Вітюк Анастасія,
3 курс, спец. «Економіка підприємства», д. ф. н.
Науковий керівник – Боднарук О.О.
Чернівецький торговельно-економічний інститут КНТЕУ
м. Чернівці
Ергономічні вимоги до організації робочих місць
У статті розглядаються ергономічні вимоги до організації робочих місць.
Ключові слова: ергономіка, ергономічні вимоги, робоче місце, робоча поза.
Людині властива природна потреба працювати. Одним із основних способів досягнення високої продуктивності трудової діяльності є підвищення її ефективності та якості. Структура будь-якої діяльності, крім суб’єкта та її процесу, охоплює засоби, предмет праці, умови її здійснення. Їх досліджували різні науки, а з накопиченням знань про трудову діяльність між ними почали виникати контакти, оскільки у всіх сферах життя психологічні компоненти невіддільні від фізіологічних, гігієнічних, соціальних тощо. Крім того, діяльність людини вивчають у взаємодії з функціонуванням обладнання у конкретному робочому середовищі. На основі синтезу отриманих у різних галузях науки та практики знань виникла ергономіка.
Ергономіка (грец. ergon — робота, діяльність i nomos — закон природи, правило, принцип)— галузь науки, що вивчає поводження людини в її трудовій діяльності (рухи, затрати енергiї, продуктивність праці, анатомiчні, фізіологічні та психологічні зміни працівника) під впливом зовнішніх факторів. Ергономіка як один із напрямків гігiєни праці виникла близько 140 років тому. Однак популярності вона набула в минулому сторіччі, оскільки формула «гарна ергономiка — гарна економіка» стала очевидною завдяки конкретним цифрам, отриманим у результаті наукових досліджень [1].
Метою статті є розгляд ергономічних вимог до раціональної органiзації робочих місць, оскільки дотримання цих вимог призводить до підвищення продуктивності праці працiвника.
Раціоналізація робочих місць призводить до зменшення витрат робочого часу на його обслуговування; забезпечення нормальних умов праці і зменшення втомлюваності та напруження працівників; найекономніше використання площі і підвищення продуктивності праці персоналу. Як бачимо продуктивність праці прямо пропорційно залежить від організації робочих місць.
Результатом ергономічних досліджень є розробка форм предметів і системи взаємодії з ними, які були б максимально зручними для людини у процесі їх використання. В остаточному підсумку це підвищує продуктивність праці, а відповідно й ефективність виробництва в цілому.
Поле застосування ергономіки досить широке: вона охоплює організацію робочих місць, як виробничих, так і побутових, а також промисловий дизайн.
Залежно від цілей і завдань, розв'язуваних ергономікою, розрізняють такі розділи ергономіки:
- макроергономіка включає дослідження і проектування систем «людина – суспільство», «організація – система організацій».
- мідіергономіка досліджує й проектує системи «людина – колектив», «колектив – машина», «людина – мережа», «колектив – організація». Вона досліджує взаємодії на рівні робочих місць і виробничих завдань. До сфери інтересів мідіергономіки входять: – проектування організацій; – планування робіт; – населеність робочих приміщень; – гігієна праці; – проектування інтерфейсів мережних програмних продуктів тощо.
- мікроергономіка займається дослідженням і проектуванням систем «людина – машина». Людина–машинна система – система, в якій людина–оператор або група операторів взаємодіє з технічним пристроєм у процесі виробництва матеріальних цінностей, керування, обробки інформації тощо [2].
Ергономічні властивості — це здатність товарів створювати відчуття зручності, комфортності, найповніше задоволення потреб відповідно до антропометричних і психологічних характеристик споживача.
Зручність користування виробом зумовлюється його відповідністю комплексу ергономічних вимог: до робочої пози, зон досяжності, розмірів, умов взаємодії меблів i людини, характеру впливу середовища на використання виробу й самого виробу на середовище й ефективнiсть діяльності людини. Дотримання ергономічних вимог до знарядь праці веде до ефективнішого використання робочого часу, зростання продуктивності праці, створює приємний настрій під час роботи, сприяє досягненню поставлених цілей.
Проведені дослідження показують, що при раціональній організації робочих місць продуктивність праці зростає на 15-25%.
Систематизація ергономічних вимог здійснюється за допомогою класифікаційних ознак. Найбільш поширені два види класифікаційних ознак. Перший характеризує взаємозв'язок ергономічних вимог з людиною, як суб'єктом праці. Ця ознака дає змогу класифікувати ергономічні вимоги як гігієнічні, антропометричні, фізіологічні, психофізіологічні, психологічні та соціально-психологічні. Другий характеризує взаємозв'язок ергономічних вимог із засобами праці, умовами та процесами діяльності людини. Вимоги поділяються на групи за відношенням до інформаційних моделей, алгоритмів і режимів праці, конструкції робочого місця, засобів життєзабезпечення і т. д. Структура ергономічних вимог визначається можливістю їх практичного застосування і ступенем деталізації.
