Семенюк Ю., ПРОБЛЕМА ДЕРЖАВНОГО СТИМУЛЮВАННЯ СТВОРЕННЯ... - Форум
Неділя, 11.12.2016, 00:16
Приветствую Вас Гість | Регистрация | Вход

Всеукраїнська студентська інтернет-конференція

Меню сайта
Форма входу
Друзі сайту
Статистика

Семенюк Ю., ПРОБЛЕМА ДЕРЖАВНОГО СТИМУЛЮВАННЯ СТВОРЕННЯ... - Форум

[ Нові повідомлення · Учасники · Правила форуму · Пошук · RSS ]
Сторінка 1 з 11
Форум » Матеріали конференції 14-15.12.2010 » Ефективність бізнесу в умовах транформації економіки » Семенюк Ю., ПРОБЛЕМА ДЕРЖАВНОГО СТИМУЛЮВАННЯ СТВОРЕННЯ...
Семенюк Ю., ПРОБЛЕМА ДЕРЖАВНОГО СТИМУЛЮВАННЯ СТВОРЕННЯ...
conf-cvДата: Вівторок, 14.12.2010, 16:47 | Повідомлення # 1
Admin
Група: Адміністратори
Повідомлень: 1656
Нагороди: 5
Репутація: 8
Статус: Offline

