Пятниця, 29.03.2024, 17:57
Приветствую Вас Гість | Регистрация | Вход

Всеукраїнська студентська інтернет-конференція

Меню сайта
Форма входу
Друзі сайту
Статистика

Петращук А., Особливості розвитку прямих іноземних інвестиці - Форум

[ Нові повідомлення · Учасники · Правила форуму · Пошук · RSS ]
  • Сторінка 1 з 1
  • 1
Форум » Матеріали конференції 14-15.12.2010 » Проблеми формування інвестиційного клімату в економічній системі України. » Петращук А., Особливості розвитку прямих іноземних інвестиці
Петращук А., Особливості розвитку прямих іноземних інвестиці
conf-cvДата: Середа, 15.12.2010, 12:21 | Повідомлення # 1
Admin
Група: Адміністратори
Повідомлень: 1656
Нагороди: 5
Репутація: 8
Статус: Offline

А. І. Петращук


Наук. кер. – Соколюк О.В,, Вдовічен А.А.,
Чернівецький торговельно-економічний інститут КНТЕУ,
м. Чернівці


Особливості розвитку прямих іноземних інвестицій в Україні та світі


Прямі іноземні інвестиції (ПІІ) (англ. Foreign direct investment (FDI)) — за визначенням «інвестиція, що викликає тривалий інтерес до підприємства, яке діє за межами економіки інвестора». Згідно методології МВФ ПІІ — це закордонні інвестиції, величиною у понад як 10 відсотків статутного капіталу, що дає зацікавленій стороні право на участь в управлінні підприємством [9].
Одним із важливих чинників забезпечення сталого соціально-економічного розвитку країни є нарощування та ефективне використання інвестиційних ресурсів. Інвестиційні процеси хоч і не вирішують стратегічного завдання структурної перебудови економіки, проте поліпшують загальні макроекономічні показники економічного розвитку країни, частково забезпечують стабільність фінансових ринків[6, c.70].
Метою статті є дослідження особливостей розвитку прямих іноземних інвестицій в світі й Україні, та розроблення пропозицій щодо вдосконалення інвестиційної стратегії.
Предмет дослідження - це економічні відносини щодо вкладання фінансових ресурсів у приймаючу країну.
Прямі іноземні інвестиції досліджували такі вчені, як Вайцеховська В.В., Даниленко А.А., Кузнецов А.В., Лук’яненко Д.Г., Маслій В.В., Питель С.В.
Для країн із перехідною економікою у початковій фазі розвитку властивий період первісного нагромадження капіталу. В XX ст. відбулися значні зміни в глобальному економічному середовищі. Основними тенденціями цивілізаційних процесів є перехід до якісно нового технологічного укладу виробництва, що базується на знаннях, інформаційних ресурсах і технологіях, а також лібералізаційні процеси, які відбуваються у світі, глобалізація та регіоналізація. Матеріальною основою цих процесів є міжнародний рух капіталів, зокрема прямі іноземні інвестиції[6, с.70].
Більшість країн, що розвиваються, вважають прямі іноземні інвестиції важливим джерелом розвитку. Унаслідок глобалізації процесів інвестування сьогодні реалізуються фінансово-інвестиційні схеми, в яких задіяні практично всі учасники ринку — фізичні особи, корпорації, уряди, міжнародні організації. В результаті не тільки істотно коригується інвестиційна практика, а й певним чином дискредитується традиційна інвестиційна теорія [3, с.99].
Як зазначає Д.Г. Лук'яненко, однією з найскладніших проблем інвестиційного глобалізму є виявлення його "продуктивних" і "непродуктивних" (спекулятивних) компонент. Нові інвестиційні інструменти, що народжуються на світових фінансових ринках (особливо похідних цінних паперів), за своєю сутністю часто є спекулятивними й уже не спрямовуються на розв'язання завдань реальної економіки. Світові фінансові кризи стають дедалі частішими й більш руйнівними. Більше того, поточна криза, посилена глобалізацією фінансових ринків та пов'язана, в тому числі, із проблемами інвестування, загрожує реальному секторові більшості розвинених і нових ринкових економік.
Усе це значно ускладнює теоретичний аналіз та зумовлює появу нових проблем міжнародного інвестування, котрі потребують розв'язання засобами, адекватними сучасному середовищу розвитку. У зв'язку з цим доцільно розглянути історичні форми прямих іноземних інвестицій у промисловість для виявлення першопричин ряду проблем і можливих сценаріїв подальшого розвитку ситуації, що пов'язані між собою [5, с.151].
