Фінансова стабільність є важливою передумовою успішного ведення господарської діяльності, формує імідж господарюючого суб’єкта, є його візитною карткою. Тому однією з найважливіших проблем на підприємствах є недостатня ефективність та організація управління фінансовими ресурсами, що, в першу чергу, пов’язано з недостатнім розвитком та впровадженням фінансового планування.
Питання фінансового планування досліджувалися багатьма економістами та науковцями, серед яких О.Г. Біла, М.Д. Білик, Р.І. Жовновач, Д Кислов, І.М. Шняк, Л.В. Малік, Р.А. Славюк, Г.О. Партін, А.Г. Загородній, А.М. Ковальова, М.Г. Лапуста, Л.Г. Скамай, В.М. Гриньова, В.О. Каюда та інші .
Метою даного дослідження є розгляд фінансового планування, його актуальних проблем, зокрема проблема підготовки регламенту, та пошук найефективніших шляхів вирішення даних проблем і удосконалення процесу фінансового планування.
В сучасних умовах підприємства самостійно формують мету та завдання, розробляють стратегію і політику свого розвитку, вишукують необхідні для їх реалізації засоби як матеріальні, так і фінансові, вирішують безліч структурних питань, у тому числі і такі, як створення, ліквідація, злиття чи навпаки поділ на структурні підрозділи та філії, здійснюють реорганізацію та перебудову організаційної структури управління тощо. За таких умов гостро зростає необхідність розробки нових підходів в системі планування, що в першу чергу проявляється в розробці системи бюджетування на підприємствах. На думку Білої О.Г., фінансовому плануванню та бюджетуванню відводиться особлива роль, оскільки воно пов’язане з ресурсним чинником – формуванням, розміщенням і використанням фінансових ресурсів та отриманням прибутку на вкладений у господарську діяльність капітал [1, с.116].
Відомо, що за радянських часів до планування і прогнозування застосовувався жорсткий централізований підхід та мала місце добре відпрацьована система виробничих планів. Разом з тим, планування виробництва це лише складова більш значного планування – фінансового. Оскільки в сучасних умовах кожне підприємство, незалежно від оргагнізаційно-правової форми та форми власності, має керуватися у своїй діяльності принципами самоокупності та самофінансування, обґрунтованість формування фінансових планів та ефективність використання фінансових ресурсів стає все більш актуальною проблемою.
Білик М.Д. вважає, що при цьому основною метою фінансового планування стає забезпечення фінансових та матеріальних можливостей для успішної господарської діяльності, і в кінцевому підсумку – досягнення прибутковості всіх видів діяльності підприємства [2, с.139].
Трансформація народногосподарського комплексу України відповідно до вимог ринкової економіки викликала серйозні зміни усієї фінансової системи і, головне, її основних ланок – фінансів підприємств.
Але наслідки реформ в Україні спричинили неоднозначний вплив на стан промислових підприємств. Окремим із них удалося адаптуватися до ринкового середовища, для інших нові методи господарювання виявилися настільки складними, що призвели до їх збитковості й навіть банкрутства. За даними Державного комітету статистики України, від 35 до 80 % підприємств виявилися нездатними нормально функціонувати і знайти своє місце на ринку.[9]
Найбільше впливають на погіршення фінансового стану вітчизняних підприємств ті обставини, що більшість з них надлишково енергомісткі та утримують складну виробничу та соціальну інфраструктуру. Виробництво традиційно орієнтується на досягнення обсягів, а не якості продукції, відсоток відходів значний, а схем їхньої переробки немає. Але головним недоліком у діяльності підприємств є відсутність орієнтації на кінцевий результат, що повинно забезпечуватися впровадженням фінансового планування і контролю.
Малік Л.В. групує проблеми, пов’язані з організацією системи фінансового планування на сучасних українських підприємствах за ступенем важливості:
- нереальність фінансових планів;
- оперативність складання планів;
- прозорість планів для керівництва;
- відрив довгострокових планів від короткострокових;
- реалізація планів;
- комплексність. [6]
Майже третина проблем пов’язана з нереальністю фінансових планів, що викликано, як правило, необґрунтованими даними щодо збуту, великої питомої ваги коштів у розрахунках, заниженими термінами погашення дебіторської заборгованості, надмірними потребами у фінансуванні.
З огляду на вищеперечислені проблеми доцільно використовувати інструменти факторного аналізу, щоб оцінити можливі варіанти розвитку подій при зміні ключових планових показників. Жовновач Р.І. називає такі показники складання річного плану для українських підприємств як виручка, собівартість і прибуток. Водночас не аналізуються такі показники, як рентабельність власного капіталу, рентабельність активів, оборотність активів, запас фінансової міцності, темпи економічного зростання компанії.[4, cт.23]
Дуже часто на підприємствах не формується плановий баланс і не аналізується його структура, не прогнозується динаміка зміни фінансової стійкості й ліквідності. Відсутність такого аналізу на етапі довгострокового планування істотно знижує його ефективність як інструменту управління підприємством. Фінансовий план лише тоді стане реальним інструментом управління компанією, коли його виконання можна буде оперативно контролювати. Створення надійної і гнучкої системи управління фінансами, спрямованої на вирішення питань бюджетної, кредитної та інвестиційної політики дасть змогу підприємствам суттєво підвищити ефективність діяльності.
Равенков А. вважає, що найважливішим елементом забезпечення фінансової стійкості підприємства у короткостроковому періоді є його система бюджетування. Бюджетування на підприємстві виражає основний зміст сучасної технології фінансового планування. Воно забезпечує можливість в єдиному інформаційному форматі розробляти і контролювати виконання плану, оперативно оцінювати відхилення фактичних показників від планових. Цей процес оперативного прийняття управлінських рішень і коригування поточних дій виражає основну вимогу до ефективності системи управління фінансами у динамічному економічному середовищі.
Отже, процес бюджетування – це цикл із прямим (від розробки стратегії до складання планів і контролю за їх виконанням) і зворотним (від оцінки результатів виконання до коригування планів) зв’язками. Кінцевим результатом процесу планування є розроблена система довгострокових, поточних і оперативних планів. [7, ст..76] План включає основні параметри діяльності підприємства в цілому, його підрозділів і філій, які мають бути забезпечені фінансовими ресурсами до кінця планового періоду.
Кислов Д. називає такі переваги фінансового планування у формі бюджетів:
- за умов щомісячної розробки бюджетів структурних підрозділів підприємства більш реальним стає визначення обсягів та структури доходів і витрат;
- зменшуються витрати робочого часу персоналу економічних служб підприємства за рахунок мінімізації кількості показників бюджету;
- значну самостійність отримують структурні підрозділи у витратах коштів на оплату праці в межах затверджених бюджетів;
- раціонально використовуються фінансові ресурси підприємства.
При складанні бюджетів структурних підрозділів і служб підприємства доцільно дотримуватися принципу декомпозиції. Цей принцип полягає в тім, що кожен бюджет більш низького рівня є деталізацією бюджетів більш високого рівня, тобто бюджети цехів і відділів входять у зведений (консолідований) бюджет підприємства [5, с.46].
Але ознайомившись з матеріалом стосовно фінансового планування у формі бюджетів хочеться визначити ще ряд переваг: поліпшення оперативного управління, зокрема збалансованості надходжень і витрачання коштів підприємства, зростання продажу та оптимізації витрат за рахунок маневрування ресурсами підприємства, поліпшення управління борговими зобов’язаннями та інвестиціями, оптимізація структури дебіторської та кредиторської заборгованості, створення надійної бази для оцінки ефективності роботи кожного з підрозділів підприємства, а також його швидкого реагування на зміни у зовнішньому середовищі.
Шняк І.М. вважає, що впровадження системи бюджетування достатньо довготривалий процес, який включає ряд елементів, а саме: встановлення цілей розвитку, прогноз та обґрунтування обсягів продажів, визначення обмежуючих факторів, підготовка бюджетів підрозділів, генерального бюджету, контроль, аналіз, коригування бюджетів та ін.[10]
Важливість фінансового планування не викликає сумніву, особливо для великих підприємств.
Слід відзначити, що упровадження бюджетування на українських підприємствах практично завжди зіштовхується з методичними та організаційними проблемами. Трудомісткий процес упровадження системи бюджетування може тривати місяцями і навіть роками. Крім тимчасових витрат він вимагає наявності висококваліфікованих фахівців в області бюджетування та комп’ютерних технологій, без яких цей процес здійснити неможливо. Як правило, українські підприємства залучають фахівців консалтингових фірм, адже це обходиться їм дешевше і значно надійніше. Крім того, консалтингові фірми не тільки можуть здійснювати фінансове планування, фінансовий аналіз та розробляти необхідні прогнозні фінансові моделі для конкретного підприємства, а і надалі супроводжувати його та проводити консультації.
Водночас, складнішим завданням залишається розробка фінансових планів для малих і середніх підприємств, де всі завдання щодо фінансового аналізу вирішує бухгалтер чи директор відповідно до їх компетенції.
На нашу думку загальнодержавне регулювання планування грає не останню роль і полягає в тому, що держава на макрорівні за його допомогою визначає свої фінансові можливості загалом і можливості використання фінансів для прийняття рішень у сфері розвитку економіки й соціальної структури всій держави, певних регіонів і видів виробництва. Для досягнення цієї мети повинна бути розроблена загальнодержавна програма економічного й соціального розвитку, а також певні програми інвестування, прискореного розвитку деяких виробництв, охорони довкілля та інші загальнодержавні програми.
При цьому за допомогою фінансового планування треба досягти визначення джерел фінансування, обсяг і структуру витрат, а також кінцевий результат. На сьогодні є підстави стверджувати, що в Україні не опановані достатньою мірою методологія і техніка загальнодержавного фінансового планування.
Також, не найгіршими варіантами при вирішенні цієї проблеми є:
• створення і удосконалення консалтингових, зокрема державних, фірм;
• покращення кваліфікації працівників, що цим займаються, шляхом певних курсів і тренінгів, які проводять успішні фінансові установи, з приводу цих питань;
• порівняння власної діяльності з успішними розвинутими підприємствами;
• динамічність структури планів, що означає здатність їх змінювати під впливом різних економічних явищ, зокрема кризи, яка зараз існує і суттєво впливає на діяльність підприємств тощо.
Варто зазначити, що в умовах сучасної кризи фінансове планування відіграє важливу роль для діяльності підприємств, зокрема малих і середніх, на яких вона має найбільший вплив. Також вона відіграє роль своєрідного фільтра для нерентабельних та неефективних підприємств, усуваючи їх з ринку і надаючи можливість впевненим підприємствам, з вдалим і актуальним бізнес-планом, зайняти свою нішу на ринку.
Дослідження проблем фінансового планування свідчить, що разом із зростанням розміру малих підприємств і переходом їх у статус середніх зростає потреба у фінансовому аналізі і обґрунтованому фінансовому плануванні. Для малих підприємств значною потребою є прогнозування грошових потоків, оскільки тільки стабільність надходження виручки та правильність визначення витрат виступають гарантом їх безперервної діяльності.
Важливою проблемою фінансового планування є забезпечення обґрунтованості фінансового плану, його реальності. Це залежить значною мірою від достовірності даних щодо збуту, дебіторської заборгованості та строків її погашення, потреб у фінансуванні, налагодженої роботи підрозділів, задіяних у складанні фінансового плану та оперативності його розробки.
Отже, для забезпечення обґрунтованого фінансового планування та виконання фінансового плану необхідною є підготовка регламенту його складання залежно від розміру підприємства (велике, середнє, мале) та специфіки діяльності, організаційно-правової форми, належним чином опрацьованої та достовірної інформації. А приділяючи більше уваги фінансовому плануванню можна досягти зміцнення фінансової стабільності підприємства за умови виконання прогнозованих бізнес-планом обсягів операційної та інвестиційної діяльності на засадах фінансової стійкості, створення передумов для отримання чистого прибутку, достатнього для самоокупності та самофінансування підприємства.
Список використаної літератури
1. Біла О.Г. Фінансове планування і фінансова стабільність підприємств / Фінанси України. – 2007. - № 4. – С. 112-118.
2. Білик М.Д. Фінансове планування на підприємстві в сучасних умовах / Фінанси України. – 2006. - № 4. – С. 133-141.
3. Гриньова В.М. Фінанси підприємств: Навч. посібник. К.: Знання – Прес, 2004. – 175с.
4. Жовновач Р.І. Планування діяльності підприємства / Фінанси України. – 2004. - № 1. – С. 21-27.
5. Кислов Д. Заповіді та мудрощі фінансового планування / Менеджмент та менеджер. – 2007. - № 1. – С. 42-47.
6. Малік Л.В., Павлова К.І. Проблеми фінансового планування і бюджетування. http://intkonf.org/malik-l....uvannya
7. Равенков А. Фінансове планування на підприємстві / Проблеми теорії та практики управління. – 2006. - № 4. – С. 72-78.
8. А. М. Поддерьогін, Л. Д. Буряк, Г. Г. Нам, А. М. Павліковський, О. В. Павловська, В. 3. Потій, А. П. Куліш, О. О. Терещенко, Н. П. Шульга, С.А.Булгакова Фінанси підприємств: Підручник / Керівник авт. Кол. І наук. Ред. Проф. А. М. Поддєрьогін. 3-тє вид., перероб. Та доп. – К.: КНЕУ, 2000. – 460 с. http://www.vuzlib.net/fp_P/_index.htm
9. Шняк І.М.Фінансове планування на підприємствах в сучасних умовах. http://intkonf.org/shnyak-....-umovah
10. Державний комітет статистики України http://ukrstat.gov.ua