Наук. кер. – Москальов А.А., Чернівецький тоговельно – економічний інститут КНТЕУ, м.Чернівці
ОСОБЛИВОСТІ БАНКІВСЬКИХ СТРУКТУР ДЕЯКИХ КРАЇН СВІТУ
Метою досліджень є аналіз зарубіжного досвіду інституційних реформ у банківських системах розвинених країн світу. Дослідження функцій та структури сучасних банківських систем та аналіз їхнього досвіду і впливу на вітчизняну банківську структуру. На сьогодні система України функціонує в нелегких умовах, які характеризуються загальносвітовою фінансовою кризою, що вплинула на економіку країни суттєво сильніше, ніж у інших країнах, тому розгляд банківських систем деяких країн світу та можливе впровадження досвіду їх роботи у вітчизняну систему покращить стан економіки країни. Серед дослідників проблеми банківських структур і міжнародних розрахунків слід виділити А.С. Гальчинського, А.О. Єпіфанова, Г.О. Крамаренко, А.М. Мороза, А.С. Савченка, а серед наукових робіт зарубіжних вчених слід відмітити праці Р.Де Рувер, Е.Д. Долана, К. Кембел, Д. Рікардо. У розвинених країнах з ринковою економікою фукціонує система державного регулювання банківської діяльності. У деяких із них вона існує вже понад століття, а в інших сформувалася нещодавно. У світовій практиці немає єдиного підходу до інституційної побудови системи банківського регулювання. Значною мірою вона визначається особливостями соціально- економічного та історичного розвитку країни, характером і традиціями банківської системи, політико-юридичними чинниками. До таких чинників належать законодавчо-інституційні реформи, які почали здійснювати з кінця 60-их років минулого століття у більшості країн з високим рівнем розвитку економіки. Метою цих реформ було пом’якшення, а також і відміна деяких заборон і обмежень для суб’єктів грошово-кредитного ринку, зокрема тих, що стосувались відкриття банками нових установ і тарифів на різні банківські послуги. Одночасно і в деяких країнах зі сталими банківськими традиціями відбуваються суттєві зміни у концепції побудови цієї системи, передусім у напрямі активізації її діяльності, що пов’язано з глобалізацією. Законодавчі обмеження банківської діяльності у розвинених країнах світу на різних етапах їх розвитку мали на меті захистити банківську діяльність від надмірного ринку, руйнівної конкуренції, небезпеки масових банкрутств тощо. Так, особливості банківського законодавства у США сприяли збереженню децентралізованої роздробленої банківської системи. У США збереглося багато дрібних безфілійних банків. У країні протягом багатьох років створювалася розгалужена система банківського регулювання та нагляду як на федеральному рівні, так і на рівні окремих штатів.[4] В результаті в США функціонує дванадцять федеральних резервних банків (Бостон, Нью-Йорк, Філадельфія, Атланта, Даллас, Сан-Франциско). Основні структури цієї системи: Федеральна резервна система, Служба контролера грошового обігу (при Міністерстві обмеження концентрації капіталу і підтримування конкуренції на фінансовому ринку шляхом установлення територіальних обмежень на відкриття банками філій), Федеральна корпорація страхування депозитів і банківські департаменти в урядах штатів. Основу для сучасної системи регулювання американської банківської діяльності заклав закон «Про діяльність національних банків» (1864 р.), який запровадив обов’язкові резерви, визначив порядок створення і діяльності національних банків. Загалом, банківське законодавство США, незважаючи на труднощі та кризи, які обумовлювали потребу постійного удосконалення правового регулювання банківської діяльності, сприяло зміцненню фінансової системи країни. Так, наприклад, у період правління президента Ф. Рузвельта (1934р.) у США була системна банківська криза, внаслідок якої більшсть банків припинило свою роботу. З метою усунення цієї кризи було вжито таких заходів: запропоновано федеральні гарантії для банківських депозитів; тимчасово закрили усі банківські установи; слабкі банки отримали фінансову допомогу через федеральні позики; банкам надали повноваження видавати шестивідсоткові привілейовані акції в обмін на державні позики. Істотними особливостями, які доцільно врахувати у розвитку вітчизняної банківської системи, наділена банківська система Німеччини. Вона містить дві головні ланки: Німецький федеральний банк (Бундесбанк) та багато комерційних банків. Для ФРН характерним є невисокий рівень централазації банківського бізнесу. Велику роль в країні відіграють земельні банки. Німецький Федеральний банк є центральним банком . Він виник у 1875 році і має 12 центральних земельних банків. Бундесбанк не підпорядковується ні Уряду, ні Парламенту, ні Вищому суду, а тільки «Закону про Бундесбанк». Основними функціями цього банку є: нагляд за діяльністю банків на підставі аналізу їх фінансової звітності, аналіз аудиторських висновків, здійснення інспекційних перевірок на місцях. Як фінансові інститути, банки, в Німеччині з’явились у XIX ст. Тоді було створено три найпотужніших банки, які діють і дотепер: «Дойчебанк», «Комерцбанк», «Дрезднербанк». Характерними рисами німецьких банків є: універсальність їхньої діяльності (саме універсальні банки банки не тільки надають довготермінові кредити, а й вкладають кошти у власний капітал підприємств); присутність банків у вигляді пайової участі в капіталі німецьких підприємств ( банкам вона дає змогу забеспечити кращий контроль за роботою підприємства, а підприємству – скоротити загальну вартість фінансування виробництва, що певною мірою компенсує контроль з боку банку); великий кооперативний сектор (на сьогодні у ФРН функціонує близько 1,5 тис. кооперавних банків, які обслуговуюють малий і середній бізнес у містах та селах. Верховною установою Коопбанків є Німецький кооперативний банк. У ФРН діє близько 500 ощадних кас, які мають 2,5 тис. філій).[1, с.98] Німецькі банки є основними постачальниками ліквідних коштів і водночас основними одержувачами доходів від «реконструкції Східної Німеччини». Серед найрозвиненіших країн світу, тільки у ФРН основними джерелами фінансування є не цінні папери, а банківські кредити, про що свідчить високий рівень населення країни, яке має змогу користуватись послугами банків для здобуття освіти. У Великобританії центральний банк (Банк Англії) традиційно здійснював нагляд на неформальній основі, тобто через безпосередні контакти з банками або шляхом морального переконання. В країні завдяки відсутності антимонопольного законодавства і жорсткого контролю за злиттям банків був досягнутий високий ступінь концентрації банківського капіталу. Утворилися великі банківські об’єднання з розвинутою мережею філій у країні і за кордоном, які сконцентрували значну частку ресурсів, операцій, безготівкового грошового обігу. [4] Банківська система Італії, на відміну від США, Німеччини та Великобританії є політизованою. Частка участі держави у банківській системі країни сягає: 35% депозитів, 35% кредитів та 30% службовців банківської сфери припадає на державний сектор, що має негативний вплив на ефективність усієї банківської системи. [1, с.73] Разом з тим в Італії спостерігається тенденція до зниження частки державної власності у банківській системі, що зумовлено широким розмахом приватизаційних процесів. Особливістю центрального банку Італії є те, що його засновником була не держава, а приватні структури – банки, страхові компанії, установи соціального забезпечення. Значну роль у банківській системі Італії відіграють кооперативні банки. На сьогодні на їх частку припадає 30% у загальному обсязі наданих кредитів. Закон ці установи зберігає від втрати самостійності і забороняє інституційним інвесторам купувати більше ніж 5% їхнього капіталу. [1, с.77] Найбільшими банками в Італії є: «Унікредіто», «Банк Інтеза», «Сан-Паоло Імі». В Італії немає аграрних банків, однак функціонують універсальні банки і ощадні каси, які мають відділи аграрного кредиту. В цій країні запроваджено доволі високі гарантії вкладникам. Банківські системи в арабських країнах відрізняються від західних. Їх специфіка полягає у тому, що економічна доктрина ісламу обумовила створення особливого, унікального у світовій практиці типу кредитних інститутів, що фукнціонують відповідно до положень Корану або шаріату (ісламського збірника законів) про фінансову діяльність. Основну роль у всій фінансово-кредитній системі відіграє Центральний банк – державний орган, що у своїй діяльності строго дотримується інструкцій уряду. До складу Центрального банку входить: комерційний сектор (комерційні банки) – нині у банківській практиці цієї групи держав спеціалізовані кредитні інститути досягли високого рівня розвитку, хоча вони все ще далекі від масштабів такого типу інститутів у Західній Європі або Північній Америці; спеціалізовані кредитні агенства і банки – в аравійських країнах їх значення їз провідною роллю державного капіталу значно важливіше, ніж у розвинених державах; інвестиційні компанії – є другою важливою групою спеціалізованих кредитних установ аравійських країн, вони мобілізують довгостроковий позичковий капітал і надають його позичальникам через випуск і вкладення акцій, облігацій та інших видів позичкових зобов’язань; страхові компанії – продаючи страхові поліси, ці установи акумулюють значні фінансові ресурси на тривалі терміни, що дає змогу використовувати ці ресурси для довгострокових капіталовкладень через ринок цінних паперів; фінансові організації соціального страхування і пенсійного забеспечення – у країнах Аравійського півострова низку найважливіших соціально необхідних функцій виконує держава; офіційно зареєстровані грошово-обмінні контори і валютні дилери; кредитні установи допомоги країнам, що розвиваються – метою їхньої діяльності є сприяння арабським країнам за допомогою кредитів здійснювати національні програми розвитку; ісламські банки й інвестиційні компанії. Ісламський банк так само приймає в клієнтів кошти для вкладів на розрахункові рахунки й на строкові вклади. Він кредитує бізнес і приватних осіб, може робити лізингові послуги, купувати і продавати валюту, біржові товари, цінні папери. Відмінність між світовим банком і ісламським у тому, що ісламський банк переводить кредитну основу фінансового бізнесу тільки на інвестиційну. Банк відкриває рахунки, на яких накопичує кошти вкладників, цими коштами банк фінансує підприємців. Однак замість традиційного відсотка підприємець поділяє отриманий прибуток із банком, а той у свою чергу з вкладником. Становленню і закріпленню ісламських економічних структур сприяли дві обставини. Перша – саме в межах мусульманської духовності арабські теоретики мусульманської економіки шукали ключ до мобілізації засобів для взаємної допомоги. Друге – підйом ісламської банківської справи був стимульований нагромадженням фінансових ресурсів.[3] Законом Республіки Польща «Про Національний банк Польщі» встановлено, що Націонаьний банк Польщі (НБП) є самостійним суб’єктом права, може використовувати печатку з національною емблемою й не підпорядкований вимозі запису до реєстру державних підприємтсв. Основною метою діяльності НБП є підтримка цінової стабільності. Водночас він здійснює підтримку економічної політики уряду, якщо це не обмежує виконання базових цілей НБП. Відповідно до статті 3 Закону «Про Національний банк Польщі» центральний банк країни при виконанні своїх обов’язків діє самостійно від уряду, підтримуючи його економічну політику в тому разі, якщо вона не суперечить основним завданням НБП. З метою ефективного виконання своїх завдань банк співпрацює з відповідними урядовими органами при розробці та впровадженні економічної політики, забеспечує належне виконання принципів монетарної політики, зокрема: подає на розгляд органам центрального уряду розробки щодо напрямів монетарної політики, доповідає про хід здійснення монетарної політики та про ситуацію в банківській системі; співпрацює з міністром фінансів у розробці фінансових проектів уряду; висловлює свою точку зору щодо проетів законодавства, які стосуються економічної політики; пропонує власне бачення проектів законодавства щодо банківських операцій та інших законодавчих актів стосовно банківсьої системи. Капітал НБП складається з основного капіталу та спеціальних фондів. Основний капітал банку включає зареєстрований фонд і резервний капітал.Перший поповнюється субсидіями з прибутку банку, а другий призначено для покриття збитків банку.[2, с.20] Розглянуті банківські системи США, Німеччини, Великобританії, Італії, Аравійського півострова та Польщі засвідчують про те, що розвиток банківської сфери, а також будь-які зрушення у фінансових відносинах були зумовлені законодавчо – інституційними перетвореннями в банківській діяльності, які сформувалися у процесі історичного розвитку. Тому кожна з цих країн має свій особливий досвід здійснення інституційних реформ, який міг би стати корисним для удосконалення вітчизняної банківської системи. Для покращення стану вітчизняної економіки необхідно використовувати особливості банківських систем США ( запропонувати гарантії для банківських депозитів; отримання слабкими банками фінансової допомоги через позики), Німеччини (фінансова незалежність; надання універсальними банками не тільки довготермінових кредитів, але й вкладання коштів у капітал підприємств; присутність банків у вигляді пайової участі), Італії (запровадження високих гарантій вкладникам), Польщі (здійснення центральним банком підтримки економічної політики уряду, без обмеження цілей банку; при виконанні обов’язків діяти самостійно від уряду; висловлювати свою точку зору щодо проектів законодавства, які стосуються економічної політики). На мою думку, що запровадження хоча б декількох з цих особливостей удосконалить та покращить стан вітчизняної банківської системи. Список використаних джерел: 1. Реверчук С.К. Грошово – банківські системи зарубіжних країн: підручник / С.К. Реверчук – Львів: Тріада – плюс. – 2007. – 160с. 2. Сухий Р. Реалізація принципу незалежності центральних банків Європейських держав. Керівні органи цетральних банків / Р. Сухий // Вісник НБУ. – 2006. - №10. – С.18-22. 3. Нахла Юсеф Особливості кредитно-фінансової системи арабських країн [електронний ресурс] – http://personal.in.ua/ 4. Мороз А.М. Організація системи банківського регулювання та нагляду [електронний ресурс] – http://vuzlib.net/
