Наук. кер. – Вудвуд В.В., Чернівецький торговельно-економічний інститут КНТЕУ, м. Чернівці
Аналіз дефініцій стратегії підприємства
Кожний керівник підприємства повинен бачити кінцеву стратегічну ціль, у відповідності до якої слід розробити основні напрямки cвоєї діяльності, оскільки без належного рівня розвитку виробництва підприємство буде не в змозі конкурувати з іншими аналогічними підприємствами у ринковому середовищі. Процес формування стратегії включає в себе ряд етапів, реалізація яких вимагає від менеджерів відповідної кваліфікації, знань та вмінь, володінням інструментарієм стратегічного планування. Складність викликає пошук та вибір альтернативних рішень. Пошук методики, яка допомогла б підприємствам у прийнятті стратегічних рішень, є досить актуальним питанням та основною проблемою даного дослідження, особливо актуальним в умовах кризи, коли підприємства знаходяться в пошуку напрямків подальшого розвитку. Мета статті – оцінити усі можливі дефініції стратегії підприємства та проаналізувати їх вплив на діяльність підприємства. У науковій літературі приділяється значна увага дослідженню понять та ефективності стратегій підприємства. Результати цих досліджень знайшли своє відображення в працях таких вчених, як І. Ансофф, Ф. Котлер, М. Мескон, Н. Куденко, Д. Андревс, М. Альберт, Е. Алдріч, Ф. Хедоурі, Д. Дей, Л. Багієв, С. Гарковенко та інших. Визначень терміну "стратегія" є багато. І це пов'язано з його конкретним застосуванням. Слово «стратегія», згідно з тлумачним словником, походить від грецького strategia (стратос -військо, аго - веду), тобто за походженням це військовий термін. Там він означає військове мистецтво, що вивчає закономірності та характер війни, теоретичні основи планування, підготовки і проведення крупних військових операцій із заздалегідь сформульованими стратегічними завданнями. В сучасній науковій літературі під "стратегією" розуміють мистецтво або загальний план здійснення масштабних операцій, які мають довготривалі наслідки. Цей план охоплює процедури підготовки та організації таких операцій і визначення напрямів використання наявних ресурсів таким чином, щоб за фактично існуючих умов досягти окресленої мети довгострокового характеру. Отже, можна констатувати, що стратегія – це загальний план проведення роботи, план з визначення напрямів здійснення діяльності або ще конкретніше, план напрямів раціонального використання ресурсів на перспективу. В економіці стратегію розглядають (трактують) як певний комплекс довготермінових заходів щодо становлення, розвитку і оптимізації бізнесу. А наука планування розглядає стратегію як комплекс довгострокових цілей і основних завдань (заходів) щодо розподілу ресурсів для їх досягнення. Уперше термін «стратегія» запозичив у військових і використав у економіці для визначення одного із видів керівництва будь-яким комерційним підприємством А.Чендлер-молодший у 1962 році. Власне з того часу розпочався етап стратегічного планування на підприємствах в умовах ринкової економіки [2]. Обґрунтоване і запроваджене до використання поняття "стратегія" було ще за 500 років до нашої ери в праці китайського філософа Сун-Цу "Мистецтво ведення війни" і, таким чином, на той час стосувалося виключно військового лексикону. Ю. Цезар та Б. Наполеон також застосовували поняття "стратегія" для окреслення процедури підготовки проведення успішних військових дій (операцій). Довший час це поняття стосувалося і визначало процес планування і запровадження в життя політики держави та військово-політичного союзу низки країн з використанням усіх доступних засобів. Із 30-х років XX сторіччя в США була запроваджена і розвинута концепція стратегії як мистецтва управління ресурсами, що започаткувало, відповідно, розроблення конкретних принципів та підходів до формування стратегії, тобто науки про стратегію. Одними з перших вчених, які займались дослідженнями в цій сфері, є такі як Д. Андревс, який трактує стратегію, як раціональне прийняття рішень, в результаті яких ресурси компанії протиставляються можливостям, запропонованим умовами конкуренції [3]. Інші, такі як Е. Алдріч, стверджує, що зовнішнє середовище має визначний вплив на процес формування стратегії в компаніях. З іншого боку, прибічники думки про важливість ресурсів виділяють, що не оточення, а ресурси компанії є основою формування стратегії фірми. Незважаючи на згадані розбіжності, всі концепції об'єднує одна спільна мета — оптимізація діяльності компанії по відношенню до інших в одному і тому ж конкурентному середовищі. Однак, цього досягти стає усе важче й важче з огляду на те, що рівень конкуренції у різних конкурентних середовищах продовжує зростати. Такі американські дослідники, як М. Мескон, М. Альберт і Ф. Хедоурі розуміють стратегію, як детальний всебічний комплексний план, призначений для того, щоб забезпечити здійснення місії організації і досягнення її цілей [5]. Досить лаконічним та близьким до попереднього є визначення К. Хаттена та М. Хаттен, які трактують сутність поняття «стратегія» як шлях досягнення цілей організації [5]. У літературі існують і інші погляди на поняття стратегія: стратегія — це вміння керувати або планувати; стратегія — це першочерговий засіб досягнення основної мети. Власне кажучи, основна мета — це будь-яка мета, яка наразі є пріоритетною. Без наявності такої мети видається безглуздим говорити про стратегію. Розглядаючи стратегію в такому аспекті, її можна визначити як невід'ємну частину співвідношення "мета — засіб". Отже, стратегія — це визначення напрямку та масштабів діяльності організації в довгостроковій перспективі, першочерговий засіб для досягнення мети і розвитку підприємства. При розробці базової стратегії керівництво приймає рішення про степінь глобалізації діяльності компанії з урахуванням таких факторів, як обсяг місцевого ринку, гострота конкуренції на ньому, степінь глобалізації діяльності конкурентів, наявність у компанії ресурсів та конкурентних переваг. Спираючись на прийняту базову стратегію, керівництво компанії проводить аналіз портфеля підрозділів компанії на всіх рівнях. Аналіз портфеля підрозділів фірми - остання ступінь перед прийняттям рішень про вибір стратегій, спеціалізації та розміщенні виробництва [7]. За думкою І. Ансоффа є декілька відмітних ознак стратегії: а) процес вироблення стратегії не завершується якою-небудь негайною дією, зазвичай він закінчується встановленням загальних напрямків, просування за якими забезпечить ріст та укріплення позицій фірми; б) сформульована стратегія повинна бути використана для розробки стратегічних проектів, методів пошуку; роль стратегії в пошуку полягає в тому, щоб, по-перше, зосередити увагу на визначених ділянках чи можливостях, по-друге, відкинути всі інші можливості як несумісні з прийнятою стратегією; в) необхідність в даній стратегії відпадає, як тільки реальний хід подій виведе організацію на бажаний розвиток; г) в ході формулювання стратегій не можна передбачити всі можливості, що відкриються при складанні проекту конкретних заходів, тому необхідно задовольнятися сильно узагальненою, неповною та неточною інформацією про різні альтернативи; д) при появі біль точної інформації може бути поставлена під сумнів обґрунтованість первісної стратегії, тому необхідний зворотний зв'язок, що дозволяє забезпечити своєчасне переформулювання стратегії [1]. Та з усіх перелічених вчених вважаємо варто схилитися до думки М.Портера, який запропонував три типи стратегій для покращення конкурентного положення компанії: лідерство у витратах, диференціація та концентрація. М. Портер переконує, що компанія повинна зробити вибір між цими стратегіями, якщо вона хоче досягти конкурентних переваг. Це означало б, або встановлювати нижчі ціни, ніж конкуренти, або урізноманітнити свої пропозиції так, щоб вони сприймались як такі, що виграють у порівнянні з пропозиціями конкурентів. Стратегія концентрації означає, що організація повинна зосереджуватись на певному сигменті споживачів, номенклатурі продукції, або певному географічному ринку. Представляючи свою концепцію аналізу галузі М. Портер проник у сутність структури в різноманітних конкурентних середовищах. Його концепція називає п'ять конкурентних сил, які визначають привабливість певної галузі. Цими рисами є: вхідні бар'єри при проникненні в галузь нових конкурентів; загроза продуктів-замінників; вплив покупців, що дозволяє їм відстоювати свої інтереси; вплив постачальників, що дозволяє їм відстоювати свої інтереси; суперництво між існуючими конкурентами в галузі [6 c.274]. Протягом 80-х дослідники та підприємці усвідомили, що приклади успішної діяльності не можна пояснити тільки загальними стратегіями або особливостями організації. На думку І. Кау: "Не існує єдиного рецепту, чи загальних стратегій, що забезпечили б корпоративний успіх...їх не може бути, тому що інакше їх загальне застосування виключало б появу буду-яких конкурентних переваг" [8, c.167]. Передбачається, що розробку стратегії більше не можна відокремлювати від її втілення через швидкість, з якою необхідно використовувати ці можливості в конкурентному середовищі. М. Бріде визначає, що "захоплення аналізом шкідливе... Поки можливість буде використано до кінця, вона може припинити існування" та пропонує підприємницький підхід навіть для великих корпорацій. Він повинен базуватись на: швидкому вивчені можливостей та виключенні безперспективних; базовому аналізі ідеї, зосередженні на декількох основних; поєднання дії та аналізу [8, c.171]. Стратегія характеризується комплексністю підходу до діяльності підприємства та, на відміну від бізнес-плану, не має чітких часових меж. Стратегія підприємства знаходиться в залежності від стадій його життєвого циклу, стану і перспектив ринку, ринкових позицій підприємства, перспективних можливостей. В залежності від того, на якій стадії життєвого циклу знаходиться підприємство, його керівництво може обрати в якості базової стратегії: - стратегію виживання (захисту); - стратегію стабілізації (наступаючо-захисна); - стратегію росту (наступаюча), котра вважається найбільш ефективною [4, c.102]. Термін «стратегія» використовується нині в багатьох сферах суспільного життя. Щодо терміну «стратегія підприємства (фірми)», то тут існує чимало визначень. Її розуміють як: - систему організаційно-економічних заходів для досягнення довгострокових цілей підприємства; - генеральний напрямок розвитку підприємства, який забезпечує узгодження його цілей і можливостей та інтересів усіх суб'єктів; - ефективну ділову концепцію досягнення конкурентних переваг підприємством; - план дій, що визначає пріоритети розв'язання проблем і ресурси для досягнення основної мети. І. Ансофф під стратегією розумів один із декількох наборів правил прийняття рішень стосовно поведінки фірми в умовах неповноти інформації про майбутній розвиток підприємства [1]. Він писав: «...компанії, за відсутності планованої і керованої стратегії, приречені на вимирання, за винятком хіба що монополій і субсидованих компаній. В компаніях, яким вдається вижити, стратегічною поведінкою принаймні керують» [1]. Отож, лише в комплексі всі визначення найбільш повно відображають суть поняття «стратегія підприємства». Стратегія підприємства - це систематичний план його потенційної поведінки в умовах неповноти інформації про майбутній розвиток середовища та підприємництва, що включає формування місії, довгострокових цілей, а також шляхів і правил прийняття рішень для найбільш ефективного використання стратегічних ресурсів, сильних сторін і можливостей, усунення слабких сторін та захист від загроз зовнішнього середовища задля майбутньої прибутковості. Список використаних джерел: 1. H. Igor Ansoff. The Emerging Paradigm of Strategic Management // Forthcoming in The Strategic Management Journal. 2. Chandler A.D., Jr. Strategy and Structure. M.I.T. Press, Cambridge, Mass., 1962. 3. Хрущ Н.А. Стратегії компанії: механізм формування й адаптації в сучасному інвестиційному середовищі // Фінанси України. – 2008. - №8. – С. 45-48 4. Савченко В.Д., Байдик М.І., Шелудько Р.М. Стратегія підприємства: Навч.посіб. Харківський національний аграрний ун- т ім. В.В.Докучаєва. – Х., 2004. – 206с. 5. Селіверстова Л. С. Шляхи формування ефективної стратегії підприємства // Актуальні проблеми економіки. – 2008. - №7. – С. 133-136 6. Портер Майки Е. Стратегія конкуренції / Пер. з англ. А.Олійник, Р.Скільський. - К.: Основи, 1997 - 390 с. 7. Пастухова В. Стратегическое планирование на предприятии // Экономика Украины - 2000. - №11. с. 36-42. 8. Азовск Г.Л., Челенков А.П. Конкурентные преимущества фирмы. - М.: ОАО Типография «НОВОСТИ», 2000. - 256 с.
