Банчу Анастасія,Дзюжинська Любов,
3курс,
напр. підготовки «Харчовітехнології та інженерія», д.ф.н.,
Наук. кер. –Пацаранюк Ю.М.
Чернівецькийторговельно-економічнийінститут КНТЕУ
м. Чернівці
Наукова етика: обов’язкові норми та рекомендації впровадження
У статті розглядаються шляхи удосконалення манери спілкування, техніки спілкування та етична сторона спілкування.
Мета статті: показати основні аспекти ділового спілкування та мистецтво правильно мислити і говорити.
Для початку, що таке етика?
Етика – це сукупність правил, що дозволяють аналізувати й оцінювати людські стосунки, свого роду довкілля духовного світу та душевних почуттів людини.
Життя людини минає у постійній взаємодії, спілкуванні з іншими людьми. Для того, щоб контакти не призводили до конфліктів, не порушували соціальної рівноваги, щоб повсякденне спілкування було гармонічним, приємним і корисним, з давніх-давен створювала правила етикету.
Етикет – це встановлений порядок, сукупність правил, які регламентують зовнішні прояви людських взаємовідносин.
Етикет вільний від крайнощів і застарілих формальностей, не ускладнює, а спрощує і робить приємним повсякденне життя. Його правила базуються на таких моральних категоріях, як увічливість, тактовність, коректність, порядність.
Невід’ємною частиною етикету є порядність. Етикет допомагає людині утриматись від не порядних вчинків – таких, як дрібне шахрайство чи злодійство, наклеп, кляузництво.[3, ст.12-14]
Існує ряд понять, зв’язаних з поняттям «етика», більш приватного роду, як те: «наукова етика», «релігійна етика», «професійна етика».
Поняття «наукова етика» багатозначне. Під даним поняттям звичайно розуміється прагнення людини спиратися у своїй моральній діяльності на більш глибоке, наукове знання дійсності.
І з значенням поняття «наукова етика» можна і потрібно погодитися. Однак сама «науковість» в етиці інша, ніж у природничих науках. «Науковість» в етиці не приймає строго формалізованої, дедуктивної чи математичної форми, не є і строго обґрунтованою через досвід; індуктивний метод тут також має свої границі.
Спілкування – основна форма людського буття. Його відсутність чи недостатність може деформувати людську особистість.
Здатність до спілкування завжди була однією з найважливіших людських якостей.
Спілкування нагадує своєрідну піраміду, яка складається із чотирьох граней. У його процесі можна пізнати інших людей, обмінятися з ними інформацією, співпрацювати з ними і водночас пережити емоційний стан, що виникає в результаті цього.
Культура людського спілкування – це частка загальної моральної культури особистості. Відсутність культури спілкування – свідчення бездуховності людини. Ще мудрий Езоп довів, що наше слово – це найкраще, що є в розпорядженні людини, і найгірше, чим вона володіє.
У Києво-Могилянській академії працювали видатні вихователі й мислителі, які вчили учнів культурі спілкування. На їх думки, шлях до успіху в спілкуванні пролягає через пізнання себе та іншого, через використання етичних норм і правил, що притаманні лише гуманному суспільству.[1, ст. 18-25]
Спілкування за допомогою мови тіла ведеться протягом тисячоліть, але предметом досліджень та уваги стало недавно.
Вважається, що думка про людину складається в перші 15-20 секунд спілкування.
Різні люди реагують неоднаково на невербальні сигнали – усе залежить від рівня чутливості людини і від її вміння розшифровувати інформацію, передану за допомогою невербальної комунікації.
Невербальні сигнали можуть бути вродженими або набутими; передаватися генетично або виховуватися у відповідному культурному середовищі.
При трактуванні невербальних засобів комунікації варто звернути увагу на національні традиції співрозмовника, оскільки вони можуть мати різне значення або відтінки значень у представників різних народів. Наприклад, майже всі європейці, хитаючи головою зверху вниз, передають згоду, болгари – незгоду, японці підтверджують, що уважно слухають співрозмовника.[2, ст. 55]
Так званий «особистий простір»
Територія – це зона чи простір, який людина розцінює як свій особистий. Він ніби є продовження її тіла.
