Прийняття рішень – складова частина будь-якої управлінської функції. Необхідність ухвалення рішення пронизує усе, що робить керуючий, формуючи цілі і процес їх досягнення. Тому розуміння природи прийняття рішень надзвичайно важливо для всіх, хто хоче процвітати в мистецтві керування. Вдосконалення знань та вивчення теми «Методи та моделі прийняття управлінських рішень» робить вивчення цієї теми актуальним та необхідним для становлення повноцінного менеджера [2 c. 55].
Актуальність данного дослідження полягає в тому, що прийняття управлінських рішень в Україні ще не дослідженно відчизняними авторами. В данній роботі ми спробуємо висвітлити основні сучані теорії та особливості прийняття управлінських рішень в нашій державі.
Метою цієї статті є вивчення особливостей прийняття управлінських рішень в умовах ринкової економіки, а також вдосконалення процесу прийняття таких рішень на вітчизняних підприємствах.
Удосконалювання процесу прийняття обґрунтованих, об'єктивних рішень у ситуаціях виняткової складності досягається шляхом використання наукового підходу до даного процесу, моделей і кількісних методів прийняття рішень.
Проблемі прийняття управлінських рішень присвячені наукові роботи багатьх вчених світу, таких як: Туроу Лестер Карл, Фогель Роберт, Улін Бертіль Готтард, Бьюкенен Джеймс Макджил, Друкер Пітер Фердінанд та ін. Також вивченням данного питання займалися визначні українські вчені: Слуцький Євген Євгенович, Тимошенко Володимир Прокопович, Туган-Барановський Михайло Іванович, та ін.
Кожна організація для здійснення ефективної ді¬яльності визначає цілі, досягнення яких можливе лише внаслідок дій, які виконуються в певній послідовності і є способом вирішення окремих, часткових завдань. Так, плануючи майбутню діяльність організації, мене¬джери визначають її цілі, способи їх реалізації та ресур¬си, необхідні для їх досягнення. У процесі організації діяльності приймаються рішення щодо організаційної структури, організації виробничого процесу, розподілу робіт та забезпечення їх необхідними засобами тощо. Контроль передбачає прийняття рішень щодо вибору системи контролю (масштабів, періодичності, форм контролю), аналізу отриманої інформації та здійснення коригуючих дій. Від того, наскільки обґрунтованими будуть ці рішення, залежатимуть успіх чи невдача організації, її процвітання чи занепад.
Управлінське рішення - результат вибору суб'єктом управління способу дій, спрямованих на вирішення поставленого завдання в існуючій чи спроектованій ситуації[1 c. 34].
Прийняття рішень є найважливішою функцією управління, успішне здійснення якої забезпечує досягнення організацією її цілей. Через невміння якісно і раціонально здійснювати цей процес, через відсутність в організації механізму його здійснення, технології, страждає більшість фірм і підприємств, державних установ і органів в Україні. Успіх організації, у якій би сфері вона не функціонувала, багато в чому залежить від цього, а тим більше в Україні, де більшість організацій проходять перші етапи свого розвитку і дуже важливо яку технологію рішення проблем вони опрацьовують.
Прийняття рішень в організації являє собою свідомий вибір з наявних варіантів або альтернатив напрямку дій, що скорочують розрив між сьогоденням і майбутнім бажаним станом організації. Сам процес прийняття рішень включає безліч різних елементів, але неодмінно в ньому присутні такі елементи, як проблеми, цілі , альтернативи і рішення . Даний процес лежить в основі планування діяльності організації, тому що план - це набір рішень по розміщенню ресурсів і напрямків їхнього використання для досягнення цілей організації. Прийняття рішень - це "центр", навколо якого обертається життя організації. Рішення можна розглядати як продукт управлінської праці, а його прийняття - як процес, що веде до появи цього продукту.
До управлінського рішення пред'являється ряд вимог, до числа яких можна віднести:
1) всебічну обґрунтованість рішення;
2) своєчасність;
3) необхідну повноту змісту;
4) повноваження;
5) погодженість із прийнятими раніше рішеннями [3 c. 42].
