Стан здоров'я працюючого населення в розви¬нутих країнах світу є однією із пріоритетних проб¬лем медицини, оскільки, як складова трудового потенціалу, у значній мірі визначає подальший еко¬номічний і соціальний розвиток суспільства. Захворювання від впливу професій¬них факторів виробничого середовища створюють серйозну медико-соціальну та економічну пробле¬му. Щороку в світі реєструють 160 млн професійних захворювань, у результаті яких помирає 1,1 млн чоловік [2,с.14]. Саме тому питання здорових та безпечних умов праці курирується на рівні Всесвітньої організа¬ції охорони здоров'я (ВООЗ). Так, на 49 сесії Всесвітньої асамблеї охорони здоров'я було схва¬лено Глобальну стратегію ВООЗ по забезпеченню здорових та безпечних умов праці на кожному робочому місці, а в травні 2007 року прийнято Глобальний план дій з охорони здоров'я працюючих на 2008—2017 роки для створення відповідної директивної підстави з метою впровадження її на національному рівні [6, с.28]. І це не випадковість, оскільки професійне здоров'я працюючих є інформативним показником стану суспільного здоров'я, яке чуйно реагує не тільки на соціально-економічні зміни, якість життя, але й на стан умов праці . В Україні, проблема збереження здоров'я пра¬цюючих придбала особливу гостроту на тлі підви¬щення загальної захворюваності та смертності населення. Саме тому профзахворювання на виробництві являють собою актуальну проблему безпеки праці, яка потребує негайного вирішення. Метою цієї статті є дослідження профзахворювань на виробництві Професійне захворювання (профзахворювання) — це захворювання, що виникло внаслідок професійної діяльності та зумовлюється виключно або переважно впливом шкідливих речовин і певних видів робіт та інших факторів, пов'язаних з роботою [1] . За перший квартал 2013 року в Україні зареєстровано 1568 повідомлень про професійні захворювання (отруєння). Профзахворювання діляться на два основних види: гострі і хронічні. Гострі професійні захворювання – це недуга, що виникла в результаті короткого (протягом не більше однієї робочої зміни або робочого дня) впливу отруйних речовин або шкідливих чинників. Якщо якийсь фактор впливав протягом довгого часу, ефект від нього накопичувався впродовж тривалого терміну, тут говорять про хронічне професійне захворювання. Вид профзахворювання обов'язково враховується при постановці діагнозу «профзахворювання» і призначення разових і постійних компенсацій та пільг. Ринкові відносини породили при¬мітивний меркантилізм та соціальну короткозорість підприємців відносно необхідності збереження здоров'я працюючих. Досі розповсюджена практика організації робіт по 12-годинній робочій зміні в шкідливих і небез¬печних умовах праці, що призводить до інтенсивно¬го впливу на здоров'я несприятливих факторів виробничого середовища. Керівники багатьох орга¬нізацій, найчастіше, не мають відповідних знань та досвіду з питань забезпечення здорових та безпеч¬них умов праці, не приймають відповідних заходів із профілактики професійних захворювань та отру¬єнь, не виділяють на ці цілі необхідних коштів. У багатьох організаціях припинена практика розробки та здійснення комплексних планів із поліпшення умов праці та проведення санітарно-оздоровчих заходів. Низькими темпами виконують¬ся роботи із припинення використання застарілих технологій, заміни зношеного встаткування. Несприятливі умови праці створюють передумо¬ви для погіршання здоров'я працюючих, формуван¬ня професійних захворювань, зростання первинної інвалідності, передчасному виходу на пенсію. В останні роки на засіданнях Ради національної безпеки і оборони України неодноразово зазначало¬ся, що в Україні професійні захворювання завдають великих економічних збитків суспільству й призво¬дять до трудового каліцтва та інвалідності осіб пра¬цездатного віку [2, с.15]. Щорічно в Україні виявляється 5—8 тис. випадків профзахворювань, що в інтен¬сивних показниках становить 4,61—5,38 випадку на 10 тис. працюючих . Згідно офіційної статистики, в 2011 році в Україні зареєстровано 5396 професійних захворювань, але ця цифра в 6-10 разів нижче, ніж у країнах Європи та Америки. Наприклад в США реєструється більше 500 тисяч професійних захворювань на рік [5,с.64]. Але, це аж ніяк не показник благополуччя, а просто наслідок недосконалості законодавства та процедури. Регіональна поширеність профзахворювань залежить від розташування підприємств основних сфер економіки, тому і найбільша кількість професійних захворювань зареєстрована у Донецькій (31,4%), Луганській (25,5%), Дніпропетровській (13,1%) і Львівській (15,4%) областях. Кількість профзахворювань у цих областях складає близько 85,3% від загальної кількості по Україні. За період 2010 – 2012 роки ріст професійних захворювань відмічається у Донецькій області – на 22,9% (з 1432 до 1760 ), Запорізькій області – на 74,1% (з 58 до 101), Кіровоградській області – на 11,5% (78 до 87), у м. Києві кількість професійних захворювань збільшилась більш ніж вдвічі (з 8 до 17) [8]. Аналіз професійної захворюваності за галузями промисловості показав зростання її рівнів у вугіль¬ній, металургійній, машинобудівній галузях, у той час, як професійна захворюваність серед робітни¬ків сільського господарства понизилася, починаю¬чи з 1991 року, більш ніж у 9 разів. Але це пояснюється не поліпшенням умов праці, а недостатнім їх виявленням через погіршення медичного