3 курс, д/ф, Наук. кер. – Руснак Л. Р., Чернівецький торговельно-економічний інститут КНТЕУ, м. Чернівці
НАЦІОНАЛЬНА БЕЗПЕКА УКРАЇНИ В РОЗРІЗІ ЕКОНОМІЧНОЇ БЕЗПЕКИ РЕГІОНІВ
Економічна безпека, як один з фундаментальних видів національної безпеки, від якого безпосередньо залежить розвиток нашої держави, незмінно залишається важливою сферою досліджень та обговорень вже багато років. Вирішення основних проблем економічної безпеки України у довгостроковій перспективі приведе до стабілізації відтворення та забезпечення стійкого рівня зростання економічних показників. Здатність оперативно забезпечувати себе захистом від внутрішніх та зовнішніх небезпек визначає статус країни на світовій арені та динаміку соціально-економічного розвитку. І, безумовно, безпека країни в цілому починається перш за все з місцевого рівня – захищеності регіонів держави, стабільності їх розвитку і ефективності регіональної політики. Від можливостей вчасно реагувати на місцеві проблеми і вирішувати їх цілеспрямованими діями регіонального рівня залежить і стан економічної безпеки держави як сукупності усіх цих регіонів. Але при цьому варто враховувати існуючу різницю в регіональних рівнях економічної безпеки, що визначаються нерівномірністю соціального розвитку та економічними особливостями областей, розміщенням продуктивних сил, швидкістю впровадження інновацій, якістю людського потенціалу, інвестиційним кліматом та цілою низкою інших факторів. Сфера економічної безпеки стала предметом дослідження численних зарубіжних економічних експертів, серед них відомі роботи В. Сенчагова, А. Городецького, Л. Абалкіна, А. Архіпова, Є. Бухвальда, В. Медведєва, К. Самсонова. Певні аспекти регіонального рівня економічної безпеки розглядалися в працях Л. Абалкіна, В. Яковлева, Б. Губіна, О. Татаркіна, Ю. Любімцева, О. Романової та інших. Серед вітчизняних науковців увагу проблемам економічної безпеки приділяли В. Геєць, Н. Капустін, Ю. Лисенко, О. Полушкін, О. Судакова, Г. Пастернак-Таранущенко. Результати дослідженням проблем управління економічною безпекою окремих регіонів були присвячені роботи Н. Гук, К. Єфремова, В. Пономаренка, В. Ткаченко та багатьох ін. Мета статті полягає в окресленні факторів впливу, складових і принципів формування ефективної системи управління економічною безпекою регіону. Оскільки економіка є основним видом діяльності суспільства, держави й особистості, то економічна безпека – найбільш важлива складова національної безпеки України. Вплинути на зовнішні явища глобального масштабу, такі як нестабільність у виробничій, фінансовій, енергетичній, продовольчій та інших сферах, для однієї країни надто важко. Такі чинники напряму обмежують можливості соціально-економічного розвитку країни. Особливо це явно у випадку зі світовими економічними кризами, які можуть доволі швидко проходити в інших країнах, але в Україні зазвичай затягуються на довгі роки. Звичайно, на це є багато причин. В тому числі і внутрішні загрози національній безпеці, з числа яких особливо гостро останнім часом повстала проблема некомпетентності державної влади та стримування її кадрового оновлення. Наслідки очевидні – відмова від демократичних принципів управління, поступовий перехід до тоталітарного режиму, залякування, маніпулювання веде до неспроможності держави виконувати свої функції, найважливіше – у сфері захисту прав і свобод людини. Масові протести та акції непокори по усій Україні – прямий результат загострення цієї проблеми. Солідарність мітингуючих практично у всіх областях нашої країни довела потребу у реформації існуючої системи на усіх рівнях, в тому числі і на місцевому. Стратегія національної безпеки України, яка є на папері, так і не була реалізована на практиці, через що різко зросли загрози національній безпеці держави. Тому, аналіз загроз основоположним інтересам України на сучасної етапі становлення держави зумовив термінову потребу оновлення стратегії національної безпеки у відповідності до складної ситуації, що склалася. Потрібне повторне визначення стратегічних пріоритетів і вдосконалення механізмів їх реалізації [1]. Виходячи з вище зазначеного, чинна Державна стратегія регіонального розвитку на найближчі роки, період до 2015 р., потребує кардинальних змін. Як і стратегія національної безпеки в цілому, державна стратегія регіонального розвитку також далеко не повністю відповідає нинішнім викликам, не враховує дуже значні відмінності у рівнях і темпах соціально-економічного розвитку регіонів, потенціал існуючих механізмів та інструментів подолання існуючої кризової ситуації, не визначають довгострокові тенденції розвитку регіонів до 2020 р. [2]. Саме через це питання реформування регіональної політики та системи управління економічною безпекою відповідно до сучасної ситуації та попередження потенційного ускладнення економічних проблем