Всебічна обґрунтованість рішення означає насамперед необхідність прийняття його на базі максимально повної і достовірної інформації. Однак тільки цього недостатньо. Воно повинно охоплювати весь спектр питань, усю повноту потреб керованої системи. Для цього необхідно знання особливостей, шляхів розвитку керованих, керуючих систем і навколишнього середовища. Потрібен ретельний аналіз ресурсного забезпечення, науково-технічних можливостей, цільових функцій розвитку, економічних і соціальних перспектив підприємства, регіону, галузі, національної і світової економіки. Всебічна обґрунтованість рішень вимагає пошуку нових форм і шляхів обробки науково-технічної і соціально-економічної інформації, тобто формування передового професійного мислення, розвитку його аналітико-синтетичних функцій.
Своєчасність управлінського рішення означає, що прийняте рішення не повинне ні відставати, ні випереджати потреби і задачі соціально-економічної системи. Передчасно прийняте рішення не знаходить підготовленого ґрунту для його реалізації і розвитку і може дати імпульси для розвитку негативних тенденцій. Спізнілі рішення не менш шкідливі для суспільства. Вони не сприяють рішенню вже «перезрілих» задач і ще більш збільшують і без того хворобливі процеси.
Управлінські рішення, як правило, приймаються за умов високої невизначеності, дефіциту інформації, тому суб'єкт управління не завжди може об'єктивно встанови¬ти критерії оцінювання та пріоритети їх важливості. З огляду на це на практиці часто використовують моделі, які дають змогу приймати не оптимальні, а задовільні рі¬шення. Така спрощена модель описує найважливіші ха¬рактеристики проблеми, використовуючи обмежену кількість критеріїв. Перевага зазвичай надається тому рішенню, яке вже суб'єктам управління відоме і дало прийнятні результати[2 c. 50].
Сьогодні в Україні поширені наступні методи прийняття рішень:
Методи вивчення проблеми (діагностування). Передбачає застосування методів, що дають змогу дос¬товірно і повно описати проблему і виявити чинники, що призвели до неї. Важливе місце належить методам накопичення, оброблення та аналізу інформації, фак¬торного аналізу, порівняння, аналогії тощо. Вибір мето¬дів залежить від характеру та змісту проблеми, термінів і коштів, виділених для її вивчення. Зокрема, значного поширення набули дві групи методів: методи економіч¬ного аналізу та прогнозування, їх застосовують з метою об'єктивного оцінювання поточного стану фірми і пе¬редбачення «що буде далі, якщо нічого не змінювати». Ці методи опираються на статистичний матеріал мину¬лих періодів у певній сфері діяльності.
Методи економічного аналізу. Ґрунтуються на вивченні аналітичних залежностей, що визначають співвідношення між умовами і результатами вирішен¬ня задачі, поданих у вигляді формул, графіків, діа¬грам (наприклад, залежність між ціною на товар та по¬питом на нього; залежність рівня продуктивності пра¬ці від кваліфікації персоналу або рівня оплати праці тощо). Кожен керівник має набір таких залежностей, які він вивів на основі власних спостережень чи отри¬мав у процесі навчання. Знання сталих аналітичних залежностей дає змогу менеджеру швидко прийняти правильне рішення. Розрізняють кілька способів та прийомів економіч¬ного аналізу.
Метод абсолютних, відносних та середніх величин. Аналіз показників, економічних явищ, процесів, ситуа¬цій починається з визначення абсолютних величин. їх використовують як базу для розрахунку середніх та від¬носних величин. Відносні величини застосовують при аналізі динаміки явищ; вони характеризують зміну по¬казника, явища в часі. Середні величини узагальнюють відповідні сукупності типових однорідних показників явищ чи процесів; зручні при порівнянні досліджувано¬го фактора за різними сукупностями, дають змогу абс¬трагуватись від випадковості окремих коливань[4 c. 41].
Метод порівняння. Ґрунтується на зіставленні явищ, виділенні в них спільного та відмінного. Порів¬нюються звітні і планові показники, кращі та середні дані тощо. В результаті відповідних порівнянь можуть бути виявлені відхилення від заданих показників плану чи показників за минулі періоди від середніх показни¬ків по підприємству та висунуті пропозиції щодо їх по¬ліпшення.
