4 курс, спец. “Фінанси”, д. ф. н. Наук. кер. – Томнюк Т.Л. Чернівецький торговельно-економічний інститут КНТЕУ м.Чернівці
Сучасний стан та перспективи розвитку пенсійного страхування в Україні
Сьогодні проблема реформування пенсійного забезпечення особливо актуальна в багатьох країнах світу, незалежно від рівня економічного розвитку, що обумовлено старінням населення, зміною його вікової структури, ускладненням економічної ситуації. На сучасному етапі в Україні зберігається тенденція, коли кількість населення продовжує щорічно зменшуватись, а кількість пенсіонерів щороку зростає, тобто Пенсійний фонд з кожним роком генерує дедалі більше ризиків не тільки для державного бюджету, оскільки вимагає дедалі більше коштів, через постійне підвищення пенсій, але й для економіки загалом. Однак більша частина пенсіонерів не може похвалитися забезпеченою старістю, а порівняно з розвиненими країнами, наш рівень забезпечення громадян є більш, ніж незадовільний. Сьогодні в Україні 18% загального обсягу ВВП витрачається на виплату пенсій, хоча в світі вважається, що коли даний показник перевищує 8% - країна знаходиться на межі дефолту [1]. Дана ситуація дозволяє визначити як актуальність, так і напрями розвитку пенсійного страхування, зумовлені недоліками існуючої системи: - стійка тенденція, що склалась в період ринкової трансформації національної економіки і подолання економічної кризи, зменшення купівельної спроможності пенсії, що спонукало збільшення розміру пенсій значної частини пенсіонерів до прожиткового мінімуму як мінімуму соціально необхідного зі знехтуванням принципових положень пенсійного страхування; - звуження диференціації розміру пенсій; - втрата зв’язку пенсії з «трудовим вкладом» пенсіонера, адже розмір трудової пенсії за віком практично не залежав ні від величини трудового стажу, ні від розміру заробітку; - погіршення демографічних чинників розвитку ринку праці, що проявляються в прогнозованому різкому скороченні чисельності населення працездатного віку при одночасному збільшенні чисельності громадян непрацездатного віку; - тенденція мінімізації частки заробітної плати в структурі виробничих витрат на рівні, недопустимому з позиції «соціально орієнтованої економіки», доктрина якої практично звелася до відповідальності держави лише в частині формування фондів соціального призначення і фактичного самоусунення держави від контролю за рівнем оплати праці. Отже, незаперечно, що Україна потребує реформування в галузі пенсійного страхування. В Україні передбачається існування трирівневої пенсійної системи: солідарної системи, загальнообов'язкової накопичувальної системи та добровільної недержавної системи пенсійного забезпечення. Перший рівень є системою пенсійних виплат, внески до якої сплачуються усіма працюючими громадянами країни та їх роботодавцями. За рахунок цих коштів і виплачуються страхові пенсії та встановлюється мінімальний рівень пенсійних виплат пенсіонерам. Суть загальнообов'язкової накопичувальної системи ( другий рівень) полягатиме у тому, що частина обов'язкових внесків до пенсійної системи накопичуватиметься у єдиному Накопичувальному фонді і обліковуватиметься на індивідуальних накопичувальних пенсійних рахунках громадян, які (та на користь яких) сплачуватимуть такі внески [2]. Крім того, передбачається, що, починаючи з 2018 p., громадянам буде надано право у разі їхнього бажання перевести свої обов’язкові пенсійні заощадження з Накопичувального фонду до обраного ними недержавного пенсійного фонду (тобто на третій рівень). Це дозволить застрахованим особам самостійно вирішувати, яка інвестиційна політика є найбільш прийнятною для інвестування їхніх пенсійних заощаджень, а отже - більшою мірою впливати на розмір своєї майбутньої пенсії [1]. Третій рівень пенсійної системи створений для формування