Семенюк Юліанна

Наук. кер. – Малицький В.В.,
Буковинська державна фінансова академія
м. Чернівці


ПРОБЛЕМА ДЕРЖАВНОГО СТИМУЛЮВАННЯ СТВОРЕННЯ РОБОЧИХ МІСЦЬ НА ПІДПРИЄМСТВАХ МАЛОГО ТА СЕРЕДНЬОГО БІЗНЕСУ


І. Вступ
З огляду на подальше поглиблення економічних перетворень, необхідно провести детальний науковий аналіз їх впливу на зайнятість населення, її структуру та привести у відповідність із ними механізми державного регулювання. Особливої актуальності ця проблема набуває в період модернізації економіки, здійснення якої є необхідною передумовою сталого розвитку нашої держави.
ІІ. Постановка завдання
Мета статті – дослідити особливості державного стимулювання створення робочих місць. Без створення нових робочих місць неможлива оптимізація виробничої зайнятості працездатних громадян в суспільстві, що є важливим фактором підвищення ефективності виробництва і одночасно рівня життя населення.
ІІІ. Результати
Слід зауважити, що проблеми зайнятості населення завжди були в центрі уваги української науки, сучасних учених-економістів і управлінців. Вагомий внесок у розвиток управлінської науки про зайнятість населення, трудовий потенціал, ринок праці зробили Аншина Н. [2], Герасимчук В. [3],С.І. Дорогунцов, О.В. Горська [4] та інші.
Постановою № 512 від 12 квітня 2006 р. Кабінет Міністрів затвердив методику моніторингу створення робочих місць. Методика передбачала облік числа створених і ліквідованих робочих місць в розрізі адміністративно-територіальних одиниць і за видами економічної діяльності. Загальна кількість створених робочих місць визначається з урахуванням кількості робочих місць, створених юридичними особами, фізичними особами-підприємцями, а також створених самозайнятими особами – платниками податку на доходи фізичних осіб.
При цьому використовуються дані Державної служби зайнятості про число фактично прийнятих працівників на нові робочі місця і про число зареєстрованих протягом звітного періоду трудових договорів, укладених з працівниками, дані державних статистичних спостережень, дані Єдиного державного реєстру юридичних і фізичних осіб-підприємців, а також дані Державної податкової адміністрації.
Кабінет Міністрів доручив міністерствам, центральним відомствам і обласним держадміністраціям провести моніторинг створення робочих місць наростаючим підсумком з початку 2006 р. – щомісячно в розрізі адміністративно-територіальних одиниць і щокварталу за видами економічної діяльності та подавати його результати Міністерству праці та соціальної політики до 20 числа місяця, що настає після звітного періоду [1].
Звітуючись щодо виконання програми створення робочих місць, Мінпраці оприлюднив дані, згідно яких у 2005 р. в Україні було створено 1,139 млн робочих місць. Упродовж 2007 р. створено 1104,5 тис. робочих місць. Рівень виконання річного завдання Уряду з розширення сфери застосування праці шляхом створення робочих місць виконано на 111,7 %. В регіональному розрізі найбільшим показник був у м. Києві (138,3 %.), Вінницькій (134,4 %.), Дніпропетровській (134,3 wacko областях та АР Крим (129,1 %); найменшим – в Одеській та Житомирській областях (відповідно 75,0 %. та 100,7 wacko [5].
На жаль, попри оптимістичні звітні показники, проголошена програма створення нових робочих місць виявилася неефективною, оскільки первинно мала декларативний характер [3, c. 269].
Головна передумова створення робочих місць взагалі (і для молоді зокрема) – наявність організаційно-технічних і соціально-економічних умов для ефективного (тобто такого, що приносить прибуток роботодавцю, як мінімум забезпечує можливість простого відтворення авансованого капіталу та відшкодування витрат праці не нижче за законодавчо встановлений мінімум оплати) використання праці молодої людини. Ці передумови базуються на врахуванні:
1) попиту на продукцію фірми потенційного роботодавця;
2) організаційно-економічних чинниках ефективності (прибутковості) праці молоді, до яких належать внутрішні (техніка, технологія, організація виробництва) та зовнішні – (вплив податків та інших обов’язкових платежів, відносини з покупцями та постачальниками тощо);
3) індивідуальні професійно важливі якості молодої особи (професійно-кваліфікаційні характеристики, психофізіологічні властивості, ставлення до праці, професійної кар’єри тощо) [4, c. 4-6].
З метою стимулювання ініціативи таких підприємств можуть використовуватись такі важелі, як надання:
а) підприємствам, що активно сприяють вирішенню проблеми молодіжного безробіття, професійно-кваліфікаційному просуванню молодих працівників, переваги при визначенні: виконавців державного замовлення на продукцію (роботи, послуги); переможців тендерів, конкурсів, у тому числі конкурсів на введення в експлуатацію об’єктів незавершеного будівництва, приватизацію державного майна; переможців конкурсного відбору інвестиційних проектів, що передбачають залучення коштів державного бюджету;
б) пільг щодо сплати акцизного збору.
Державний вплив на другу складову формування попиту на працю спрямований на забезпечення передумов економічної доцільності розширення сфери застосування праці молоді, на заохочення підприємців і роботодавців до створення сприятливих умов для професійно-кваліфікаційного просування персоналу взагалі і молоді зокрема, до використання найефективніших форм організації виробництва і праці.