Метод групувань. Дає змогу виявити і вивчити взає¬мозв'язки та взаємозалежності різних економічних явищ, найбільш суттєві фактори, закономірності і тен¬денції, що властиві цим явищам. На основі простих (за однією ознакою) та комбінованих (за декількома озна¬ками) групувань будуються відповідні групові таблиці, зручні для аналізу.
Індексний метод. Базується на відносних показни¬ках, які відображають відношення рівня даного явища до рівня його в минулому або до рівня аналогічного яви¬ща, який розглядається як базовий. Метод застосову¬ють для дослідження складних явищ, окремі компонен¬ти яких не вимірювані. Він дає змогу розкласти за фак¬торами відносні та абсолютні відхилення узагальнюю¬чого показника, виявити вплив на досліджуваний по¬казник різних факторів.
Балансовий метод. Використовують за існування балансової узгодженості між показниками; у факторно¬му аналізі - для перевірки правильності визначення впливу факторів на результативний показник. Загальне відхилення за результативним показником дорівнює сумі результатів впливу всіх факторів.
Реалізація управлінських на підприємстві рішень - важлива ланка технології управління. Поки рішення не втілене у жит¬тя - це не рішення, а лише наміри. Потрібна велика організаторська робота, щоб досягти його реалізації. Часто справа ускладнюється тим, що люди своєю діяль¬ністю можуть вносити суттєві корективи у початковий варіант рішення (поліпшувати його або погіршувати), і здебільшого це викликає додаткові «шуми» в системі, які потрібно долати. Тому в технологічному ланцюзі управлінських операцій, спрямованих на розв'язання проблем, складним і відповідальним є етап виконання прийнятих рішень.
Виконання рішення передбачає здійснення таких операцій:
 визначення календарних строків (кінцевих і проміжних) виконання рішення;
 призначення відповідального виконавця або кількох виконавців, доведення рішення до виконавців, а в разі потреби - до всього колективу;
 інструктаж виконавців, роз'яснення кожному з них його місця в загальному трудовому процесі, конкретизація завдань і відповідальності;
 матеріально-технічне забезпечення процесу праці, в т. ч. обґрунтований розподіл ресурсів;
 проведення інструктивної наради, роз'яснення цілей і завдань;
 координація дій виконавців;
 коригування раніше прийнятого рішення;
 мотивація діяльності виконавців;
 облік і контроль виконання[1 c. 14].
Удосконалювання процесу прийняття управлінських рішень і відповідно підвищення якості прийнятих рішень досягається за рахунок використання наукового підходу, моделей і методів прийняття рішень.
Модель є представленням системи, чи ідеї об'єкта. Керівнику необхідно використовувати моделі через складність організацій, неможливості проводити експерименти в реальному світі, необхідності заглядати в майбутнє. Основні типи моделей: фізичні, аналогові і математичні (символічні).
Етапи побудови моделі такі: постановка задачі, визначення інформаційних обмежень, перевірка на вірогідність, реалізація висновків і відновлення моделі.
Загальними проблемами моделювання є недостовірні передумови, інформаційні обмеження, погане використання результатів і надмірні витрати.
Отже, в результаті проведеного дослідження ми дізналися, що дослідження особливостей прийняття управлінських рішень в Україні являється важливим важілем в роботі менеджера. За допомогою цього важливого структурного елемента можливо внести важливі зміни у функціонування підприємства, через дослідження сильних та слабких сторін кожної особистості, та виявити прешкоди на шляху розвитку організації та нейтралізувати їх на ранніх стадіях зародження, у вигляді звільнень або пониження посади. Від правильно прийнятого управлінського рішення залежить не лише успішність менеджера, але й відділу в якому він працює й підприємства загалом.

Використані джерела:
1. Андрушкив Б.М.,Кузьмін О.Е. Основи менеджменту. Львів: «Світ»,2009.С.- 423.
2. Клочков А. К. KPI и мотивация персонала. Полный сборник практических инструментов[Текст]. - Эксмо, 2010. - 160 с.
3. Стадник В.В. Менеджмент: Посібник. – К.: Академвидав, 2003. с. - 464.
4. Менеджмент організації. За редакцією З.П. Румянцевої. - Москва, 2008. С.-352