Юлія Рябой, Анжела Негруцак,
5 курс, спец. «Менеджмент організації», д.ф.н.,
Наук. кер. – Коваленко Н.Ю.,
Чернівецький торговельно-економічний інститут КНТЕУ,
м. Чернівці
СУТНІСТЬ ЮРИДИЧНОЇ ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ
Юридична відповідальність – одна з найскладніших та гострих тем юридичної науки. У статтях та монографіях цю проблематику висвітлювали багато українських та зарубіжних вчених, зокрема, К.В. Басін, С.В. Бобровник, С.Н. Братусь, А.Б. Венгеров, В.В. Лазарєв, Н.М. Оніщенко, Н.М. Пархоменко, Н.А. Слободчиков, А.А. Собчак, Т.І. Тарахонич та ін., які аналізували такі проблеми, як поняття, сутність, види та принципи юридичної відповідальності, її цілі, завдання та функції, співвідношення з такими правовими явищами, як правопорушення, санкція правової норми покарання, юридичний обов'язок.
Як зазначається у філософській літературі, відповідальність – це категорія етики і права, що відображає особливе соціальне та морально-правове ставлення особи до суспільства, яке характеризується виконанням свого морального обов’язку та правових норм [1, с. 267].
Відповідальність – один із проявів зв’язку і взаємної залежності особи та суспільства [2, с. 250]. З одного боку, суспільство покладає на індивіда обов’язок вчиняти соціально корисні вчинки, а з іншого – воно зобов’язане сприяти суб’єкту у здійсненні ним своїх прав та обов’язків та несе за це відповідальність.
Юридична відповідальність — різновид соціальної відповідальності, який закріплений у законодавстві і забезпечуваний державою юридичний обов'язок правопорушника пізнати примусового позбавлення певних цінностей, що йому належать. Іншими словами, це застосування до винної особи примусових заходів за вчинене правопорушення. Метою юридичної відповідальності є охорона правопорядку, що здійснюється шляхом примусового поновлення порушених прав, припинення протиправного стану чи покарання правопорушника.
Відповідальність особи, як зазначає К.В. Басін, має соціальну-комунікативну природу та виникає тоді, коли поведінка людини має соціальну значущість і регулюється соціальними нормами [3, с. 9]. При цьому реалізація будь-якої соціальної норми є добром, соціальною цінністю, а дії, що порушують соціально значущі правила, визначаються як неприпустимі, що розривають соціальну комунікацію та зумовлюють негативну реакцію суспільства – соціальну відповідальність.
Суть відповідальності полягає у свідомому ініціативному виконанні моральних, юридичних та інших обов’язків, в усвідомленні свого боргу перед суспільством, державою, а також перед іншими членами суспільства. Така відповідальність іменується “активною” на відміну від “пасивної”, або ретроспективної відповідальності за минулу поведінку, що суперечить визначеним соціальним, у тому числі юридичним, нормам.
Л.Р. Наливайко стверджує, що позитивна юридична відповідальність суб’єкта – це первинне, а ретроспективна – вторинне відношення до юридичної відповідальності; тобто позитивна юридична відповідальність є передумовою виникнення ретроспективної [4, с. 180]. Ретроспективна юридична відповідальність настає саме тому, що до правопорушення суб’єкт знаходиться в загальному відношенні відповідальності з державою, але розриває цей зв’язок актом безвідповідальної поведінки. Заперечуючи наявність загальних відносин правової відповідальності, не можна зрозуміти природу, джерела походження ретроспективної відповідальності. Тому треба дати не лише окрему характеристику позитивного та негативного аспектів юридичної відповідальності, а й дослідити їх понятійну єдність, оскільки існує цілісна категорія юридичної відповідальності.
І.С. Самощенко і М.Х. Фарукшин зауважували, що юридична відповідальність з моменту виникнення завжди була відповідальністю за минуле, виявлене діяння. Як реакція на правопорушення, юридична відповідальність має державно-примусовий характер, що виражається насамперед у тому, що вона накладається у випадку правопорушення незалежно від волі і бажання правопорушника й має стосовно нього зовнішній характер [5, с. 43-44]. І, відповідно, юридичні наслідки, не пов’язані з примусовими заходами, не можна відносити до сфери юридичної відповідальності.
Отже, юридична відповідальність може слугувати не тільки метою зміцнення законності та захисту порушених прав і свобод громадян. Як інструмент держави, вона легко може перетворитися в легалізований засіб розправи і масових репресій. Для того, щоб юридична відповідальність не перетворювалася у свою протилежність, юридична наука і практика виробили ряд принципів, дотримуючись яких, держава діє в рамках законності і не переходить тієї межі, за якої реакція на правопорушення з’являється новим правопорушенням.
Список використаних джерел:
1. Философский словарь / [под ред. И.Т. Фролова]. – 4-е изд. – М. : Политиздат, 1981.– 445с.
2. Марчук В.М. Нариси з теорії права: Навч. посіб. / Марчук В.М., Ніколаєва Л.В. – К.: Істина, 2004.– 304 с.
3. Басін К.В. Юридична відповідальність та гарантування прав людини / Басін К.В. Юридичні читання молодих вчених: Зб. матеріалів всеукр. наук. конференції 23-24 квітня 2004. – К. : НПУ ім. М.П. Драгоманова, 2004. – 276 с.
4. Наливайко Л.Р. Конституційно-правова відповідальність: питання теорії та практики / Наливайко Л.Р. – К., 2000. – 182 с.
5. Самощенко И.С. Ответственность по советскому законодательству / Самощенко И.С., Фарукшин М.Х. – М., 1971. – 238 с.
