Інна Дучак
Наук. кер. – Присяжнюк С.В.,
Вінницький торговельно-економічний інститут КНТЕУ,
м. Вінниця
ПРОБЛЕМИ ПЕНСІЙНОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ: УКРАЇНА ТА КРАЇНИ СВІТУ
Соціальний захист громадян – одна з найважливіших функцій держави. Він реалізується через систему соціального страхування та виплату допомоги з державного бюджету. Одним з видів соціального страхування є пенсійне страхування, головним завданням якого є забезпечення певного рівня матеріального добробуту громадян при втраті працездатності за віком, у зв’язку з інвалідністю чи у разі втрати годувальника [1, с.95].
Дослідивши стан пенсійного забезпечення в Україні, стає зрозуміло, що наявна система пенсійного страхування не виконує свого головного завдання, оскільки теперішній розмір пенсій не дає можливості пенсіонерам підтримувати мінімальний рівень життєдіяльності. Тому для сучасної України проблеми реформування пенсійної системи є надзвичайно актуальними.
Дослідженню цих питань приділяли увагу такі зарубіжні та вітчизняні науковці, як М.Вінер, В.Борейко, М.Мних, В.Кравченко, В.Столяров, М.Панієв та інші. Основними об’єктами їхніх досліджень були сутність пенсійного страхування та пенсійного забезпечення, особливості функціонування недержавних пенсійних фондів.
Метою даної статті є аналіз недоліків пенсійного забезпечення в Україні та країнах світу, визначення основних напрямів його вдосконалення.
Системи пенсійного забезпечення різних країн у процесі свого становлення пройшли важкий та довгий шлях, проте і на сьогоднішній день вони потребують реформування та вдосконалення. Солідарні пенсійні системи вже не можуть забезпечити достатнього рівня життєдіяльності пенсіонерів, це зумовлено впливом демографічних та макроекономічних (безробіття, інфляція) чинників [2, с.16]. Існуюча пенсійна система України викликає багато нарікань з боку пенсіонерів та працівників, оскільки майже не відчувається різниця в розмірі пенсії тих, хто все життя працював у шкідливих умовах та тих, у кого стаж роботи та заробітна плата були мінімальними. Тобто була застосована так звана «зрівнялівка» для всіх громадян. Тому у сучасних працівників починають виникати сумніви щодо доцільності сплати більших внесків до Пенсійного фонду та стимули для ухилення від сплати внесків.
Згідно з Законом України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 №1058-IV [3, с.7] система пенсійного забезпечення в Україні складається з таких рівнів:
1. Солідарна система загальнообов’язкового державного пенсійного страхування, що базується на засадах солідарності та субсидування, а виплати пенсій та надання соціальних послуг здійснюються за рахунок коштів Пенсійного фонду.
2. Накопичувальна система загальнообов’язкового державного пенсійного страхування, що базується на засадах накопичення коштів застрахованих осіб у Накопичувальному фонді та фінансування витрат на оплату договорів страхування довічних пенсій і одноразових виплат.
3. Система недержавного пенсійного забезпечення, що базується на засадах добровільної участі громадян, роботодавців у формуванні пенсійних накопичень з метою отримання громадянами пенсійних виплат.
Дана система пенсійного забезпечення є подібною до пенсійних систем таких країн як Великобританія, Швеція, Німеччина.
Незадовільне функціонування пенсійної системи України спричинене такими факторами:
- негативні перспективи розвитку демографічної ситуації в країні;
- макроекономічний стан держави;
- виплата працівникам заробітної плати «в конвертах».
На даний час набуває розвитку недержавне пенсійне забезпечення, що в майбутньому дасть змогу покращити пенсійне забезпечення громадян та прискорити соціально-економічний розвиток держави. Недержавне пенсійне забезпечення здійснюється:
- страховими організаціями шляхом укладання договорів страхування довічної пенсії;
- банківськими установами шляхом укладання договорів про відкриття пенсійних депозитних рахунків;
- пенсійними фондами шляхом укладання пенсійних контрактів з вкладниками.
Недержавне пенсійне забезпечення або система індивідуальних пенсійних рахунків (накопичувальна система) – дуже поширена система соціального захисту працівників у багатьох країнах світу. Вона притаманна Казахстану та Болгарії, Чилі, хоча між ними існують деякі відмінності.