Повітряний простір людини залежить від густоти населення, де виросла людина; визначається культурним середовищем, соціальним статусом особистості.
Його можна поділити на чотири основні зони:
Інтимна зона (від 15 до 45 см).
Це найосновніша з усіх зон. Її людина сприймає як особисту власність. Лише найближчим людям дозволено в неї входити.
Особиста зона (від 46 см до 1,22 м).
На такій відстані від інших ми знаходимося на вечірках,офіційних прийомах, дружніх зустрічах чи на роботі.
Соціальна зона (від 1,22 до 3,6 м).
Якщо ми зустрічаємося зі сторонніми особами, то хочемо, щоб вони тримались саме на такій відстані від нас.
Публічна зона (понад 3,6 м).
Якщо ви звертаєтеся до групи людей, то така відстань для нас є найбільш оптимальною. [2, ст. 59]
Як говорив В.Швебель: « Взаємна повага виникає тільки тоді, коли проведені межі й до них ставляться з повагою…».
Прагнення зберегти значну дистанцію – ознака недостатньої впевненості в собі, підвищена тривога. І навпаки – спокійна, впевнена в собі людина менше піклується недоторканістю «своїх кордонів».
Для людей, схильних до агресії, характерна загострена чутливість до порушення особистісного простору.
Такі висновки були зроблені в результаті відповідних досліджень та психологічних експериментів.
Протягом віків люди надавали великого значення очам, їх впливу на поведінку людини.
При різному освітленні зіниці можуть розширюватись або звужуватись, і настрій людини може змінюватися від негативного до позитивного або навпаки. Якщо людина збуджена, то її зіниці розширюються і можуть стати в чотири рази більшими від своєї нормальної величини. І навпаки, якщо настрій людини негативний, роздратований чи сердитий, то зіниці звужуються до мінімальних розмірів – «очі-намистинки» чи «зміїний погляд».
Для того щоб установити хороші стосунки зі співрозмовником, партнером, погляди повинні зустрічатися протягом 60-70% усього часу розмови. Це примусить вашого співрозмовника поставитися до вас із симпатією.
Не менше значення має «географічна» зона обличчя і тіла, на яку спрямований погляд. Це також дуже сильно впливає на процес переговорів.
Під час переговорів на обличчі партнера уявіть своєрідний трикутник. Зосередивши свій погляд посередині цієї зони, ви справите враження серйозної людини. Ваш партнер відчує, що ви людина відповідальна та надійна. Якщо ваш погляд не буде опускатися нижче від рівня очей партнера, ви зможете тримати хід бесіди під контролем. Такий погляд називається діловим.
Якщо погляд опускається нижче від рівня очей партнера, то виникає дружня атмосфера. Це – «неформальний погляд».
Як і всі інші сигнали тіла, тривалість погляду визначається національними традиціями. В Європі люди довго дивляться один на одного, що може бути образливим, наприклад, японцям, які в процесі розмови надають перевагу тому, що дивляться на шию співбесідника, а не в обличчя.
Також дуже важливе значення грають постава і поза.
З давніх часів люди використовують ритуальні пози, які символізують відношення вищості – підлеглості. Упасти на коліна – значить визнати свою повну залежність від того, хто над тобою вищий. А людина, що стоїть з високо піднятою головою і розпрямленими плечима, усім своїм виглядом демонструє незалежність, упевненість у собі, повне володіння ситуацією.
Лідером у групі зазвичай є той, хто сидить, відкинувшись на спинку стільця, склавши руки за головою тощо. Щоб підкреслити значимість своїх слів, вони злегка нахиляються вперед. У таких людей широкі плавні жести, які свідчать про звичну впевненість і відчуття переваги.
Навпаки, люди, які відчувають свою не значимість, можуть сидіти, зсутулившись, стиснувши пальці чи склавши руки на груди, ніби бажаючи стати непомітним. [2, ст. 56-62]
Як сказав З. Фрейд: «Жоден смертний не в змозі сховати таємниці. Якщо губи його мовчать, то говорять його пальці.»
Німецький психолог Віра Біркенбіл поділяє всі жести на широкі та дрібні.