та профпатологічного обслуговування сільського населення (Тернопільська, Чернігівська, Закарпатська, Івано-Франківська області) [6,с.31]. Вагомими причинами формування несприятливих умов праці у цих галузях економіки залишаються недосконалі технології, використання застарілого обладнання, машин і механізмів та їх несправність, неефективність та невикористання засобів захисту працюючими, порушення правил охорони праці, режимів праці і відпочинку. У структурі професійних захворювань перше місце належить хворобам органів дихання - 73% від загальної кількості по Україні (понад 1004 випадки). На другому місці - захворювання опорно-рухового апарату – 15 % (радикулопатії, остеохондрози, артрити, артози – понад 212 випадків). Третє місце залишається за хворобами слуху – 4% (52 випадки), четверте - за вібраційною хворобою 3% (38 випадків).[8] Питання якісного медичного обслуговування працівників, зайнятих у шкідливих і важких умовах праці залишається актуальним. Усе це призвело до того, що протягом першого кварталу 2013 року кількість професійних захворювань збільшилась на 5,5%, або на 71 випадок (з 1297 до 1368). Але зважаючи на недосконалість процедури оформлен, офіційне підтвердження професійного захворювання надзвичайно важко, тому точну кількість захворівшщих виявити неможливо. Як свідчать наведені дані, показник охоплення періодичними медичними оглядами працівників щорічно знижується. Мають місце суттєві недоліки в роботі ліку¬вально-профілактичних закладів, задіяних у прове¬денні періодичних медичних оглядів. Також не вирішено задовільно питання підготов¬ки фахівців ЛПЗ загального профілю з питань про¬фесійної патології. Має місце небажання встановлення зв'язку захворювань з умовами праці працівників підприємствах. Виявлення початкових ознак професійного захворювання в працівників, у процесі проведення періодичних медичних оглядів, зве¬дено до мінімуму. [6, с.31] Починаючи з 1991 року в Україні кількість медико-санітарних частин, заводських лікарень, поліклінік, лікарів-спеціалістів, цехових лікарів зменшилася в 3—11 разів. Практично повна ліквідація промислової медици¬ни, у тому числі МСЧ, санаторіїв-профілакторіїв, центрів здоров'я, закладів дієтичного харчування, негативно вплинули на якість медичної допомоги працюючим, що призвело до збільшення захворю¬ваності з тимчасовою та стійкою втратою працез¬датності, смертності [4,с.112] Отже, руйнація промислової медицини призвела до багатьох негативних наслідків, один з яких віро¬гідно найбільш вагомий, полягає в тому, що про¬фесійні захворювання виявляються на пізніх стаді¬ях, коли реабілітація стає вже неможливою. Завдяки цьому виробництво губить працівника, а суспільство отримує інваліда. Усвідомлення того, що виробництву потрібний здоровий, а не хворий працівник, приходить не від¬разу. Потрібний час, щоб підприємці, а разом із ними все суспільство, почали прямувати до ста¬більного майбутнього, а не задовольнялися б тим¬часовою вигодою. Першим кроком у цьому напрямку мало б стати повернення держави та всіх членів суспільства до принципу пріоритетності медичного обслуговуван¬ня працюючого населення України. Зважаючи на незадовільний стан умов праці робітників можна вважати за доцільне вирішен¬ня в першу чергу наступних завдань: 1. Сприяти укладанню договорів на проведення профілактичних медоглядів працівників у повному об'ємі, необхідному для даного підпри¬ємства, з обов'язковою участю лікаря-профпатолога, застосуванням сучасного обладнання. 2. Проводити атестацію робочих місць, здійсню¬вати лабораторний контроль за дотриманням санітарних норм на робочих місцях в обсязі, передбаченому нормативними документами. 3. Для поліпшення ранньої діагностики профза¬хворювань, сприяти своєчасному обов'язковому поглибленому обстеженню осіб, які за резуль¬татами Заключних актів періодичних медогля¬дів (згідно з поіменними списками), становлять групу ризику розвитку профзахворювань. 4. Забезпечити підготовку із профпатології ліка¬рів, які беруть участь у проведенні попередніх та періодичних медоглядів на тематичних кур¬сах підвищення кваліфікації та курсах інформа¬ції й стажування.
Список літератури 1. Закон України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» від 23.09.1999 № 1105-XIV.//Відомості Верховної Ради України.-1999.- N46-47.-ст.403. 2. Гречківська Н. В. Стан професійної захворюваності працюючих у шкідливих та небезпечних умовах праці на підприємствах міста Києва// Український журнал з проблем медицини праці.-2012.-№3.-С.14. 3. Зеркалов Д.В. Охорона праці в галцзі: загальні вимоги.-К.: Основа, 2011. 4. Кундієв Ю. І. Професійне здоров'я в Україні. Епідеміологічний аналіз / Ю. І. Кундієв, А. М. Нагор- на.- К.: Авіцена, 2006.- 316 с 5. Нагорна А. М., Добровольський Л. О., Грузова Л. М., Янковська Л. А., Колодяжна О. І., Соколова М. П. Медико-соціальні та економічні втрати від професійної захворюваності та шляхи їх попередження// Український журнал з проблем медицини праці.-2011.-№4.-С.62. 6. Родіонова В. В.1, Риженко С. А. Іванченко О. І. Моніторинг професійної захворюваності та шляхи збереження здоров'я і працездатності в робітників сільського господарства// Український журнал з проблем медицини праці.-2010.-№4.-С.28. 7. Суетина Л.М. Основы отечественной теории и методологии организации труда//Человек и Труд.-2009.-№ 9.-С.27. 8. http://www.social.org.ua/activity/profilactika
