3 курс, спец. 6.030504 «Економіка підприємства», денна форма навчання Наук. кер. – Круглянко А.В. Чернівецький торговельно-економічний інститут КНТЕУ м. Чернівці
Формування стратегій розвитку підприємства в сучасних умовах
У статті розглянуто поняття стратегії підприємства, необхідність формування стратегії на підприємстві та концептуальні підходи до формування стратегії.
В умовах сучасних складних виробничих і управлінських процесів, підвищеної нестабільності зовнішнього середовища, зростання і глобалізації особливого значення набуває стратегічне управління підприємством, яке передбачає формування обґрунтованої стратегії на основі глибокого осмислення визначальних економічних, технологічних, соціальних та інших перетворень. Актуальність теми зумовлюється тим, що нестабільність економічного середовища і високий рівень ринкових ризиків спонукають господарюючих суб'єктів до активного пошуку ефективних, таких, що відповідають сьогоднішнім викликам, стратегій розвитку. В умовах, коли підприємства щодня повинні розробляти, обґрунтовувати і приймати економічно вивірені господарські і управлінські рішення, питання тактики і стратегії є пріоритетними. У кризових умовах зростає потреба у формуванні адекватних стратегій розвитку, що враховують невизначеність зовнішнього середовища функціонування підприємства і дозволяють максимально зменшити вплив несприятливих соціально-економічних чинників, мінімізував тим самим вірогідність несприятливого результату або навіть банкрутства підприємства. Мета статті – дослідити концептуальні підходи до формулювання стратегії підприємства. Основними завданнями статті є : розкрити сутність і зміст поняття « стратегія підприємства», опрацювати основні проблеми розробки стратегії, дослідити та проаналізувати основні підходи до формування стратегії на підприємстві в сучасних умовах. На сьогодні опубліковано чимало праць, присвячених проблемам формування стратегічного розвитку підприємств. Дослідженню проблеми присвячена увага багатьох дослідників: Г. Мінценберг, А. Томпсон, А. Стрікленда, С. Сінка, П. Саблука, О. Криворучко, В. Терещенка, І. Вербицького, О. Гудзинського, Т. Полозова, та ін. Найважливіша проблема будь-якого українського підприємства, що працює в ринкових умовах, це проблема його виживання і забезпечення безупинного розвитку. Ефективне вирішення цієї проблеми полягає у створенні й реалізації конкурентних переваг, що значною мірою можуть бути досягнуті на основі грамотно розробленої й ефективної стратегії розвитку підприємства. Розробка стратегії в умовах ринку необхідна та диктується причинами, умовами які доцільно враховувати при її розробці. Серед них: структурні зміни в світовій і національній економіці, інфляція, рівень конкуренції, державне регулювання діяльності підприємств, зростання обсягів нововведень в галузі, капітальні витрати, в тому числі і на освоєння нових видів товарів виробництва, послуг, тощо. Перераховані умови і фактори можуть привести до підвищення ступеню ризику та безпосередньо впливають на перспективи життєдіяльності підприємства, що обумовлюють необхідність можливої оцінки перспектив його розвитку [2, c.269]. На базі стратегії формуються стратегічні рішення та стратегічні дії, які є основним інструментом якісних зрушень та складових здійснення стратегії напрямків. Стратегія охоплює майбутній стан всієї системи і окремі напрямки діяльності. В цих умовах значно підвищується роль стратегії, яка забезпечує пріоритетні напрямки розвитку підприємства. Однак для того, щоб розроблена стратегія була успішно реалізована, потрібно прикласти значних зусиль по вдосконаленню самого процесу її розробки. Проблеми при розробці загальної стратегії зумовлені такими аспектами як: складність планування стратегії; невизначеність послідовності дій розробки стратегії; деталізація стратегічних цілей і задач; нераціональне використання ресурсів при розробці стратегії; мінливість та невизначеність зовнішнього середовища; відсутність чіткого розуміння до чого приведе розробка стратегії; відсутність альтернатив розробки стратегії Стратегія підприємства - це систематичний план його потенційної поведінки в умовах неповноти інформації про майбутній розвиток середовища та підприємництва, що включає формування місії, довгострокових цілей, а також шляхів і правил прийняття рішень для найбільш ефективного використання стратегічних ресурсів, сильних сторін і можливостей, усунення слабких сторін та захист від загроз зовнішнього середовища задля майбутньої прибутковості. Розробка стратегії підприємства