Наук.кер. Підгірна В. Н., Буковинська державна фінансова академія, м. Чернівці
ТЕНДЕНЦІЇ ТРАНСКОРДОННОГО СПІВРОБІТНИЦТВА УКРАЇНИ В КОНТЕКСТІ ПОЛІТИКИ ЄВРОПЕЙСЬКОГО СУСІДСТВА
Резюме У статті розглядаються проблеми регіонального розвитку та транскордонного співробітництва в Україні в умовах політики європейського сусідства. Показано переваги транскордонного співробітництва у процесі інтеграції країни у світове господарство. Визначено основні перешкоди на шляху до участі регіонів у транскордонному співробітництві та запропоновано заходи для їх подолання. Ключові слова: транскордонні відносини, транскордонне співробітництво, регіональний розвиток. Постановка проблеми. Сучасні міжнародні відносини характеризуються інтенсивними інтеграційними процесами, серед яких важливу роль відіграє транскордонне, регіональне та міжрегіональне співробітництво. Україна, завдяки вигідному геополітичному положенню має великі потенційні можливості щодо його розвитку, оскільки 19 з 25 регіонів держави є прикордонними, а зовнішній кордон є найдовшим серед європейських країн. На сьогодні в Україні транскордонне співробітництво є одночасно інструментом розвитку прикордонних територій та чинником реалізації її євроінтеграційних прагнень, що відображено у Державній стратегії регіонального розвитку України на період до 2015 року та Державній програмі розвитку транскордонного співробітництва на 2007-2010 роки [2]. Від так ґрунтовний аналіз проблем і окреслення перспектив ТКС для нашої держави набуває особливої актуальності і визначає мету дослідження. Однак можна сказати, що на даному етапі на шляху до транскордонного співробітництва регіонів України існує ще досить велика кількість вагомих перешкод, які заважають розвитку цієї сфери міжнародних відносин. Отож, першочерговим є стимулювання міжрегіональних економічних зв’язків нашої держави на основі виробничої кооперації та інтеграції, створення відповідних промислово-фінансових груп, а також підвищення життєвого рівня населення прикордонних територій. Постановка завдання. Метою статті є дослідження тенденцій транскордонного співробітництва в Україні на даному етапі. Поставлена мета зумовила необхідність реалізації наступних завдань: виокремити напрями транскордонного співробітництва в Україні, визначити фактори, що стримують його розвиток, а також сформулювати потенційні переваги від участі у транскордонній співпраці регіонів і першочергові завдання на шляху до розвитку транскордонного співробітництва загалом. Аналіз останніх досліджень. Значна зацікавленість науковців до питань проблематики регіонального розвитку і транскордонного співробітництва почала виявлятися з кінця минулого століття. Велику увагу цим питанням у своїх доробках приділяють закордонні вчені – З.Горжеляк, П.Еберхардт, Р.Федан, Т.Коморніцкі, T.Лієвські, З.Макєла, M.Ростішевскі, А.Стасяк, З.Зьоло. Серед українських вчених проблеми транскордонного співробітництва досліджують – П.Бєлєнький, З.Бройде, В.Будкін, М.Долішній, М. Пиц, В.Євдокименко, Є.Кіш, М.Козоріз, Ю.Макогон, A.Мельник, Н.Мікула, A.Moкій, В.Пила, С.Пирожков, С.Писаренко та інші. Усі вони вбачають загальною метою транскордонного співробітництва – сприяти економічному та соціальному розвитку в регіонах по обидва боки спільних кордонів. Виклад основного матеріалу. Відповідно до Закону України “Про транскордонне співробітництво” від 24 червня 2004 р. транскордонне співробітництво визначено як спільні дії, спрямовані на встановлення і поглиблення економічних, соціальних, науково-технічних, екологічних, культурних та інших відносин між територіальними громадами, їх представницькими органами, місцевими органами виконавчої влади України та територіальними громадами, відповідними органами влади інших держав у межах компетенції, визначеної їх національним законодавством [1]. Розглядаючи транскордонне співробітництво прикордонних областей України і сусідніх країн умовно його можна розділити на два «напрямки»: транскордонне співробітництво, що відбувається на кордоні України з ЄС і транскордонне співробітництво уздовж кордонів колишніх радянських республік. Для того, щоб обидва вищезазначені напрями співпраці були ефективними, необхідно подолати відставання українських територій від територій країн-членів ЄС в обсягах залучених іноземних інвестицій та у загальному рівні економічного розвитку, адже ефективність діяльності єврорегіонів є можливою лише за умови рівноправності партнерів та скоординованої цілеспрямованої діяльності з пошуку спільних проблем та реалізації комплексної, цільової та зваженої інвестиційної політики. Ця рівноправність є безумовно позитивною для учасників транскордонного співробітництва, адже спільне і на рівних умовах прийняття рішень щодо цілей, об’єктів та обсягів інвестування підвищить ефективність заходів у рамках програм. Як ми знаємо, транскордонні відносини і транскордонне співробітництво – невід’ємна складова цілісної системи сучасних міжнародних відносин. Водночас відносини транскордонного співробітництва – це специфічна сфера міжнародних і міждержавних стосунків, яка здійснюється і розвивається на основі чітких критеріїв і принципів. Досвід здійснення транскордонного співробітництва центральноєвропейськими сусідами України показує, що воно розглядається ними як складова політики регіонального розвитку. Зазначені країни не ухвалюють спеціальних законів про транскордонне співробітництво, маючи натомість закони про регіональний розвиток. Наприклад, в Угорщині діє Закон "Про регіональний розвиток та фізичне планування", згідно з яким було створено Національну раду регіонального розвитку як орган, що повинен допомагати уряду країни здійснювати завдання регіонального розвитку [7]. Тому, перш за все, при виділенні чинників негативного впливу на транскордонне співробітництво регіонів України, потрібно звернути увагу на суттєві невідповідності української законодавчої бази європейським стандартам. Серед інших чинників, що стримують розвиток транскордонного співробітництва в Україні можна назвати такі як: недооцінка владою транскордонного співробітництва як інструменту територіального розвитку і покращення життя населення прикордонних регіонів; відсутність як з боку уряду, так і з боку місцевих органів влади України навичок спільного планування розвитку прикордонних територій; недостатній рівень фінансової підтримки спільних транскордонних проектів. Як бачимо, попри всі плюси та переваги транскордонного співробітництва, все ж існує і ряд проблем, які стоять на шляху розвитку цього напрямку співпраці. Зазначений негатив у реалізації в Україні транскордонного співробітництва та Європейської політики сусідства загрожує зменшенням обсягів міжнародної фінансової допомоги, погіршенням іміджу України, зростанням недовіри до українських інституцій як партнерів для співробітництва. В умовах інтеграційних процесів роль транскордонного співробітництва визначається можливістю прискорення процесів вирівнювання якості життя населення прикордонних територій, щонайменше, до середньоєвропейського рівня та досягнення вільного руху товарів, людей і капіталів через кордон до повної інтегрованості простору [3, c.5]. Особливої ваги набуває питання залучення та ефективного використання фінансових ресурсів, насамперед, раціоналізації внутрішнього інвестування та активізації зовнішнього. Проблемою в Україні є галузева структура інвестування в транскордонному регіоні, оскільки інвестиційні ресурси спрямовані насамперед у переробну промисловість, торгівлю та фінансове посередництво і майже не залучаються у формування належної інфраструктури, необхідної для обслуговування потреб кордону. Як вважають представники Асоціації європейських прикордонних регіонів, транскордонне співробітництво приносить так звану «додану вартість» у розвиток громад і регіонів. Ця додана вартість включає підсистеми : політичну, інституційну, соціально-економічну та соціокультурну [4, c.6]. На наш погляд, найважливішою доданою вартістю серед вищезазначених є саме соціально-економічна додана вартість, оскільки вона проявляється через мобілізацію внутрішнього – соціального та економічного потенціалу регіонів. Однак соціально-економічна складова базується на інституційній, яка сприяє активному залученню громадян, влади, політичних та соціальних груп по обидві сторони кордону. Розглянемо для прикладу Програму прикордонного співробітництва ЄІСП Угорщина-Словаччина-Румунія-Україна 2007-2013, яка має загальну мету інтенсифікувати та поглибити співпрацю у галузі навколишнього середовища, соціального та економічного сталого розвитку Закарпатської, Івано-Франківської та Чернівецької областей України та прийнятних і додаткових регіонів Угорщини, Румунії та Словаччини [6]. У розподілі проектних пропозицій у межах програми найбільша частка коштів припадає на інституційне співробітництво, тобто на інституційну додану вартість. У світлі програм транскордонного співробітництва співпраця здійснюється на декількох рівнях: міжнародному, державному, регіональному та місцевому. Поки що Україна не має достатнього потенціалу для ефективного співробітництва на міжнародному рівні, адже першочерговим зараз є узгодження національних інтересів та пріоритетів транскордонного співробітництва всередині держави. Директор Інституту політичної освіти Олександр Стрельников, говорячи про найбільші проблеми, котрі стоять на шляху розвитку транскордонної співпраці (ТКС) в Україні, зазначив, що, по-перше, ними є недостатнє розуміння органами державної влади необхідності співпраці регіонів по обидва боки кордону, а по-друге, небажання розвивати це питання [5]. Отож, розвиток транскордонного співробітництва – це потужна інвестиція в економіку України, і ті незначні кошти, які були б використані із державного бюджету на співфінансування проектів, на нашу думку, могли б повернутися їй у значно більшому розмірі. Однак у сьогоднішніх реаліях для України, особливо для її територій, процеси міжрегіональної інтеграції є новими, а тому потрібен певний час, щоб і на державному, і на регіональному рівнях усвідомити їх важливість і забезпечити організаційно-правові, фінансові та кадрові можливості для активізації участі регіонів у транскордонному співробітництві. Висновки. Проаналізувавши напрями транскордонного співробітництва в Україні на даному етапі, можемо чітко окреслити його основні пріоритети: зміцнення конкурентоспроможності регіонів; спрощення процесу перетину кордонів; укладання нових транскордонних угод на рівноправних умовах; розвиток центрів підтримки малого та середнього підприємництва в прикордонних регіонах, а також гармонізація українського законодавства з європейським, що визначатиме надалі структуру формування європейської «доданої вартості» в Україні. У боротьбі з чинниками негативного впливу на транскордонне співробітництво регіонів нашій державі слід врахувати зарубіжний досвід щодо навичок спільного планування розвитку прикордонних територій, а також щодо формування належної інфраструктури, необхідної для організаційно-правового, фінансового та кадрового обслуговування потреб кордонів.
Список використаних джерел: 1. Про транскордонне співробітництво : Закон України : прийнятий 24 червня 2004 р. № 1861-IV [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http//www.rada.kiev.ua 2. Міжнародне міжрегіональне співробітництво [Електронний ресурс] – Режим доступу : http://www.adm.gov.te.ua/index.php?module=politics §ion=172 3. Пиц М. І. Використання Європейського досвіду транскордонного співробітництва у зовнішній політиці України / І. М. Пиц // Галицький економічний вісник. — 2009. — № 2. — С. 3-7. 4. Посібник з транскордонного співробітництва./ Носа Н., Лендьел М., Чопак В. , та інш.- АРР «Закарпаття».-Поліграфцентр «Ліра»-2005., 70с. 5. Транскордонна співпраця [Електронний ресурс] – Режим доступу : http://www.radiosvoboda.org/content/ article/2006820.htm 6. http://www.enpi.org.ua/enpi/ - Інструмент Європейського Сусідства і Партнертва http://www.huskroua-cbc.net/ua - Програма прикордонного співробітництва Угорщина-Словаччина-Румунія-Україна.