Гігієнічні вимоги визначають умови життєдiяльності і працездатності людини у процесі взаємодії з технікою і середовищем; показниками є рівень освітлення, температура, вологість, шум, вібрація, токсичність, загазованість тощо.
Антропометричні вимоги визначають відповідність конструкцій техніки антропометричним характеристикам людини (зрiст, розміри тіла та окремі рухові ланки). Показниками е раціональна робоча поза, оптимальні зони досягнення, раціональні трудові рухи.
Фізіологічні та психофізiологічні вимоги визначають відповідність техніки і середовища можливостям працівника щодо сприйняття, переробки інформації, прийняття і реалізації рішень.
Робоче місце — це зона простору, що оснащена необхідним устаткуванням, де відбувається трудова діяльність одного працівника чи групи працівників [3].
Раціональне планування робочого мiсця має забезпечувати: найкраще розміщення знарядь і предметів праці, не допускати загального дискомфорту, зменшувати втомлюваність працівника, підвищувати його продуктивність праці. Площа робочого місця має бути такою, щоб працівник не робив зайвих рухів і не відчував незручності під час виконання роботи. Важливо мати також можливість змінити робочу позу, тобто положення корпусу, рук, ніг. Проте доцільно виключати або мінімізувати всі фізіологічно неприродні і незручні положення тіла.
Організація робочого місця передбачає:
— правильне розміщення робочого місця у виробничому приміщенні;
— вибір ергономічно обґрунтованого робочого положення, виробничих меблів з урахуванням антропометричних характеристик людини;
— раціональне компонування обладнання на робочих місцях;
— урахування характеру та особливостей трудової діяльності.
Загальні принципи організації робочого місця:
— на робочому місці не повинно бути нічого зайвого. Усі необхідні для роботи предмети мають бути поряд із працівником, але не заважати йому;
— ті предмети, якими користуються частіше, розташовуються ближче, ніж ті предмети, якими користуються рідше;
— предмети, які беруть лівою рукою, повинні бути зліва, а ті предмети, які беруть правою рукою — справа;
— якщо використовують обидві руки, то мiсце розташування пристосувань вибирається з урахуванням зручності захоплювання предметів або знарядь двома руками;
— робоче місце не повинно бути захаращене;
— організація робочого місця повинна забезпечувати необхідну оглядовість.
Статичні напруження працівника в процесі праці пов'язані з підтриманням у нерухомому стані предметів і знарядь праці, а також підтриманням робочої пози [2].
Важливими моментами, які необхiдно врахувати для організації робочого місця, є такі:
- робоча поза;
- конфігурація та спосіб розміщення панелей індикаторів та органів управління;
- потреба в огляді робочого мiсця;
- необхідність використання робочої поверхні для писання або інших робіт, установлення телефонних апаратів, іншої техніки, допоміжних засобів;
- простір для ніг та стоп при роботі сидячи.
Робоча поза — це основне положення працiвника у просторі: зручна робоча поза має забезпечувати стійкість положення корпусу, ніг, рук, голови працівника під час роботи, мінімальні затрати енергії та максимальну результативність праці.
Найпоширенішими у процесі праці є пози сидячи і стоячи. Проектуючи робоче місце, потрібно враховувати, що при виконанні роботи з фізичним навантаженням бажана поза стоячи, а при малих зусиллях — сидячи.
Робоча поза стоячи втомлює людину більше, ніж сидяча. Вона вимагає на 10 % більше енергії, спричиняє підвищення артеріального і венозного тиску крові, розширення вен на ногах, пошкодження ступні, викривлення хребта.
Під час роботи сидячи нижня частина корпусу розслаблена, а основне статичне навантаження припадає на м'язи шиї, спини, таза, стегон. Неправильна сидяча поза може викликати застій крові в ногах, а якщо виконується великий обсяг роботи для пальцiв рук — запалення суглобів [3].
Зручність користування виробом зумовлюється його відповідністю комплексу ергономічних вимог: до робочої пози, зон досяжності, розмірів, умов взаємодії меблів і людини, характеру впливу середовища на використання виробу й самого виробу на середовище й ефективність дiяльності людини. Дотримання ергономічних вимог до знарядь праці спричиняє більш ефективне використання робочого часу, зростання продуктивності праці, створює приємний настрій під час роботи, сприяє досягненню поставлених цілей.
Окрім того для підвищення продуктивної праці працюючого слід дотримуватися певних санітарних норм, а саме: освітлення, шум та вібрація, температура приміщення і вологість, естетика робочого місця.
Світло регулює всі функції людського організму i впливає на психологічний стан і настрій, обмін речовин, гормональний фон і розумову активність. Приміщення, де розташовується робоче місце, повинно мати природне і штучне освітлення.
Освітленість на поверхні столу в зоні розміщення робочого документа повинна бути 300 – 500 лк, причому яскравість документа на робочому місці повинна бути не менше 85 кд/м 2 [4].
Для забезпечення нормованих значень освітленості в приміщенні слід проводити чистку віконних рам i світильників не рідше двох разів на рік і проводити своєчасну заміну перегорілих ламп.