передбачає застосування певних підходів. З середини XX ст. було проаналізовано і класифіковано різноманітні підходи до формулювання стратегій підприємства і виокремлено в результаті цієї роботи такі їх групи: 1) класичний підхід. Базується він на раціональності та аналізі, а розроблені стратегії орієнтують на досягнення прибутку, спираючись на чітке довгострокове планування розподілу і використання ресурсів. Обґрунтування стратегії відбувається з використанням певних аналітичних інструментів, насамперед матричних методів аналізу конкурентного середовища і стану підприємства; 2) еволюційний підхід. Він також націлює на прибутковість, ефективність виробництва передусім за рахунок власних можливостей і ресурсів, що повинно забезпечувати виживання підприємства у конкурентному середовищі, пристосування до несприятливих ринкових умов. Тому ці стратегії зосереджують зусилля на економії, створенні гнучких виробничих систем; 3) процесний підхід. Його основою є прагматичний погляд на стратегію, скептицизм щодо можливості її аналітичного обґрунтування. За цим підходом слід розробляти не класичні раціональні стратегії, а більш гнучкі, адаптивні, які передбачають можливості реструктурування системи цілей, зміну орієнтирів; 4) системний підхід. Цей підхід основується на класичних філософських уявленнях про значущість раціональних обґрунтувань і цінності аналізу. Зовнішнє середовище розглядається при цьому значно ширше, у контексті виробничих, соціальних, політичних, економічних, культурних відносин, що суттєво ускладнює окреслення стратегічних шляхів розвитку, вимагає застосування математичних методів, кваліметрії (науки про методи кількісного оцінювання якості продукції) тощо. Найголовнішим для системного підходу є сумнів щодо універсальності одиничних моделей типових стратегій [4, c.150]. Проаналізувавши дані підходи, еволюційний підхід, на нашу думку, є одним з найбільш перспективних в розробці стратегії. Він належить до найбільш розроблених інструментів послідовного, комплексного аналізу ситуа¬цій та прийняття важливих управлінських рішень щодо розробки стратегії. При еволюційному підході стратегія розробляється, ґрун¬туючись на власні можливості та ресурси, що має забезпечити виживання підприємства в умовах конкуренції та нестабільної ринкової ситуації. Це робить підхід більш ефективним в сучасних умовах. Економічній науці відомі й інші підходи до розроблення стратегій, особливості яких залежать від ступеня усвідомлення цілей, уявлень про успіх і необхідних результатів діяльності підприємства, що забезпечується достатньою інформацією, а також знань про умови і специфіку функціонування об’єкта управління (рис.1) [6, c.87]. вісь А – А характеризує відповіді на запитання «Що треба було б зробити?»; вісь Б – Б — «Як саме треба було діяти?»;
Рис.1. Підходи до розроблення стратегії підприємства Кожен із зазначених підходів має особливості : 1) Підхід «за натхненням». Формування стратегії на основі натхнення відбувається тоді, коли менеджмент підприємства не володіє достатніми і достовірними знаннями того, що необхідно зробити в майбутньому, але, відчуваючи необхідність такої роботи, змушений покладатися на досвід та інтуїцію. 2) Підхід на здоровому глузді. Здоровий глузд є джерелом стратегії тоді, коли ні в кого немає сумніву щодо того, якими повинні бути зміни і результати, але невідомо, як їх досягти. За таких обставин вдаються до методів спроб і помилок, аналогій. 3) Підхід за компромісом. За відсутності в системі управління підприємством єдності в оцінюванні становища підприємства і визначенні напрямів його розвитку, але за належного володіння науково-методичним, прикладним інструментарієм при формуванні стратегії можна скористатися методом компромісу. 4) Підхід за планом. Чіткий розрахунок і виважений план при виробленні стратегії є свідченням високої культури менеджменту, який надає перевагу таким інструментам, як системний аналіз, прогностичне планування, різноманітні математичні методики, а за необхідності звертається до послуг кваліфікованих консалтингових фірм [3]. Дослідивши дані підходи, на нашу думку, підхід за планом є одним з найнадійніших при розробці стратегії. Адже за цим підходом стратегія розробляється за чітким планом, який враховує всі деталі ґрун¬туючись на аналізі й розумінні ситуації, динаміки її зміни, а не вихо¬дячи з традиційного принципу спроб і помилок. Це робить підхід більш ефективним і дозволяє уникати значних втрат ресурсів та часу. Кожен з вищесказаних підходів використовують залежно від об’єктивної ситуації на підприємстві і в зовнішньому його середовищі, рівня підготовки керівників підприємства, рівня розвитку персоналу, вибору інформаційно-методичного забезпечення стратегічного аналізу умов діяльності. Залежно від рівня підготовки керівників підприємства та його персоналу, їх участі є такі підходи : 1) Одноосібний підхід. У цьому разі керівник є головним стратегом–архітектором, який має вирішальний голос при аналізі, формуванні альтернатив і визначенні основних стратегій. Це не означає, що він працює один, але керівник — остання інстанція в прийнятті стратегічних рішень. 