Наук. кер. – Малицький В.В. Буковинська державна фінансова академія м. Чернівці
ЦИКЛІЧНІ КОЛИВАННЯ ЯК ФАКТОР ВПЛИВУ НА ЕКОНОМІКУ УКРАЇНИ
Як відомо, процес відтворення в економіці являє собою певні циклічні коливання. В залежності від місця, часу та обставин цикли можуть мати різну амплітуду та тривалість. Тривалість циклу визначають від однієї кризи до наступної або від одного піку підйому до наступного. Тема циклічних коливань є надзвичайно актуальною, оскільки вона безпосередньо пов’язана із макроекономічним прогнозуванням, здійсненням урядових адміністративних та економічних заходів щодо регулювання національної економіки. Своєчасне реагування на циклічні спади та піднесення допомагає державі відповідно зменшити можливі негативні наслідки криз та створити вигідні умови для економічного розвитку. Причини циклічних коливань економічного розвитку економісти різних часів пояснювали з різних позицій. У ХІХ ст. Ж.Б.Сей, Д.Рікардо та ін. вважали, що загальні кризи неможливі, часткові кризи надвиробництва пояснювали порушенням пропорційності між різними галузями виробництва. Вони вважали, що рух ринкової економіки сам відновлює цю пропорційність. Вчені підходили до розгляду економічних криз з різних позицій. Зокрема, Дж.М.Кейнс, Е.Хансен пояснювали кризи недостатньою схильністю людей до споживання. На їх думку, доходи населення зростають швидше, ніж обсяги споживання. Вихід з кризи, відповідно до цієї позиції, полягає у стимулюванні сукупного споживання. Монетаристи на чолі з М.Фрідменом причини криз вбачають у недоліках кредитно-грошової політики. А. Парето та А. Пігу пояснюють економічний цикл співвідношенням оптимізму й песимізму в господарській діяльності; І. Фішер — незбалансованістю попиту і пропозиції грошей тощо; Н. Калдор — розривом у динаміці інвестицій та заощаджень. Варто врахувати теорію М. Кондратьєва, пов’язану з існуванням довгих циклів. Адже, великі цикли пов’язані з витками технологічного прогресу, середні з циклічним оновленням виробничого капіталу, а малі із сферою грошових відносин та сезонних коливань попиту та пропозиції. Відштовхуючись від загального поділу циклів, спробуємо розглянути відбиття циклічності економічної динаміки на стані економіки країн та, зокрема, на прикладі української економіки. Відомо, що довгі цикли тривають близько 50 років. Таку тривалість визначають, виходячи з минулих промислових переворотів, інтервали між якими не сильно відрізнялись. Фактично, подібна тенденція не обов’язково повторюватиметься в майбутньому. Це може бути спричинено двома тезисами: 1. Великі цикли можуть пришвидшитись за рахунок стрімкого зростання вкладу науково-технічного прогресу в усі сфери людської діяльності. Це безумовно підвищує шанси на винайдення революційних технологій та появи нових девізних галузей. 2. Існує ймовірність того, що ні в паливно-енергетичній, ні у виробничій, ні в інших визначальних сферах людського життя не буде здійснено прорив, що започаткує новий великий цикл. Таким чином, обидва тезиси, кожен з своєї сторони, ставлять під сумнів можливість передбачення тривалості довгих циклів. Україна, як країна колишнього СРСР, має свої особливості щодо перебігу великих циклів, оскільки в СРСР технологічні «буми» виникали з деякою затримкою та проблемами, пов’язаними з командно-адміністративним устроєм. Фактично, з виникненням незалежності, Україна успадкувала кризовість перебігу поточного великого циклу. Слід відзначити, що протягом 90-х років ВВП України постійно зменшувалось і лише з початком нового тисячоліття почав спостерігатися зростаючий тренд (див. табл. 1).
Таблиця 1 Динаміка ВВП України за 2002-2010 рр. Рік 2002 2003 2004 2005 2006 2007 2008 2009 2010 Номінальний ВВП, млрд. грн. 225,8 267,3 345,1 441,4 544,1 720,7 949,8 912,3 1032,4 Ріст реального ВВП, % 5,2 9,6 12,1 2,7 7,3 7,9 2,1 -15 2,5
Великі цикли в Україні на сучасному етапі мають характерні риси, такі як криза недовиробництва, яка пов’язана із «структурною кризою» в Україні, тобто невідповідною галузевою структурою національного виробництва, та технологічної відсталості, що спричинена проблемами перебігу як великих, так і середніх економічних циклів. Детальніше слід розглядати середні цикли, оскільки саме з ними, на нашу думку, пов’язані найглибші проблеми пострадянських країн. Тривалість таких циклів – близько 10 років. В їх основі лежить масове оновлення основного капіталу. Особливо актуальним це є зараз, оскільки основний капітал в сучасних умовах часто потерпає від моральної застарілості вже за декілька років після його появи на ринку. Розвинені країни для подолання кризових явищ використовують політику прискореної амортизації, що дозволяє підприємцям швидше оновити основні фонди, а у фінансовій сфері уряди застосовують грошово-кредитну політику для зменшення спекуляцій на валютних ринках, які дестабілізують курси валют. Це дає змогу західним країнам майже «безболісно» проходити кризовий етап, переходячи до нового циклу. Українська економіка не виділяється здатністю ефективно виходити з кризових ситуацій, причиною чому є ряд особливостей: - неефективна податкова та фіскальна політика, яка демотивує потенційних та існуючих підприємців відкривати та розвивати свій бізнес; - нерозвиненість портфельного інвестування через недовіру населення (часто виправдану) до уряду та вітчизняних підприємств, а також через низький рівень заощаджень більшості населення у зв’язку з його низькими реальними доходами (згідно з даними Державного комітету статистики у 2008 р. частка продуктів харчування та безалкогольних напоїв склала 39% кінцевих споживчих витрат домогосподарств, в той час, як на одяг и взуття витрачалося 5,7%, предмети домашнього вжитку – 4%, різні товари та послуги – 3,8%) - неефективність антимонопольного законодавства, широка монополізація у більшості галузей національної економіки, проблемність створення ефективного конкурентного середовища; - відповідно до попередніх тезисів підприємства не завжди мають достатньо коштів для оновлення основних фондів, а прискорена амортизація може суттєво погіршити становище середніх та дрібних товаровиробників; - дефіцитність бюджету та невідповідний перерозподіл коштів (підтримка великого бізнесу, недостатнє стимулювання, а іноді і його відсутність стосовно малого та середнього бізнесу, надмірно великі затрати на утримання державного апарату тощо) - високий рівень «тінізації» економіки, що зменшує можливості уряду ефективно впливати на економічну ситуацію. Наводячи приклад, звернемося до інвестування в офшорні зони. Згідно з інформацією інтернет-ресурсу «Економічна правда» інвестиції з України здійснюються в 47 країн світу, але на даний момент основна їх частка спрямована на Кіпр (93,4%). Такі відсотки викликані масовим «відмиванням» коштів через офшорні зони, що по-перше тінізує економіку, а по друге – викривлює статистику, що призводить до ускладнення аналізу макроекономічних показників (вірогідно, що прийняття проекту Податкового кодексу з його нинішніми положеннями усуне інвестиційні операції такого роду). Як наслідок, кризові явища середніх циклів затягуються в Україні на довші терміни, аніж в розвинених країнах, а етап пожвавлення є не настільки помітним для пересічного громадянина. Характерною особливістю малих циклів є порушення рівноваги на споживчих ринках, що відбивається на сфері грошових відносин. Здебільшого, це пов’язане з невідповідністю споживацького попиту та пропозиції споживчих благ. Незважаючи на всі зусилля ринкових аналітиків, підприємці не здатні передбачити обсяги споживання майбутнього періоду у зв’язку з чим виникає разове чи тенденційне недовиробництво чи перевиробництво окремих благ, що призводить до нерівноваги в загальній економічній системі. В Україні перебіг коротких циклів ускладнюється недостатнім інформаційним забезпеченням та слабкістю маркетингового аналізу, внаслідок чого може виникати більш суттєві диспропорції. Підсумовуючи огляд варто зробити наступні висновки: 1. Українська економіка потребує одночасного впливу на проблеми циклів усіх рівнів, оскільки подолання довгострокових проблем не вирішуватиме короткострокові, а без вирішення останніх буде важко подолати довгострокові негаразди; 2. Пріоритетним напрямком роботи уряду має стати підтримка малого бізнесу та демонополізація всіх сфер діяльності (окрім тих, де ефективно функціонують природні монополії), сприяння розвитку конкурентного середовища; 3. Першочерговою метою подолання кризових явищ є повне капітальне переозброєння економіки та розвиток відстаючих галузей, вкрай необхідним є перехід з експортування сировини та продукції обробної промисловості на виробництво та експорт товарів, що будуть конкурентоспроможними на світовому ринку; 4. Перегляд законодавчої бази та повний відхід від традицій пострадянської доктрини, розвиток права, розширення інформаційного забезпечення, підвищення надійності фінансової сфери та довіри населення до неї і, що найголовніше – поступова переорієнтація ходу мислення населення на капіталістичний лад, оскільки саме це складає основу ефективного функціонування ринкової економіки. Список використаних джерел: 1. Базилевич В.Д., Баластрик Л.О., Базилевич К.С. Макроекономіка. - К.: Знання, 2007. – 677 с. 2. Малиш Н.А. Макроекономіка . – К.: МАУП, 2004. – 182 с. 3. «Коммерсантъ». – 2010. - №20. 4. http://www.epravda.com.ua/news/2010/05/18/235718/ [інтернет-журнал «Економічна правда»] 5. http://www.mfa.gov.ua/data/upload/publication/uk/ua/12751/231.htm [дані Міністерства закордонних справ України] 6. http://ukrstat.gov.ua/ [дані Державного комітету статистики України]
