2 курс, спец.: «Фінанси та кредит», Наук. кер. – Чичун В. А. Чернівецький торговельно – економічний інститут, м. Чернівці
СОЦІАЛЬНО – ПСИХОЛОГІЧНІ МЕТОДИ В СИСТЕМІ СУЧАСНОГО МЕНЕДЖМЕНТУ
Особливого значення, на сьогоднішній день, набувають неекономічні способи мотивації. Традиційні форми матеріального заохочення працівників у високо розвинених країнах світу втрачають своє значення. На сучасному етапі переважають такі фактори, як необхідність розуміння керівниками закономірностей соціальної поведінки та індивідуальної психіки працівника. Все це реалізується за допомогою використання ефективних соціально – психологічних методів управління підприємством. Актуальність дослідження полягає в тому, що застосування соціально – психологічних методів в системі сучасного менеджменту зумовлена необхідністю заміни матеріальних мотиваторів, через обмеженість фінансових засобів в країні, в період кризи, на нематеріальні. Метою даної статті є обґрунтування та розгляд застосування соціально – психологічних методів у розвитку сучасного менеджменту. Цими питаннями займаються такі вітчизняні вчені: Бойко О. С., Кіптенко В. К., Ковальчук В. Г., Парсяк В. Н., Свидрук І. І. та інші [1 - 7]. Побудова наукового підходу до регулювання поведінки людей з урахуванням психологічних і соціальних факторів складає зміст соціально – психологічних методів управління. Сьогодні менеджмент набуває більш глибокого поняття, за допомогою якого можна проводити унікальну роботу з людьми. Це можливе при наявності відповідних організаційних норм та цінностей, які спрямовані на актуалізацію усіх здібностей людини. Таким чином, прогресивним, в галузі сучасного менеджменту, є використання соціально – психологічних методів в управлінській діяльності. Соціально – психологічні методи управління діють як регулятори соціальних, психологічних, ідеологічних та етичних відносин у колективі. Велика кількість психологічних факторів відображається на результатах праці. Для результативного управління колективом необхідно знати моральні і психологічні особливості всіх працівників, соціально – психологічні характеристики окремих груп [2, с. 379]. Важливим аспектом соціально – психологічних досліджень є поведінка людини, яка детермінується типом соціального середовища. Під соціальним середовищем розуміється те, що оточує людину в її соціальному житті і є об’єктом її психічного відображення – безпосереднього чи опосередкованого. Найбільш поширеною є типологізація соціального середовища за розмірами – чисельністю [1, c. 139]. Соціально – психологічні методи управління – це сукупність специфічних прийомів впливу на особистісні відносини, які виникають у трудових колективах. Вони здійснюються шляхом керівної, на соціальні принципи, діяльності колективу. Вони ґрунтуються на вивченні соціального складу і умов трудових колективів, індивідуальних особливостей та інтересів працівника [5]. Соціально – психологічні методи управління являють собою єдність двох аспектів управлінського впливу на працівників – соціального та психологічного. Соціальний вплив проявляється через сукупність конкретних способів та прийомів, спрямованих на формування і розвиток виробничого колективу, трудову і творчу активність його працівників, формування духовних інтересів людей і їх світогляд. Психологічний вплив полягає в регулюванні взаємовідносин між членами виробничого колективу з метою створення в ньому сприятливого клімату. Психологічний вплив базується на використанні різноманітних факторів: інформованість про результати праці, моральні спонукання до творчості, ініціативи, активності якісної праці та ін. Враховуючи психологічні особливості працівників, цей метод забезпечується, на майбутнє, перспективним професійним ростом, матеріальним стимулюванням та іншими мотивуючими факторами. Ці методи управління відіграють вирішальну роль у боротьбі проти плинності кадрів і припускають: вплив керівника на між колективні відносини, вивчення залежності діяльності колективу з його структури, вивчення умови включення до колективу нових членів, вивчення психологічних особливостей різної форми колективної праці та ін [6, с. 249]. Формою соціального і психологічного впливу є естетизація виробничого середовища, тобто реалізація принципів і методів прекрасного у виробництві. При розглядi соціально – психологічного механiзму внутрiгрупових вiдносин вiтчизнянi i зарубiжнi вченi надають велику перевагу проблемi спiлкування (комунiкацiї). В ходi мiжособових відносин в колективі особа виконує певну соцiальну роль, а її поведiнка в конкретнiй ситуацiї визначається тими правами i обов'язками, якi вiдповідають соцiальному значенню цiєї ролi. При цьому видiляються двi рiзновидностi соцiальних ролей – конвенцiйнi та між особові. Конвенційні соціальні ролі – це стандартний шаблон поведінки, що очікується та вимагається від людини, яка займають певну статусну позицію у групі. Особові соціальні ролі - це модель поведінки, яка об'єктивно задана соціальною позицією особистості в системі суспільних або міжособистісних відносин. По-перше, це соцiальний статус особистостi - своєрiдне визнання особистостi iншими в залежностi вiд соцiальної ролi, яку виконує суб'єкт. Статус являє собою не якусь статичну пiдсумкову категорiю, а функцiонує в системi суспiльних вiдносин, формує самооцiнку i самосвiдомiсть, так звану "Я - концепцiю" особистостi. Суть її зводиться до того, що кожний суб'єкт соцiальних вiдносин оцiнює себе по вiдношенню до iнших, а також переоцiнює себе на основi врахування думок iнших про себе ("дзеркальне - Я"). Природно, що поняття статусу є ключовим в регулюваннi поведiнки людини в умовах соцiального середовища. Синонiмами статусу є достоїнство, самоповага особистостi, тобто фактори, якi вiдображають вищий рiвень її соцiалiзацiї. Соцiальна поведiнка людини характеризується такими поняттями мiжособового спiлкування, як експектацiї (стан очiкування суб'єктом адекватної вiдповiдi на власнi дiї), емпатiї (почуття спiвучастi i спiвпереживання), конформiзм (некритична змiна суб'єктом власної позицiї пiд дiєю обставин), адаптацiя (пристосування до умов соцiального середовища), актуалiзацiя (виявлення суб'єктом власних можливостей i здiбностей, порiвняно з iншими), активiзацiя (мотивацiя вищих досягнень в ходi мiжособових стосункiв) та iншi. Всi цi психологiчнi ознаки застосовуються в методах менеджменту [7]. Зростання ролі соціально – психологічних факторів на сучасному етапі пояснюється змінами змісту суспільної праці: покращенням його творчого та інтелектуального початку, а також зростанням культурного й професійного рівня працівників. Зростають вимоги до соціальних і психологічних умов виробництва, з одного боку, і до психологічних якостей працівника (пам'ять, фантазія, мислення тощо) – з іншого [4, с. 5]. Методи соціально – психологічного управління спрямовані на гармонію соціальних відносин у колективі шляхом задоволення соціальних потреб працівників – розвитку особистості, соціального захисту і т. п. Соціальні методи управління підприємством за спектром своєї дії спрямовані на весь трудовий колектив та є чітко визначеними, такі як: • соціальне прогнозування конкретизує уявлення про стан колективу в майбутньому, інформацію про цілі соціально – економічного розвитку та інші. • соціальне планування передбачає постановку соціальних цілей і критеріїв, розробку соціальних нормативів і планових показників, досягнення кінцевих соціальних результатів. У зарубіжному менеджменті соціальне планування фігурує як програма підвищення якості трудового життя, модель планування людських ресурсів, політика розвитку людини та ін. • соціальне нормування являє собою науково обґрунтоване регулювання соціальних процесів за допомогою соціальних норм і нормативів, які визначають порядок поведінки окремих осіб і їх груп у колективі. • соціальне регулювання сприяє підтриманню соціальної справедливості у колективі та вдосконаленню соціальних відносин між працівниками. Його засобами є колективні договори, угоди, контракти, взаємні зобов’язання, розділи статутів, що регулюють поведінку службових осіб [7]. Суттєво доповнює уявлення про соціально – психологічні механізми теорії соціальної стратифікації та соціальної мобільності. Соціальна стратифікація - це диференціація деякої даної сукупності людей (населення) на класи в ієрархічному ранзі. Її основа і сутність полягає у нерівномірному розподілі прав і привілеїв, відповідальності й обов'язку, наявності або відсутності соціальних цінностей, влади і впливу серед членів того чи іншого співтовариства. Все різноманіття соціальної стратифікації може бути зведене до трьох основних форм - економічної, політичної та професійної, які тісно переплетені. Економічна стратифікація була обумовлена нерівним розподілом матеріальних та фінансових ресурсів. Політична стратифікація пов'язана з нерівним доступом до влади, а основу професійної стратифікації утворювали поділ суспільної праці і формування різних професій [3, с. 176]. Соціальна мобільність – це процес руху індивідів між ієрархічно організованими елементами соціальної структури. П.Сорокін визначає соціальну мобільність як будь-який перехід індивіда або соціального об'єкта, тобто всього того, що створено або модифіковано людською діяльністю, із однієї соціальної позиції в іншу. Існує два основних типи соціальної мобільності: горизонтальна і вертикальна. Під горизонтальною соціальною мобільністю, або переміщенням, розуміють перехід індивіда або соціального об'єкта із однієї соціальної групи в іншу, що знаходиться на тому ж рівні. Під вертикальною соціальною мобільністю розуміють ті відносини, які виникають при переміщенні індивіда або соціального об'єкта з одного соціального пласта в інший. В залежності від напрямку переміщення існує два типи вертикальної мобільності: висхідна і низхідна, тобто соціальний підйом і соціальний спуск. Відповідно до природи стратифікації існують низхідні і висхідні течії економічної, політичної і професійної мобільності. Висхідні течії існують в двох основних формах: проникнення індивіда з нижчого пласта в існуючий більш високий пласт або створення такими індивідами нової групи і проникнення всієї групи у вищий пласт на рівень з уже існуючими групами цього пласта. Відповідно і низхідні течії також мають дві форми: перша полягає в падінні індивіда з більш високої соціальної позиції на більш низьку, не порушуючи при цьому вихідної групи, до якої він належав раніше; інша форма проявляється в деградації соціальної групи в цілому, в зниженні її рангу на фоні інших груп або в порушенні ЇЇ соціальної єдності [7, с. 376]. У соціально – психологічних методах позитивними сторонами є те, що вони впливають на формування моральних норм та правил взаємовідносин співробітників, сприяють реалізації принципів патерналізму та реалізують ефективні соціальні методи впливу та забезпечують організацію психологічної служби та психологічних консультацій для співробітників. Негативними сторонами методу може бути те, що можливе порушення суспільних і внутрішньофірмових норм на користь особистих інтересів лідерів і керівників та ігнорування корпоративної культури і підтримка групових інтересів підрозділів. Використання соціально – психологічних методів уп¬равління зумовлює необхідність проведення певної соціально-психологічної роботи. Для цього використовують спеціальні ме¬тоди: анкетуван¬ня, тестування, нагляд, експеримент, психологічне вивчення осо¬бистості працівників, метою яких є збір інформації про міжособові та групові сто¬сунки в трудових колективах, здібності й психологічні риси характеру кожного працівника, групову психологічну сумісність членів колективу, їхні симпатії та антипатії тощо. Отже, соціально – психологічні методи постають як сукупність специфічних способів впливу на міжособистісні стосунки та соціальні процеси, що виникають у трудових колективах. Знання соціології та психології особливо потрібні освіченому менеджерові, оскільки будь – яке рішення, яке стосується питань і потреб членів трудових організацій, трансформує поведінку багатьох взаємодіючих соціальних груп і особистостей. Правильне застосування соціально – психологічних методів менеджером, сприяє зростанню продуктивності праці, встановленню сприятливого соціально – психологічного клімату в колективі, а також знижує постійну плинність кадрів, що зумовлює успішність праці загалом.
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
1. Бойко О. С. Наука управління персоналом [Текст] / О. С. Бойко. – Л.: Галичина, 2006. – 206 с. 2. Кіптенко В. К. Менеджмент туризму. : [Текст] Підручник. В. К. Кіптенко. – К.: Знання, 2010. – 502 с 3. Ковальчук В. Г. Соціально - психологічні аспекти ефективного менеджменту. [Текст] – В. Г. Ковальчук. - К., 1999. – 233с. 4. Парсяк В. Н., Методи менеджменту. // Економіст. [Текст] – В. Н. Парсяк – Вип.№1 (36). – К. – 2008. 5. Поняття та значення соціально – психологічних методів управління [Електронний ресурс] / Режим доступу: http://www.managerhelp.org/hoks-944-1.html 6. Рульєв В. А. Менеджмент [Текст] / В. А. Рульєв, С. О. Гуткевич – К. Центр учбової літератури, 2011. – 312 с. 7. Свидрук І. І. Актуальність застосування сучасних методів психології управління у вітчизняних підприємствах [Електронний ресурс] / Режим доступу: http://kerivnyk.info/2013/02/svydruk.html 8. Сорокін П. А. Людина. Цивілізація. Суспільство. [Текст] / П. А. Сорокін. – М. Політвидав, 1992. – 543 с.
