Постановка проблеми. З розвитком суспільних відносин та становленням ринкових умов господарювання посилюється значення державного регулювання ринку праці та створення системи робочих місць як провідної складової. Оскільки саме це визначає можливості країни щодо продуктивної зайнятості населення. За часів незалежності суттєво зріс розрив між попитом на працю та її пропозицією, що призвело до необхідності активної політики держави на ринку праці.
Аналіз останніх досліджень і публікацій. Проблеми регулювання зайнятості розглядаються багатьма вченими як вітчизняними, так і зарубіжними. Проте саме в контексті створення системи робочих місць це питання не розкрите. Серед науковців, що розглядали цю тему можна виділити І.Л. Петрову, М.І. Долішнього, Н. Говорову, Н. Вишневську та інших.
Постановка завдання. Формуючи інноваційно-інвестиційну модель розвитку економіки, та прагнучи долучитись до ЄС та СОТ необхідно усвідомлювати необхідність створення системи робочих місць як в Україні в цілому так і в окремих регіонах. Забезпечення конкурентноздатності економіки та досягнення природного рівня безробіття є пріоритетними завданнями для уряду. Зміна галузевої структури економіки є логічною виходячи з вимог сучасного розвитку НТП, тому основним завданням яке постає на сьогодні перед Україною визначити пріоритетність напрямків розвитку.
Виклад основного матеріалу. За останні два десятиліття в промислово розвитих країнах велика частина нових робочих місць була створена на підприємствах, що освоїли самі останні моделі новітніх технологій. Поряд з фінансами, страхуванням, нерухомістю до них можна віднести певним чином транспорт, лізингові послуги і зв'язок. У сфері послуг з'явилися нові види професій, що вимагають підвищеної кваліфікації, особливо в медицині, у сфері фінансів і у фірмах, що спеціалізуються на наданні ділових послуг. У виробничому секторі від робітників потрібно не стільки фізична сила, скільки гнучкість, ініціатива і широкий кругозір. Робочі місця, створювані в сфері послуг в інших країнах, як і раніше відрізняються трудомісткістю, низькою кваліфікацією, погано оплачуються, а умови праці не відповідають національним, і тим більше міжнародним нормам охорони праці [1].
Протягом усього післявоєнного періоду зміна галузевої структури зайнятості в групі промислово розвитих країн визначалася випереджальним розвитком сфери послуг. Зайнятість у ній досягла половини чисельності всіх працюючих уже на межі 70-х років. Сфера послуг стала галуззю економіки, чисельність зайнятих у який стала зростати не тільки в абсолютному, але і відносному вимірі.
До початку XXІ ст. її частка в загальній зайнятості досягла 65%. У Канаді вона складає 73,9%, у США – 73,7%. Європейські країни швидко скорочують розрив, у першу чергу за рахунок випереджальних темпів росту зайнятості в невиробничих галузях. Тільки за останні десять років частка невиробничої зайнятості збільшилася в країнах Євросоюзу на 5.2 в.п., до 65,9%. У Великобританії, Бельгії, Швеції, Норвегії цей показник фактично зрівнявся з американським, а в Нідерландах навіть перевершив його (75%). Однак найшвидшими темпами він зростає в Греції, Іспанії і Португалії. У Греції, наприклад, зайнятість у сфері послуг за останні 20 років збільшилася майже в два рази, досягши до кінця 90-х років 60% загальної чисельності працюючих. Таким чином, можна говорити про поступове вирівнювання структури зайнятості в індустріальних країнах [2].
Стратегічною метою соціально-економічної політики має бути стимулювання процесів створення робочих місць. З огляду на значний приріст трудових ресурсів за цей період і резерв незайнятої робочої сили в сільському господарстві, це завдання є надзвичайно складним і амбітним. Необхідною є радикальна зміна соціально-економічної політики: перехід від пом'якшення наслідків безробіття до заохочення продуктивної зайнятості; від трактування зайнятості в контексті економічних процесів за «залишковим принципом» – до розробки інтегрованої стратегії економічного зростання, орієнтованої на підвищення рівня зайнятості. Якщо так, то питання зайнятості й безробіття повинні бути невід'ємним елементом усіх важливих економічних рішень, що приймаються в країні. Це означає, що приймаючи рішення в економічних відомствах, Раді міністрів чи в економічних організаціях, слід аналізувати їх вплив на створення або ліквідацію робочих місць.
Політика зайнятості та ринку праці спирається на кількісно визначені та специфічні цілі. Відповідно до рекомендацій Люксембурзького процесу держави-члени ЄС повинні розробляти Програми зайнятості, здійснювати управління цілями, забезпечувати наближення (конвергенцію) стандартів зайнятості та ринку праці. На сесіях в Лісабоні (2000 р.) та Стокгольмі (2001 р.) окреслено цілі політики зайнятості до 2010р. до того часу в Європі повинно бути створено біля 15,4 млн. нових робочих місць, з них 7,4 млн. для осіб старше 50 років. Планом передбачено рівень зайнятості: для чоловіків – 70%, для жінок – 60%, для осіб 55-64 років – 50% 3.
За даними вибіркових обстежень населення (домогосподарств) з питань економічної активності чисельність економічно активного населення (зайнятих та безробітних) віком 15–70 років у 2008 році порівняно з 2007 роком зменшилась на 0,3% і становила 401,2 тис. осіб, з яких 61,1% складали мешканці сільської місцевості, 38,9% – міські жителі. Рівень економічної активності населення віком 15–70 років залишився майже на рівні 2007р. (60,6%) і у 2008р. становив 60,4%. Серед зазначеної вікової групи населення, найвище значення цього показника було характерним для осіб віком 40-49 років, а найнижче – у молоді (15-24 роки) та осіб пенсійного віку (60-70 років). Серед населення працездатного віку рівень економічної активності складав 64,1%.
Чисельність зайнятого населення віком 15–70 років в області у 2008 році, порівняно з 2007 роком збільшилась на 8,3 тис. осіб або 2,4% та становила 361,7 тис. осіб.
Рівень зайнятості населення віком 15-70 років в цілому по області зріс з 53,2% у 2007р. до 54,5% у 2008р., а осіб працездатного віку зменшився – з 62,1% до 57% відповідно.
Зареєстрований рівень безробіття по Чернівецькій області є нижчим ніж визначений за методологією МОП, в розрізі регіонів області можна побачити райони де рівень безробіття постійно перевищує загальнообласний показник.
Для зменшення рівня безробіття доцільно використовувати різні методи регулювання зайнятості, основним з яких є створення нових робочих місць. В цілому позитивна динаміка спостерігається у кількості створених робочих місць в Чернівецькій області в цілому та по окремих регіонах зокрема.
По області у 2007 році порівняно з 2006, кількість новостворених робочих місць зросла на 106,3%, а в 2008 по відношенню до попереднього періоду це значення зросло на 78,3% і становило 178,3%. Кількість створених робочих місць в галузях економіки зросла на 4,7 в.п., у 2007р та на 74,8% у 2008 році в порівнянні з 2007 роком. Краща тенденція спостерігається при аналізі кількості створених робочих місць за рахунок індивідуальної трудової діяльності, так в 2007 в порівнянні з 2006 цей показник становив 106,8%, а в 2005 по відношенню до 2007 цей показник становив 179,2 %
Даний аналіз показує тенденцію до стрімкого зростання кількості робочих місць, проте більшість робочих місць створюється саме за рахунок індивідуальної трудової діяльності. Наприклад, в 2006 році з 9455 робочих місць лише 2001 (21,2%) було створено в галузях економіки, в 2007 році цей показник становив вже 20,8%, а в 2008 році 20,4%.,
За 2008 рік в Чернівецькій області кожне четверте робоче місце створювалось у сільському господарстві, обробна промисловість у цьому переліку займає друге місце по питомій вазі і складає 24%. В оптовій і роздрібній торгівлі, торгівлі транспортними засобами, послугах з ремонту було створено близько 15% всіх робочих місць, четверте місце займають операції з нерухомістю, здавання під найм та послуги юридичним особам які становлять – 10,7%. Найменша частка в рибному господарстві яка складає – 0,06%. Таким чином, майже 50% було створено у двох галузях економіки, які на світових ринках є найменш конкурентноздатними.
Цікавим видається аналіз кількості створених робочих місць в розрізі районів Чернівецької області.
Так за всі роки, що аналізувалися, більше 30% робочих місць створювались в м. Чернівці. А в районах з найвищим рівнем зареєстрованого безробіття, таких як Заставнівський, Герцаївський, Кельменецький та м. Новодністровськ за 2003 рік було створено лише 15,12% від всієї сукупності робочих місць по області. В 2004 році цей показник зріс до 15,49%, а в 2005 він становив лише – 13,3%. Краща ситуація в таких районах як – Вижницький, Кіцманський, Сторожинецький, де сумарний показник за 2003рік становить – 20,77%, в 2004 році – 21,43%, а в 2005 – 26,83%
Висновки. Пріоритетними напрямами регулювання зайнятості населення в регіоні повинні бути:
1. Створення нових і додаткових та збереження старих робочих місць.
2. Стимулювання нетрадиційних форм зайнятості: зайнятості неповний робочий час, тимчасової зайнятості, роботи на дому, сумісництва.
3. Організація професійного навчання безробітних. Втілення цих напрямів вимагає удосконалення регіонального управління, яке має полягати у:
- забезпеченні на відповідній території реалізації державної політики у сфері зайнятості населення;
- здійснення моніторингу у сфері зайнятості та загальнообов’язкового державною соціального страхування на випадок безробіття, аналізові та прогнозуванні розвитку процесів у соціально-трудовій сфері відповідної території.
Актуальним на сьогодні є розробка на загальнодержавному рівні програми інноваційного розвитку економіки. Ключовим завданням в цьому аспекті видається розробка чіткої стратегії створення робочих місць. Саме завдяки цьому з’явиться можливість оперативно реагувати на зміни кон’юнктури ринку праці. Крім того це дозволить спрямувати кошти на створення робочих місць саме в тих галузях, які дозволять Україні включитись у світовий поділ праці. Комплексність у вирішенні поставлених завдань дозволить забезпечити поступальний розвиток економіки держави.
Література

1. Говоров Н. Занятость в постиндустриальном мире. // Мировая экономика и международные отношения – 2003. №12. – С.35-41
2. Вишневская Н. Рынок рабочей силы в ретроспективе XX столетия. // Мировая экономика и международные отношения – 2001. №9. – С.52-61
3. Петрова І.Л. Розвиток ринку праці в контексті Європейської інтеграції та вступу України до СОТ. // Вісник Хмельницького національного університету – 2005. №2. – 53-55