Наук.кер. О.С. Іванович Чернівецький торговельно-економічний інститут КНТЕУ м. Чернівці
Становлення операційного менеджменту як наукової дисципліни
За останні роки операційний менеджмент зазнав значних змін і в даний час набув величезного значення для бізнесу. Сучасні вимоги до відновлення бізнесу, підвищення якості продукції, що швидко змінюються в умовах конкуренції і процесів, що їх забезпечують, а також загальний погляд на проблеми управління, свідчать про те, що правильне управління операціями є необхідною умовою для успішної роботи і виживання будь-якої фірми. Це означає, що вивчення стратегій і функцій операційного менеджменту являє собою невід'ємну частину якісного навчання в сфері бізнесу. Керування виробництвом –історично перша сформована наукова дисципліна менеджменту. Керівники виробництв були і повинні залишатися грамотними фахівцями, яким можна доручити всі задачі управління процесами створення продукції. Управління існує з часів створення перших організацій. Управління виробництвом почало розвиватися на початку минулого століття з моменту опублікування праці Фредеріка Тейлора «Принципи наукового управління» 1911р. Відтоді управління виробництвом стає самостійною галуззю наукових досліджень. Зміст наукових досліджень у галузі операційного менеджменту представлений різним науковцям та їхній внесок полягає у наступному : Для початкової стадії розвитку наукових знань про управління (ранні теорії менеджменту) характерним був одномірний підхід, за якого наголос робився на дослідженні одного з таких елементів управління: управлінської задачі, власне управлінської діяльності, поведінці і взаємовідносинах людей в організації, прийнятті управлінських рішень. Залежно від прийнятого напрямку досліджень виділяють такі школи менеджменту: 1. Школа наукового управління (Ф.Тейлор, Г.Форд, Френк і Ліліан Гілбрейт, Г.Гантт). Теорії ґрунтувалися на механістичному розумінні людини, її місця в організації і сутності її діяльності та були спрямовані на вирішення проблем підвищення продуктивності праці шляхом удосконалення операцій ручної праці на основі її наукової організації 2. Школа адміністративного управління (А.Файоль, Г.Емерсон, Л.Урвік, М.Вебер). Представники школи опрацьовували підходи до ефективного управління організацією в цілому, концентрували увагу на вивченні сутності та змісту управлінської (адміністративної) діяльності, намагалися виділити загальні принципи та закономірності управління організаціями 3. Школа людських стосунків (Е.Мейо, М.П.Фоллетт, А.Маслоу, Д.МакГрегор). В центрі уваги теоретиків цієї школи знаходиться людина, її індивідуальна поведінка й міжособові стосунки. В основу концепції людських стосунків покладено ідею про те, що застосування прийомів управління міжособовими стосунками, досягнення гармонії у взаємовідносинах між менеджерами і робітниками призводить до зростання продуктивності праці та ефективності організації 4. Школа організаційної поведінки (К.Арджиріс, Р.Лайкерт, Ф.Герцберг). Дослідження теоретиків школи організаційної поведінки (біхевіоризм) також зосереджені на людині. Але на відміну від представників руху за людські стосунки, вони шукали відповіді на запитання щодо природи соціальної взаємодії в колективі, влади та авторитету, комунікацій, лідерства, організаційної культури, управління конфліктними ситуаціями, тобто різних аспектів групової поведінки 5. Кількісна школа (Р.Аккоф, Г.Саймон, Л.В.Канторович). Представники кількісної школи розглядали управління як певний логічний процес, котрий можна відобразити за допомогою відповідних математичних моделей і на закладі цього забезпечити прийняття оптимальних управлінських рішень. Фактично дослідження теоретиків цієї школи спрямовані на розробку кількісних методів обґрунтування управлінських рішень (дослідження операцій) Концепцію наукового управління Ф. Тейлор сформулював як необхідність послідовної реалізації таких 4 кроків управління: - аналіз робочої ситуації; - аналіз змісту загального завдання; - підбір робітників для виконання окремих задач; - продовження управління: встановлення взаємозв’язків, координація та планування діяльності всієї робочої групи; Узагальнюючи власний багаторічний досвід практичної управлінської діяльності А.