3 курс, спец. «Міжнародна економіка», д.ф.н, Науковий керівник ̶ Козменко А.В. Чернівецький торгівельно-економічний інститут КНТЕУ, м. Чернівці
Економіка Євросоюзу в післякризові роки: проблеми та перспективи
На сучасному етапі трансформації світового господарства ефективне функціонування національних економік неможливе без багатогранної інтеграції в систему міжнародних фінансово-економічних відносин. При цьому, глобальній економіці притаманний періодичний розвиток кризових явищ. Своєрідною формою захисту національних економік від глобальної нестійкості є утворення регіональних інтеграційних об’єднань, які при ефективному функціонуванні здатні відігравати провідну роль на світовій політичній та економічній аренах. Одним з таких об’єднань є Європейський Союз, який був створений для підвищення конкурентоздатності національних економік та захисту окремих держав-членів Союзу від політичного та економічного тиску з боку держав-лідерів глобальної економіки. Проведені дослідження свідчать, що реалії сьогодення підштовхують держави до об’єднання в регіональні інтеграційні структури на основі обґрунтування національних пріоритетів розвитку та сучасних глобальних проблем. Визначення чіткого бачення щодо тенденцій та перспектив розвитку європейської економіки є основою для формування інтеграційних пріоритетів України. Дослідженням ефективності функціонування регіональних інтеграційних об’єднань займалися такі вчені - економісти, як Будкін В.С., Гальчинський А.С., Філіпенко А.С., Губський Б.В., Пахомов Ю.М., Кримський С.Б., Павленко Ю.В., Савельєв Є.В.. Метою роботи є виявлення тенденцій та перспектив розвитку економіки Європейського Союзу на основі аналізу основних макроекономічних показників. За даними Eurostat у 2011 році ріст ВВП для країн ЄС сягнув свого найнижчого від’ємного рівня (-4,2%), при чому падіння ВВП відбулось практично у всіх країнах Союзу, окрім Польщі, де був зафіксований незначний ріст (1,3%). Прибалтійські країни зазнали найбільшого скорочення росту ВВП (від -14% до -18%), далі йдуть Угорщина, Румунія, Ірландія, Швеція та Фінляндія (від -6% до -8%) [2]. Характерною ознакою того, що тягар кризи в першу чергу впав на плечі держави, є зростання урядових витрат. Зокрема, в попередні роки урядові витрати для ЄС складали в середньому 46-47% від ВВП, а у 2011 цей показник зріс до 50,7 %. Причому понад 42 % цих витрат склали соціальні трансфери. Найвищий рівень урядових витрат до ВВП був зафіксований у Данії (58,4%), Фінляндії (56,3%) та Франції (56,2%) тоді, як найнижчий рівень (близько 40% від ВВП) загальних витрат уряду спостерігався у Румунії, Болгарії та Словаччині [4]. За усі роки існування Монетарного союзу у 2011 році в Єврозоні був зафіксований найнижчий рівень інфляції (0,3%). За даними аналітиків [10] таке стрімке падіння після суттєвого зростання показника у 2008 році до 3,3% та кількох попередніх років (2004-2007 рр.) відносної стабільності рівня інфляції було спричинене значним скороченням цін у сфері енергетики та цін на продукти харчування. Серед 27 країн-членів ЄС найвищий рівень інфляції у 2011 році спостерігався у шести країнах, які приєдналися до ЄС у 2004 – 2007 роках. Серед них: Румунія (5,6%), Угорщина та Польща (4% кожна). В той же час найнижчий рівень інфляції був у Португалії (0,9%) та Іспанії (0,2%). Різниця між найнижчою і найвищою довгостроковою процентною ставкою у країнах Єврозони значно зросла на початку 2012 р. у порівнянні з 2008 роком. Так, у квітні 2008 р. довгострокова процентна ставка у Німеччині була 4,04% і у Греції - 4,54%, а у квітні 2012 р. в Німеччині - 3,06% та у Греції - 7,83%. Такі відмінності свідчать про те, що, незважаючи на єдину валюту у країнах Єврозони, політика Центральних банків країн монетарного союзу суттєво відрізняється, а коливання ставок за довгостроковими державними облігаціями явно не сприяє відновленню стабільності євро [5]. Ситуація з державним боргом у країнах ЄС виглядає ще критичнішою. Так, протягом останніх років середнє значення державного боргу для країн Єврозони було дещо нижчим за рекомендовані згідно Маастрихтської угоди - 60% від ВВП, однак у 2011 році цей показник сягнув рекордних 78,9 % від ВВП. Зокрема, з травня 2012 року уряд Греції вже не має доступу до міжнародних ринків капіталу і розраховує тепер лише на допомогу країн-членів Єврозони та Міжнародного валютного фонду. Додаткове впровадження механізму Європейської Фінансової Стабілізації тимчасово призупинило можливі дестабілізаційні процеси в інших країнах Союзу, які також зіткнулися з серйозними фінансовими проблемами, хоча й не такими, як у Греції [1]. Новий механізм повинен запобігати дефіциту ліквідності протягом наступних двох- трьох років, однак ризик зростання неплатоспроможності по державним облігаціям вищезгаданих країн, що суттєво зріс у липні 2012 року [11], викликав серйозні занепокоєння з приводу ліквідності європейських банків і держав. Обидва процеси, швидше за все, посилюють один одного: банки страждають від надмірного державного боргу сумнівної якості, а уряди стикаються з ризиком нового тягаря в обличчі банків, які можуть постраждати через слабку будівельну галузь [3]. Економіка ЄС не є статичною, динаміка змін макроекономічної ситуації в регіоні є доволі стрімкою. Вона з одного боку залежить від зміни глобальної економічної ситуації, а з іншого боку стан економіки ЄС формує ситуацію на світових ринках. Таким чином, криза по-різному вплинула на усі європейські країни. Однак, аналіз макроекономічних показників свідчать про недотримання більшістю країн Союзу критеріїв Маастрихтської угоди та порушення положень «Пакту про стабільність та зростання ЄС». Найбільш ураженими виявились економіки Греції, Ірландії, Португалії та Іспанії. Список використаної літератури:
1. EU banking sector stability. September 2012 [Електронний ресурс]. - Режим доступу: www. ecb. europa. eu. 2. European stabilisation mechanism adopted [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://www.consilium.europa.eu/showFocus.aspx?lang=EN&focusID=478. 3. Eurostat [Електронний ресурс]. - Режим доступу: www.ec.europa.eu/eurostat. 4. The World Factbook, Central Intelligence Agency [електронний ресурс] - Режим доступу: https://www.cia.gov. 5. Євростат [електронний ресурс] - Режим доступу: http://epp.eurostat.ec.europa.eu.