З другої половини XIX сторіччя до Першої світової війни, в розвинутих індустріальних країнах (передусім у Великобританії, меншою - мірою у Франції, а з першого десятиріччя XX століття також у Сполучених Штатах) більша частина прямого експорту капітану йшла в колонії й напівколоніальні регіони. Особливістю традиційного колоніального типу експорту капіталу була спрямованість насамперед у видобувні галузі й монокультурне сільське господарство. Таким чином, вплив інвестицій обмежувався в основному одним сектором, порівняно ізольованим від інших секторів національного господарства, тож імпорт капіталу не стимулював усебічно розвиток економіки країни-реципієнта.
У наш час традиційні іноземні інвестиції колоніального типу спостерігаються насамперед у окремих слаборозвинутих країнах, де рівень професійних знань і навичок, система цінностей, ставлення до роботи чи політична орієнтація не дають змогу робочій силі бути ефективно залученою до промислової системи, внаслідок чого країна може приваблювати зовнішніх інвесторів лише сировинними ресурсами.
Протягом періоду домінування класичного типу експорту капіталу виник також інший тип інвестицій. Ідеться про інвестиції із Західної Європи до Східноєвропейського регіону, які концентрувалися не тільки у видобувній, а й у переробній промисловості, секторі послуг та інфраструктурі країн-реципієнтів та мали вплив на всю економіку цих країн. Україна на той момент була реципієнтом потоків капіталу саме такого типу. [3, с. 100].
Після політичних потрясінь під час і після Першої світової війни експорт капіталу й, у його межах, ПІІ помітно знизився, а в міжвоєнний період портфельні, а згодом і прямі капіталовкладення знову почали зростати. Хоча Велика депресія 1929—1933 років перервала міжнародну торгівлю й фінансові зв'язки, після неї прямі інвестиції стали збільшуватись. У 1938-му річний потік прямих іноземних інвестицій сягнув 2млрд, а їх сумарний обсяг — 26млрд дол. США [2, c.129].
Друга світова війна тимчасово зупинила пряме інвестування, але після неї, з початком реконструкції, спостерігалося швидке зростання міграції капіталу й, у її межах, прямих інвестицій.
Прямий потік капіталу в 1960-х роках був відповіддю на протекціоністські заходи, що поширилися в розвинутих ринкових економіках того часу. Спершу Сполучені Штати, а потім країни спільного європейського ринку примусили, зокрема, японських виробників напівпровідників і автомобілів увести "добровільні кількісні обмеження" на експорт. Загроза нетарифних обмежень у вигляді квот стала з початку 1960-х потужним стимулом створення філій і дочірніх компаній, а також придбання діючих компаній за кордоном із метою обходу торговельних бар'єрів, тобто для прямих іноземних інвестицій нового типу, з однієї розвинутої країни в іншу. Кількісних обмежень, що заважали вільному рухові товарів і послуг, можна було досить легко уникати з допомогою "троянських коней" у вигляді філій, заснованих на правах національних виробників у країнах, що створювали бар'єри. Адже такі філії можуть вільно продавати своїй продукцію незалежно від квот, які обмежують продаж іноземних товарів.
У 1970-х, 80-х і 90-х роках спостерігалися стрибки обсягів міжнародних прямих інвестицій та зміни в їх географічній структурі. Між 1970-м і 1990-м роками, за винятком короткого періоду на початку 1980-х, їх обсяги зростати швидко й рівномірно. У 2000 році ПІІ досягли рекордного рівня — 1,27 трлн дол. США, а у 2007-му перевищили цей рівень, сягнувши 1,83 трлн дол. США (розглядаючи останній факт, слід враховувати різке знецінення американського долара у 2007—2008 роках).
Приблизно з 1990 року в міжнародну практику ввійшло іноземне інвестування у країни Центральної і Східної Європи, які фактично перебували осторонь світових процесів інвестування з часів Другої світової війни (такі як Україна — з часів Першої світової війни). Перші іноземні інвестиції прийшли до регіону приблизно в 1987—1988 роках. На думку деяких експертів, за умови збереження сучасних тенденцій цей регіон найближчим часом може перетворитись на один з найважливіших імпортерів капіталу [2, c.128].
