Наук. кер. – Чичун В. А., Чернівецький торговельно-економічний інститут КНТЕУ, м.Чернівці
Система корпоративного управління
Сьогодні перед Україною гостро постала проблема розвитку системи корпоративного управління в акціонерних товариствах. Масова приватизація утворила клас малих акціонерів. Майже 17 млн. українців (третина населення країни) володіють частками акціонерних товариств, проте їх права не захищені повною мірою. Розвиток фінансового сектора, діяльність інститутів спільного інвестування гальмуються через слабке корпоративне управління та недосконалу законодавчу базу. Зарубіжна практика свідчить, що успішне залучення інвестицій в економіку потребує вдосконалення корпоративного сектора, який повинен працювати у прозорому, зрозумілому режимі. Досконале корпоративне управління в усьому світі розглядається як найважливіший фактор конкурентоспроможності корпорацій та національних економік на міжнародному ринку. Належна система корпоративного управління дозволяє інвесторам бути впевненими у тому, що їх інвестиції ефективно використовуються менеджментом компанії у фінансово-господарській діяльності і, таким чином, збільшується вартість частки інвесторів в акціонерному капіталі. Проблеми ефективної діяльності акціонерних товариств, корпоративного управління та управлінських рішень визначено в працях таких вчених – М.Чечетова, А.Шихвердиєва, Джона Уайлі енд Санз, А.Фельдмана. Питання розвитку системи корпоративного управління надзвичайно важливе для України, яка налічує майже 35 тисяч акціонерних товариств. Через це запровадження ефективної системи корпоративного управління є одним із основних етапів продовження ринкових реформ. [4] Метою даної статті є визначення проблем корпоративного управління компаніями, класифікації й аналізу зацікавлених груп товариства та розподілу основних механізмів корпоративного управління.[3, ст. 40] У найзагальнішому вигляді корпорації – це такі комерційні організації, які базуються на членстві, чи ті господарські суб’єкти, які були утворені кількома юридичними чи фізичними особами об’єднанням їхніх внесків для здійснення господарської діяльності з метою отримання певного очікуваного довготривалого результату. Система корпоративного управління – це організаційна модель, покликана з одного боку, регулювати взаємовідносини між менеджерами компаній та її власниками (акціонерами), а з іншого – узгоджувати цілі різних зацікавлених сторін, забезпечуючи таким чином ефективне функціонування компанії. Система корпоративного управління передбачає розподіл прав і обов’язків між різними учасниками корпоративних відносин, такими як правління, управлінський апарат, акціонери, зацікавлені групи( робітники, покупці/постачальники, держава, населення). За рахунок цього формується система завдань щодо діяльності корпорації, способи реалізації поставлених завдань і відстежуються результати діяльності. [2, ст.116-117] Поділ функцій володіння і управління компаніями не мав би серйозних проблем, якби інтереси власників і керуючих (менеджерів) цілком збігалися. Однак інтереси ці розходяться. Більш того, інтереси різних категорій власників також можуть серйозно розрізнятися. Щоб зрозуміти складну природу відносин, що покликана регулювати система корпоративного управління, необхідно розглянути їх учасників. Основними учасниками корпоративних відносин в акціонерних компаніях є власники і управляючі акціонерної власності. Ключова роль у корпоративних відносинах власників і управляючих акціонерної власності випливає з того, що перші здійснили безповоротні інвестиції, надавши компанії на найбільш вигідних умовах значну частину необхідного їй капіталу, приймаючи на себе найбільші у порівнянні з усіма учасниками корпоративних відносин ризики, а від діяльності останніх залежить те, як цей капітал буде в кінцевому рахунку використаний. Характер взаємин між цими двома групами учасників корпоративних відносин залежить від історичних особливостей формування структури акціонерної власності, розмірів пакетів акцій, що знаходяться у володінні тої або іншої групи інвесторів і менеджменту, умов і способів їх придбання, типу власників і специфіки їхніх інтересів стосовно компанії. Великі власники