Україна стоїть на шляху трансформаційних процесів в економіці. Побудова нового, ринкового механізму вимагає досконалого дослідження основних досягнень наукової економічної думки, а також запровадження ефективних систем діяльності як ринків капіталу, так і окремих суб’єктів з метою забезпечення економічного зростання шляхом пожвавлення інвестиційного процесу.
Проблему іноземного інвестування в українську економіку в процесі економічного розвитку та інтегрування її в світовий простір досліджували З. Бойко, А. Вдовічен, Т. Майорова, І. Мойсеєнко, А. Музиченько, В. Федоренко .
На нашу думку, дана тема є досить актуальною, тому що від надходжен¬ня іноземних інвестицій та інвестицій національних вкладників залежить рівень добробуту громадян та розвиток економіки країни в цілому.
Одним із основних чинників розвитку економіки є залучення інвестиційних ресурсів. Для досягнення сталого економічного зростання Україні вкрай необхідні нові капітальні вкладення, цілеспрямовані інвестиційні потоки, причому не просто „інвестиції”, а інвестиції нової якості – „інноваційні інвестиції”. В іншому випадку Україна знову отримає процес простого відтворення технічних і технологічних засобів, нехай і у вигляді нових споруд та обладнання, але таких, що не відповідають світовим нормам і стандартам, за допомогою яких неможливо виробити конкурентоспроможні товари та послуги та забезпечити подальший економічний розвиток.
Незалежно від рівня економічного розвитку будь-яка країна має намір залучити іноземні інвестиції з метою отримання певного ефекту. Як свідчить світова практика, із середини 80-х років минулого століття у світі спостерігається швидке зростання інвестиційних потоків, головним чином прямих зарубіжних інвестицій. На початку ХХІ ст. прямі зарубіжні інвестиції зростали щорічно в середньому на 40,8%, тоді як на початку 90-х років минулого століття – лише на 20,8% [1, c.10].
Згідно з даними Державного комітету статистики, у 2007 році в економіку України іноземними інвесторами вкладено $8 710,6 млн. прямих інвестицій, у тому числі з країн СНД – $632,9 млн. (7,3% від загального обсягу), з інших країн світу – $8 077,7 млн. (92,7%) водночас нерезидентами було вилучено капіталу на суму $1 178,5 млн. У цілому приріст сукупного обсягу іноземного капіталу в економіці країни, з урахуванням його переоцінки, втрат, курсової різниці тощо, за 2007 рік становив $7 882,1 млн., що на 67,1% більше аналогічного показника 2006 року [2, c.11].
Станом на початок поточного року інвестиції в Україну надійшли з 123 країн світу. До десятки основних країн-інвесторів, на які припадає майже 83% загального обсягу прямих інвестицій, входять такі: Кіпр – $5 941,8 млн., Німеччина – $5 917,9 млн., Нідерланди – $2 511,2 млн., Австрія – $2 075,2 млн., Великобританія – $1 968,8 млн., Російська Федерація – $1 462,2 млн., США – $1 436,8 млн., Франція – $1 046,2 млн., Віргінські, Британські острови – $1 045,7 млн., Швеція – $1 006,6 млн [2, c.11].
У галузевому розрізі значний приріст іноземного капіталу спостерігається на підприємствах, що здійснюють фінансову діяльність, - на $2 277,8 млн.; операції з нерухомістю, оренду, інжиніринг та надання послуг підприємцям, - на $782 млн.; будівництво, - на $779,4 млн., а також на підприємствах промисловості – на $2 026,9 млн., у тому числі добувної – на $627,9 млн. і переробної – на $1 393,5 млн.
У цілому про наявність прямих іноземних інвестицій прозвітувало 15,4 тис. підприємств. Станом на 1 січня 2008 року значні обсяги іноземних інвестицій було зосереджено на підприємствах промисловості – $8 138 млн. (27,6% від загального обсягу прямих іноземних інвестицій в Україну), в тому числі переробної – $6 941 млн. і добувної – $1 059,5 млн. Серед галузей переробної промисловості значні обсяги іноземних інвестицій було внесено в металургійне виробництво та виробництво готових металевих виробів – $1 685,6 млн., у виробництво харчових продуктів, напоїв та тютюнових виробів – $1 564 млн., у машинобудування – $1 049,6 млн., хімічну та нафтохімічну промисловості – $838,8 млн.
Серед регіонів провідні місця за обсягом інвестицій посідають м. Київ – $9 496,7 млн. (5 703 підприємства і 32,2% обсягу іноземного капіталу в економіку країни), Дніпропетровська – $2 924,2 млн. (881 і 9,9%), Донецька – $1 406,8 млн. (429 і 4,8%), Харківська – $1 281,9 млн. (654 4,3%), Київська – $1 078,5 млн. (742 і 3,7%), Одеська – $892,1 млн. (861 і 3%) області [2, c.11].
Отже, за офіційною інформацією, за останнє десятиріччя ми маємо позитивну динаміку прямих іноземних інвестицій в економіку України. Найбільш помітно цей процес активізувався в останні два роки. Але перед Україною також гостро продовжує поставати питання покращення інвестиційного клімату, підвищення рівня довіри як зовнішнього, так і внутрішнього, „роздрібного”, інвестора з метою забезпечення індустріального сектору економіки необхідними фінансовими ресурсами, задля його структурної, техніко-технологічної та інноваційної розбудови.