додаткових пенсійних накопичень майбутніх пенсіонерів за рахунок добровільних внесків фізичних осіб і роботодавців. Недержавне пенсійне забезпечення, як передбачено чинним вітчизняним законодавством, здійснюється недержавними пенсійними фондами шляхом укладення пенсійних контрактів між адміністраторами пенсійних фондів та вкладниками таких фондів; страховими організаціями шляхом укладення договорів страхування довічної пенсії, страхування ризику настання інвалідності або смерті учасника фонду; банківськими установами шляхом укладення договорів про відкриття пенсійних депозитних рахунків для накопичення пенсійних заощаджень у межах суми, визначеної для відшкодування вкладів Фондом гарантування вкладів фізичних осіб [2]. Міжнародна практика свідчить про поширену практику встановлення однакового пенсійного віку для чоловіків та жінок , крім того ряд країн планують підвищувати пенсійний вік для чоловіків та жінок. За результатами пенсійної реформи, як зазначає Міжнародна фінансова консалтингова компанія Mercer, ОЕСР, у Кореї планується зміна пенсійного віку з 60 до 65 років до кінця 2013року, у Чеській Республіці з 62 до 65 років до 2030 року, у Японії з 62 до 65 років до кінця 2013 року,у Угорщині з 62 до 69 років до 2050 року, у Данії з 65 до 67 років до 2027 року, у Німеччині з 65 до 67 років до 2029 року, у Великій Британії з 65 до 68 років до 2046 року, у Сполучених Штатах з 66 до 67 років до 2027 року [2]. Передбачається, що за підсумками реформування пенсійної системи співвідношення середніх розмірів пенсій і зарплат буде становити не менше 45%, за солідарною системою - 40%; співвідношення середніх розмірів пенсій жінок і чоловіків - не нижче 75%; ставка відрахувань на пенсійне страхування - не більше 35 %; співвідношення обсягу пенсійних витрат з ВВП - не більше 12% до 2014 року. [3]. Експерти вказують на те, що державі у першу чергу слід вивести з тіні, в якій перебуває левова частка української економіки, значну кількість суб’єктів господарювання , створивши їм можливості для легальної роботи. У цьому випадку є шанс, що соціальні реформи виявляться менш болючими [3]. Досить важливим є те, щоб кожен громадянин України усвідомлював, що нашій державі необхідна така пенсійна система, яка буде здатна створити умови для забезпечення населення належним доходом у старості відповідно до особистого внеску кожного, при цьому дана система не має бути тягарем для державних фінансів, бізнесу і працюючих громадян та навіть зможе стати джерелом довгострокових фінансових ресурсів країни. Отже, за результатами дослідження зазначимо, що розпочата в Україні реформа пенсійного страхування в цілому має на меті реалізувати завдання приведення його у відповідність до вимог ринкової економіки та підготувати передумови його подальшого вдосконалення в площині потреб уніфікації з системами, що діють в країнах Європейського Союзу (вступ до якого задекларовано як стратегічне завдання України), та адаптації до існуючих сучасних тенденцій соціально-економічного розвитку українського суспільства.
Література: 1. Даценко В. В. Пенсійне страхування як чинник стимулювання трудової активності активності [Текст] // УДК 369. 012. – 2010. [Електронний ресурс]: Режим доступу: http://www.nbuv.gov.ua/portal/Soc_Gum/Vddfa/ 2010_2/9_Datsenko.pdf 2. Ринок пенсійних послуг: сучасний стан та перспективи розвитку [Текст] // інформаційно-аналітичний портал Українського агентства фінансового розвитку “Україна фінансова” [Електронний ресурс]: Режим доступу: http://www.ufin.com.ua/analit_mat/strah_rynok/119.htm 3. Скоропад І. С. Особливості функціонування системи пенсійного забезпечення в Україні на сучасному етапі [Текст] // Науковий вісник НАТУ України – 2010. – вип. 20.9. [Електронний ресурс]: Режим доступу: http://www.nbuv.gov.ua/portal....0_9.pdf