Вона підкреслює, що чим сильніше виявляються почуття, емоції, тим більше проявляється жестикуляція. Відповідно широкі жести характерні для експансивної натури, схильної до відкритого прояву сильних почуттів.
Відповідно дрібні рухи справляють протилежне враження.
Найбільш виразною мімічною структурою є посмішка, за допомогою якої передається широкий спектр почуттів і відносин – від іронії до захвату.
Американський психолог Пол Екман вважає, що посмішка – це «складніше явище, ніж думають зазвичай», і визначає 18 типів посмішок, більшість із яких фальшиві.
У діловому спілкуванні найчастіше трапляється «пом’якшуюча» посмішка. При такій посмішці куточки рота стиснуті, а нижня губа трохи піднята.
На думку німецького психолога ХорстаРюкле, дуже рухлива міміка свідчить про легку збудженість від зовнішніх подразників.[4, ст. 9-10]
Метамова, або як читати між рядками
Метамова – це істинні думки співрозмовника, приховані в його словах і фразах. Тобто це мова, схована в звичайній розмові.
Як і мова тіла, метамова базується на інтуїції, передчуттях, шостому почутті та розумінні, що слова і думки співрозмовника – це не одне і те саме.
Метамова використовується і в побутовому, і в діловому спілкуванні.
Зокрема, часто використовують метамову агенти з продажу нерухомості. [2, ст. 70]
Поговоримо про імідж
Одного разу Коко Шанель сказала: «Перше враження найвірніше, особливо якщо воно негативне».
Імідж – емоційно забарвлений стереотип сприйняття масовою щоденною свідомістю кого-небудь, чого-небудь.
Імідж – це ви в очах інших або те, яким вас бачать інші.
Виступ перед аудиторією:
дуже важливо не залишатися непомітним;
важливо не злитися з фоном;
одягатися по можливості вишукано;
ніколи не знімайте піджак;
одягайтесь у тому ж стилі, що й люди, з якими ви повинні зустрічатися. [5, ст. 42]
Гарні манери сприяють спілкуванню, встановленню взаєморозуміння, довіри, симпатії.
Впевнена у собі людина має швидку ходу, трохи розмахує руками, йде легко, пружно. Постава при цьому повинна бути прямою, голова трохи підведена, спина розправлена.
При привітанні намагайтесь вказувати свою доброзичливість і симпатію. Слова вимовляйте чітко, не поспішаючи. За традицією, першим вітається чоловік з жінкою, молодший зі старшим, той, що проходить – із тим, що стоїть.
Існує правило п’ятнадцяти секунд.
Основа ставлення співрозмовника до нас формується у перші п'ятнадцять секунд спілкування з нами.
Вміння бути гарним співрозмовником
розмовляти про те, що цікавить співрозмовника;
кращий співрозмовник не той, хто вміє добре говорити, а той хто вміє добре слухати;
люди схильні слухати іншого тільки після того, як вислухали їх.
Отже, культура і мистецтво спілкування невід’ємна частина етикету.
Культура і мистецтво спілкування – не самоціль, а дорогоцінний здобуток людини. Це засіб духовного розвитку і вдосконалення особистості, яка прагне до відчуття власної гідності. [5, ст. 45]
Кличнийвідмінок. Виконує в реченніапелятивнуфункцію — звертання до
адресата мовлення.
У художньомумовленнікличнийвідмінокможевикористовуватися як стиліcтичнийзасіб риторичного звертання до предметів, узагальнених понять персоніфікації: Місяченьку! Наш голубоньку! Ходи до нас вечеряти (Т. Шевченко)
Література:
1. Воронкова В.Г., Беліченко А.Г., Мельник В.В. Етика ділового спілкування// Навчальний посібник 2001 – С. 18 – 25.
2. Гриценко Т.Б., Гриценко С.П., Іщенко Т.Д. Етика ділового спілкуванні 2007 – С.55 – 70.
3. Палеха Ю.І. Етика ділових відносин 2008 – С. 12 – 14.
4. Бібліотека ділової людини//Діловий етикет 2003 – С. 5, 9 – 10.
5. Журнал «Позакласний час» 2009 –С. 42 – 45.