Чилі – одна з країн, яка за доволі короткий термін побудувала дієву пенсійну систему на основі приватних пенсій. Ці зміни були викликані такими ж чинниками, що нині є в Україні: збільшення чисельності пенсіонерів та зменшення працюючих.
Незважаючи на те, що усі пенсійні фонди у Чилі недержавні, держава взяла на себе обов’язки забезпечити гарантії вкладників на отримання відповідної пенсії у майбутньому. Тому держава встановлювала:
- категорії осіб, які повинні сплачувати внески до накопичувальних недержавних пенсійних фондів;
- розміри обов’язкових платежів;
- правила інвестування коштів, що накопичувалися у фондах;
- цільове використання коштів;
- правила розрахунку та виплати пенсій.
Урядом були запроваджені заохочувальні засоби на користь нової системи та надані гарантії мінімальної пенсії, якщо розміри пенсії у новій системі виявляться низькими. Наслідком введення в дію нової системи є те, що пенсії будуть сплачуватись з приватної пенсійної системи, солідарна система взагалі зникне [4, с.69].
Після реформування пенсійної системи Казахстану її основу тепер становить система індивідуальних пенсійних рахунків, яка складається з державних та недержавних накопичувальних пенсійних фондів з пенсійними внесками фіксованих розмірів. При цьому країна взагалі відмовилась від солідарної пенсійної системи. В результаті проведення такої реформи:
- існує три види накопичувальних пенсійних фондів: державний накопичувальний фонд, корпоративні фонди, відкриті фонди;
- усі працівники беруть участь у системі накопичувального пенсійного забезпечення;
- відповідальність за цільове використання коштів покладається на пенсійний фонд;
- після виходу на пенсію накопичена на індивідуальному пенсійному рахунку сума виплачується у вигляді довічної пенсії.
Дана реформа є сміливою та ризикованою, тому необхідно вивчити усі соціальні аспекти пенсійної реформи, оскільки окремі категорії населення можуть мати недостатнє матеріальне забезпечення після виходу на пенсію. Тобто існують переваги та недоліки при застосуванні даної реформи.
Аналіз світового досвіду діяльності недержавних пенсійних фондів показує, що участь у них приваблива для працівників та роботодавців. Проте щоб недержавні пенсійні фонди мали перспективи розвитку, вони потребують стимулів з боку держави, що виражається в особливому механізмі оподаткування. Якщо оподаткування здійснюватиметься лише на етапі виплати пенсій, то це сприятиме високій інвестиційній активності фондів, створить надійний фінансовий ресурс економічного зростання. А це створить передумови для зростання заробітної плати.
Враховуючи усі представлені факти можна зазначити, що пенсійна система України перебуває у складному фінансовому становищі та не забезпечує пенсіонерів необхідним обсягом пенсії для відповідного рівня життєдіяльності. У майбутньому до загострення кризи у системі пенсійного забезпечення може призвести проблема старіння населення, шляхами подолання якої є запровадження накопичувальних пенсійних систем та підвищення пенсійного віку. Запровадження накопичувальної системи пенсійного забезпечення перебуває на початковому етапі, проте в подальшому це дозволить розв’язати тільки проблему старіння населення, але не ліквідує дисбаланс існуючої солідарної системи.
Реформування національної пенсійної системи є надзвичайно складним завданням з технічної та політичної точки зору, оскільки немає жодної системи, яка б задовольняла всіх працюючих та пенсіонерів.
Список використаних джерел:
1. Внукова Н.М., Кузьминчук Н.В. «Соціальне страхування»: Навчальний посібник. – К.: Кондор, 2006. – с. 95.
2. Загородній А.Г., Пилипенко Л.М. Проблеми та шляхи вдосконалення пенсійної системи України // Фінанси України – 2010. – № 6 – с. 16.
3. Закон України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» // Нормативно-правові акти з питань пенсійного страхування. – К.: Вид. поліграфічний центр « Київський університет », 2005. – с. 7.
4. Білецька Г. Накопичувальні системи пенсійного забезпечення: досвід запровадження в країнах з перехідною економікою // Ринок цінних паперів України – 2006. – № 5-6 – с. 69.
