1 курс, спец. «Маркетинг», д.ф.н., Наук. кер. – Городницька Л.В., к.і.н., доцент кафедри філософських та соціальних наук ЧТЕІ КНТЕУ, Чернівецький торговельно-економічний інститут КНТЕУ, м. Чернівці
ШЛЯХИ ДЕМОКРАТИЗАЦІЇ УКРАЇНСЬКОГО СУСПІЛЬСТВА (1991-2005 рр.).
Дослідження шляхів демократизації українського суспільства є актуальним, оскільки знання історії своєї держави є важливим елементом у вихованні політично свідомого покоління. Чимало вітчизняних та зарубіжних науковців, істориків, політологів та психологів у своїх працях з різних точок зору розглядають проблемні питання у своїх працях. Варто відзначити таких авторів, як А. Гальчинський (соціологічна точка зору), С. Кучицький, Г. Шипунов, який розглядає проблему політичного устрою через призму транзитології, О. Старіш, який вказує на взаємозалежність між націоналізмом як ідеологічною системою та демократизмом як формою політичного устрою, Я. Грицак. Революція – це не тільки найболючіший, але й непередбачуваний за історичними наслідками спосіб вирішення суспільних проблем [1, с. 24]. В першу чергу необхідно зазначити основні передумови «Помаранчевої революції», які виводяться з того факту, що в Україні була ліквідована диктатура, але залишилася корпорація, яка здійснювала її протягом попередніх Десятиліть [1, с. 311]. Однією з них являється антикомуністична революція 1989-1991 рр. Контрольована комуністами Верховна Рада УРСР прийняла Декларацію про державний суверенітет. Одразу після путчу 19-21 серпня 1991 р. Верховна Рада проголосила вихід України з Радянського Союзу, а комуністичне керівництво українського парламенту заборонило Компартію України [6, с. 16]. Політичне структурування посткомуністичного суспільства започаткували партії лівого спрямування. Появу лівих партій слід кваліфікувати як регенерацію «зовнішньої» КПРС в умовах невпинного погіршення матеріального добробуту населення. Першою в лівому спектрі політичного життя з’явилася Соціалістична партія України (СПУ) [6, с. 18]. У Конституцію УРСР 1978 р. уперше було внесено зміни у вигляді статті, яка проголошувала: «Народ здійснює державну владу через ради народних депутатів, які становлять політичну основу УРСР. Всі інші державні органи підконтрольні та підзвітні радам народних депутатів». Але формат влади залишався диктаторським. Номенклатура, яка заполонила ради, мала намір розбудувати замість вертикалі компартійних комітетів таку саму радянську вертикаль [6, 21]. Трансформаційні процеси в Україні, що відбувалися в 90-х роках ХХ ст., не могли не викликати спротив та обурення українського населення. В першу чергу, тому що переважно люди надіялися із проголошенням незалежності України позбутися такого політичного устрою як тоталітаризм. На жаль, їхні сподівання справдилися лише поверхово, оскільки нові представники так званої «партії влади» (насамперед, тодішній новообраний президент Л. Кучма) належали головним чином до корпорації, яка у недалекому минулому іменувалася компартійно-радянською номенклатурою [6, с. 21]. Новообраний президент вніс до Верховної Ради України свій проект Конституції і доклав зусиль, щоб добитися від парламенту прийняття Закону України «Про державну владу і місцеве самоврядування». У ньому вперше конкретизувалися функції і повноваження президентської посади як найвищої в системі державного управління. У жовтні 1994 р. Л. Кучма звернувся до Верховної Ради з документом «Про основні засади економічної та соціальної політики», в якому накреслювалася стратегія ринкових реформ, у тому числі - широкої приватизації [6, с. 22]. Основними шляхами збагачення представників «партії влади» було надання їм або їхнім родичам у власність за символічну ціну великих підприємств, а також одержання ними в обмін за «сприяння» в підприємницькій або політичній діяльності готівки в іноземній валюті [6, 29]. За короткий термін вагома частка народного господарства країни була поділена між кількома кланами олігархів. Американський професор шведського походження А. Аслунд, назвав Україну «державою вишукувачів ренти»[6,с. 27]. Під рентою маються на увазі доходи, які багатократно перевищували прибуток, одержуваний від підприємництва в конкурентному середовищі. Після Помаранчевої революції особливий інтерес стала викликати проблема відповідності офіційних результатів виборів волевиявленню громадян. Вона поділяється на дві різні під-проблеми: маніпулювання волею громадян і фальсифікацію їхнього волевиявлення. У першому випадку громадяни свідомо голосують не за бажаного кандидата, зважаючи на його відсутність у виборчому списку. У другому випадку йдеться про примушування виборців «кнутом» або «пряником» голосувати за потрібну кандидатуру або про викривлення результатів голосування за допомогою відповідних технологій [6, с. 30]. 26 квітня 2001 р. голосами кланових парій і комуністів парламент висловив недовіру популярному в народі прем’єр-міністру, який змусив олігархів розрахуватися з боргами по заробітній платі й пенсіях. Виштовхнутий з уряду, І. Ющенко став лідером опозиції [6, с. 41]. Головною функцією моделі суспільно-політичного розвитку був демонтаж основних підвалин комунізму, реалізувавши яку, ця модель повною мірою себе вичерпала. У такій ситуації не було забезпечено своєчасного переходу до якісно нових демократичних принципів суспільного прогресу, створення системи противаг небезпечній загрозі системної бюрократизації суспільства [1, с. 24]. На стартовому етапі трансформаційних реформ, коли країна лише почала формувати основні атрибути державності, її базові інституційні ланки, утвердження основних засад громадянського суспільства були надзвичайно обмеженими [1, с. 25]. Такого суб’єкта як «держава» взагалі не існувало. Це саме можна сказати і про несформованість політичної нації, про відсутність сталих демократичних традицій та демократичної ментальності [1, с. 26]. В умовах жахливого посткомуністичного хаосу, ресурс прискореного самовідтворення бюрократизації всіх сфер суспільного життя суттєво зміцнився. Процеси системної бюрократизації влади позначився насамперед на економічній сфері. Нагромадження капіталу в умовах гіперінфляції, відсутності інституційних механізмів ринкової інфраструктури та громадянського суспільства, у гранично стислі строки могло відбуватися лише у формі номенклатурно-бюрократичного перерозподілу державної власності. «Державно-бюрократичний капіталізм» - хвороба всіх пострадянських держав. Основний конфлікт між державою та суспільством, який став чи не найголовнішим детонатором «Помаранчевої революції», пояснюється цією обставиною [6, с. 27]. «Помаранчева революція» була спрямована проти номенклатурно-бюрократичного капіталізму, за якого влада і власність сконцентрувалася у бюрократичної буржуазії. З початку 2005 р. в Україні відбувається зміна інститутів. До таких змін можна зарахувати: кампанію боротьби з корупцією, яка в Україні набула системного характеру і вважається інститутом, характерним для авторитарного та перехідного суспільств; здійснення політичної реформи, що передбачає зміну у повноваженнях головних гілок влади; підготовка адміністративно-територіальної реформи [6, с. 9]. Але, на жаль, після зміни влади не відбулося глибоких змін ні в системі влади, ні в соціальній структурі суспільства, що в цілому свідчить про збереження існуючого ладу в державі. Однак, революції вдалося утвердити Україну як самостійну, хоча й нестабільну демократичну державу на колишньому пострадянському просторі. Перше, що лишилося після Помаранчевої революції - це свобода вибору. Помаранчева революція була спровокована бажанням українців вільно вибирати свою владу, а отже, унеможливила спробу Кучми призначити свого наступника (В. Януковича), як свого часу це зробив Єльцин із Путіним. Друге, що залишилося від Помаранчевої революції, - це нова історична пам'ять українського суспільства. Внаслідок революції Голодомор 1932-1933рр. не тільки перемістився у центр історичної пам'яті - за роки правління Ющенка в Україні утворився не існуючий раніше національний консенсус, що а) голод був спланований та що б) він мав характер геноциду [4, с. 2]. Одним із головних наслідків Помаранчевої революції було радикальне розходження України і Росії. Вони не лише мають різну історичну пам'ять і слідують різними політичними траєкторіями - вони, як виглядає, близько підійшли до точки, після якої нема уже вороття.[4, с. 3] Таким чином, можна зробити висновок, що Помаранчева революція може й зробила Україну трохи більш українською - вона, однак, не зробила її суттєво модернішою. В Україні не стало менше корупції, не з'явилися масові профспілки, жоден український університет не став автономним, а українські політичні партії нагадують радше клани. Список використаних джерел
1. Гальчинський А. Помаранчева революція і нова влада. / А. Гальчинський. - К. : Либідь, 2005. – 367 с.; 2. Грицак Я. Що залишилося після Помаранчевої революції? / Я. Грицак. – [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.istpravda.com.ua/articles/2010/10/18/559/ 3. Кучицький С. Українська революція 2004. / С. Кучицький. – Київ : Генеза, 2005. – 368 с.; 4. Мацієвський Ю. “Помаранчева революція” крізь призму транзитології // Ю. Мацієвський. – Журнал „Ї”. – 2005. - №40. – с. 1-12 5. Старіш О. Націоналізм і демократія як посттоталітарні синдроми України / Г. Шипунов // Наукові записки. Серія “Політичні науки”. “Демократичний транзит в Україні: підсумки електорального циклу 2004-2007 рр.”. – Острог: Видавництво Національного університету “Острозька академія”. – 2008. – № 3. - с. 205-217.; 6. Шипунов Г. Теоретико-методологічні засади аналізу гібридних політичних режимів: Український контекст. / Г. Шипунов. // Наукові записки. Серія “Політичні науки”. “Демократичний транзит в Україні: підсумки електорального циклу 2004-2007 рр.”. – Острог: Видавництво Національного університету “Острозька академія”. – 2008. – № 3. - с. 89-102.;
