Актуальність дослідження. Впродовж останніх років спостерігається тенденція до зниження рівня технічного забезпечення сільськогосподарського виробництва, який нині спеціалісти оцінюють як критичний. Низький рівень забезпечення матеріально-технічними ресурсами та неповне використання природного і виробничого потенціалів у сільському господарстві спричинені й суттєвими недоліками структури господарського комплексу країни, соціально-економічними причинами. В Україні повільно розвивається машинобудування для потреб аграрної сфери та будівельної індустрії на селі.
Нееквівалентний обмін сільськогосподарської і промислової продукції призвів до значного зростання ступеня спрацювання основних засобів, зниження темпів науково-технічного прогресу. У багатьох сільськогосподарських підприємствах знос будівель і споруд становить понад 60%, машин та обладнання — близько 70%. Вартість основних засобів зростає переважно через їх індексацію без додаткового впровадження нових потужностей. Понад половина парку тракторів, збиральних комбайнів і вантажних автомобілів відпрацювала свій амортизаційний термін. Внаслідок цього витрати на ремонт і технічне обслуговування становлять близько 70% суми коштів на придбання нової техніки, до 40% машин простоюють через технічні причини. Рівень забезпечення більшості сільськогосподарських підприємств матеріально-технічними засобами не перевищує 50% від нормативної технологічної потреби. У такій ситуації стає необхідним застосування принципово нових методів та можливостей оновлення основних фондів сільськогосподарських підприємств. Одним з варіантів вирішення цієї проблеми є фінансовий лізинг, який об'єднує всі елементи зовнішньо-торгівельних, кредитних та інвестиційних операцій.
Аналіз останніх досліджень та публікацій. Дослідженню проблем реалізації лізингової діяльності в сільському господарстві присвячені праці таких вітчизняних учених, як Г. Є. Павлової, Н. С. Танклевської, О. І. Шкуртпова, Н. Берлача, В. В. Іванишина та ін. Ними детально розглядалися питання щодо використання моделі та механізму організації лізингу в АПК. Разом із тим відсутнє спеціальне дослідження, присвячене визначенню та вдосконаленню державної політики у цій сфері.
Метою статті є обґрунтування переваг та недоліків використання лізингу у сільському господарстві, а також вивчення особливостей державної підтримки лізингових операцій в сільськогосподарському комплексі України.
Виклад основного матеріалу. Сільськогосподарські підприємства в умовах дефіциту фінансових ресурсів не тільки не можуть здійснювати технологічне оновлення виробництва, а й навіть запобігати подальшому катастрофічному старінню наявних фондів. Головною причиною такої ситуації є те, що основна частина виробників аграрного сектора не має власного капіталу у достатніх розмірах і належного доступу до кредитів. Крім того, вони ізольовані від існуючої технічної інфраструктури, яка створена в основному поблизу міських населених пунктів [3, 13].
В умовах становлення ринкової економіки в Україні дедалі більшого поширення набуває така форма фінансування інвестицій як лізинг. Найбільш поширеним є підхід науковців до визначення лізингу як до альтернативи банківського кредиту загалом. Пояснюється це тим, що українські банки, як учасники інвестиційного процесу пропонують клієнтам застосовувати переважно традиційні кредитні схеми їх господарської діяльності. Вони мають свої переваги, однак іноді спричиняють серйозні проблеми – обмеження інвестиційних можливостей суб'єктів підприємницької діяльності, недостатність обсягів капіталовкладень в оновлення основних фондів, повільний розвиток інвестиційного кредитування вітчизняними банками, відсутність у більшості потенційних позичальників реальної гарантії повернення кредитів та ліквідної застави тощо.
У країнах із розвиненою ринковою економікою лізингові операції для багатьох суб’єктів господарювання переважають при технічному переозброєнні матеріально-технічної бази виробництва. Світовий досвід доводить, що лізинг відіграє відчутну позитивну роль і в агробізнесі [2, 69].
Згідно з чинним законодавством України лізинг визначається як підприємницька діяльність, яка спрямована на інвестування власних чи залучених фінансових коштів і полягає у наданні лізингодавцем у виключне користування на визначений термін лізингоодержувачу майна, що є власністю лізингодавця або набувається ним у власність за дорученням і погодженням із лізингоодержувачем у відповідного продавця майна, за умови сплати лізингоодержувачем періодичних лізингових платежів.
За оцінками експертів для зупинення зниження технічного рівня в агросфері України щороку слід витрачати як мінімум 5 млрд. грн. Такі кошти в агросекторі відсутні, тому проблему слід вирішувати комплексно, за рахунок коштів державного бюджету, банківських кредитів, коштів підприємницьких структур і власного капіталу. Одним із напрямів фінансування проблеми технічного забезпечення в АПК є активізація та розширення можливостей фінансового лізингу, бо це супроводжується створенням додаткових робочих місць [4, 33]. Вирішуючи завдання технічного переоснащення галузі, лізинг дає низку переваг усім його учасникам. Ефективний вплив лізингу на оновлення матеріально-технічної бази сільськогосподарських товаровиробників спричинений тими потенційними можливостями, які закладені в лізинговій формі підприємницької діяльності, а саме:
- товарне кредитування у вигляді машин і обладнання, на відміну від грошового кредиту, що зменшує ризик неповернення коштів, оскільки за лізингодавцем зберігається право власності на передане майно, тобто лізингове майно є заставою.За кордоном багато лізингових компаній не вимагають від лізингоодержувача жодних додаткових гарантій, тому підприємству простіше отримати майно за лізингом, ніж кредит на його придбання;
- лізинг передбачає 100% кредитування і не вимагає негайного початку платежів, що дає змогу без різкого фінансового напруження поновлювати виробничі фонди, купувати дороге майно;
- умови лізингової угоди гнучкіші порівняно з кредитом, бо дають змогу обидвом сторонам вибрати вигідну схему виплат;
- лізингові платежі відносять на витрати виробництва (собівартість) лізингоодержувача і, відповідно, знижується розмір прибутку, який підлягає оподаткуванню [1, 85].
Головними причинами обмеженого використання фінансового лізингу в Україні є недосконалість законодавства про лізинг, монопольне становище лізингодавців на ринку лізингових послуг, слабкий фінансово-економічний стан багатьох аграрних підприємств, їхня неспроможність своєчасно та в повному обсязі сплачувати лізингові платежі, висока вартість лізингових угод, яка пропонується низкою лізингових компаній. Переваги фінансового лізингу над іншими способами фінансування оновлення активів у розвинених країнах світу базуються на певних засадах. По-перше, це ефект податкового коректора (податкового щита). Проте більшість сільськогосподарських підприємств в Україні не сплачують податок на прибуток, оскільки він входить до складу фіксованого сільськогосподарського податку. Отже, ефект податкового щита тут не діє. По-друге, у багатьох розвинених країнах існують податкові пільги на інвестиції в технічне переозброєння виробництва, в тому числі для лізингових компаній. В Україні ж Податковий кодекс не передбачає таких пільг. По-третє, з фінансової точки зору фінансовий лізинг буде привабливішим лише в тому разі, якщо норма прибутку на вкладений капітал в одержувача лізингу буде не нижчою за вартість залученого капіталу [3, 17]. Реальна ж норма прибутку в сільському господарстві України є значно нижчою за вартість залучення позичкового капіталу.
Тому, враховуючи зарубіжний досвід, створення державної лізингової компанії є обов'язковим елементом державної програми розвитку лізингу. Для сприяння розвитку інвестиційної діяльності у сільському господарстві та його технічному переоснащенню у 1997 році створений Державний лізинговий фонд, правонаступником якого нині є НАК «Украгролізинг». Компанія є провідним оператором на ринку надання техніки сільськогосподарським товаровиробникам на умовах фінансового лізингу і виступає основним посередником у цій процедурі. Вона доволі диверсифікована, працює з кількома десятками виробників вітчизняної сільськогосподарської техніки: ПАТ «ХТЗ», ПАТ «Одесасільмаш», ПАТ «Херсонські комбайни», концерн «Лан», ДП «Завод ім. Малишева», ПАТ «Тернопільський комбайновий завод» тощо [6]. Але підходи на рівні держави до її фінансування недосконалі: не дотримуються терміни надходження коштів від приватизації державного майна, значна частина бюджетних позик не повертається, спостерігається хронічна несплата лізингових платежів, створюються несприятливі умови для реалізації програми державного лізингу.
Для підтримки вітчизняного аграрного сектору потрібен не досконаліший механізм розподілу бюджетних коштів, а повноцінний розвиток лізингової індустрії, що має формуватися на засадах ринкової конкуренції за участю як державних, так і комерційних компаній. Сьогодні у число найбільш активних лізингових компаній, які надають у лізинг сільськогосподарське устаткування входять: «Українська Аграрна Лізингова Компанія», «Укрсімлізинг», «Серго-Гамма-Лізинг», «Укрдержлізинг», «Ханса Лізинг Україна», «Українська фінансова лізингова компанія», «Аваль-Лізинг» [4, 35].
