В Україні відбувається системна перебудова економіки, прискорення її адаптації до ринкових умов із соціальною орієнтацією. Це є об'єктивною необхідністю створення відповідних трансформаційних механізмів, потужних важелів, які всебічно забезпечували б формування сучасної економічної системи, подолання економічного спаду, виправлення допущених у недалекому минулому помилок, змушували суб'єктів господарювання нарощувати обсяги виробництва, оновлювати матеріально-технічну базу, підвищувати ефективність виробництва. Стратегія післякризового розвитку має бути спрямована перш за все на забезпечення глибоких якісних зрушень у системі економічних відносин, а також на вихід народного господарства на траєкторію сталого зростання інтенсивного типу.
У реалізації цих стратегічних завдань, досягненні економічного та соціального прогресу першочергове значення має підвищення дієздатності держави, формування ефективно діючих ринкових механізмів. Одним з основних засобів забезпечення максимально ефективного впливу держави на макро- та мікроекономічні процеси виступає податкове регулювання. [1]
Ринок диктує необхідність податкової форми вилучення частини виробленого суб'єктами господарювання додаткового продукту, причому в таких формах і такими засобами, які максимально відповідали б вимогам ефективного розвитку ринкової економіки. Від прогресивності податкової політики, обґрунтованості її побудови, чіткого спрямування на заохочення підприємницької діяльності та створення сприятливого виробничого клімату в значній мірі залежать темпи економічного росту. Тому однією з визначальних умов створення ефективної системи державного регулювання економіки є розробка єдиної методологічної основи формування податкової політики як найважливішого регулятора відтворювального процесу та адекватна реалізація її у практиці господарювання. Становлення економіки ринкового типу в умовах України актуалізує розробку зазначених проблем. Досі вплив держави на загальний хід економічних процесів за допомогою податкових важелів був надто непродуктивним і не забезпечував оптимального функціонування економічної системи. Аналізуючи хід економічних процесів, що відбуваються в Україні, треба визнати факт, що розпочата економічна реформа здійснювалася без науково обґрунтованої податкової стратегії, а також при відсутності достатньо розробленої "технології" оподаткування. Закладання практичних основ податкової політики в Україні без розробки її цілісної концепції, основних принципів оподаткування вкрай ускладнює можливості здійснення ефективного централізованого податкового регулювання підприємницької діяльності, що часто викликає загострення взаємовідносин між державою та платниками податків. Найбільш значний внесок у розвиток теорії і практики оподаткування внесли : А. Сміт, Д. Рікардо, Дж. Кейнс, А.Лаффер, Е.Долан, Р. Солоу, Дж. Стігліц, Д. Львів, В.Рогозин, Н. Гензель, В.Лебедєв, Д. Черник, С. Пєляев. Велику увагу розвитку системи оподаткування приділяють вітчизняні економісти, вчені і практики М. Азаров, Л. Бабич, Д. Бендерська, В. Буряковский, О. Василик, А. Горський, А. Гриценко, В. Глущенко, Л. Дикань, С.Єсипов, В. Ільїн, М. Кучерявенко, І. Лунина, П. Мельник, В. Онегіна, А.Соколовська, Л. Тимошенко, В. Федосов, І.Чугунов та інші.
Разом з цим ще потребують теоретичного дослідження базові принципи побудови та розвитку системи оподаткування, розробка основних засад податкової політики, спрямованої на забезпечення економічного зростання та підвищення рівня добробуту населення.Нагальність вирішення цих завдань обумовлює актуальність оцінки впливу податкової політики на економічні процеси з урахуванням впливу системи оподаткування на діяльність економічних суб’єктів в трансформаційному періоді, що визначає тему cтатті. Крім того, чинна система оподаткування в Україні створює значне податкове навантаження на підприємців. У податкових ставках та пільгах має місце нестабільність. Негативно вплинули на результати господарської діяльності підприємств нарахування на фонд оплати праці. Значна кількість податкових пільг зумовила необґрунтований перерозподіл ВВП, створила неоднакові економічні умови для господарювання. Це зумовило формування значного тіньового сектора економіки, масове ухилення від оподаткування. Податкова система України потребує негайних змін, оскільки недосконала політика в цій сфері не тільки не сприяє позитивному розвиткові економіки, а й виступає як самостійний чинник поглиблення кризи. Існує необхідність всебічного комплексного дослідження питань, пов’язаних із стимулюванням системою оподаткування підприємницької діяльності.