і є актуальними. Економічна безпека регіону – це здатність регіональної економіки функціонувати в режимі розширеного відтворення, тобто стійкого економічного зростання, максимально забезпечувати прийнятні умови життя та розвитку особистості для більшості населення. Економічна безпека на регіональному рівні – це також спроможність економіки протистояти дестабілізуючій дії внутрішніх і зовнішніх соціально-економічних чинників, а також не створювати загрози для інших елементів регіону та зовнішнього середовища. Економічна безпека регіону – це діапазон рівнів економічних і соціальних показників, у межах яких регіон протягом довготривалого періоду розвивається стійко. На сучасному етапі національна економічна безпека України знаходиться під загрозою наступних проблем [1]: • залежність внутрішнього ринку від зовнішньоекономічної кон’юнктури, недостатня ефективність роботи щодо його захисту від несумлінної конкуренції з боку українських монополістів та імпортерів, а також стосовно боротьби з контрабандою; • недостатня ефективність використання матеріальних ресурсів, переважання в структурі промисловості галузей з невеликою часткою доданої вартості, низький технологічний рівень вітчизняної економіки; • наявні валютні ризики, неефективне використання коштів Державного і місцевих бюджетів; • недосконалість законодавства для прискорення розвитку національної економіки на інноваційних засадах, відносно високий рівень тінізації економіки, відсутність достатніх стимулів для легалізації доходів населення та зменшення тіньової зайнятості; • надмірний вплив іноземного капіталу на розвиток окремих стратегічно важливих галузей національної економіки, небезпечне для економічної незалежності України зростання частки іноземного капіталу в таких галузях. Вирішення означених проблем потребує проведення відповідних дієвих заходів на рівні регіонів як основних елементів забезпечення національної економічної безпеки країни. Складовими економічної безпеки на регіональному рівні є: виробнича, яка характеризується наявністю ресурсної бази, умовами, що забезпечують інтеграційні процеси, сформованістю системи відтворення з урахування спеціалізації регіону; • фінансова, що характеризується стійкістю фінансової та регіональної бюджетної системи, здатністю забезпечити соціально-економічну стабільність і розвиток регіону; • науково-технічна – динамікою впровадження результатів НТП у соціально-економічну сферу, рівнем модернізації виробництва, кваліфікацією та чисельністю персоналу, зайнятого в наукових дослідженнях і розробках; • соціально-демографічна – рівнем соціальної диференціації суспільства, рівнем бідності, депопуляції населення, доступності освіти, культури, медичного обслуговування, житла, послуг зв’язку тощо; • громадська – у відсутності криміналізації суспільства, тіньової економіки, корупції тощо; • продовольча – рівнем забезпеченості регіону продовольством, якістю продуктів харчування; • екологічна – її порушення проявляються в перевищенні допустимих норм забруднення довкілля, у великих витратах на ліквідацію наслідків техногенних катастроф. • реструктуризація регіонального ринку праці – галузевою регіональною спеціалізацією, зміною потреби у фахівцях відповідної кваліфікації, рівнем безробіття, системою завдань і функцій, що реалізовуються спеціалістами; Для визначення вдалої стратегії економічної безпеки та об’єктивної оцінки її реалізації необхідна організація систематичного, обширного моніторингу економіки та суспільства. Це дозволить визначити внутрішні і зовнішні чинники, що впливають на стан економічної безпеки та мають можливість трансформуватись у загрозу безпеки. Завданням системи моніторингу стану економічної безпеки є періодичний збір, обробка й аналіз інформації; оцінка та прогнозування соціально-економічної ситуації; передача об’єктивної і достовірної інформації про стан об’єктів безпеки та можливі його відхилення до органів управління. Дані моніторингу є основою для ефективної реалізації стратегії економічної безпеки через прийняття відповідних рішень і дій регулювання найважливіших економічних процесів для підтримки стану економіки на безпечному рівні. Таким моніторингом та інформаційною підтримкою органів влади повинні займатися інформаційно-аналітичні центри при регіональних адміністраціях. Саме завдяки постійному моніторингу стану економічної безпеки регіону система управління здатна швидко реагувати на економічні, соціальні та політичні зміни як зовнішнього, так і внутрішнього характеру. Національна система моніторингу економічної безпеки потребує систематизації показників економічної безпеки та визначення їх граничних значень, які дозволять оперативно та достовірно оцінювати стан регіональної економіки і країни в цілому для прийняття адекватних заходів для попередження та усунення загроз. Якість системи управління економічною безпекою регіону забезпечується ефективністю ухвалення управлінських рішень, що враховують систему взаємних економічних інтересів, як господарюючих суб’єктів, так і регіональних органів управління. Регулюючі заходи та механізми розробляються одночасно з прогнозами соціально-економічного розвитку, реалізуються в програмі забезпечення економічної безпеки і стійкого розвитку об’єктів безпеки. Сферою застосування регулюючих заходів і механізмів забезпечення економічної безпеки регіону є: розвиток регіонального ринку товарів і послуг, міжрегіональних зв’язків; забезпечення ефективного функціонування регіонального ринку праці; проведення ефективної бюджетної політики в регіоні; розвиток виробничої та соціальної інфраструктури; використання природних ресурсів і природоохоронна діяльність; енергетичне забезпечення регіону; інформаційне забезпечення управлінської діяльності органів влади та суб’єктів господарювання, прозорість діяльності органів управління. При цьому слід відмити, що більш дієвим та оптимальним є регулювання не директивними методами, а через мотиваційні механізми та селективний підхід використання економічних регуляторів. До основних економічних регуляторів, обсяг яких останнім часом значно скоротився, відносяться: дотації підприємствам; податкові пільги, відстрочення, розстрочки сплати податків, пенні та штрафів, а також орендних платежів до бюджету; кредитування на пільгових умовах, під гарантії місцевих і регіональних органів влади. Також позитивний ефект має: безкоштовне виділення будівель і земельних ділянок (право розпорядження якими належить регіональним або місцевим адміністраціям); інформаційне забезпечення; розміщення регіонального замовлення, постачання продукції на конкурсній основі тощо. Таким чином, система управління економічною безпекою є досить складною сукупністю елементів, що реалізує основні принципи та функції управління, здатна забезпечити прийнятний стан економічної безпеки, має властивості до адаптації та постійного вдосконалення з урахуванням змін внутрішнього та зовнішнього середовища. Найбільш ефективним методом управління економічною безпекою є програмно-цільовий, що реалізує комплексний підхід і представляє собою систему специфічних форм і методів управління, спрямованих на реалізацію комплексних програм; сукупність прийомів, що дозволяють представити вирішення проблеми як ієрархію цілей, які визначені за рівнями спільності, значущості та доцільності, з наступним досягненням їх шляхом реалізації системи взаємозв’язаних заходів. Як висновок варто зазначити, що в усьому різноманітті проблем національної економічної безпеки нашої держави чітко визначається регіональний характер значної їх кількості. Тому система економічної безпеки регіону повинна бути орієнтована на забезпечення економічної незалежності, стабільності і стійкості, а також здатності до саморозвитку і прогресу. Взаємодія регіональних органів управління та господарюючих суб’єктів у системі програмно-цільового управління економічною безпекою повинна організовуватися на основі застосування економічних регуляторів господарської діяльності, пов’язаних із економічними інтересами суб’єктів господарювання регіону. Політика селекції при використанні різних регуляторів має спиратись на достовірну й об’єктивну оцінку соціально-економічної значущості та фінансово-економічного стану суб’єктів господарювання регіону, що дозволить приймати відносно них ефективні управлінські рішення, а також реалізовувати промислову та інвестиційну політики, формувати бюджети розвитку регіонів.
Список використаних джерел: 1. Указ Президента України. Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 8 червня 2012 р. «Про нову редакцію Стратегії національної безпеки України» [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/389/2012 2. Постанова Кабінету Міністрів України від 21 липня 2006 р. № 1001. Про затвердження Державної стратегії регіонального розвитку на період до 2015 року. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/1001-2006-%D0%BF 3. Лысенко Ю. Г. Спиридонов А. А. Механизмы управления экономической безопасностью. / Ю. Г. Лысенко, С. Г. Мищенко, Р. А. Руденский, А. А. Спиридонов – Донецк : ДонНУ, 2002. – 178 с. 4. Полушкин О. А. Управление безопасностью предприятий в условиях рыночной экономики / О. А. Полушкин // Закон и право. – М., 2005. – № 10. – С. 46-50. 5. Судакова О. І. Формування системи управління економічною безпекою підприємництва / О. І. Судакова // Економіка: проблеми теорії та практики : зб. наук. праць. – в 9-ох т. – Том VІІІ. – Дніпропетровськ : ДНУ. – 2007. – Вип. 231. – С. 1652-1661. 6. Ткаченко В. Г. Экономическая безопасность Украины в условиях рыночных трансформационных процессов / под ред. В.Г. Ткаченко, В. И. Богачева. – Ровеньки-Луганск: «Наука», 2007. – 330с.
