Наук. кер. – Соколюк О.В., Чернівецький торговельно-економічний інститут КНТЕУ, м. Чернівці
Проблеми формування інвестиційного капіталу в Україні
На сьогодні для економічного розвитку нашої держави обсяг внутрішніх фінансових ресурсів є недостатнім. У зв’язку з чим привабливими стають кошти іноземних інвесторів. Забезпечення сталого економічного зростання можливе лише на основі таких компонентів економічного потенціалу: фіскального, бюджетного, регіонального, кредитно-грошового, інституціонального та інноваційного. При цьому вирішальним фактором піднесення є мобілізація внутрішніх заощаджень в інвестиційний потенціал. Іноземні інвестиції при цьому виконують роль допоміжного джерела структурної перебудови економіки. Інвестиційна сфера України характеризується низькими темпами освоєння капіталовкладень. Отже, проблема формування власного інвестиційного капіталу і повноцінного процесу відтворення виробничих фондів є дуже актуальною для України. На сьогодні формування інвестиційного капіталу країни стає одним із дієвих важелів підвищення конкурентоспроможності української економіки. Зокрема, зазначеній темі присвячено численні публікації українських вчених: В. Беседіна, А. Музиченка, В. Вісящева, В. Геєця, Л. Борщ,В. Петрової, О. Гаврилюка, О. Малютіна та інших. Метою даної роботи є розкриття проблем формування інвестиційного капіталу в Україні. Інвестиційний потенціал України полягає в її географічних і кліматичних особливостях, а також обсязі внутрішнього споживчого ринку, в рівні кваліфікації вітчизняних трудових ресурсів та можливостях національних базових галузей. Розташування між багатою ресурсами Росією і Об’єднаною Європою дає українській державі унікальні можливості привернути мільярди інвестицій у вітчизняну економіку. Єдине, що для цього потрібно, — це внутрішня політична стабільність, стійкі взаємовигідні відносини з РФ, ЄЕС та іншими країнами, а також законодавство, що захищає інтереси інвестора. На думку С. М. Чистова, важлива роль в організації інвестиційної діяльності належить державі. Державна інвестиційна політика — це комплекс правових, адміністративних, економічних заходів держави, спрямованих на поширення та активізацію інвестиційних процесів [1]. В. Ф. Беседін визнає, що інвестиції потрібні підприємствам і організаціям для переходу до нормальної господарської діяльності, для переозброєння виробництва, підвищення якості продукції [2]. На теперішній час в Україні створено законодавчу базу в сфері регулювання інвестиційної діяльності, яка вдосконалюється з метою досягнення більшого притоку інвестицій. Інвестиційну діяльність регулює Закон України «Про інвестиційну діяльність». Одним з основних завдань, які стоять перед інвестором, є вибір в якості об’єктів інвестування таких інвестиційних проектів та фінансових інструментів, які мають найкращі перспективи розвитку і можуть забезпечити найвищу ефективність інвестицій. Основою такого вибору є оцінювання і прогнозування інвестиційної привабливості окремих потенційних об’єктів інвестування. Інвестиційний потенціал України характеризується високою неоднорідністю, тому інвестиційну політику необхідно проводити виходячи з можливостей і потреб розвитку кожного регіону. Так, у Західному регіоні ефективними можуть бути виробництва з використанням місцевих природних ресурсів (сірки, калійної солі, нафти, газу), а також розвиток мережі оздоровчих курортно-туристичних комплексів. У Донецько-Придніпровському регіоні потрібні реконструкція й технічне переобладнання шахт, металургійних і технічних виробництв на базі безвідходних, маловідходних та екологічно чистих технологій. У Південному регіоні найбільш вигідними є реконструкція та технічне переоснащення портового господарства, розвиток виробництва обладнання для харчової та консервної промисловості, розширення мережі оздоровчих курортно-туристичних комплексів. Характеризуючи сучасний стан інвестицій в Україні, можна зазначити, що на даний момент наша держава не здобула серйозних досягнень у забезпеченні національної конкурентоспроможності та інвестиційної привабливості. При розрахунку індексу глобальної конкурентоспроможності України, беручи до уваги розвиток таких економічних параметрів, як інституції, інфраструктура, макроекономіка, охорона здоров’я, освіта, ефективність ринків, технологічне оснащення, бізнесове середовище та інноваційну сферу, наша держава, згідно з оцінкою Всесвітнього економічного форуму, що міститься у «Глобальному звіті про конкурентоспроможність 2007–2008», знизилася з 69-ї до 73-ї позиції із 131 країни світу. Для України було виділено як конкурентні переваги, так і бар’єри. До переваг віднесено гідну вищу освіту, розмір державного боргу, вартість робочої сили, залізничну мережу, інноваційний потенціал. Лімітуючі фактори склали торговельні бар’єри, інвестиційне законодавство, прозорість державної політики, надійність банківської системи, митні процедури [ 3 ]. На жаль, ці тенденції зберігаються і до сьогоднішнього дня. Крім того, голова представництва Telenor Group в Україні, президент Європейської Бізнес Асоціації (ЄБА), член Ради інвесторів при Кабінеті Міністрів України вважає, що інвестиційний клімат в Україні не можна назвати сприятливим. Основна проблема України у тому, що тут складно вести бізнес. У останньому рейтингу держав за рівнем сприятливості веденню бізнесу Всесвітнього банку Україна посідає 145-е місце. Це найгірший результат серед держав Центральної і Східної Європи і набагато гірший від результатів у державах Африки, Азії і Латинської Америки. Це означає, що потенціальні інвестори перш за все обирають інші держави для інвестування — там, де легше вести бізнес. Недостатнє інвестування веде до втрати конкурентоспроможності національної економіки, занепаду основних фондів, спаду виробництва та збільшення собівартості продукції, що, в свою чергу, обумовлює загострення проблеми інвестиційних ресурсів, відтак — подальше недоінвестування. Таким чином, формуванню сприятливого інвестиційного капіталу в Україні мають сприяти масштабні комплексні заходи щодо поліпшення умов діяльності інвесторів, розширення механізмів та інструментів здійснення інвестицій та реалізації інвестиційних проектів. Збільшення обсягу інвестицій в економіку України забезпечить прискорення соціально-економічного розвитку регіонів та пріоритетних галузей виробництва. Після закінчення кризи багато інвесторів захочуть зайти на ринки, що розвиваються, такі як Україна, і за їх увагу йтиме серйозна конкурентна боротьба. Ніщо не лякає інвесторів більше, ніж ситуація, коли хтось може прийти і відібрати їх активи. Якщо Україна сприйматиметься інвесторами як менш перспективна країна для інвестицій, ніж інші, вона може втратити багато можливостей.
Список використаних джерел:
1. Чистов С. М. Державне регулювання економіки : навч. посібник / С. М. Чистов, Т. Ф. Куценко. — К. : КНЕУ, 2000. — 316 с. 2. Беседін В. Ф. Регулювання інвестиційної діяльності / В. Ф. Беседін, А. С. Музиченко // Формування ринкових відносин в Україні. — 2003. — № 3. — С. 30–41. 3. Гаврилюк О. В. Інвестиційний імідж та інвестиційна привабливість України / О. В. Гаврилюк // Фінанси України. — 2008. — № 2 (147). — С. 68-81.
