Проблема державного регулювання підприємництва досить гостро стоїть на даному етапі економічного розвитку України. Необхідно визначити оптимальний ступінь державного втручання у підприємницьку діяльність з тим, щоб з одного боку забезпечити ефективне функціонування приватного сектора економіки та отримання ним високих прибутків, а з іншого – створити передумови для збалансованого росту економіки країни загалом та підвищення рівня добробуту громадян.
Актуальність даної теми полягає в значній відповідальності держави щодо розвитку й стимулювання підприємницького сектора, який поступово розширюється, зокрема, бажання України цілковито інтегруватися у світову економічну та політичну спільноту, що потребує переосмислення основних принципів ведення бізнесу і ролі держави у цьому процесі.
Дана тема неодноразово піднімалась і досліджувалась у працях провідних українських та російських вчених, таких як Добровольська В.А, Стеченко Д.М., Стороженко О.М, Покатаєва О.В та ін. В їх працях розкривались основні напрямки державного економічного регулювання, яке зокрема підходило для економічної системи нашої країни [6, с.206].
Мета роботи полягає в дослідженні державного регулювання у сфері підприємництва.
Для досягнення мети були поставлені такі задачі:
• дослідження функціонування механізму державного регулювання підприємництва;
• дослідження ролі держави в підприємницькому середовищі.
Об’єктом дослідження є державне регулювання розвитку підприємництва в Україні.
Предмет дослідження – функціонування механізму державного регулювання підприємництва.
Підприємницька діяльність в Україні регулюється Конституцією України, яка гарантує право займатися підприємницькою діяльністю, не забороненою законом [1, ст. 42].
Підприємництво – це багатогранне соціально-економічне явище, де кожен з безпосередніх учасників має можливість знайти своє місце, а зовнішні учасники процесу отримати позитивні результати: держава – економічне зростання, збільшення ВВП та числа робочих місць; місцева влада – податки; громадяни – стабільність та добробут.
Усі країни світу абсолютно впевнені у необхідності створення сприятливих умов для розвитку бізнесу та зменшенню адміністративних бар’єрів. На світовому рівні підприємництво є способом участі мільйонів людей як в економічному житті власних країн, так і в міжнародному розподілі праці.
В Україні процес формування законодавчої бази в сфері малого та середнього підприємництва пройшов декілька етапів. На різних етапах розвитку нашої держави по різному будувалась і державна політика розвитку підприємництва [4, с.60].
Реальне формування такої політики в Україні пройшло 4 етапи.
Перший розпочався з прийняття 7 лютого 1991 року Верховною Радою України Закону України "Про підприємництво", другий – схвалення Кабінетом Міністрів України Концепції державної політики розвитку малого підприємництва у 1996 році, третій етап – після прийняття указу Президента України “Про усунення обмежень, що стримують розвиток підприємницької діяльності” в лютому 1998 р. і з 1 січня 2004 року – четвертий етап – почали діяти нові нормативно-правові акти: Цивільний кодекс України і Господарський кодекс України, нововведення які зачіпають кожен суб'єкт підприємництва.
На сьогоднішній день формується новий етап у розвитку підприємництва, оскільки, Верховна Рада України приймає новий Податковий кодекс, який, в принципі, спрямований на знищення малого та середнього бізнесу, але до чого він приведе підприємницьку діяльність нашої країни покаже час.
Важливо усвідомлювати, що для нормального функціонування підприємницького середовища мають бути забезпечені такі обов’язкові умови:
• стабільна національна кредитно-грошова система;
• пільгова система оподаткування, що сприяла б швидкому припливу фінансових коштів у сферу бізнесу;
• активно діюча система інфраструктурної підтримки підприємницької діяльності (комерційні банки, товарно-сировинні біржі, страхові компанії, науково-консультативні та навчальні центри загального розвитку підприємництва, менеджменту, маркетингу тощо);
• державна підтримка підприємництва в галузі фінансів і матеріально-технічного забезпечення (особливо під час започаткування та становлення);
• ефективний захист промислової та інтелектуальної власності;
• спрощена процедура регулювання підприємницької діяльності державними органами управління національним господарством;
• правова захищеність підприємництва;
• формування в суспільстві привабливого іміджу підприємництва, толерантного ставлення до його тимчасових невдач [3, с.36].
Більшість українських підприємців вважають, що проблемою в плані якості управління є:
• проблеми з оподаткуванням;
• нечесна конкуренція і різноманітні дескридитаційні технології і штрафи;
• регулювання господарської діяльності;
• неадекватна інфраструктура;
• проблеми з отриманням грошей;
• незабезпеченість прав власника.
Що стосується проблем оподаткування, досвід свідчить, що нестабільність податкового законодавства і велику кількість податків лагодять перешкоди більше, ніж сам рівень податків.
Проблема податків – це, перш за все, проблема державної політики. Податки повинні сприяти залученню інвестицій, національному прогресу, вирішувати питання конкурентноздатності української продукції. Складова частина цієї проблеми – моральність існуючої системи податків, взаємин між державою в особі податкової адміністрації і платника податків, адміністрування податків. Все це приводить до появи тіньового сектора, який «командує» сьогодні не лише економічним полем, але, на жаль, і політикою в українській державі.
Державна політика сприяння розвиткові підприємницької діяльності, метою якої є економічне зростання, завжди повинна поєднувати в собі як регулятивні, так і дерегулятивні функції.
Важливою передумовою успішного розвитку підприємництва в Україні має стати створення ефективного механізму державного регулювання підприємництва. Зарубіжний досвід і аналіз вітчизняної практики розвитку підприємницьких структур свідчать, що державна підприємницька політика має включати такі складові державного регулювання всіх тих процесів, що відбуваються в підприємницькому середовищі та є формотворчими його чинниками:
• політика роздержавлення та приватизації;
• конкурентна або антимонопольна політика;
• інститут банкрутства суб’єктів підприємництва тощо [6, с.207].
Унаслідок реформування відносин власності в Україні передбачається, що в деяких галузях національного господарства, зокрема в легкій і харчовій промисловості, сільському господарстві, торгівлі та сфері побутового обслуговування, питома вага недержавного сектору економіки (кількісно) становитиме 95—100%. У цілому в промисловості кількість підприємств недержавного сектору має перевищувати 75% з обсягом виробленої продукції понад 50%. У таких країнах, наприклад, як США, частка державного сектору становить 10%, Германія — 20%, Франція — 40%, Швеція — 50%, Данія — 60%. Це доводить, що і державний сектор спроможний бути висококонкурентним та ефективним, якщо він функціонує за законами ринку, а не розраховує на бюджетне фінансування та різного роду пільги.
Другим формотворчим чинником становлення підприємницького середовища є конкурентна (антимонопольна) політика держави, політика, що спрямована на запобігання монопольній діяльності, на її обмеження та припинення, а отже, — на розвиток цивілізованої конкуренції.
Третім формотворчим чинником, що сприяє формуванню підприємницького середовища в Україні, є інститут банкрутства — загальний інструмент підприємницької політики, що виявляє неефективну діяльність підприємницьких структур, їхню неспроможність розрахуватися з державою та кредиторами, гарантуючи захист інтересів останніх та розробляючи заходи для запобігання банкрутству.
Роль держави як суб’єкта підприємницького процесу може бути різною залежно від суспільних умов, ситуації, яка склалась у сфері ділової активності, і тих цілей, які ставить перед собою держава.
Залежно від конкретної ситуації держава може бути:
• «гальмами» розвитку підприємництва, коли вона створює украй не сприятливі умови для розвитку підприємництва або навіть забороняє його;
• стороннім спостерігачем, коли держава прямо не протидіє розвитку підприємництва, але в той же час і не сприяє цьому розвитку;
• прискорювачем підприємницького процесу, коли держава веде постійний і активний пошук заходів по залученню до підприємницького процесу нових економічних агентів (нерідко така цілеспрямована діяльність держави викликає "вибух" підприємницької активності і приводить до "буму" підприємництва) [5, с.63].
Підводячи підсумки, з вищесказаного можна зробити такі висновки:
Підприємницька діяльність – це додаткові надходження до державного бюджету, нові робочі місця, розширення виробництва товарів і послуг як промислового, так і побутового призначення, запровадження ноу-хау та інших досягнень науково-технічного прогресу і, нарешті, – підвищення добробуту населення.
Необхідно сказати, що роль держави у розвитку підприємництва може бути різною : стримуючою, прискорюючою або бути стороннім спостерігачем, залежно від тих цілей, які вона перед собою ставить.
Податкові і регулювальні норми після ухвалення повинні залишатися стабільними хоча би протягом певного терміну, що позитивно відіб'ється на розвитоку підприємництва.
Цивілізовані взаємовідносини між державою і підприємцями повинні мати взаємодоброзичливий, вимогливий та економічно – соціально вигідний характер. Звісно ж ці відносини не були і не можуть бути рівними і безхмарними. Однак, державне втручання мусить розглядатися господарчими суб'єктами всіх рівнів не просто як складова частина ринкового господарства, але, насамперед, як об'єкт власного економічного інтересу.

Список використаних джерел:
1. Конституція України: Затверджена ВРУ від 28 червня 1996р. № 254/96-ВР.- розділ ІІ, стаття 42; - Зі змінами і доповненнями від 1 лютого 2011р.- Відомості ВРУ № 30, с.68;
2. Про підприємництво: Закон України від 7 лютого 1991 року № 782-ХІ, (втратив чинність крім статті 4). – Відомості ВРУ № 18, с. 144;
3. Грабовський Б.І. : Великі проблеми малого бізнесу. // Людина і Закон. – 2009. – № 11. –с. 28 – 36.;
4. Кишко O.Б.: Нововведення в організації господарської діяльності.//Теорія і практика управління. – 2008. – №4. – с.57-60;
5. Кімова І., Верстюк З.О.: Роль якості управління в розвитку малого та середнього бізнесу: регіональний аспект. ПРОООН. – Київ. – 2009. – с.56 – 67;
6. Ткаченко Т. «Проблеми державного регулювання підприємницької діяльності в Україні» Тезиси. Збірник матеріалів ІІ Міжнародной науково-практичної конференції «Сучасні проблеми управління»: частина І / Укл.: Б.В.Новіков, І.І.Федорів та інш. –К.: ІВЦ «Політехніка», 2007. -236с. (с.206-207).