка виконує функції інвестора) купує вказане клієнтом майно та передає йому це майно в користування за оплату з можливістю переходу права власності на предмет лізингу до лізингоотримувача по закінченню строку лізингу.
Лізинг є досить новим видом інвестиційної діяльності для економіки нашої країни, але має широке розповсюдження в країнах Європи та інших розвинутих країнах.
Метою є - розгляд основних проблем та перспектив використання лізингу як засобу державної підтримки розвитку промисловості України.
Актуальність теми дослідження – довести, що першим кроком до підвищення економічного потенціалу та міцності кожної країни є створення потужних підприємств з новітніми технологіями та обладнанням. Одною з ефективних форм довгострокового інвестування в Україні на сучасному етапі може стати лізинг.
Історія виникнення та розвитку лізингу була предметом досліджень багатьох вчених як в Україні, так і за кордоном, зокрема, В.А. Горемикіна, О.В Кабатової, М.І. Лещенко та інших. Проблема лізингу є новою для України, вона знайшла відображення у небагатьох наукових публікаціях вітчизняних авторів, для практичного вирішення проблеми активізації інвестиційної діяльності на данному етапі існує багато перешкод. [1,с.25]
Сьогодні актуальним є дослідження природи лізингу, розробка схем лізингових проектів, згідно діючого законодавства, обгрунтування пропозицій щодо його покращення, визначення ролі банків, страхових компаній та інших операторів ринку в лізинговому бізнесі, аналіз ефективності використання лізингу у вільних економічних зонах та територіях пріоритетного розвитку України. Потужний розвиток лізингу у нашій країні надасть змогу вирішити питання подальшої активізації інвестиційного процесу, оновлення виробничих фондів підприємств, випуску ними конкурентоспроможної продукції, поповнення бюджету податками та подальшої стабілізації економіки.
Становлення лізингового законодавства в США припадає на середину 50-х років. Саме в цей час податкове управління США затвердило правила оподаткування лізингових операцій. Якщо договір лізингу відповідав правилам, установленим Управлінням внутрішніх доходів міністерства фінансів США, тоді у його сторін виникало право на податкові пільги.
Практика лізингу в Японії охопила найбільш провідні галузі - електроніку, виробництво ПЕОМ, робототехнік. З 1961 по 1969 р. були створені основні лізингові компанії, які об’єднали торговельні підприємства, банки, юридичні служби. Усього лізинговими послугами користуються понад 60% японських промислових, транспортних і сервісних компаній. Важливим напрямом у лізинговій практиці Японії є міжнародний лізинг, здійснюваний головним чином через закордонні філіали провідних лізингових компаній. Лізинговий капітал Японії проникнув до Латинської Америки, Західної Європи і навіть до США.
Лізинговою діяльністю у Франції почали займатися спеціалізовані фінансові компанії, що частково знаходяться під контролем іноземного капіталу. Перша французька лізингова компанія була створена в 1967 р. Одержав розвиток і розвивається лізинг літаків і вертольотів, судів і барж, підйомно-транспортного устаткування, контейнерів, обчислювальної техніки, великого промислового устаткування.
Використання лізингу в Німеччині почалося з початку 60-х років минулого сторіччя. Діяльність німецьких лізингових фірм здійснювалася таким чином: мінімальний термін, на який здавалося в оренду устаткування, складав 36 міс., а максимальний термін визначався, виходячи з 90% придатності до виробничого використання устаткування, що здається в оренду. Первинний внесок коливався від 20 до 40% вартості устаткування, що орендується. Решта суми виплачувалася рівними частками по місяцях до закінчення терміну оренди. Передбачалося також, що орендар після закінчення терміну оренди може придбати в повну власність устаткування, що орендується.
Таким чином, з впевненістю можна сказати, що розвитку лізингу в європейських країнах сприяли в першу чергу визначені в законодавстві амортизаційні та податкові пільги.
Нині в Україні діє понад 16 лізингових компаній. Слід зазначити, що до 1998 року в Україні таких компаній налічувалося близько 40. Незважаючи на високий потенціал лізингового бізнесу, тепер в Україні не спостерігається активної лізингової діяльності. Є кілька причин цього, зокрема:
• недосконале лізингове законодавство;
• брак кредитних ресурсів;
• амортизаційна політика держави, яка встановлює нижню межу терміну лізингу в 4—6,5 років;
• українські нормативні та законодавчі акти неоднозначно трактують питання технології лізингу та його різновидів, а також його оподаткування.
Більшість лізингових структур, що нині діють, це дочірні банківські структури та компанії, створені промисловими організаціями для реалізації своєї продукції. Причому, дві лізингові компанії — ВАТ «Украгромашінвест» та ВАТ «Укртранслізинг» — були створені рішеннями уряду.