На сучасному етапі серед форм ПІІ домінують міжнародні злиття і придбання. У 2007 році вони становили 89,3 % сукупного обсягу міжнародних інвестицій, а у 2008-му — 81,9 %. Така ситуація була зумовлена динамічним міжнародним економічним зростанням та піднесенням більшості регіонів світу, зростанням глобальної конкуренції, великими корпоративними прибутками.
Можна виділити такі історично-регіональні групи прямого іноземного інвестування. Почнемо з країн Великої трійки (НАФТА, Японія, ЄС), які досі лідирують як серед інвесторів, так і серед реципієнтів ПІІ. Всередині даної групи завдяки успішній регіональній інтеграції почала зростати роль ЄС. У 2007 році обсяг припливу інвестицій у цьому регіоні становив 804,3 млрд дол. США9, тобто дві третини від загальної суми ПІІ, залучених розвинутими країнами. ЄС залишався також найбільшим донором — 1142,3 млрд дол. прямих зарубіжних інвестицій (ПЗІ).
Африканський регіон є об'єктом ПІІ переважно колоніального типу. Абсолютний показник обсягу інвестицій у цьому регіоні зріс із 4 млрд дол. у 1989-му до майже 53 млрд дол. у 2007 році1. Одним із чинників такого рекордного зростання ПІІ стало стрімке підвищення цін на ресурсні товари, на які багатий континент. Таким чином, при зростанні обсягу ПІІ та їх ролі в економіці регіону більшість африканських країн не змогли помітно прискорити економічний розвиток та наблизитися до більш успішних за соціально-економічними показниками держав. Як бачимо, низький рівень кваліфікації робочої сили, технологічна відсталість, незадовільний рівень розвитку інфраструктури й недостатні зусилля місцевого керівництва звели нанівець великі потенційні можливості внутрішніх ринків і природних багатств.
Група "молодих тигрів" Південно-Східної і Східної Азії, наслідуючи "молодих драконів", водночас показали здатність до рішучої реструктуризації національних економік поряд із проведенням успішної політики із залучення ПІІ та їх використання для прискорення темпів соціально-економічного розвитку.
Країни Латинської Америки й Карибського басейну на сьогодні також є досить привабливим об'єктом для ПІІ, причому їх популярність постійно зростає11. Основними мотивами інвестування в регіон стали великі обсяги приватизації й перспективи подальшого зростання. Слід зазначити, що чотири країни Латинської Америки, а саме Бразилія, Аргентина, Мексика й Чилі, отримують 80% коштів, що надходять до регіону у вигляді прямого експорту капіталу.
Для регіону Центральної і Східної Європи та СНД, до якого належить Україна, характерні такі особливості прямого іноземного інвестування у промисловий розвиток:
- постійне зростання обсягу ПІІ, що надходять до регіону. Якщо в 1989—1994 роках до регіону щороку надходило в середньому 3,4млрд дол. США, то в 1999-му цей показник становив уже 23,2млрд дол. У 2000 р. приплив ПІІ до регіону Центральної і Східної Європи на відміну від більшості інших регіонів не тільки не зменшився, а навпаки, зріс до 27млрд дол. США. У 2007 році обсяг ПІІ до країн СНД і 10 нових членів ЄС (крім Мальти й Кіпру) становив уже 7,4% від загальносвітової вартості (8%, якщо додати інвестиції до країн Південно-Східної Європи). Надходження ПІІ до деяких держав регіону, зокрема Росії, Чехії, Румунії, й далі зростали, навіть у 2008-му, попри розгортання світової кризи;
- найбільшим донором ПІІ для регіону залишається Західна Європа, найкрупнішими реципієнтами — Російська Федерація (понад 35 % від загальної суми), Польща, Казахстан, Україна, Румунія, Чеська Республіка;
- останнім часом регіон стає не тільки імпортером, а й експортером інвестицій. Так, сума ПЗІ з регіону СНД між 2006 і 2007 роками більш ніж подвоїлася (з 23,3млрд дол. до 49,9млрд дол. США). Лідером нього процесу є Російська Федерація, в якій у 2007 році сума ПЗІ майже досягла суми ПІІ (45,6млрд дол. проти 52,5млрд дол. США);
- поява в регіоні власних ТНК (хоча вони й не можуть вважатися такими за всіма формальними ознаками, прийнятими для їх визначення), головним чином промислових. Роль цих ТНК постійно зростає. Найчастіше вони працюють у таких галузях, як видобуток нафти, природного газу, виробництво нафтопродуктів, харчова й фармацевтична промисловість, транспорт;
- поширення ПІІ, орієнтованих на проникнення й закріплення на ринках, після завершення в регіоні "великої приватизації". Серед форм ПІІ, відповідно до загальносвітових тенденцій, дедалі вагомішу роль відіграють злиття й поглинання (до 85 % за вартістю угод у 2007 році для групи країн Південно-Східної Європи та СНД) [3, c.101-102].
Впливовим фактором розвитку світової економічної системи останнім часом стало виділення серед нових ринкових економік чотирьох найпотужніших: Бразилії, Індії, Китаю й Росії. Сума отриманих цими країнами у 2007 році ПІІ дорівнює 193,6млрд дол. США, або 10,6 % від загальносвітових обсягів. Разом із тим у контексті ПЗІ їх роль є помітно меншою: їх сумарні інвестиції в інші країни в тому ж році становили 88,8 млрд дол. США, або 4,4% від світового обсягу. Інвестиції до цих країн, за попередніми оцінками, не знизилися навіть у 2008-му, попри загальне уповільнення економічного зростання та падіння обсягів потоків ПЗІ.Зі зростанням ролі згаданих чотирьох країн у світових потоках капіталу пов'язаний також розвиток такого нового феномену, як діяльність суверенних інвестиційних фондів. Найбільші з них сконцентровані в Китаї, Гонконгу, Росії, Кувейті, ОАЕ, Саудівській Аравії, Норвегії й Сінгапурі. Вони є установами державної власності, створеними за рахунок коштів, акумульованих у вигляді активів у іноземній валюті. Ці кошти відокремлені від офіційних золотовалютних резервів, які перебувають в управлінні центральних банків, та можуть використовуватися для ризиковіших вкладень із метою отримання більшого доходу.
У процесі надходження ПІІ в Україну можна виділити 3 етапи.
Перший етап охоплює період з 1992 р. по 1994 р. і характеризується незначним залученням іноземних інвестицій. У 1994 р. обсяг ПІІ зріс тільки на 147,6 мли. дол. США, а інвестування не перевищувало 10 дол. США на одну особу. На початок 1994 р. в Україні діяло 2530 спільних підприємств (СП) з іноземним капіталом. З них виробляли та надавали послуги — 1549. Експорт СП становив 310,4 млн. дол. США, а його структура в основному була представлена сировиною, металом, паливом, товарами народного споживання; вартісний обсяг імпорту склав 394,5 мли. дол. США, переважно ввозили техніку, устаткування, запасні частини до нього, оргтехніку. На даному етапі СП не стали повноцінною складовою ринку [7, c.82].
Другий етап тривав до початку XXI ст. і відрізнявся динамічним зростанням зацікавленості іноземних інвесторів у економіці України. Зацікавленість інвесторів на цьому етапі викликають проекти, розраховані на короткострокову перспективу. Інвестиційно привабливими для них є такі галузі української економіки, як харчова промисловість (19% від загального обсягу ПІІ), внутрішня торгівля (18%). Стратегічні інвестиції спрямовуються н машинобудування (10%) та хімічну промисловість (3%), у третинному секторі економіки найбільш привабливою є фінансово-кредитна сфера (6%).
Третій етап характеризується значним приростом ПІІ. За 2001-2004 рр. абсолютний приріст ПІІ склав 16779,8 млн. дол. США порівняно з 3551,6 млн. дол. США за попередній період (1994—2000 рр.). Зростання зумовлене такими приватизаційними процесами:
- 2001 р. - приватизація кількох компаній з виробництва та розподілення електроенергії. Загальна сума від приватизації становила 150 млн. дол. США порівняно із запланованими 250 млн. дол. США; - 2003 р. — приватизація підприємств хімічної галузі; - 2005 р. - повторна приватизація ВАТ «КГМК Криворіжсталь»; - У 2006 р. значні притоки капіталу надійшли головним чином у формі злиття та придбання, зокрема у банківському секторі. Це пояснюється покращенням фінансових показників банків [5, c.74-76].
На жаль, ПІІ в Україні спрямовані не на підтримку національного виробника, а на входження та захоплення внутрішнього ринку товарів і послуг (фактично «горизонтальні» інвестиції). У цьому і полягає відмінність їх використання в Україні порівняно з країнами Азії, Угорщиною, Польщею, де основна частина ПІІ спрямована на формування експортного сектору економіки |39]. Важливим є не те, скільки грошей одержано, а як їх використано. Так, у спільні проекти Південної Кореї було залучено 1 млрд. дол. США, їх вкладено в техніку та технології. Україна протягом 1993-2001 рр. отримала тільки від МВФ та Світового банку 6,7 млрд. дол. США, але ефективність витрачання цих коштів низька і вагомих результатів немає .
