Назарук Леся,Кравчук Дар’я,
3 курс,спец. «Маркетинг», д.ф.н.,
Наук. кер. – Бутирська І.В.,
Чернівецький торговельно-економічний інститут КНТЕУ,
м. Чернівці
Екологічний менеджмент як основа ефективного розвитку України
Актуальність дослідження.
Забезпечення раціонального природокористування і охорони навколишнього середовища є невіддільною складовою економічного й соціального розвитку країни. Обов’язок берегти природу і її багатства піднесено до рангу конституційного положення. Усе це зумовлює актуальність теми дослідження і кола завдань, пов’язаних із розв’язанням цієї проблеми.
Аналіз останніх досліджень та публікацій. Сучасні вітчизняні вчені В. К. Данилко, А. А. Герасимчук, Й. С. Завадський і Е. М. Коротков концептуально обґрунтували основні поняття, суть і функції екологічного менеджменту.
Мета статті полягає в тому, щоб з’ясувати суть та роль в життєдіяльності країни екологічного менеджменту, окреслити стандарти його функціонування, та проаналізувати закордонний досвід.
Виклад основного матеріалу. У країнах з розвиненою ринковою економікою вже сформувались ефективні механізми вирішення екологічних проблем, які опинились поза сферою впливу ринкового механізму. Головні з них доцільно взяти на озброєння й вітчизняним органам управління.
Зокрема:
– надання громадянам послуг колективного користування — оборона, охорона громадського порядку, національні шляхи сполучення та енергетичні системи, системи медичного обслуговування і освіти, фундаментальні наукові дослідження тощо;
– механізм регулювання соціальних (позаринкових) процесів, який забезпечує усунення, пом’якшення, компенсацію негативних соціальних явищ, що виникають у процесі функціонування ринкової економіки — безробіття, значні відмінності доходів громадян, нерівність соціального забезпечення і соціального обслуговування населення та соціального облаштування територій тощо;
– механізм регулювання екологічних (позаринкових) процесів — забезпечення ліквідації, локалізації, зменшення впливу негативних екологічних явищ та процесів, екологонебезпечної промислової та аграрної діяльності, екологонебезпечних наслідків минулої діяльності тощо, а також компенсації за заподіяну ними шкоду.
Ці механізми працюють у чітко окресленому правовому полі, мають надійні адміністративні й економічні важелі регулювання Регіональна екологічна політика потребує в усіх регіонах України інвентаризації джерел забруднення довкілля та екологонебезпечних об’єктів з метою обґрунтування пріоритетів першочергової реалізації державних та регіональних екологічних програм; визначення на території України зон екологічного лиха, легітимізації їх статусу і забезпечення гарантії соціального захисту їх мешканців; організаційних змін у системі управління охороною навколишнього середовища шляхом розширення прав і відповідальності місцевих органів влади з посиленням координації діяльності центральних міністерств і відомств у сфері охорони природи і раціонального використання природних ресурсів; застосування чинних природоохоронних норм до світових екологічних стандартів.
Забезпечення екологічної безпеки як стійкого стану навколишнього середовища є визначальною умовою ефективного розв’язання соціальних і економічних завдань, спрямованих на поліпшення якості життя людей і стабільного прогресу суспільства.
Комплексне розв’язання цих завдань з урахуванням екологічних вимог і обмежень у кінцевому підсумку й означає перехід до стійкого розвитку відповідно до глобальної концепції, зумовленої документами Конференцій ООН з питань охорони навколишнього середовища.
Концепція сталого розвитку охоплює три аспекти: екологічний, економічний і соціальний. Недооцінка кожного з них спричинює перекіс у цьому рівносторонньому системному трикутнику і порушення у стратегії сталого розвитку. Справді, переоцінка економічного фактора при недооцінці екологічного і соціального призводить до порушення стійкості розвитку, оскільки неможливо забезпечити поліпшення умов життя наступного покоління, якщо поліпшення економіки не супроводжуватиметься зменшенням техногенних навантажень на людину і вирішенням соціальних проблем у житті суспільства.
Для розробки моделі стійкого розвитку потребується створення складної соціально-еколого-економічної моделі країни, але таке завдання навіть не для країни, а для будь-якого багатопрофільного її регіону надзвичайно складна і довготривала. Концепція необхідна хоча б для того, щоб здійснювати політику, що сприяє створенню нових ринків у сфері боротьби із забрудненням і екологічно безпечнішого освоєння ресурсів, а також сприяти впровадженню екологічно безпечних технологій і перейти до ціноутворення, що сприяє досягненню цілей сталого розвитку.
Економічне обґрунтування природоохоронних заходів потребує підходу, який передбачає обов’язкове врахування зовнішніх ефектів:
– повне охоплення всіх соціальних, екологічних економічних результатів природоохоронних заходів у різних сферах народного господарства як найближчим часом, так і в перспективі;
– повне охоплення всіх витрат, пов’язаних зі здійсненням різних варіантів природоохоронних заходів;
– врахування фактора часу при оцінці витрат і результатів природоохоронних заходів;
– міжгалузевий підхід з урахуванням необхідності економії витрат і забезпечення як найефективнішого використання природних ресурсів у масштабі розглядуваної території (району, області, країни).
Загальний ефект природоохоронних заходів виявляється в таких сферах:
– матеріального виробництва як приріст обсягу прибутку або зниження собівартості продукції;
– невиробничій як економія витрат на виконання робіт і надання послуг;
– особистого споживання як скорочення витрат особистих коштів населення, спричинених забрудненням навколишнього середовища.
Слід зазначити важливість зміни споживчої поведінки людей. Перехід до стійкого розвитку припускає обмеження потреб у товарах і послугах на відміну від техногенного розвитку з його максимізацією споживання.
У науковій літературі до цього часу була відсутня загальновизнана думка, що варто розуміти під екологічною безпекою і за якими критеріями відрізняти її від поняття охорони навколишнього середовища. Чинне законодавство України так само не вирізняє критеріїв їх розмежування, хоча цій темі й присвячений розділ XI Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища».
У чому одностайні як законодавці, так і вчені, так це в тому, що необхідність розробки цього напряму у сфері взаємодії суспільства і природи зумовлена розвитком антропогенної діяльності. Тому до пріоритетних напрямів забезпечення екологічної безпеки зараховані: боротьба із забрудненням природного середовища за рахунок підвищення ступеня безпеки технологій, пов’язаних зі знищенням і утилізацією токсичних промислових і побутових відходів, радіоактивним забрудненням, створення екологічно чистих технологій, раціональне використання природних ресурсів.
Теоретична нерозробленість цієї проблеми дала змогу М. Бринчуку обґрунтувати власну точку зору щодо відсутності підстав для виокремлення забезпечення екологічної безпеки особистості і суспільства в самостійний напрям діяльності у сфері взаємодії суспільства і природи. Це досягається за допомогою тих же правових засобів, що й у межах відносин з природокористування й охорони навколишнього середовища (екологічне нормування, екологічна експертиза, екологічне ліцензування, сертифікація та ін.).
Висновки. На нашу думку, охорона навколишнього середовища — це складний соціальний процес, який охоплює різні суспільні відносини, що об’єктивно складаються для вирішення різних життєвих проблем. До однієї з них належить екологічна безпека, що відтворює специфічну сферу суспільних відносин зі здійснення екологічно небезпечної діяльності на сучасному етапі, що й може бути напрямом подальших наукових досліджень у теорії сучасного екологічного менеджменту нашої держави. Список використаних джерел:
1. Аніщенко В. О., Кайстренко Т. Л. До питання про шляхи впровадження екологічного менеджменту в Україні / В. О.Аніщенко, Т. Л. Кайстренко // Зб. наук. пр. міжнар. наук.-практ. конф. «Політ-2003». – К.: Вид-во НАУ, 2011. – С. 583–588.
2. Балацький О., Лук’янихiн О., Лук’янихiна О. Екологiчний менеджмент: проблеми i перспективи становлення та розвитку О. Балацький, О. Лук’янихiн, О. Лук’янихiна // Економiка України. – 2006. – № 5. – С. 67–72.
3. Галушкiна Т. Екологiчний менеджмент в Українi / Т. Галушкiна // Економiка України. – 2009. – № 9. – С. 48–52.
4. Данилишин Б. М. Екологiчний менеджмент як важлива запорука ринкових трансформацiй / Б. М. Данилишин // Регiональна економiка. – 2010. – № 1. – С. 240–242.
5. Екологічне громадське здоров’я: від теорії до практики / Пер.:О. В. Кунгурцева, О. І. Мартинюка та ін. – Кам’янець-Подільський: Абетка-НОВА, 2011. – 290 с.
6. Екологічний менеджмент: Зб. наук. пр. / За ред.В. А. Гайченка. – К.: МАУП, 2006. – 266 с.
7. Фролова Г. І., Федулова Л. І. Ситуаційний підхід до формування моделі екологічного менеджменту / Г. І. Фролова, Л. І. Федулова // Наук. пр. МАУП. – Вип. 7. – 2009. – С. 65.