підриємницького характеру зацікавлені в прибутковій діяльності компанії, зміцненні її довгострокових позицій у тій сфері бізнесу, у якій вона діє, і самим безпосереднім чином беруть участь у процесі управління нею. Інші великі власники можуть мати трохи відмінні інтереси. Так, великі акціонери можуть мати комерційні відносини з корпорацією, що для них є набагато більш вигідні, чим одержувані ними дивіденди. Такі акціонери зацікавлені не стільки в підвищенні фінансової ефективності діяльності компанії, скільки в розвитку і розширенні своїх відносин з нею. Щодо дрібних інвесторів, то такі власники акцій зацікавлені насамперед у рівні дивідендів і росту їх курсової вартості, а власники облігацій зацікавлені насамперед у довгостроковій фінансовій стійкості компанії. [1, ст. 14] Таким чином різні групи учасників корпоративних відносин мають інтереси, що збігаються в одних сферах, але розходяться в інші. Спільність інтересів полягає в тому, що в звичайній ситуації всі учасники корпоративних відносин зацікавлені в стабільності існування і прибутковості діяльності компанії, з яким вони пов’язані. Як бачимо, учасники корпоративних відносин по-різному взаємодіють між собою, і сфера розбіжності їхніх інтересів досить значна. Правильно побудована система корпоративного управління саме і повинна мінімізувати можливий негативний вплив цих протиріч на процес діяльності компанії. Для цього необхідно поліпшення ділової культури корпоративного сектору, оскільки менеджери українських компаній мають дуже погану репутацію у світі в питаннях дотримання прав інвесторів. Основні механізми корпоративного управління, використовувані в країнах з розвинутою ринковою економікою: участь у Раді директорів; вороже поглинання; одержання повноважень за дорученням від акціонерів, банкрутство. Необхідно особливо відзначити ту винятково важливу роль, що відіграє у країнах з розвинутими ринками недержавних інститутів. Їхня діяльність формує і розвиває культуру корпоративного управління, що цементує загальний каркас системи корпоративного управління, створений правом. Численні об’єднання по захисту прав акціонерів, центри й інститути, що займаються незалежним аналізом діяльності менеджерів, підготовкою незалежних директорів виявляють проблеми корпоративних відносин, і в процесі їхнього публічного обговорення виробляють такі шляхи їх рішення, що потім стають загальноприйнятою нормою, часто незалежно від того – чи одержують вони закріплення в правовому полі чи ні. [3, ст.41-42] Вищевказані рівні корпоративного управління і його інституціональна основа покликані забезпечити реалізацію таких основних принципів корпоративного управління як прозорість діяльності компанії і системи її управління, контроль над діяльністю менеджменту з боку акціонерів, участь незалежних осіб (директорів) в управлінні компанією. Отже, на основі всього вищевикладеного можна відзначити, що розвиток акціонерної власності, що супроводжувалося відділенням прав власності від управління нею, поставило проблему – як забезпечити контроль з боку власників над управляючими, у руках яких знаходиться розпорядження власністю, для того, щоб забезпечити максимально ефективне її використання в інтересах власників. Організаційна модель, що покликана вирішити цю проблему, захистити інтереси інвесторів, погодити інтереси різних зацікавлених груп, і одержала назву системи корпоративного управління. У залежності від особливостей розвитку, ця модель прийняла неоднакові форми в різних країнах. Функціонування цієї системи покладено як на законодавчі норми, затверджені державою, так і на правила, стандарти і зразки, формовані в результаті формальних і неформальних угод усіх зацікавлених груп.
Список використаних джерел: 1. Беликов И. В. Собственники и менеджеры // Журнал для акционеров, №8. - 2000. – С. 12-17. 2. Буряк П. Ю., Татарин Н. Б. Корпоративне управління: особливості розвитку в Україні // Фінанси підприємств. - №6. – 2006. – С. 114-120. 3. Гаврилюк Т. В. Система та механізми корпоративного управління // Формування ринкових відносин в Україні. - №12. – 2006. – С. 40-42. 4. Корпоративне управління та річна звітність емітентів цінних паперів [www.corporation.com.ua]
