Роман Романчук, Іванна Буряк,
4 курс,
спец. «Менеджмент готельного, курортного і туристичного серівсу», д/ф,
Наук. кер. - Бутирська І.В.,
Чернівецький торговельно-економічний інститут КНТЕУ, м. Чернівці
Стратегічне управління як фактор розвитку підприємства
Проблеми розвитку стратегічного управління в останні десятиріччя привертають увагу більшості провідних вчених-економістів з усього світу. Це обумовило появу різних теорій, які і зараз розвиваються і примножуються у відповідності до сучасного рівня знань і потреб суспільства.
Питання стратегії досліджується багатьма: науковцями, політиками, аналітиками та менеджерами. Серед них особливо можна виділити В.О. Василенка, Т.І. Ткаченко, В.Г. Герасимчука, Г.І. Кіндрадську, Н.А. Міщенко, В.Д. Нємцова, Оберемчука В.Ф., Шершньова З.Є., а також авторів статей: Цигилика І.І., Рінтонів С. І., Білоруса Т.В., Комарецьку П.В. та інших.
На думку Шершньова З.Є. стратегічне управління - це процес розробки стратегій і управління організацією для успішної її реалізації. Організації і керівники, які мислять стратегічно, дивляться вперед і визначають напрямок, в якому вони хочуть рухатися [5,c. 184]. Не дивлячись на свою впевненість, що бізнес, як і керівники, повинен працювати добре і прямо зараз, щоб добре розвиватися в майбутньому, їх цікавить більш широкий спектр проблем, з якими вони зустрічаються, і загальний напрямок, в якому вони повинні рухатися, щоб вирішувати ці проблеми.
Смолін І.В. вважає, що стратегічне управління здійснюється в контексті місії організації, і його фундаментальна задача полягає в тому, щоб забезпечити взаємозв’язок місії з основними цілями організації в умовах змінного економічного середовища. Стратегічне управління стосується й цілей, і засобів. В площині цілей воно вимальовує загальні контури майбутнього організації; в якості засобів - показує, як ця ціль повинна досягатися [4,c. 53].
Отже, цілком погоджуючись з вище наведеним твердженням ми вважаємо, що стратегічне управління - це прогнозне управління, пов’язане з розробкою і концептуалізацією уявлень про те, куди прямує організація. Стратегічне управління повинне суміщатися з практикою поточного управління. Завжди необхідно пам’ятати, що стратегія це засіб для створення додаткової вартості.
Ми вважаємо, що загальна стратегія підприємства нерозривно пов"язнана з операційною стратегією, а отже і з операційний управлінням. Таким чином дослідження стратегічного управління є надзвичайно важливим для нас.
Стратегічне планування забезпечує основу для всіх управлінських рішень, функцій організації, мотивації і контролю, орієнтованих на розробку стратегічних планів. Процес стратегічного планування забезпечує основу для управління членами організації [1,c. 147].
Головний недолік підходу школи проектування полягає в її неможливості пристосуватись до швидкозмінних умов. Однак ця концепція все ще широко застосовується, а отже, її поняття є важливою віхою на шляху розробки стратегії.
Отже з часом стратегії та концепції таким чином розвинулись до стадії узагальнення, коли було зроблено спробу визначити загальні чинники успішної діяльності. Вони можуть видатися спрощеними як на сучасне конкурентне середовище, але вони забезпечили краще розуміння стратегії. Розроблені інструменти й концепції все ще можна застосовувати для нових знахідок у сфері формулювання й впровадження стратегії.
Ми вважаємо, що стратегічне управління – це концепція виживання в певних умовах. Воно дає більш чи менш конкретне уявлення про те, якою повинна бути організація в майбутньому: в якому оточенні їй необхідно буде працювати, яку позицію займати на ринку, які мати конкурентні переваги, які зміни слід здійснити в організації.
Таким чином, управлінська робота з визначення й впровадження в життя стратегії скоріше є правилом, ніж виключенням. Стратегічне управління – основа управління, і діяльність зі створення й здійснення стратегії фактично рано чи пізно зачіпає будь-яку управління управлінську роботу на кожному підприємстві.
На основі наукової роботи Мізюка Б.М. можна сформулювати загальні принципи, на основі яких має будуватись стратегічна діяльність підприємств [2, c.34 ].
1. Кожне підприємство являє собою відкриту соціально-економічну систему, що змінюється, розвивається та переструктуровується в динамічному, часто ворожому середовищі.
2. Новостворені підприємства мають високий рівень гнучкості та реактивності, що дає змогу деяким з них забезпечити виживання. Далі вони стають більш стабільними: це означає, що для змін та розвитку треба розробляти спеціальні заходи, які набирають вигляду більш чи менш обґрунтованих стратегій, що враховують як зовнішні (ринкові), так і внутрішні (виробничі) фактори.
3. Послідовний розвиток підприємства чи організації пов’язаний з формулюванням ясних, простих і досяжних цілей, які знаходять втілення у системі техніко-економічних, кількісних та якісних показників, а також у системі стратегії їхнього досягнення, що інтерпретується в “стратегічному наборі”.
4. Механізм функціонування підприємства має містити стратегічні підсистеми, спрямовану на складання, аналіз і перегляд балансу зовнішніх та внутрішніх факторів, формування цілей і стратегій розвитку, які передбачають розробку та корегування заходів щодо формування середовища та пристосування до нього підприємства. Досвід показує, що більшість підприємств, які орієнтовані лише на внутрішні проблеми, зазнають краху.
5. Забезпечення динамічності змін через прискорення практичних дій щодо реалізації стратегічних планів на основі відповідної системи регулювання, контролю та аналізу.
6. Створення виробничого потенціалу та системи зовнішніх зв’язків, що є сприятливими до змін і дають змогу досягти майбутніх цілей.
Насамперед стратегія передбачає собою всебічний комплексний план призначений для того, щоб забезпечити реалізацію місії та досягнення її цілей. Стратегія, як правило, формулюється та розробляється вищим керівництвом, але її реалізація передбачає участь усіх рівнів управління.
Успішна діяльність в змінному середовищі - це властивість, яку необхідно постійно удосконалювати у відповідності до змін в конкурентному середовищі та цінностях і можливостях організації. В умовах, які швидко змінюються, неможливе застосування окремих "чистих" стратегій або використовувати результатами процесу стратегічного аналізу. Успішні стратегії виробляються та реалізуються в процесі творчості та новаторства, із застосуванням усіх вмінь , досвіду та таланту, які є в організації. Успішні стратегії керуються усвідомленням мети та обов'язку, які не можна насадити або передати словами, але які походять з організації та стали баченням, очевидним як всередині, так і за межами організації [2,c. 35].
Шершньова З.Є разом з Ратушним Ю.М. та Оборською С.В. вважають, що реалізація стратегії - це найменш формалізована частина стратегічного управління і найбільш невизначена з погляду кінцевого результату. Виконання накреслених дій є найскладнішою стадією в будь-якому процесі. Ключова роль тут належить керівництву організації, що повинне ясно бачити, в якому напрямку буде розвиватися організація. При цьому найважливіше завдання керівництва не тільки знати, що і як змінювати, але і постаратися провести необхідні зміни так, щоб кількість конфліктів, що виникають у зв'язку з опором упровадженню стратегії, була мінімальною [5, c. 142].
Операційна стратегія - це підсистема корпоративної стратегії, представлена у вигляді довгострокової програми конкретних дій зі створення і реалізації продукту організації, передбачає використання і розвиток усіх виробничих потужностей організації з метою досягнення стратегічної конкурентної переваги. Операційна стратегія полягає в розробці загальної політики і планів використання ресурсів фірми, націлених на максимально ефективну підтримку її довгострокової конкурентної стратегії. Специфіка принципів стратегічного планування висуває на особливо важливе місце етап аналізу. Він включає: сукупність маркетингових досліджень – виявлення тенденцій розвитку ринків та їх сегментів, тестування, аналіз пробних продаж, визначення напрямків соціально-політичного та макроекономічного розвитку. Важливе значення для формування фінансової стратегії має врахування факторів ризику. Фінансова стратегія розробляється з урахуванням ризику неплатежів, інфляційних коливань, фінансової кризи та інших передбачуваних обставин [3, c. 71].
Отже, успішні стратегії провадяться швидше можливостями майбутнього, ніж обмеженнями минулого. Цього неможливо досягти послідовним індуктивно/дедуктивним підходом до розробки та впровадження стратегії. Такий підхід зазвичай приводить до загальновідомих рішень, які не завжди відрізняють організацію від її конкурентів. Необхідним є процес передбачення, який приводить до творчих рішень. Цей процес вимагає тісної співпраці усіх членів організації та відкритої й гнучкої структури спілкування. Стратегія має на меті визначення перспективних орієнтирів діяльності підприємства на основі оцінювання його потенціальних можливостей і прогнозування розвитку зовнішнього середовища. Будь-яка стратегія підприємства направлена на підтримку його довгострокової конкурентної позиції, а оскільки персонал є головним елементом цієї соціальної системи, тому саме кадрова складова загальної стратегії розвитку підприємства набуває особливого значення
Список використаної літератури:
1. Герасимчук В.Г. Стратегічне управління підприємством. Графічне моделювання: Навч. посібник. / В.Г. Герасимчук - К.: КНЕУ, 2011. - 360 с.
2. Мізюк Б.М. Особливості стратегічного управління підприємствами / Б.М.Мізюк // Фінанси України. -2012. - №12. - С. 31-36.
3. Пастухова В.В. Аналіз системи стратегічного управління підприємством: Методологічний аспект / В.В. Пастухова // Фінанси України. - 2012. - №10. - С. 69-74.
4. Смолін І.В. Моделі стратегічного управління та умови їх застосування / І.В. Смолін // Статистика України. - 2013. - №4. - С. 52-55.
5. Шершньова З.Є. Стратегічне управління: Навч. посібник. / З.Є.Шершньова, С.В. Оборська - К.: КНЕУ, 2011. - 384 с.