Розвиток лізингових відносин в системі АПК України має свої особливості. У розвинених країнах він виник як реакція на високі темпи науково-технічного прогресу, що породив необхідність впровадження у виробництво нових машин і устаткування, що зажадало різкого збільшення інвестицій.
Лізинг є ефективним засобом сприяння економічному розвитку агропромислового комплексу. Виробники техніки за рахунок лізингу мають можливість розширювати свій ринок збуту, банківські ж установи, використовуючи лізинг, мають можливість збільшувати свій прибуток.[5,c.3]
Слід зазначити, що в Україні складається загальна обстановка, що спонукає і сприяє розвитку лізингових відносин. На сільськогосподарських підприємствах кількість техніки, потрібної для виконання основних технологічних операцій, зменшується. Так, на сьогоднішній час за даними міністерства аграрної політики, близько 90% наявних у сільськогосподарських підприємствах основних видів техніки повністю вичерпали свій технічний ресурс.
За останні 3 роки кількість тракторів та зернозбиральних комбайнів в сільськогосподарських підприємствах зменшилась на 14 та 13% відповідно.
Метою діяльності «Украгролізингу» є сприяння реалізації державної політики в АПК, забезпечення ефективного функціонування виробництва шляхом передачі сільгоспвиробникам на умові лізингу техніки, надання послуг, організації технічного сервісу і одержання прибутку віл впровадження підприємницької діяльності.
Одною з головних проблем в процесах державної підтримки є те, що держава намагається одночасно за допомогою одної суми бюджетних коштів підтримати сільськогосподарських товаровиробників та виробників сільськогосподарської техніки. Для підтримки розвитку лізингу в аграрній сфері доцільно створити систему страхового захисту товаровиробників і цінового регулювання через механізм державних інтервенцій на ринку.
Отже, можна зробити висновок, що лізинг є засобом стимулювання продажу нової техніки, який створює попит на продукцію в машинобудівній галузі, а також засіб прискорення відтворення виробничого потенціалу. Основні перешкоди розвитку лізингових відносин приховані в недосконалій законодавчій базі, слабкому фінансовому стані багатьох аграрних підприємств, механізмах оподаткування і страхування, кредитування.
Також проблеми приховані в монопольному положенні лізингодавців на ринку лізингових послуг, висока вартість лізингових угод та деякі інші проблеми. Подальша стратегія держави в цій сфері потребує трансформації принципів її реалізації
На мою думку, держава повинна створювати умови для залучення інвестицій і в інші стратегічно важливі галузі економіки. На користь цього твердження свідчить вже розглянутий нами досвід зарубіжних країн, який вказує на закономірний зв'язок між наданням пільг учасникам лізингових відносин та безпосереднім їх розвитком.
На думку експертів, для формування демократичних інститутів, здатних ефективно сприяти розвиткові лізингової діяльності, потрібно створити:
1) національні асоціації лізингових компаній країн-учасниць СНД та регіональних відділень цих асоціацій;
2) лізингові конфедерації СНД.[5,c.5]
Необхідно прискорити проведення інвестиційної діяльності і це обумовлюється не тільки станом основних фондів аграрних підприємств, а й інших господарюючих суб'єктів. В нинішніх складних економічних умовах навіть ті промислові підприємства України, які працюють прибуткове, мають високий рівень зносу основних виробничих фондів. А якщо врахувати моральний знос основних фондів, високу енергоємність та інші застарілі техніко-економічні показники обладнання, неефективні застарілі технології виробництва, то для забезпечення виробництва продукції і надання послуг, конкурентоспроможних за цінами та якістю, необхідно терміново створити умови для інвестування в технічне переозброєння підприємств, оновлення їх основних фондів, впровадження нових технологій.

Список використаної літератури:
1. Горемикін В.А. Лізинг/ В.А. Горемикін //підручник. – К.: Основи, 2003. 942с.
2. Грищенко О. Фінансовий лізинг: історія, сучасність та перспективи розвитку/ О. Грищенко // Юридичний журнал. – 2006. – № 3. – 69 с.
3. Еренкова О. Лізинг як він є / О. Еренкова // Епіграф. – 2006. – № 5. – 35 с.
4. Закон України "Про лізинг". – Відомості Верховної Ради України, 1998 р.,
№ 16, ст. 68, 1999 р., № 9-10, ст. 67.
5. Меренгс Е. Розвиток лізингу в Україні./ Е. Меренгс // Інформаційно-аналітичний бюлетень "Лізинг в Україні". 2006. – №1. – 20 с.