При виконанні визначених завдань рівень шуму не повинен перевищувати:
1. 40 дБА – роботи, пов’язані з розробкою концепцій, викладацька, творча діяльність;
2. 50 дБА – розумова праця, керування виробництвом;
3. 55 дБА– висококваліфікована робота у приміщенні;
4. 65 дБА – розумова робота за індивідуальним планом, машинна графіка.
Температура навколишнього середовища повинна бути на рiвні 22-25 °С, вологість у межах 30 – 60% та швидкість руху повітря не більше 0,2 м/с.
Для досягнення необхідних параметрiв повітря необхідно кондиціонування повітря, за відсутності вентиляції в закритих приміщеннях зростає концентрація вуглекислого газу та інших шкiдливих речовин. Це негативно позначається на самопочутті людей, викликає головний біль, сонливість, втрату працездатності. Частково проблему можна вирішити, періодично провітрюючи приміщення, проте в цьому випадку разом зі свiжим повітрям всередину потрапляє пил, різні запахи, вуличний шум. Системи опалення та системи кондиціювання варто встановлювати так щоб ні тепле, ні холодне повітря не направлялося на людей, що працюють у приміщенні [5].
Стіни приміщення можуть бути жовтого кольору з червоно – зеленими вкрапленнями. Жовтий і червоний кольори – це теплі кольори, що викликають психологiчне відчуття тепла. Це активні кольори, динамічні, стимулюючі діяльність, що призводять до короткочасного підвищення продуктивності праці. Зелений – холодний колiр, заспокоює, полегшує напругу очей. Це колiр, що сприяє зосередженості і збереженню постійної продуктивності праці. Загальне поєднання кольорів знімає розумове стомлення і сприяє розумовій діяльності.
Підлога, вкрита лінолеумом темно-коричневого кольору – це теплий колір, який пом'якшує збудження. Якщо приміщення містить велику кількість шаф з нормативними документами, шафи бажано мати блакитного кольору. Цей колір створює враження свіжості і спокою. Блакитний колір знижує м'язову напругу, кров'яний тиск, нормалізує пульс і заспокоює дихання, спонукає до роздумів, сприяє кращому засвоєнню інформації.
Решта меблів свiтло – коричневого кольору. Цей колір стабілiзує емоції, зменшує роздратування. Таке колірне забарвлення приміщення відповідає функціональним цiлям приміщення i характеру роботи, сприяє зниженню стомлюваності і кращому засвоєнню інформації, що найбільш важливо при роботі офісного працівника.
Приміщення бажано прикрашати квітами, які розташовую на підвіконнях, поличках. Декоративні рослини виконують роль санітарів навколишнього середовища, сприяють зменшенню запиленості, підвищенню вологості повітря, пом'якшують шуми.
До пасивних засобів пiдвищення працездатності відноситься функціональна музика. Її трансляцiя перед початком роботи повинна сприяти переключенню уваги працюючих на трудовий процес [5].
Висновок. Дотримання ергономічних вимог до організацiї робочих місць призводить до пiдвищення продуктивності праці працівника, покращення його стану, створення на кожному з них необхiдних умов для високопродуктивної та високоякiсної праці при можливо менших фізичних зусиллях і мінiмальному нервовому напруженні. Ергономічні властивостi – це здатність створювати відчуття зручності, комфортності, найповніше задоволення потреб відповідно до антропометричних і психологічних характеристик працівника. Робоче мiсце – це зона простору, що оснащена необхідним устаткуванням, де відбувається трудова діяльність одного працівника чи групи працiвників. Робоча поза – це основне положення працівника у просторі: зручна робоча поза має забезпечувати стійкість положення корпусу, ніг, рук, голови працівника під час роботи, мінiмальні затрати енергії та максимальну результативність праці.
Список використаної літератури
1.Карапузова Н. Д. Основи педагогічної ергономіки: навчальний посібник / Карапузова Н.Д., Зімниця Є.А., Помогайбо В.М. – К. : Академвидав, 2012. – 192с.
2. Основи охорони праці: підручник / [ В. В. Зацарний, Д. В. Зеркалов, Р. В. Сабарно, О. І. Полукаров, В. С. Коз’яков, Л. О. Мітюк та ін.] ; за ред. К. Н. Ткачука, М. О. Халімовського. – [21-е видання]. – Київ : Основа, 2006. – С. 161-162.
3.Сєріков Я. О. Основи охорони праці: навчальний посібник [для студентів електротехнічних спеціальностей вищих закладів освіти] / Я. О. Сєріков – Харків: ХНАМГ, 2007 – С. 90-91.
4. Зінченко В.П. Ергономічні основи / Зінченко В.П., Муніпов В.М., Смолян Г.Л. - М.: Економіка, 2009.
5. Жидецький В.Ц. Основи охорони праці. Мікроклімат виробничих приміщень : підручник / В.Ц. Жидецький. — Львів: Афіша, 2005. — 320 с.