За відсутності належного методологічного та методичного обґрунтування найважливіших параметрів лізингової угоди, лізингові компанії як монополісти на ринку лізингових послуг диктують сільськогосподарським товаровиробникам найвигідніші для себе умови. Передусім це процентна ставка винагороди (лізингова маржа) лізингодавця, величина авансового платежу, торговельна надбавка тощо.
Стратегія технічного переоснащення агропромислового виробництва в Україні має передбачати розвиток повноцінного лізингового ринку, що відповідав би світовим стандартам. З цією метою слід розширити його структури, урізноманітнити джерела фінансування лізингових операцій, акцентувавши увагу на приватному капіталі, посилити привабливість українського лізингового ринку через пільгове оподаткування для всіх його учасників, вдосконаливши відносини між ними. Розвиток лізингових відносин має зумовлюватися можливістю лізингових компаній використовувати нові інформаційні технології для швидкого та недорогого обслуговування споживачів.
Як показала практика минулих років, спроби державного регулювання застосування лізингових схем для інвестування у сільське господарство бажаного результату не дали. Неусвідомлення природи та технологій здійснення лізингової діяльності, застосування адміністративно-командних методів управління щодо використання коштів вказаного фонду знизили ефективність лізингових проектів, що негативно позначилося на розвитку лізингової діяльності в Україні [1, 87]. Таким чином, змінити ситуацію на краще можна, якщо законодавець та організатори економічних процесів у країні усвідомлять, що лізинг є самостійним найбільш безпечним і еластичним у кризових умовах фінансовим інструментом залучення інвестицій до сільськогосподарського сектора економіки. Це пояснюється тим що сільськогосподарські підприємства отримуючи нове устаткування, яке по завершенню договору фінансового лізингу переходить до їх власності за незначною остаточною вартістю, мають таки переваги:
- довгостроковість фінансування здійсненої угоди;
- сплата лізингових платежів за рахунок прибутку, отриманого від експлуатації майна;
- зменшення обсягів податкових платежів внаслідок віднесення лізингових платежів на собівартість продукції та повернення податку на додану вартість;
- збереження власних обігових коштів, їх перерозподіл та спрямування на фінансування інших потреб;
- захист власності (на предмет лізингу не може бути накладено стягнення заборгованості);
- економія коштів порівняно зі звичайним кредитом складає до 10 % вартості устаткування за увесь строк лізингу [5, 49].
Висновок. Лізинг є достатньо дієвим механізмом на шляху технічного забезпечення та модернізації сільського господарства України. Крім того, він справляє позитивний вплив на весь АПК. Подальша стратегія державної політики у цій сфері потребує трансформації принципів її реалізації. Як засвідчила практика, НАК «Украгролізинг» не може достатньою мірою задовольнити потреби аграріїв у лізингових послугах. Саме тому акцент необхідно робити на зміні пріоритетів лізингової політики в Україні:
- орієнтація на світові стандарти якості сільськогосподарської техніки, що передбачає активнішу взаємодію вітчизняних лізингових компаній із закордонними виробниками техніки;
- формування належної системи законодавства, яке б не лише визначало основні поняття та принципи лізингової діяльності, а й належним чином стимулювало поширення таких операцій;
- система лізингових послуг в Україні має формуватися не державою в особі однієї компанії, а великою кількістю комерційних приватних структур, які зможуть повною мірою забезпечити потреби аграрної сфери;
- розроблення комплексної державної програми сприяння розвитку лізингової діяльності в Україні.

Список використаних джерел:
1. Павлова Г.Є. Позитивний вплив лізингу на аграрний сектор економіки / Г.Є. Павлова // Наукові праці НДФІ. – 2010. – № 1. – С. 83–88.
2. Танклевська Н.С. Проблеми фінансування підприємств аграрного сектору економіки / Н.С. Танклевська // Держава та регіони. – 2010. – № 5. – С. 67–70.
3. Шкуртпов О.І. Розвиток організаційного забезпечення лізингової діяльності аграрних підприємств / О.І. Шкуртпов // Економічний простір. – 2009. – № 8. – С. 13–19.
4. Берлач Н. Шляхи вдосконалення державної політики в лізингових відносинах АПК України / Н. Берлач // Актуальні проблеми економіки. – 2010. – № 1. – С. 32–36.
5. Іванишин В.В. Становлення державного лізингу в агропромисловому виробництві / В.В. Іванишин // Економіка АПК. – 2009. – № 3. – С. 46–51.
6. Офіційний сайт ПАТ НАК «Украгролізинг»: режим доступу: http://www.ukragroleasing.com.ua