Основною метою регулювання інвестиційного клімату є збільшення обсягів валового внутрішнього продукту, зменшення безробіття, поліпшення життєвого рівня населення.
Сьогодні Україна переживає фінансову кризу. Однією з основних проблем, що ускладнює процес інвестування є те, що сьогодні в нашій країні немає комплексного підходу щодо залучення інвестицій, у тому числі коштів іноземних інвесторів. Існує багато ініціатив щодо врегулювання цих процесів, проте вони є локальними. До того ж трапляються і прорахунки, які призводять до негативних результатів. Наприклад, нещодавня відміна фіксованого курсу національної валюти до долара США негативно вплинула на зарубіжних капіталовкладників, які видали кредити вітчизняним підприємствам в іноземній валюті. Ці кредити були знеціненими в гривневому еквіваленті, що призвело до зміни обєкта оподаткування та збільшення сум податкових відрахувань[4, c.12].
Залишаються невирішеними ряд серйозних проблем у галузі корпоративного управління, головним чином, через неефективне законодавство. Однією з головних перешкод для надходження інвестицій в Україну є той факт, що комерційно стабільні та процвітаючі компанії стають обєктами протиправних поглинань. Це негативно впливає на довгострокові інвестиційні рішення, які приймають ці компанії. Корупція в українському судочинстві, слабке корпоративне законодавство та відсутність розвинутих норм корпоративної етики є підстави для незаконних рейдерських захоплень. Це підтверджує необхідність суворого дотримання правового регулювання балансу інтересів усіх сторін, які беруть участь у корпоративних відносинах.
Зарубіжні експерти зазначають, що прямим та ефективним вирішенням багатьох проблем, повязаних з корпоративним управлінням, було б прийнятя закону „Про акціонерні товариства”, що відповідатиме міжнародним стандартам. Такий закон повинен містити в собі положення щодо: чіткого розмежування між закритим і відкритим товариствами або скасування такої різниці; визначення функцій та повноважень правління компанії; запровадження механізму кумулятивного голосування; спрощення порядку розвязання суперечок між акціонерами; підвищення захисту прав міноритарних акціонерів; визначення прав та обов’язків власників звичайних та привілейованих акцій; встановлення чітких меж щодо розголошення інформації. При цьому інвестори мають бути обізнані з особливостями функціонування вітчизняного організованого ринку цінних паперів, рівнем його ліквідності та можливостями надавати реальну оцінку їхнім інвестиціям. У результаті, вітчизняні фінансові менеджери мають розуміти, що одне з основних завдань полягає не лише в тому, щоб залучити інвестиції, а й утримати їх та примусити ефективно працювати на користь підприємств.
Ще однією проблемою у сфері корпоратианого управління, яка потребує вирішення на законодавчому рівні, є існування неузгодженостей між Цивільним та Господарськими кодексами України. Ці кодекси суперечать один одному в багатьох питаннях ведення ділових справ, що несприяє ефективному розвязанню корпоративних конфліктів [3, c.19].
Значною перешкодою для приходу іноземних інвестицій в українську економіку є непрозорість акціонерних компаній. Для придбання частини компанії та інвестування в її активи іноземним інвисторам необхідно володіти інформацією про фінансовий стан компанії, її власників, а також основних клієнтів (постачальників). Підвищенню прозорості підприємств сприятиме приведення українських стандартів бухгалтерського обліку до міжнародних стандартів та запровадження чітких норм щодо розкриття інформації.
Велике значення для залучення в Україну малих та середніх інвесторів має спрощення доступу до банківських кредитів та іншах джерел фінансування. На початковому етапі розвитку української економіки банківське кредитування є найбільш поширеним джерелом фінансування діяльності компаній, але воно не може задовольнити існуючих потреб в позичкових коштах через високі процентні ставки і короткі терміни повернення кредитів. Альтернативні механізми отримання коштів, зокрема випуск корпоративних облігацій, використовуються рідко внаслідок недорозвиненості фінансових ринків [3, c.19]. Інші джерела фінансування бізнесу є малодоступними через відсутність установ, які накопичують „довгострокові” кошти.
Отже, створення сприятливого інвестиційного клімату в Україні за¬лежить передусім від політичної волі виконавчої влади і створен¬ня та вдосконалення відповідної нормативно-правової бази. Проте перспективи на покращення інвестиційного клімату в Україні залежать не тільки від дій влади, але й від наполегливості потенційних інвесторів у справлянні впливу на владу. Так чи інакше, але капітал має здатність накопичуватись і вимагає вкладення. Рано чи пізно баланс інтересів між владою і капіталом встановиться, і процес покращення інвестиційного клімату набуде незворотного характеру.
Список використаних джерел:
1. Головко А., Радзієвська В. Покращення інвестиційного клімату в Україні шляхом удосконалення системи розкриття інформації на ринках капіталу // Цінні папери України. – 2008. - №6. – С.10-12.
2. Румянцев С. Залучення прямих іноземних інвестицій // Цінні папери України. – 2008. - №9. – С. 11.
3. Румянцева С. Перешкоди для інвестицій в Україну // Цінні папери України. – 2008. - №5. – С. 19.
4. Румянцева С. Українські зустрічі інвесторів // Цінні папери України. – 2008. - №26. – С. 12-13.