Науковий керівник Федорюк А.Л., Чернівецький торговельно-економічний Інститут КНТЕУ м. Чернівці
ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ ІННОВАЦІЙНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ ПІДПРИЄМСТВ УКРАЇНИ
Україна продовжує розвиватися як країна з високою часткою сировинних галузей промисловості, де переважає сфера низьконаукоємкого матеріального виробництва. Відомо, що рівень розвитку країни залежить від рівня розвитку інноваційної діяльності, тому впровадження інновацій є головним чинником успіху підприємства, який впливає і на рівень розвитку країни загалом. В Україні, практично не створені умови для ефективного здійснення інноваційної діяльності. Перешкоди фінансового, політичного, правового характеру постають на шляху масової реалізації інновацій. А саме процеси створення нових інноваційних структур, які здатні реалізовувати цілком комерційні проекти, мають стихійний характер. Закон України "Про інноваційну діяльність" визначає інновації як новостворені і вдосконалені конкурентоспроможні технології, продукцію або послуги, а також організаційно-технічні рішення виробничого, адміністративного, комерційного або іншого характеру, що істотно поліпшують структуру та якість виробництва і соціальної сфери; а інноваційну діяльність - як діяльність, що спрямована на вирішення і комерціалізацію результатів наукових розробок та досліджень і зумовлює випуск на ринок нових конкурентоспроможних товарів та послуг [1, ст1]. Правові, економічні та організаційні основи формування та реалізації інноваційної діяльності в Україні визначає Закон України "Про пріоритетні напрями інноваційної діяльності в Україні" . Його основною метою є створення правової бази для концентрації ресурсів держави на провідних напрямах науково-технічного оновлення виробництва та сфери послуг у країні, забезпечення внутрішнього ринку конкурентною наукоємною продукцією та виходу з нею на світові ринки [5, с.82]. На державному рівні розвиток інноваційної діяльності підтримувався головним чином у двох напрямах: шляхом формування різноманітних фінансових механізмів – фондів, у тому числі венчурних і позабюджетних, а також через спів фінансування створення інноваційної інфраструктури, такої як технопарки, інноваційні-технологічні центри, інкубатори. У теперішній час планується також формування кількох особливих економічних (техніко - впроваджувальних) зон [3, с.156]. Більшість зі створених фондів і об’єктів інфраструктури спрямована на підтримку малого інноваційного бізнесу. Незважаючи на досить значне число об’єктів новітньої структури, що існують номінально, їхня фактична ефективність невисока, а число малих інноваційних підприємств у країні не зростає. У середньому оцінки показують, що працюючими можна вважати близько 10 відсотків об’єктів інфраструктури, що значаться як інноваційні. Повною мірою такий результат пояснюється тим, що багато інфраструктурних об’єктів формувалося винятково під завдання одержання додаткових бюджетних коштів, а моніторингу їхньої діяльності держава не здійснювала. Отже, основними проблемами інноваційного розвитку в Україні та її регіонах на сучасному етапі є: •• відсутність реальних механізмів об'єднання наявних ресурсів, їх концентрації на найбільш значних та перспективних напрямах розвитку; •• відсутність залежності між збільшенням обсягу продажу приватними компаніями і зростання фінансування здійснюваних ними досліджень і розробок; •• інноваційна політика немає чіткої спрямованості у вирішенні конкретних економічних проблем регіонів, в їх реструктуризації з врахуванням ринкових чинників; •• процедура реєстрації інноваційного проекту є дуже тривалою, тому не заохочує юридичних чи фізичних осіб до її проходження. Держава практично не заохочує промисловість до фінансування досліджень і розробок і не стимулює інноваційну діяльність на підприємствах. Непряме регулювання не розвинуте, а податкові пільги призначенні тільки науковим організаціям незалежно від напряму і результатів їхньої роботи. Тому актуальною залишається проблема не сприйняття промисловістю нових розробок учених. У процесі вирішення питань створення бази для досліджень та їх фінансування крім державної підтримки суттєву роль відіграють контакти навчальних закладів із промисловістю. Стає необхідним використання наукової та матеріальної бази підприємств для наукових досліджень, а брак коштів потребує участі приватних підприємств у їх фінансуванні. З іншого боку, підтримка вищої школи промисловістю – це інвестиції в майбутнє країни. Через вищу школу