Стрімке економічне піднесення Китаю наприкінці XX - початку XXI століття пов'язаний з особливостями обраної тактики. В даний період китайський уряд вирішує здійснювати стратегію підйому країни в опорі на науку і освіту. Одним з основних інструментів реалізації цієї моделі стало створення технопарків, які в Китаї називають зонами освоєння нових і високих технологій. Саме завдяки даній стратегії, Китай є єдиною державою у світі, якій вдається протягом понад десяти років утримувати темпи зростання ВВП на рівні не менше 8%.
Розвиток інноваційної системи Китаю та технопарків породжують значний інтерес науковців всього світу. Дослідженням в даній сфері займаються О.І. Амоші, О.І.Дація, А.А. Мазур, Т.Ю. Хватова, Д.М.Черваньова, Л.І. Шмиглова, Лю Хуашана, Вен Гоомін та ін.
Метою даної роботи є дослідження особливостей функціонування технопарків в КНР, проблеми подальшого розвитку та шляхи їх вирішення.
Варто розпочати з того, що не враховуючи досить успішний розвиток економіки, рівень інноваційного розвитку країни до 2005 року залишався на досить низькому рівні. Так залежність національного виробництва від закордонних технологій становила більше 50%. Причому, на відміну від Японії, яка на основі імпортних технологій створювала нові інноваційні продукти, Китай обирав шлях їх прямого використання. У КНР на 1 юань, витрачений на імпорт технологій, країна витрачала всього 0,07 юаня на їх освоєння, тоді як Японія, в період індустріального зростання, витрачала від 5 до 8 юанів. Витрати на дослідження і розробки не перевищували 1,34% від ВВП (в Японії цей показник був близько 3%) [1]. Технологічне відставання Китаю призвело до того, що країна не була спроможною займати конкурентні позиції на світовому ринку.
У 2005 році Міністерством науки і технологій Китаю було розроблено і затверджено програму інтенсивного інноваційного розвитку, розраховану на 15 років. Згідно з цим документом планувалося збільшити витрати на дослідження і розробки (ДіР) до 2,5% від ВВП, зменшити рівень залежності від іноземних технологій на 30% та шляхом державного фінансування і пільгового режиму для об’єктів інноваційної інфраструктури сприяти розвитку національної інноваційної системи КНР. Особливу увагу було приділено технопаркам [2, c.25].
Починаючи з 2005 року значно збільшуються витрати на ДіР, швидкими темпами створюються нові технопарки і бізнес-інкубатори.
Варто звернути увагу на те, що в Китаї технопарки формувалися в районах розвитку високих технологій, які проходили три етапи:
- «промислова зона», де створювалася сприятливе середовище та інфраструктура для залучення великих підприємців і ТНК, діяльність яких характеризувалася припливом технологій;
- «технологічно орієнтована промислова зона» - на даному етапі формувалася система кооперування з провідними вітчизняними науково-дослідними організаціями та закордонними науковими парками;
- «дослідницький парк»- характеризується великим обсягом ринково орієнтованих прикладних досліджень; головною ознакою етапу є розробка і реалізація нових технологій [3].
В даний час в Китаї діють 133 технопарки, з яких 53 мають статус національних і є спеціальними зонами розвитку високих технологій, 30 парків створено при університетах і 50 – провінційні технопарки. На їх територіях успішно працює понад 50 тис. малих і середніх інноваційних підприємств. Показники прибутковості від наукової та торговельної діяльності технологічних парків щороку збільшується в середньому на 30% [4].
Зокрема, важливим аспектом є державне регулювання технопарків. В КНР технологічні парки функціонують за умови регулярних державних дотацій та пільгового режиму, що включає: звільнення від сплати митних платежів на імпортне обладнання, на сировину і матеріали, на експортні операції та ін.
Загалом, для кращого розуміння особливостей китайських технопарків, необхідно навести головні відмінності їх від технопарків інших країн:
• вони розташовані, як правило, поза індустріальними зонами і концентруються навколо великих наукових та інженерних центрів;
• парки добре інтегровані в регіони чи міста, де знаходяться, і працюють у тісному контакті з місцевою адміністрацією;
• держава забезпечує жорстоке регулювання, фінансову підтримку, і забезпечує управління парками;
• податкові привілеї та інші переваги, які залучають іноземних інвесторів;
• можливе функціонування фірм зі 100%-вим іноземним капіталом на загальних умовах.
Таким чином, особливістю інноваційної політики КНР є поєднання жорстокого державного регулювання з відкритістю до наукової співпраці.
Прикладом ефективності сучасної інноваційної політики держави може слугувати одна із зон економічного і технічного розвитку (ЗЕТР) – Чжунгуаньцунь. Тут знаходиться Академія наук Китаю, Пекінський університет, політехнічний інститут «Цінхуа» та інші вузи. У світовій спільноті Чжунгуаньцунь вже давно назвали другою «Силіконовою долиною» [5].
У ЗЕТР розміщуються 5 технопарків, функціонує приблизно 22 тис. інноваційно активних підприємств, 23 транснаціональні корпорації мають свої філії, чотири з десяти світових компаній програмного забезпечення створили на території Чжунгуаньцунь свої центри ДіР. Щодня тут відкриваються підприємства, завдяки чому забезпечується високий рівень конкуренції. Місцеві компанії «Фондер» і «Легенд» незмінно стоять в перших рядах розвитку комп’ютерних технологій, ефективно поєднуючи досягнення науки з виробництвом [2, c.28].
Навіть незважаючи на значні досягнення технологічних парків у КНР, здатність інноваційної інфраструктури до самостійного функціонування без активного втручання держави є недостатнім.
Основними проблемами, що стоять на перешкоді функціонуванню технопарків є:
• більш приваблива технологічна кооперація з іноземними фірмами ніж вкладання коштів у ДіР;
• недостатній зв'язок бізнесу з наукою;
• дефіцит висококваліфікованих наукових кадрів;
• не належний захист інтелектуальної власності тощо.
Не дивлячись на низку проблем успішного існування технопарків, є також багато шляхів їх вирішення, до таких можна віднести:
• розширення системи пільг на місцевому рівні;
• створення технопарками на своїй території альянсів між промисловими підприємствами і провідними науково-дослідними установами;
• навчання молодих людей в кращих університетах, створення заохочень для них щодо повернення їх у країну;
• підвищення рівня захисту інтелектуальної власності на законодавчому рівні та ін.
Отже, підсумовуючи все вище сказане, варто сказати, що КНР веде успішну політику інноваційного розвитку з урахуванням власних особливостей країни, але за даних умов є всі підстави прогнозувати, що в найближчий час Китай стане в трійку світових лідерів за науково-технічними та інноваційними показниками.

Список використаних джерел:
1. Галиця О.І. Механізм функціонування технопарків та бізнес-інкубаторів / О.І. Галиця // Економіка промисловості. – 2005. – №4. – с. 22-31.
2. Седлер С. Технопарки как элемент инновационной системы китайской народной республіки [Электронний ресурс]. − Режим доступа: URL: http://www.samplechina.ru/articles-view/37.htm
3. Инновационный взгляд из Китая [Электронний ресурс]. − Режим доступа: URL: http://www.review.uz/ru/article/188
4. Інформаційне агентство Сіньхуа [Електронний ресурс]. − Режим доступа: URL:http://russian.news.cn/static/calendar/cnscience.htm
5. Силіконова долина [Електронний ресурс]. − Режим доступа: URL: http://union.kz/ru/relax/china/busuness/sili-condol/pda.shtml