[2] Підприємництво виконує особливу функцію оновлення економічної системи, створення інноваційного середовища. Головним капіталом підприємця є не гроші, знаряддя та предмети праці, а його господарський хист, уявлення про суспільні потреби, знання психології споживача. Саме вони зумовлюють отримання очікуваного ним прибутку. Підприємництво сприяє підвищенню матеріального та духовного потенціалу суспільства, створює сприятливий грунт для практичної реалізації здібностей і талантів кожного індивідууму, що веде до об’єднання нації, збереження її національного духу та національної гордості. Підприємництво - це самостійна діяльність, спрямована на систематичне отримання прибутку (доходу) від користування майном, виробництва та реалізації продукції (робіт, послуг) для задоволення суспільних потреб, а також реалізація корпоративних прав (прав засновника, власника, учасника, акціонера) як самостійно, так і через легальних посередників, тобто як вкладення капіталу та управління його використанням для здійснення господарчої діяльності з метою одержання прибутку.
На нашу думку, підприємництво повинно реалізувати таку сутність, починаючи з етапу заснування. Але проведений аналіз реєстрації суб’єктів підприємницької діяльності різних форм власності свідчить, що більше третини підприємств, що зареєструвалися, не звітують про свою діяльність. Велику питому вагу серед таких підприємств займають фіктивні фірми. Тому для ліквідації основ існування таких фірм доцільно, щоб органи державної податкової служби взяли на себе обов’язки по перевірці засновників (власників) у межах установленого часу для їхньої реєстрації або перереєстрації, оскільки вони мають розгалужену дієздатну структуру, висококваліфікованих співробітників і сучасні бази даних про платників податків. Крім того, суб'єкт підприємництва, котрий не звітує на протязі року, закривається за поданням Державної податкової служби.
Комплексний ситуаційний аналіз і прогнозні оцінки розвитку підприємництва в умовах здійснення ринкових реформ свідчать про необхідність розробки й здійснення більш цілеспрямованої державної політики, що відповідала б існуючим реаліям і стратегічним напрямкам підйому економіки. Політикою повинно стати посилення податкового регулювання з боку держави.[3] Економічне зростання може бути забезпечене лише за умови розширеного відтворення на новій техніко-технологічній основі капіталу підприємств. Шляхом критичного аналізу основних підходів вчених-економістів до визначення індивідуального капіталу дійшов висновку, що він є специфічною суспільною формою поєднання особового (праці, підприємницьких та інтелектуальних здібностей) і речового (активів) факторів виробництва, спрямованого на зростання підприємницького доходу. Специфікою індивідуального капіталу в умовах реалізації інноваційної моделі розвитку економіки є те, що поєднання елементів має здійснюватися на інновативно-інноваційній основі, за умови зростання ролі людського капіталу, його перетворення на основний ресурс економічного розвитку.
Ґрунтовний аналіз процесу відтворення капіталу дав змогу встановити, що він перебуває під впливом багатьох чинників (суперечливої природи ринкового механізму, розвитку НТП, тенденцій розвитку світового господарства та ін.), що створює об’єктивні передумови для державного втручання в економіку з метою забезпечення сталого економічного зростання. У дослідженні обґрунтовано, що для нинішнього стану розвитку національної економіки найбільш прийнятною концепцією державного впливу на відтворювальні процеси є концепція “неокласичного синтезу”, що надає перевагу фінансовим інструментам.