Файоль дійшов висновку, що функціонування будь-якої господарської організації як цілісного організму пов’язано з виконанням таких шести видів діяльності: 1) технічні операції (виробництво); 2) комерційна діяльність (закупівельна, збутова); 3) фінансова діяльність (пошук, залучення та оптимальне використання капіталу); 4) захисна діяльність (захист власності та співробітників організації); 5) облікові операції (аналіз, бухгалтерія, статистика); 6) управління. За результатами досліджень проблем лідерства і бюрократичної структури влади в організації М.Вебер виділив три такі типи організацій: 1) харизматична організація (керівник має надзвичайно привабливі для підлеглих особисті якості); 2) традиційна організація (виникає на основі харизматичної, коли відбувається зміна лідера: члени організації за традицією підкоряються новому керівнику); 3) бюрократична (ідеальна) організація (ґрунтується на спеціальному розподілі влади, який забезпечує керівнику можливість бути лідером в організації. В основу бюрократичної організації покладено принцип раціональності, а не харизми або традиції) Під виробництвом, в основному, розуміють випуску продукції в результаті переробки сировини. Операційні (виробничі) системи мають більш ширше призначення, вони включають в себе не тільки виробництво продукції, а і надають послуги клієнтам. Масштабність ринкових процесів, що супроводжуються ускладненням виробничих зв’язків та господарсько економічної діяльності в цілому вимагають відповідного організаційного забезпечення. Підвищення ефективності виробництва –одна з головних передумов зміцнення економіки, професіоналізм управлінців виробничої сфери стає вирішальним чинником динамічного розвитку країни. За переконанням спеціалістів, перетворення в економіці можливі тільки у випадку, якщо критична маса менеджерів, які відповідають вимогам часу, складатиме не менше 20% [1, с.22]. Використання терміну операційний менеджмент передбачає здійснення управління підприємницькою діяльністю на рівні управління певними функціями та процесами, які складаються з операцій. Операція – це елементарний спеціалізований вид роботи, який спрямований на виконання конкретного завдання технологічного, організаційного та соціального характеру. Операційний менеджмент – це менеджмент у процесі створення товарів і надання послуг, який здійснюється на рівні операцій, починаючи із забезпечення, організації невиробничої сфери, входами та в процесі їх трансформації у виходи. Мета операційного менеджменту як дисципліни є базовою в підготовці майбутнього фахівця і має метою дати теоретичні основи і практичні навички у вирішенні основних питань підприємницької діяльності, дати основи ефективного управління операційною системою підприємства. Призначення операційного менеджменту — сприяти створенню товарів, виробів або послуг, які організація може з вигодою для себе реалізувати на ринку. Тому перша, очевидна мета менеджменту — оптимізувати "вихід" операційної системи, шляхом максимального задоволення споживчого попиту. Операційний менеджмент – це термін що походить від англійського Production and Operations Management, що в перекладі означає управління виробництвом. Ключовим терміном операційного менеджменту є поняття операції - це процес, метод або ряд дій, головним чином практичного характеру [3]. Основні риси операційного менеджменту: - операційний менеджмент притаманний конкретній організації невиробничої сфери, що впливає на її визначення; - здійснюється на рівні операцій; - управління спрямоване щодо виробничих процесів невиробничої організації [4]. Отже, операційний менеджмент –це усі види діяльності, пов’язані з навмисним перетворенням матеріалів, інформації чи покупців. Операційний менеджмент полягає у ефективному і раціональному управлінні будь-якими операціями. Розгляду сучасних напрямків розвитку науки управління має передувати усвідомлення принципових змін у характері функціонування і зовнішньому середовищі сучасних організацій, які пов’язані із процесами глобалізації, застосуванням сучасних інформаційних технологій, прискоренням змін у середовищі організацій, інноваційною спрямованістю та підприємницьким типом управління тощо. Саме ці фактори і обумовлюють сучасні тенденції у розвитку науки управління.
Література: 1. Макаренко М.В. Производительный менеджмент. Учеб.пособие для вузов. –М: ПРИОР, 2009. -384с. 2. Скудар Г. Стратегія піднесення конкурентоспроможності підприємства. Економіка України. -2008. -№6 с. 24. 3. Василенко О.В., Ткаченко Т.І. Виробничий операційний менеджмент. Навч.посіб. –К.: ЦУЛ, 2009. – с. 532