2) Підхід побудований на делегуванні. Керівник делегує майже весь обсяг робіт підлеглим, найчастіше — спеціальним плановим чи іншим ланкам. Керівник зводить процес визначення стратегії до роботи «однієї з-поміж інших», не більш важливих за планування поточних робіт. Результатом може бути написання планів, яких ніхто ніколи не виконуватиме. Проводячи наради з плановими ланками, керівник потрапляє у пастку «відриву від виконавців», оскільки тільки за їхньої участі можна сформувати дієвий стратегічний план. 3) Підхід побудований на співробітництві. Це проміжний підхід, коли спільно з плановими органами керівник використовує допомогу майбутніх ключових виконавців. На цих засадах можна сформувати стратегію збалансовану за змістом, термінами, а також взаємодією виконавців. 4) Підхід побудований на конкуренції. Зміст цього підходу — в заохоченні підлеглих до участі в розробці стратегії, до боротьби за першість у висуванні ідей, пошуку найефективніших способів досягнення поставлених цілей. Формування стратегій відбувається за допомогою майбутніх виконавців [5]. Вивчивши дані підходи, на нашу думку, найефективнішим є підхід побудований на співробітництві. Оскільки за іншими підходами керівники фірми є дуже віддалені від процесу розробки стратегії, що перестають здійснювати контроль втілення стратегії в життя, а за підходом співробітництва участь у розробці стратегії беруть ті працівники фірми, що будуть її реалізовувати, тобто вони займають позицію людей, зацікавлених в успішній розробці стратегії. Практика процвітаючих підприємств доводить, що розробка стратегій, як правило, завершується формуванням більш або менш обґрунтованих планів, що мають складну внутрішню структуру; тобто на підприємстві завжди відбувається процес планування, однак ступінь його розвиненості визначається особливостями самого підприємства. В сучасних умовах господарювання для підприємств при розробці стратегії, найбільш доцільним є комплексне використання підходів, тобто поєднання різних підходів, або їх компонентів. Адже перед керівництвом підприємства стоїть завдання використати саме такі підходи до формування стратегії, які дозволять розробити правильну стратегію, а в подальшому правильний розвиток підприємства. Саме тому, на нашу думку, слід використовувати поєднання еволюційного та процесного піходів. Адже саме ці підходи орієнтовані на власні можливості і ресурси та допоможуть створити саме таку стратегію, яка є більш гнучкою та адаптивною, що допоможе підприємству вижити в нестабільних сучасних умовах.
Висновки. Процес обґрунтування і формування стратегії підприємства має універсальні та специфічні особливості, від змісту і співвідношення яких залежить вибір підходу чи елементів різних підходів. Він передбачає складну аналітично-прогностичну роботу, для здійснення якої необхідні багатопланова інформація, ефективний методологічний інструментарій, фахові навички менеджменту підприємства, а також усвідомлення значущості цієї роботи.
Список використаної літератури :
1. Блонська В. І. Проблеми розвитку стратегічного планування на вітчизняних підприємствах // Наук. вісн. — Львів. –2006. — №16(6) — С. 156–160.+ 2. Василенко В.О., Ткаченко Т.І. Стратегічне управління підприємством: Навч. посібник. – 2-ге вид., випр. і доп.; За ред. Василенка В.О. – К.: Центр навчальної літератури, 2004 – 400с.+ 3. Криворучко О.М . Використання процесного підходу для формування стратегій управління персоналом підприємства [Електронний ресурс]. − Режим доступу : http://www.rusnauka.com/8_NMIW_2012/Economics/5_103552.doc.htm 4. Лапигиню.Н. Стратегічний менеджмент /Ю.Н.Лапигин. – М.: ІД «ИНФРА-М», 2008. – 236 с.+ 5. Полозова Т.В. Підходи до формування стратегії забезпечення економічної безпеки підприємства [Електронний ресурс]. − Режим доступу : http://www.rusnauka.com/6_NITSB_2010/Economics/59832.doc.htm 6. Сумець О.М. Стратегія підприємства. Теорія, ситуації, приклади: Навч. посібник. – К.: ВД «Професіонал», 2005. – 320 с.