Дослідження сучасних теорій і практики державного втручання в економіку дало змогу обґрунтувати потребу в уточненні кількісного і якісного складу інструментів, за допомогою яких держава може попереджувати виникнення диспропорцій в економічному розвитку, впливати на напрямки і структуру інвестицій тощо. На підставі дослідження парадигми фіскальної політики кінця ХХ і початку ХХІ ст. встановлено, що за своєю сутністю вона є системою принципів і напрямків державного впливу на економіку у сфері державних видатків та оподаткування, які органічно взаємопов’язані й взаємозалежні. Зміст фіскальної політики повніше розкриває її визначення як діалектичної єдності системи економічно обґрунтованих заходів щодо формування та удосконалення податкової системи держави відповідно до зміни структури державних видатків або щодо визначення й перегляду системи державних видатків у відповідь на зміну можливостей мобілізації податкових надходжень до бюджету держави з метою забезпечення сталого економічного зростання. Такий підхід не заперечує існування податкової та бюджетної політики як самостійних інструментів державного регулювання. Фіскальну політику слід розглядати як підсистему фінансової, яка є сукупністю законодавчо регламентованих і взаємоузгоджених заходів фінансового впливу, що реалізуються через фінансову систему, спрямованих на процеси мобілізації та використання фінансових ресурсів в усіх ланках економічної системи, відповідно до вимог суспільно-економічного порядку.
Зміщення акцентів у бік фіскальної політики як інструменту регулювання відтворювальних процесів дає змогу чітко диференціювати фіскальні інструменти залежно від ступеня їх впливу на об’єкт регулювання.
Доведено, що за допомогою інструментів прямої дії (державні гарантії за кредитами, інвестиції та кредити за рахунок коштів бюджету) забезпечується безпосередній вплив на розширене відтворення індивідуальних капіталів шляхом нарощування потенціалу відтворення за рахунок державних фінансових ресурсів, а також розподіл ризику між приватним сектором і державою з метою активізації інвестиційної діяльності приватного капіталу. Інструменти непрямої дії (податки, податкові пільги, державні закупівлі), виконують роль стимулів, призначених для заохочення підприємницьких структур до тих видів діяльності, які відповідають завданням державної економічної політики на певному історичному етапі (інвестування приватних заощаджень в основний та людський капітал, створення нових робочих місць тощо). При цьому розкривається суперечливий зміст впливу податкової та бюджетної політики на відтворення капіталу, який проявляється у погіршенні умов його відтворення внаслідок оподаткування індивідуальних і корпоративних доходів, і, відповідно, зменшення приватних заощаджень та інвестицій; покращання умов відтворення окремих індивідуальних капіталів внаслідок надання податкових пільг, державних субсидій, пільгових кредитів, що водночас негативно впливає на загальні умови суспільного відтворення в результаті порушення умов конкурентної боротьби та викривлення економічних рішень на ефективних ринках; покращання загальних умов суспільного відтворення внаслідок перебирання державою на себе певних видів підприємницького ризику, пов’язаних з інноваційною діяльністю, розвитку інфраструктури, створення надійного правового поля для цивілізованої підприємницької діяльності, сприяння розвитку конкуренції, захисту прав власності.[4]

Список використаної літератури:

1.Мараховська Т.М. Податкова політика та її роль у регулюванні економіки // Вісник Тернопільскої академії народного господарства. - 2000

2. Мараховська Т.М., Красильник Т.В. Проблеми оподаткування прибутку підприємств в умовах ринку // Тези науково-практичної конф. "Проблеми удосконалення фінансового механізму підприємств в умовах ринкових відносин". - Вінниця: Вінницький фак-т КТЕІ, 1996

3. Мараховська Т.М. Роль податків у розвитку підприємницької діяльності // Вісник Тернопільскої академії народного господарства. – 1999

4. Зятковський В. І. Тенденції у відтворювальних процесах в умовах трансформації економіки України // Наукові записки Тернопільського державного педагогічного університету імені Володимира Гнатюка. Серія: Економіка. – 2002.