Важливим чинником темпів соціально-економічного розвитку регіону є не тільки високий рівень професійної підготовки кадрів, а й постійне відновлення набутих ними знань і навичок відповідно до сучасних умов виробництва та вимогами ринку праці. Однією з проблем у сфері соціально-трудових відносин на підприємстві є використання неповної зайнятості, яка є як добровільно обраною, так і зумовленою соціальними причинами [2, с. 17].
Сучасний стан економіки України докорінно змінив умови створення робочих місць та вивів на новий рівень актуальність цього питання. Уповільнились процеси створення нових виробництв, модернізація та реконструкція діючих. Різко сповільнилась інвестиційна діяльність, в той час, коли глобальний характер структурної перебудови потребує величезних вкладень в нові галузі і підприємства, в модернізацію та перебудову діючих виробництв. В цих умовах процес створення нових робочих місць катастрофічно знизився, мають місце численні дані про випереджальне скорочення робочих місць у порівнянні зі створенням нових, спостерігається посилення тенденції ліквідації існуючих робочих місць. У багатьох областях констатується вичерпання потенціалу їх створення.
До регіонів, де відбулось найбільше скорочення, належать Запорізька, Сумська, Полтавська, Дніпропетровська, Луганська і Донецька області (тільки в Маріуполі навесні 2009 р. очікувалося скорочення 30 тис. робочих місць). У Запорізькій області протягом чотирьох місяців 2009 р. ліквідовано 10 тис. 300 робочих місць, а створено 8 тис., отже, кількість ліквідованих місць майже в 1,3 разу перевищує кількість створених. 10,3 % найманих працівників (понад 1 млн осіб) працюють в умовах скороченого робочого дня, або тижня. Станом на липень 2009 р. примусове скорочення робочого дня, або тижня торкнулось 23,4 % працівників будівельної галузі, 22,3 % – транспорту і зв’язку і 19,1 % промисловості.
Згідно доповіді Держкомстату „Про соціально-економічне становище України за 2009 рік” [5], кон’юнктура зареєстрованого ринку праці характеризувалась значним перевищенням пропозиції робочої сили над її попитом, про що свідчать дані, наведені в Табл. 1.
Таблиця 1.
Попит та пропозиція робочої сили у 2009 році
Кількість незайнятих громадян, які перебували на обліку в державній службі зайнятості, тис. осіб Потреба підприємств у працівниках на заміщення вільних робочих місць та вакантних посад, тис. осіб Навантаження на 10 вільних робочих місць (вакантних посадах), осіб
Січень 930,0 86,5 108
Лютий 924,9 78,5 118
Березень 897,8 84,5 106
Квітень 827,4 85,1 97
Травень 752,0 85,3 88
Червень 671,0 76,2 88
Липень 622,1 72,3 86
Серпень 584,4 72,8 80
Вересень 558,7 74,2 75
Жовтень 526,3 77,5 68
Листопад 536,7 75,4 71
Грудень 542,8 65,8 8 2
Внаслідок незначної здатності сучасного українського ринку праці до саморегулювання вирішення найгостріших проблем зайнятості неможливе без цілеспрямовано регулюючого впливу держави. Важелями такого впливу мають стати наступні дії:
1. Cтворення нових робочих місць необхідно концентрувати, насамперед, в галузях, пов’язаних з виробництвом товарів широкого споживання.
2. Cлід сконцентрувати зусилля на підвищенні ефективності використання ресурсів, адже вони є запорукою розвитку економіки.
3. Необхідно чітко визначити загальну, галузеву і регіональну потреби в робочих місцях, як на поточний період, так і на перспективу, які повинні визначатися на основі демографічних прогнозів і всебічного аналізу даних про чисельність і структуру зайнятих і безробітних, кількості і структурі робочих місць.
IV. Висновки
Виходячи з вищесказаного, потребує перегляду роль Державного фонду зайнятості в створенні нових робочих місць. Програми, що фінансуються за рахунок даного Фонду, в більшості є програмами з підтримки безробітних і не вирішують завдань створення нових робочих місць, тому, зокрема, необхідно:
- забезпечити чітку і оперативну роботу всім підрозділам служби зайнятості, включаючи заходи з комплектування служби необхідною кількістю компетентних працівників, їх навчання, інформаційного забезпечення процесу працевлаштування тощо;
- передбачити координацію діяльності регіональних державних органів служби зайнятості населення, формування єдиного інформаційного простору в сфері сприяння зайнятості населення;
- створити прискорені курси професійної переорієнтації вивільнених працівників, сприяти розширенню кваліфікації робітників шляхом освоєння ними суміжних професій, в тому числі – із залученням коштів міжнародної технічної допомоги.
V. Список використаних джерел:
1. Постанова Кабінету Міністрів України від 5 липня 2006 р. № 922 „Про затвердження Основних напрямів проведення державної політики зайнятості на період до 2009 року”
2. Аншина Н. Вдосконалення державного регулювання зайнятості молоді / Н. Аншина // Україна: аспекти праці. – 2008. – № 4. – С. 14–22.
3. Герасимчук В.І. Проблеми трансформації зайнятості і розвитку ринку праці України (методологія, аналіз, шляхи вдосконалення) / В.І. Герасимчук – К. : Вид-во ТОВ “ПРИНТ ЕКСПРЕС”, 2007.– 503 с.
4. Дорогунцов С.І. Проблема державного регулювання регіональної структури економіки і зайнятості / С.І. Дорогунцов, О.В. Горська // Зайнятість та ринок праці: міжвід. наук. зб. – К. : РВПС України НАН України. – 2009. – Вип. 7. – С. 3–15.
5. Державний комітет статистики [http://ukrstat.gov.ua/]

 
Форум » Матеріали конференції 14-15.12.2010 » Ефективність бізнесу в умовах транформації економіки » Семенюк Ю., ПРОБЛЕМА ДЕРЖАВНОГО СТИМУЛЮВАННЯ СТВОРЕННЯ...
Сторінка 1 з 11
Пошук: