Прокопюк Анастасія,
3 курс, спец. «Товарознавство», д.ф.н.,
Наук. кер. – Федорюк А.Л.,
Чернівецький торговельно-економічний інститут КНТЕУ,
м. Чернівці
Інкотермс як чинник покращення взаємодії сторін у експортно-імпортних операціях
У статті розглядаються правила Інкотермс як документа регулювання базисних умов поставки в управлінні експортно-імпортними операціями підприємств України з урахуванням відповідності європейським вимогам та головні аспекти застосування правил Інкотермс у країнах Європейського Союзу.
Успішний розвиток зовнішньоекономічної діяльності базується на чітко сформованій та впровадженій у практику нормативно-правовій базі щодо створення підприємства, корегування його безпосереднього місця на ринку, проведення зовнішньоекономічної діяльності.
Економіка світового господарства забезпечила підприємствам більший, ніж будь-коли, доступ до ринків усього світу. Але зі зростанням обсягів і складності міжнародних торгових відносин зростає й можливість виникнення непорозумінь та витратних спорів, коли договори купівлі-продажу складаються неналежним чином. Інкотермс, офіційні правила Міжнародної торгової палати для тлумачення торговельних термінів, полегшують ведення міжнародної торгівлі.
В Україні вагомий внесок у розроблення теоретичних та практичних термінів використання кожного з умов поставки правил Інкотермс зробили вітчизняні практики та науковці: С. Свистіль, І. Гресь, А. Очерет, Ю. Приходько, А. Харченко, М. Ларін, Н. Мещерякова, М. Карпішін та інші.
Правила Інкотермс відомі в усьому світі й дуже широко застосовуються в практиці міжнародної торгівлі. Інкотермс можуть використовуватися під час укладання договорів купівлі-продажу, які вимагають від продавця транспортування товару будь-яким видом транспорту, а також для договорів, де покупець одержує товар на складі продавця.
Збірник “ІНКОТЕРМС-90”, виданий у 1990 р. характеризував обов’язки продавця та місце переходу права власності на товар. Базисними умовами в зовнішньоторговельному (базисні умови у внутрішній торгівлі не використовуються) контракті купівлі-продажу називають спеціальні умови, які визначають обов'язки продавця і покупця по доставці товару і встановлюють момент виконання продавцем своїх обов'язків по поставці товару і перехід ризику випадкової загибелі чи пошкодженні товару з продавця та покупця, а також витрат, які виникають за таких умов [1].
По суті Інкотермс – це методика систематизації й оформлення термінів торгових звичаїв, які нині класифікуються за чотирма категоріями. В основі кожної з категорій закладено різницю в обсягу зобов’язань контрагентів з доставки товарів.
Перша категорія (“Е”) – відправлення товарів. У першу категорію входить один термін – “франко-завод”. Цей термін передбачає ситуацію, коли продавець передає товар покупцеві безпосередньо в місці знаходження продавця, і означає мінімальний обсяг обов’язків продавця.
Друга категорія (“F”) – основний фрахт не заплачено. До другої категорії входять три терміни: “франко-перевізник”, “вільний біля борту судна”, “вільний на борту”. Ці терміни відображають умови, коли в обов’язки продавця входить доставка товару перевізнику, визначеному покупцем.
Третя категорія (“С”) – основний фрахт заплачено. До неї входять чотири терміни: “вартість і фрахт”, “вартість, страхування, фрахт” (СІР), “доставка сплачена до...”, “доставка і страхування сплачені до...”. Ця категорія враховує умови, за якими продавець має забезпечити доставку, але не зобов’язаний брати на себе ризик (а значить і витрати) випадкової загибелі товару, його пошкодження чи інших додаткових витрат, які з’являються вже після відправлення товарів.
Четверта категорія (“D”) – доставка товарів. Дана категорія охоплює п’ять термінів: “доставлено на кордон”, “доставлено з борту судна”, “доставлено з пристані”, “доставлено без оплати мита”, “доставлено з оплатою мита”. Ці терміни враховують усі витрати й ризики, які можуть виявитися в процесі доставки вантажу в країну призначення і які оплачуються продавцем [2].
Розробники Правил Інкотермс визначають, що їх застосування має велике практичне значення саме в зовнішній торгівлі, де суб’єкти підприємництва користуються нормами законодавства різних країн. Тому Правила Інкотермс видано саме для уніфікації торговельних норм законодавств різних країн.
При укладенні зовнішньоторговельного контракту особливе значення мають базисні умови постачання, які впливають на формування додаткових витрат підприємства, а, отже, і на очікуваний фінансовий результат операції, тому виникає необхідність правильного трактування і застосування умов Інкотермс.
Застосування Інкотермс при укладанні зовнішньоторговельних контрактів характеризується наступними особливостями:
- з правової точки зору цей документ носить рекомендаційний характер, тому сторони контракту при його використанні повинні робити посилання на цей документ;
- уніфіковані умови постачання, що містяться в Інкотермс, носять загальний характер, тому у відповідних статтях контракту сторони повинні уточнювати обов’язки продавця і покупця щодо постачання товару;
- в контрактах сторони можуть погодитися на використання Інкотермс більш ранніх версій, ніж остання редакція 2010 року (1936, 1953, 1967, 1976, 1980, 1990, 2000), та зазначають це в контракті;
- у зв’язку з широким застосуванням Інкотермс у світовій практиці при оформленні митних документів в графі «Умови постачання» вказується умова відповідно до Інкотермс [3].
Українські суб’єкти господарювання у внутрішніх відносинах застосовують норми єдиного українського торговельного законодавства. Отже, головна мета Правил Інкотермс тут нівелюється. Хоча не можна однозначно стверджувати, що не існує сенсу їх застосування у внутрішніх поставках. Таке внутрішнє застосування допускається й самими розробниками Правил, тобто зазначається, що не всі ці правила поставок застосовуватимуться (зокрема, ті, що стосуються митних процедур).
Таким чином, якщо сторони – резиденти України уклали договір купівлі-продажу, а умови не виклали відповідно до Правил Інкотермс за дотримання всіх інших вимог, такий договір не можна вважати ані неукладеним, ані недійсним. Для вирішення даних питань необхідно виробити судову практику розв’язання спорів, пов’язаних з обговорюваним питанням, яка й визначить порядок застосування зазначеної норми ЦК України.
У торговельній практиці країн – учасниць Євросоюзу Правила Інкотермс – це не законодавчий акт, а усталені торговельні звичаї, обов’язкові до застосування у разі, коли суб’єкти – резиденти різних країн самі про це домовляться в договорі. І лише в деяких країнах вони визначені як обов’язкові до застосування на законодавчому рівні, але знову ж таки – у зовнішніх відносинах. Така тотальна обов’язковість, встановлена ЦК України, не поширюється на договори купівлі-продажу в межах однієї країни (хоча й не забороняється).
Слід підкреслити, що сфера дії Інкотермс обмежена питаннями, пов’язаними з правами й обов’язками сторін договору купівлі-продажу щодо постачання проданих товарів (тут маються на увазі саме матеріальні товари, крім нематеріальних товарів, таких як комп’ютерне програмне забезпечення).
Найчастіше в практиці зустрічаються два варіанти неправильного розуміння Інкотермс. Перший – неправильне розуміння Інкотермс як таких, що більше стосуються договору перевезення, а не до договору купівлі-продажу. Друге – неправильне уявлення про те, що вони мають охоплювати всі обов’язки, які сторони хотіли б включити в договір [4].
Отже, умови Інкотермс у договорах міжнародної купівлі-продажу товарів – це ціла система норм і правил міжнародної торгівлі, що за своєю суттю є всесвітніми стандартами договірної діяльності. Однак велика кількість проблем, які можуть мати місце у відносинах продавця й покупця, цими правилами не регулюється і взагалі не розглядається. Наприклад: передача права власності на товар, наслідки порушення договірних умов, звільнення від відповідальності в конкретних ситуаціях і т. п. Інкотермс не розглядає способів правового захисту. Умови Інкотермс мають юридичну чинність тільки тоді, коли сторони зазначили це в контракті.
Список використаних джерел
1. Міжнародні правила з тлумачення термінів Інкотермс // Відомості Міжнародної торгової палати – 2000р. – № 560.
2. Абрамцова Т. Інкотермс для бухгалтера/ Т. Абрамцова // Дебет-кредит. – 2002. – № 15.
3. Гребельник О.П. Митне регулювання зовнішньоекономічної діяльності: Підручник/ О.П. Гребельник. – К.: Центр навчальної літератури, 2005. – 696с.
4. Грущинська Н. М. Зовнішньоторговельні операції: навчальний посібник / Н. М. Грущинська. – К. : КСУ, 2006.
5. Закон України “Про зовнішньоекономічну діяльність” // Відомості Верховної Ради – 1991 р. – № 959.
6. Дубініна А.А. Основи митної справи в Україні: навчальний посібник / А.А. Дубініна, С.В. Сорокіна. – К. : Професіонал, 2004. – 360 с.