здійснюється зв’язок між майбутньою конкурентоспроможністю країни та її науково-технічним лідерством. Без розширення бази наукових знань промисловість виявиться неспроможною ефективно задовольняти майбутні потреби людей та використовувати нові можливості ринку. Згідно із порядком про державну реєстрацію інноваційних проектів суб'єкт інноваційної діяльності, який заявляє інноваційний проект на державну реєстрацію, подає до Комітету велику кількість документів. [ 4, ст. п.2] Зважаючи на великий об'єм роботи у зв'язку із збором та поданням усіх документів до Державного комітету з питань науки, інновацій та інформатизації, на мою думку, доцільно буде внести деякі зміни до цього порядку, наприклад : для спрощення процедури збору документів дозволити в першу чергу пред'явити лише 3 пункти цього порядку: 1) заяву про розгляд інноваційного проекту згідно із затвердженою Комітетом формою; 2) інноваційний проект згідно із затвердженою Комітетом формою у трьох примірниках, що прошиті, пронумеровані, засвідчені підписом і печаткою заявника; 3) бізнес-план інноваційного проекту на паперовому та електронному носіях; В разі якщо після розгляду поданих документів проект зацікавить Комітет, тоді повідомити заявника про необхідність подання інших документів. Така зміна призведе : - до скорочення термінів розгляду поданих проектів від 3 місяців до 2-х або й одного; - до полегшення збору документів заявників; - до прискорення роботи Комітету, оскільки зменшиться обсяг перевірки даних по поданим заявам. Таким чином, інноваційна діяльність підприємств стримується такими факторами, як відсутність фінансування, недостатність інформації про ринки збуту, високі кредитні ставки, недосконалість податкової системи та пільгового режиму для здійснення інноваційної діяльності, міграція фахівців високого рівня, науковців. Також однією з проблем є недосконалість законодавчої бази у сфері інновацій, деякі статті можуть викликати суперечки. Так, Статтею 17 ЗУ Про інноваційну діяльність передбачається, що суб'єктам інноваційної діяльності для виконання ними інноваційних проектів може бути надана різного роду фінансова підтримка. А в Статті 13 ( Державна реєстрація інноваційних проектів) зазначено: що державна реєстрація інноваційного проекту не передбачає будь-яких зобов'язань щодо бюджетного кредитування його виконання чи іншої державної фінансової підтримки. [1, ст.17,13]. На цій підставі можуть виникнути суперечки щодо надання фінансування. Отже, для покращення рівня інноваційної активності в Україні необхідно дати інноваторам, підприємствам хорошу, стабільну, беззаперечну опору у вигляді законодавчої бази. Сьогодні в Україні існує декілька головних чинників – загроз інноваційній безпеці України: недостатній рівень фінансування науково-технічних робіт, слабкий розвиток інфраструктури трансферу технологій, зниження рівня "інтелектуалізації" експорту і зростання імпортозалежності країни від наукоємних товарів, незадовільне інформаційне забезпечення інноваційної сфери, недосконалість податкової системи та відсутність державної підтримки, повільний розвиток ефективних форм інноваційної діяльності. Виходячи з вище зазначеного, можна виділити основні шляхи активізації інноваційної діяльності в Україні у сучасних умовах господарювання: • по-перше, розробку і запровадження механізму надання пільг промисловим підприємствам, які впроваджують і реалізують інноваційну продукцію; • по-друге, поширення практики надання інноваційним підприємств середньострокових кредитів зі знижкою кредитної ставки. • по-третє, створення «опори» для суб’єктів інноваційної діяльності. Успішна інноваційна діяльність промислових підприємств сприяла б розширенню асортименту продукції, створенню нових ринків збуту в Україні, збереженню і розширенню традиційних ринків збуту, забезпечення відповідності сучасним правилам і стандартам, зростанню виробничих потужностей, поліпшенню умов праці.
Список використаних джерел: 1. Про інноваційну діяльність: Закон України від 4 липня 2002 року №40-IV , ВВР України №36; 2. Закон України «Про пріоритетні напрями інноваційної діяльності в Україні» , ВВР України №13; 3. Говоруха Ж.А. Питання розвитку інноваційної діяльності підприємств України // Актуальні проблеми економіки. - 2007. - № 8 (74). - С.107. 4. Порядок державної реєстрації інноваційних проектів і ведення Державного реєстру інноваційних проектів від 28.07.2010 , №650 5. Професійна освіта в зарубіжних країнах: порівняльний аналіз: Монографія / За ред. Н.Г. Ничкало, В.О. Кудіна. – Черкаси: Вибір, 2002. – 322 с.
