У кожній організації практика розроблення і прийняття управлінських рішень має свої особливості, зумовлені характером і специфікою її діяльності, її організаційною структурою, системою комунікацій, корпоративною культурою.
Прийняття управлінських рішень є важливим процесом, що пов’язує основні функції управління – планування, організацію, мотивацію, контроль. Саме рішення, прийняте менеджером, визначає не тільки ефективність його діяльності в даний момент часу, а й можливість перспективного стійкого розвитку підприємства в динамічному середовищі, а також адаптацію до зовнішнього середовища, до питань етики й соціальної відповідальності сучасного менеджменту.
Дослідженням управлінських рішень займалися такі відомі вчені, як: А. Файоль, Ф Тейлор. Вони у свої працях описували управлінські рішення, їх значення для роботи підприємств. Метою написання даної статті є визначення місця управлінських рішень в процесі формування ефективної роботи підприємства а також визначенні низки факторів за допомогою яких управлінські рішення приймаються на підприємстві.
Управлінське рішення - це комплекс заходів щодо вибору оптимального варіанта з множини можливих, здійснених менеджером або групою менеджерів у межах своїх посадових повноважень і компетенції і спрямований на досягнення різноманітних цілей організації [1, c. 78].
У повсякденному житті людина постійно приймає безліч рішень – суттєвих і незначних, пов’язаних з бізнесом, особистим і суспільним життям.
Більшість рішень ми приймаємо не задумуючись, тому, що існує автоматизм поведінки, вироблений практикою. Хоча можливі ситуації, коли людину, що приймає рішення, пронизують болісні роздуми. У таких ситуаціях людина стикається або з новим об’єктом вибору, або з обставиною, у якій відбувається свідомий вибір. Не зважаючи на ці фактори рішення можна класифікувати за багатьма ознаками: за змістом (технічні, економічні, соціальні); за терміном реалізації (неперервнодіючі, строкові, повторні, разові); за часом дії (стратегічні, тактичні, перспективні, поточні, оперативні, стабілізаційні); за причиною виникнення (ситуаційні, за розпорядженням, програмні, ініціативні, сезонні); за формою (усні, письмові, кодовані) та ін.
Реалії сьогодення постійно висувають перед керівником проблемні завдання: впровадження нових технологій, організація випуску нових, конкурентоспроможних товарів, пошук і вихід на нові ринки, більша увага до якості товару, вирішення комплексу соціальних питань, пошук нових методів стимулювання праці і все це в середовищі невизначеності, ризику, особистої відповідальності. Принципові зміни в політичному, економічному житті країни, запровадження ринкових принципів управління вимагають від керівників, менеджерів підприємств глибокого вивчення сучасних методів і форм прийняття рішень. Кожний фахівець у сфері управління зобов’язаний володіти теорією, практикою і мистецтвом управління, уміти чітко визначати цілі своєї діяльності, визначати стратегію і тактику, необхідні для їхнього досягнення, приймати управлінські рішення і нести відповідальність за них [2, c. 37].
Якщо розглядати процеси прийняття рішень, то варто враховувати два моменти. Перший полягає в тому, що приймати рішення, як правило, відносно легко. Усе, що при цьому робить людина, зводиться до вибору напряму дій. Важко прийняти ефективне рішення. Другий момент полягає в тому, що прийняття рішень – це психологічний процес. Як свідчить досвід, поведінка людини не завжди логічна. Іноді її вчинки продиктовані логікою, іноді – людина керується виключно своїми почуттями. Зазвичай в процесі прийняття рішення з різним ступенем впливу присутні три аспекти: інтуїція, судження, раціональність. Залежно від ступеня впливу кожного з аспектів на процес прийняття рішення виокремлюють такі підходи: інтуїтивні рішення (вибір зроблено на основі відчуття); інсайтні рішення (усвідомлення рішення конкретної проблеми); рішення, які ґрунтуються на судженнях (вибір, зумовлений знаннями або накопиченим досвідом); врівноважені рішення (приймаються особами, які ретельно і критично ставляться до своїх дій); імпульсивні рішення ( автори рішень легко генерують найрізноманітніші ідеї в необмеженій кількості, та вони не завжди правильні); інертні рішення (результат обережного пошуку); ризиковані рішення ( рішення, в яких відсутнє ретельне обґрунтування гіпотез) та ін [4, c. 174].
Та в першу чергу ні одне рішення не може бути прийняте без інформації, адже жодне підприємство не може існувати і ефективно розвиватися без інформаційного забезпечення. Інформація є стратегічно важливим ресурсом. На основі отриманої і наявної інформації в рамках механізму управління особа, що приймає рішення визначає цілі підприємства, критерії оцінки рішень, обсяги необхідних ресурсів.
Умовно усі види інформації, що використовуються при ухваленні рішення, можна підрозділити: на вхідну і вихідну, оброблювану і необроблювану, текстову і графічну та ін. Цінність одержуваної інформації залежить від точності задачі, тому що правильно поставлена задача визначає необхідність конкретної інформації для прийняття рішення.
Прийняття рішень властиве будь-якому виду діяльності, і від нього може залежати результативність роботи однієї людини, групи людей або всього народу визначеної держави. З економічної й управлінської точок зору прийняття рішення варто розглядати як фактор підвищення ефективності виробництва. Ефективність виробництва, природно, у кожному конкретному випадку залежить від якості прийнятого менеджером рішення.
Управлінське рішення встановлює перехід від одного рішення до того, що повинно бути зроблене за визначений період. Щоб знайти правильні шляхи рішення проблеми, менеджер не повинен прагнути до негайного її вирішення, так це практично і неможливо, а повинен вжити відповідних заходів по вивченню причин виникнення проблеми на основі наявної внутрішньої і зовнішньої інформації.
При виборі критеріїв для прийняття рішення менеджер керується системою норм і нормативів, з якими можна порівняти альтернативне рішення. Норми, як правило, обмежують вибір критеріїв, тому що менеджер не може змінити трактування того або іншого закону, що звужує діяльність з прийняття рішення. До числа таких обмежень можна віднести відсутність достатнього досвіду і кваліфікації, наявність гострої конкуренції й ін. [3, c. 203].
Сучасні обставини, бізнес - середовище вимагають комплексного удосконалення інструментарію і технологій прийняття рішень на всіх етапах процесу прийняття управлінських рішень. Все більше визнання дістають продумані, ретельно відпрацьовані процедури і регламенти, що охоплюють усі стадії управлінського циклу - від зародження ідеї до її реалізації і отримання результатів. Мистецтво управління виявляється особливо яскраво й плідно, коли під впливом зміни середовища порушується монотонна дійсність і виникає проблема ухвалення нестандартного рішення, необхідність усвідомленої і адекватної реакції на зміни. Тому процес прийняття управлінського рішення на будь-якому підприємстві є успішним і надзвичайно важливим, оскільки за його прийняття беруться всі працівники і вони стараються колективно прийняти правильне рішення, але при цьому можуть виникати і проблеми, якщо управлінське рішення працівникам буде нав'язано. Тому, щоб правильно і раціонально було прийняте рішення керівнику потрібно зрозуміти чому виникла та чи інша проблема, потрібно самому перевіряти ту інформацію, яка до нього надходить, також потрібно визначитися на якому рівні приймати те чи інше рішення, кого запросити для його остаточного вироблення, які і скільки ресурсів потрібно задіяти і чи вистачить їх. Також не треба забувати і про такі основні аспекти як інтуїція, судження і раціональність, без яких прийняття рішення не буде правильним.

Список використаних джерел:
1. Балабанова Л. В. Організація праці менеджера : навч. посібн. [Текст] / Л. В. Балабанова, О. В. Сардак. – Київ : Професіонал, 2007. – 416.
2. Василенко В. О. Теорія і практика розробки управлінських рішень : навч. посіб. [Текст] / В. О. Василенко. – Київ : ЦУЛ, 2003. – 415.
3. Скібіцька Л. І. Організація праці менеджера : [Текст] підруч. / Л. І. Скібіцька. – К.: Центр учбової літератури, 2010. – 355.
4. Яроміч С. А. Менеджмент : навч.посібн. [Текст] / С. А. Яроміч. – Київ : Ніка – Центр, 2002. – 334.