Стає очевидним, що вдалий перехід України до ринкових відносин та відкритої економіки можливий тільки па основі розробки науково-обґрунтованих інвестиційних програм розвитку та цільової державної програми контролю за ПІІ. Державна програма повинна містити: - систему моніторингу прямих і портфельних іноземних інвестицій з деталізацією за видами економічної діяльності, термінами тощо; - критерії ефективності, до яких можуть відноситися: порівняння результатів іноземного інвестування з цілями та програмою, які ставить перед собою держава; відношення обсягів ПІІ до витрат на їх залучення, які пов'язані з діяльністю з формування іміджу країни, безпосереднього залучення, надання консультаційних послуг, супровід тощо; порівняння з аналогічними показниками минулих періодів, що дасть можливість відстежити загальний тренд; порівняння з аналогічними показниками інших країн.
Cтаном на 1 липня 2010. прямі іноземні інвестиції в Україну становлять 40млрд 402млн 100тис.дол.. З них 22,5% або 9млрд 79млн 200тис.грн. зроблені з Кіпру, 16,4% або 6млрд 618млн 600тис.дол. - з Німеччини, 9,7% або 3млрд 929млн.дол. - з Нідерландів. Російська Федерація опинилася на четвертій сходинці з показником 7,1% або 2млрд 877млн 200тис.дол. Прямі іноземні інвестиції Австрії в Україну становлять 6,4% (2млрд 591млн 100тис.дол.), Сполученого Королівства - 5,5% (2млрд 228млн 100тис.дол.), Франції - 4,2% (1млрд 708млн 900тис.дол.), Британських Віргінських Островів - 3,3% (1млрд 333млн 900тис.дол.), Швеції - 3,2% (1млрд 298млн 600тис.дол.), США - 3% (1млрд 214млн 600тис.дол.), Італії - 2,4% (976млн 400тис.дол.), Польщі - 2,2% (873млн 600тис.дол.), Швейцарії - 2% (795млн 300тис.дол.), інших країн - 12,1% (4млрд 877млн 600тис.дол.) [8].
Чистий приріст прямих іноземних інвестицій в Україну в січні-вересні 2010 року склав $ 2,547млрд, що на 14,3% менше цього показника за аналогічний період 2009 року. За дев'ять місяців 2010 року іноземні інвестори вклали в економіку України $ 3,423млрд прямих інвестицій (на 14,3% менше показника за 9 місяців 2009 року), але одночасно вилучили $0,628млрд (на 25,7% менше).
З урахуванням даних першого і другого кварталів, коли чистий приплив інвестицій склав відповідно лише $ 98,3млн і $ 397,5млн (або 12% і 21,1% від аналогічних показників 2009 року), в третьому кварталі прямі іноземні інвестиції приросли на $ 2,051млрд, що у 3,3 раза краще за показник третього кварталу 2009 року.
Загальний обсяг прямих іноземних інвестицій в Україну станом на 1 жовтня досяг 42,512млрд дол., що на 6,4% перевищує їхнє значення на початок 2010 року. З розрахунку на одну людину прямі іноземні інвестиції склали 926,7 дол. [8].
Оскільки сучасний стан розвитку України характеризується складною політичною ситуацією, прискоренням інфляції, які є рушійними мотивами прагнення власників капіталу забезпечити безпеку від політичних та економічних ризиків, то збереження позитивних тенденцій у сфері іноземного інвестування вітчизняних суб’єктів господарювання значною мірою залежить від ефективності моніторингу транскордонного переміщення капіталу, що дозволяє своєчасно ідентифікувати загрозу «втечі капіталу» і розробляти адекватні заходи його протидії. Це вимагає додаткових наукових досліджень феномену відтоку капіталу з країни, що в сучасних умовах господарювання має розглядатися як композиція експорту та втечі капіталу [4, c.43].
Загалом можна очікувати, що поточна світова криза внесе істотні корективи в розвиток глобальних інвестиційних процесів — як у коротко-, так і в довгостроковій перспективі. У короткостроковій перспективі це може бути зменшення інвестиційних потоків через жорсткі умови фінансування, наростаюче звуження ринків в умовах уповільнення світового зростання, банкрутство низки провідних світових інвестиційних банків, зниження капіталізації і прибутків корпорацій, падіння цін на ряд базових ресурсів та скорочення обсягів світової торгівлі.
На наш погляд, у довгостроковій перспективі можна очікувати на такі наслідки кризи для світових потоків капіталу.
1. Переміщення світових центрів перерозподілу капіталу, підвищення ролі великих нових ринкових економік. Ці процеси можуть набути форми хвилі поглинань на тлі падіння вартості активів. При цьому найбільшої активності варто очікувати від китайських корпорацій і фондів, меншої — від індійських і бразильських. Що стосується російських учасників, то, на нашу думку, їхній інвестиційний потенціал сильно постраждав унаслідок падіння цін на нафту, виведення капіталу з країни зарубіжними інвесторами, падіння зовнішнього попиту. Додатковим фактором переміщення світових фінансових центрів може бути створення нових потужних регіональних валютних союзів
2. Поновлення конкуренції за контроль над базовими ресурсами з боку суверенних фондів і корпорацій із нових ринкових економік, а також консорціумів із розвинених економік. Сигналом до активізації цього процесу може стати поновлення тенденції зростання цін на сировинні ресурси (що в середньостроковій перспективі є неминучим з огляду на вичерпність корисних копалин).
3. Від здатності економічно розвинутих країн швидко обмежити поширення й нейтралізувати наслідки кризи, а також від глибини руйнівного впливу останньої на нові ринкові економіки залежатиме розвиток процесу перерозподілу центрів інвестування у світі. Якщо зусилля розвинутих країн зі стабілізації економіки дадуть бажані результати, а негативний вплив кризи на нові ринкові економіки буде обмеженим, можна очікувати на помірне посилення значення окремих нових ринкових економік і регіонів як фінансових центрів зі збереженням домінуючої ролі традиційних центрів. У протилежному випадку цілком можлива хаотична, неконтрольована перебудова світової фінансової системи з фундаментальними змінами у правилах гри та розподілі ролей між світовими фінансовими центрами.
4. Політика щодо ПІІ може еволюціонувати в середньостроковій перспективі за двома сценаріями. Один передбачає здійснення координованих заходів із подолання глобальної кризи, утримання провідних економічно розвинутих країн від протекціоністських заходів. У рамках цього сценарію можна очікувати на доволі швидке відновлення міжнародних потоків капіталів — за винятком вкладень категорій інвесторів, які збанкрутують і залишать світові ринки. Другий сценарій передбачає розвиток протекціоністських тенденцій, заходи економічно розвинутих країн із репатріації капіталу. Такі кроки здатні поглибити кризу в середньостроковій перспективі та призвести до тривалих негативних наслідків для світових потоків ПЗІ.

Список використаних джерел
1. Вайцеховська В.В. Іноземне інвестування в умовах інтеграції України у світову економіку // Актуальні проблеми економіки. – 2006. - №8. – с. 55-61.
2. Даниленко А.А. Актуальні питання прямих іноземних інвестицій до України з ЄС (у контексті розширення Євросоюзу на Схід) // Фінанси. – 2008. - №1. – с.127-137.
3. Даниленко А.А. Світові тенденції та особливості розвитку прямих іноземних інвестицій //Фінанси України. – 2009. - №4. – с. 99-108
4. Кузнецов А.В. Прямые иностранные инвестиции: «ефект соседства» // Мировая економика и международные отношения. – 2008. – №9. – с. 40-47.
5. Лук’яненко Д.Г. Глобальний контекст розвитку економіки України // Вчені записки: Наук. зб. – Вип. 2 / Відп. редакції В.С. Савчук. – К.: КНЕУ, 1999. – с. 151-158.
6. Маслій В.В, Питель С.В. Прямі іноземні інвестиції: ретроспективний аналіз // Актуальні проблеми економіки. – 2008. - № 11(89). – с. 70-81.
7. Носова О. Іноземний капітал у перехідній економіці країн СНД // Економіка України. – 2005. - №10. – с. 81-88.
8. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: – http://www.zaxid.net/newsua/2010/8/21/181059.
9. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: – http:/uk.wikipedia.org/wiki/Прямі_іноземні_
Інвестиції.

 
Форум » Матеріали конференції 14-15.12.2010 » Проблеми формування інвестиційного клімату в економічній системі України. » Петращук А., Особливості розвитку прямих іноземних інвестиці
  • Сторінка 1 з 1
  • 1
Пошук: