Стоян М., Взаємозв’язок факторів та резервів підвищення... - Форум
Вівторок, 06.12.2016, 21:51
Приветствую Вас Гість | Регистрация | Вход

Всеукраїнська студентська інтернет-конференція

Меню сайта
Форма входу
Друзі сайту
Статистика

Стоян М., Взаємозв’язок факторів та резервів підвищення... - Форум

[ Нові повідомлення · Учасники · Правила форуму · Пошук · RSS ]
Сторінка 1 з 11
Форум » Матеріали конференції 03.06.2013 » Ефективність бізнесу в умовах трансформації економіки » Стоян М., Взаємозв’язок факторів та резервів підвищення...
Стоян М., Взаємозв’язок факторів та резервів підвищення...
conf-cvДата: Понеділок, 27.05.2013, 10:17 | Повідомлення # 1
Admin
Група: Адміністратори
Повідомлень: 1656
Нагороди: 5
Репутація: 8
Статус: Offline


Марія Стоян,





3 курс, спец. «Міжнародна економіка», д.ф.н.,
Наук. кер. – Гут Л. В.,
Чернівецький торговельно – економічний інститут КНТЕУ,
м. Чернівці




Взаємозв’язок факторів та резервів підвищення продуктивності праці





Праця – найважливіший фактор виробництва. Ефективність її використання – становить основу прогресу суспільства. Підвищення продуктивності праці є одним з найважливіших чинників виходу з економічної кризи, підвищення рівня життя населення, забезпечення стабільного економічного зростання.
Метою статті є визначення умов покращення продуктивності праці.
В економічній літературі питання продуктивності праці сьогодні є винятково актуальним і тому привертає значну увагу науковців. Зокрема, цією проблемою займаються як вітчизняні науковці – В.С. Дієсперов, А.С. Семенова, Д.П. Богиня, В.К. Горкавий, так і зарубіжні науковці – А.А. Френкеля, Д. Кларка, Д. Кендрика, Ж. Ришара, Дж. Грейсона, К.О'Делла.
Головною продуктивною силою суспільства є працююча людина. Праця була і залишається головним джерелом матеріального та духовного достатку, умовою життя і розвитку суспільства. Основною проблемою економічної теорії і господарської практики є аналіз співвідношення результатів і витрат, що взагальному розумінні називається ефективністю. Узагальнюючим показником ефективності використання робочої сили є продуктивність праці, що, як і всі показники ефективності, характеризує співвідношення результатів та витрат, у даному випадку – результатів та витрат праці [1].
Під продуктивністю праці як економічною категорією слід розуміти ефективність трудових витрат, здатність конкретної праці створювати за одиницю часу певну кількість благ[1].
Підвищення продуктивності праці є головним джерелом зростання національного доходу, умовою зниження витрат на виробництво, чинником підвищення якості продукції, підвищення її конкурентоспроможності, передумовою підвищення номінальної та реальної заробітної плати й підвищення рівня життя та зниження інфляції, обов’язковою передумовою зниження витрат робочого часу.
Фактори — це об’єктивно діючі умови, рушійна сила, що впливає та змінює рівень і динаміку продуктивності праці. Саме від факторів і буде залежити підвищення продуктивності праці працівників.
Цілеспрямоване управління продуктивністю праці потребує класифікації факторів її зростання. Вони класифікуються за такими ознаками[3]:
1. за змістом:
 природні (географічне розташування підприємств),
 соціально – економічні (удосконалення систем оплати праці, участі у прибутках),
 організаційно – економічні (поглиблення спеціалізації, комбінування, удосконалення системи управління організації),
 матеріально – технічні(удосконалення техніки і технології, застосування нових видів сировини, матеріалів),
 соціально – психологічні (створення належного морально-психологічного клімату),
 організаційно – господарські (поглиблення спеціалізації, удосконалення системи управління організації).
2. за рівнем керованості:
 зовнішні (це ті, що об’єктивно перебувають поза контролем окремого підприємства, – стратегія і політика, законодавство, ринок, зрушення в суспільстві, природні ресурси),
 внутрішні (ті, на які підприємство може безпосередньо впливати, – продукція, технологія, матеріали, енергія, персонал).
3. за рівнем планування:
 рівень держави,
 рівень галузі,
 рівень підприємства.
4. за рівнем аналізу планування показників:
 структурні зміни у виробництві (зміна питомої ваги окремих видів
продукції (послуг) та виробництв),
 підвищення технічного рівня виробництва (заміна діючих технічних засобів прогресивнішими, модернізація обладнання, запровадження систем машин;),
 удосконалення організації виробництва й праці (удосконалення структур та раціональний розподіл функцій управління, запровадження раціонального розподілу та організації праці робітників),
 зміна обсягів виробництва продукції (відносне зменшення чисельності промислово-виробничого персоналу завдяки зростанню обсягів виробництва),
 ведення в дію та освоєння нових об’єктів (відносне зменшення чисельності промислово-виробничого персоналу завдяки зростанню обсягів виробництва).
5. за соціально – психологічними чинниками:
 лідерські якості керівника,
 управління групами,
 психологічний підбір,
 підготовка кадрів.
Підвищити продуктивність праці можна двома способами:
1) нарощуванням обсягу виробництва;
2) скороченням чисельності працюючих.
Обидва способи дозволяють зменшити витрати на виробництво – зростання обсягу виробництва при незмінній чисельності дає економію умовно-постійних витрат у собівартості продукції, а зменшення чисельності при сталих обсягах виробництва дає економію коштів на оплату праці і відрахувань на неї.
Ці фактори впливають на вид діяльності підприємства та його зв’язки з постачальниками і споживачами [3].
Виділяють такі причини низького рівня продуктивності праці, як[2]:
1) збереження надлишкової чисельності працівників на підприємствах державної форми власності, переважна більшість яких функціонує недостатньо ефективно;
2) значний рівень тінізації економіки;
3) превалювання зайнятості за тими видами економічної діяльності, які традиційно характеризуються невисокою продуктивністю праці (сільське господарство, транспорт, будівництво);
4) відсутність реальної реструктуризації економіки.
Для підвищення продуктивності праці та подолання цих причин необхідно[2]:
 посилення значення інтенсивних важелів економічного зростання, що призводитиме до зменшення частки товарно-матеріальних витрат в операційних витратах;
 стимулювання роботодавців до впровадження енергозберігаючих технологій та технічних нововведень;
 реструктуризація зайнятості у напрямі збільшення частки інноваційної праці, що передбачає необхідність систематичного підвищення продуктивності праці, на противагу зайнятості за малопродуктивними формами економічної діяльності;
 зменшення частки «тіньової» економіки та протидія тінізації доходів;
 забезпечення відтворювальної та стимулюючої функцій заробітної плати;
 підвищення соціальних стандартів;
 зміна методики розрахунку прожиткового мінімуму.
Підвищення продуктивності праці не можливо розглядати без такого поняття як «резерви» продуктивності праці. Резерви та фактори підвищення продуктивності праці знаходяться в тісному взаємозв’язку. Резерви зростання продуктивності праці – це такі можливості її підвищення, які вже виявлені, але з різних причин поки що не використані, тобто це можливість більш повного використання продуктивної сили праці, усіх факторів підвищення її продуктивності за рахунок удосконалювання техніки, технології, поліпшення організації виробництва, практики управління. Під впливом науково-технічного
прогресу вони постійно виникають та досить швидко оновлюються[6].
Виділяють декілька класифікацій резервів зростання продуктивності праці. Вони поділяються на дві групи: резерви поліпшення використання робочої сили (краща організація умов праці, матеріальна та моральна мотивація працівників, забезпечення безперервної роботи) та резерви більш ефективного використання основних і оборотних активів (резерви раціонального використання сировини та ресурсів, ощадливої експлуатації основних засобів). Виходячи з можливостей їхнього використання, резерви поділяють на резерви запасу і втрат. Відповідно до часу використання можна виділити поточні та перспективні резерви. Якщо ж розглядати класифікацію за змістом, то вона ідентична класифікації факторів [6].
Пошук і аналіз резервів підвищення продуктивності праці базується на порівнянні інформації, одержаної під час вимірювання й оцінки досягнутого рівня продуктивності праці на підприємстві загалом і за окремими видами праці, зокрема з наявною інформацією про максимально можливий рівень продуктивності праці на аналогічних роботах. Для пошуку резервів підвищення продуктивності праці необхідно заохочувати висококваліфікованих представників різних спеціальностей, що володіють фундаментальними знаннями і широтою поглядів та вміють бачити перспективу. Використання резервів повинно базуватись на максимальному ефекті при мінімальних затратах.
Для більш повного використання резервів підвищення продуктивності праці використовують програми управління продуктивністю, у яких зазначаються види резервів, конкретні строки та способи їх використання, плануються основні витрати та очікуваний результат від їх впровадження.
Після визначення найвпливовіших факторів підвищення продуктивності праці, управлінці мають обрати відповідні методи для покращення існуючої ситуації. В світовій практиці використовують багато ефективних методів підвищення продуктивності праці. Серед них необхідно виділити такі: проектування витрат, розвиток та впровадження нових технологій, управління якістю, програми стимулювання вдосконалення обладнання, сучасне управління трудовими ресурсами, робототехніка, автоматизація роботи, спрощення документообігу, розробка та перегляд посадових обов’язків тощо.
Проте не тільки від підприємства залежить підвищення продуктивності праці, також необхідне втручання держави у соціально – економічні процеси, що дасть змогу підвищити ефективність праці, створити умови для ефективного використання робочої сили та удосконалити контроль за винагородою праці.
Отже, продуктивність праці – показник, який змінюється під впливом різних факторів. При раціональному поєднанні факторів та резервів покращення продуктивності праці може викликати зростання економічної ефективності підприємства. Тому покращення продуктивності праці є в інтересах керуючої ланки підприємства, щоб мінімізувати витрати та максимізувати прибутки.
Список використаних джерел:
1. Бондар Н. М. Економіка підприємства / Н. М. Бондар. – К.: Видавництво А.С.К., 2007. – С. 400.
2.Лібанова Е.М. Соціальні проблеми і соціальні важелі конкурентоспроможності української економіки / Е.М. Лібанова // Демографія та соціальна економіка. –2008. – № 2. – С. 5 – 19.
3. Пасєка А. Продуктивність праці на сучасному етапі: методика вимірювання та комплексна оцінка / А. Пасєка // Україна: аспекти праці. – 2009. – №5. – С. 45-50.
4. Писаренко Б. А. Регламентна система управління продуктивністю праці/Б. А. Писаренко, Н. Б. Проценко// Вісник економ. Науки України. – 2010. – №2 – С. 113 – 116.
5. Ревенко А. Продуктивність праці в сучасних умовах / А. Ревенко // Україна: аспекти праці. – 2008. – № 2 – С. 32-37.
6. Сергійчик C.I. Систематизація управління продуктивністю праці / С.І.Сергійчик // Вісник Хмельницького національного університету. – 2008. –№ 5. – С. 230-236.



 
Форум » Матеріали конференції 03.06.2013 » Ефективність бізнесу в умовах трансформації економіки » Стоян М., Взаємозв’язок факторів та резервів підвищення...
Сторінка 1 з 11
Пошук: